Висвітлено питання правового регулювання благоустрою населених пунктів (НП) в Україні та відповідальності за порушення Правил благоустрою території НП, історію становлення та розвитку благоустрою НП, визначено компетенцію державних органів у даній сфері. Наведено юридичну характеристику додержання правил благоустрою території НП в Україні, адміністративно-правову характеристику відповідальності за порушення Правил. Розкрито проблеми взаємодії та координації діяльності між органами внутрішніх справ (ОВС), виконавчої влади (ВВ) та місцевого самоврядування (МСВ), самоорганізації населення щодо благоустрою НП. Обгрунтовано рекомендації щодо вдосконалення законодавства та практики його застосування в діяльності працівників ОВС, ВВ та МСВ.

Досліджено питання публічного адміністрування у сфері комунального господарства України та формування на цій основі відповідних теоретичних і практичних рекомендацій з удосконалення низки положень нормативно-правових актів та практики їх реалізації. Комунальне господарство проаналізовано як об’єкт публічного адміністрування, сформульовано його поняття та визначено структуру. До основних структурних компонентів комунального господарства віднесено водопровідно-каналізаційне господарство, паливно-енергетичні ресурси, благоустрій території та комунального обслуговування. З’ясовано сутність публічного адміністрування у сфері комунального господарства України, охарактеризовано його зміст та ознаки. Проаналізовано та класифіковано нормативно-правові акти у сфері комунального господарства. Зокрема, доведено необхідність їх поділу за двома основними критеріями: залежно від місця суб’єктів правотворчості в системі державного управління та від сфери дії. Охарактеризовано систему суб’єктів публічного адміністрування у сфері комунального господарства яких, залежно від характеру їх компетенції, класифіковано на загальні і спеціальні. Визначено сутність і зміст ресурсного забезпечення комунального господарства. Доведено, що стабільність ресурсного забезпечення та ефективне його використання є необхідною умовою функціонування та розвитку комунального господарства. В рамках ресурсного забезпечення комунального господарства виокремлено дві групи ресурсів: матеріальні та нематеріальні ресурси. Вивчено міжнародний досвід і традиції регулювання відносин у сфері комунального господарства і на цій основі доведено, що у вітчизняному комунальному господарстві найбільш доцільно використовувати змішану модель, яка б врахувала положення німецької та французької моделі. З’ясовано особливості та недоліки адміністративно-деліктної політики у сфері комунального господарства, а також визначено пріоритетні напрями її розвитку. Доведено необхідність внесення низки змін і доповнень до КУпАП, а також до інших нормативно-правових актів в зазначеній сфері. Визначено й обгрунтовано основні напрями модернізації та підвищення ефективності комунального господарства України.

Проаналізовано існуючі процедури надання адміністративних послуг та документів дозвільного характеру (АПДДХ) у сфері благоустрою населених пунктів. Визначено недоліки щодо відповідності базовим законам існуючих процедур надання АПДДХ у сфері благоустрою населених пунктів. Розроблено пропозиції щодо вдосконалення галузевих законів з надання АПДДХ в цій сфері.

Визначено проблеми благоустрою сільських поселень та обгрунтовані напрями їх вирішення в умовах децентралізації, що сприятиме зменшенню регіональних диспропорцій в соціальному розвитку сільських поселень України. Наголошено, що здійснення реформ у нашій країні відбувається шляхом реконструкції певної сфери, впровадження цілком нового інституційного поля в умовах оновленого законодавства. Окреслено, що ключовим індикатором у ході означених процесів є ступінь відповідальності та рівень співпраці місцевої влади і жителів громади у знаходженні можливостей для її перспективного розвитку та зміні якості життя українців у громадах. Проаналізовано міжнародний та вітчизняний досвід удосконалення благоустрою сільських поселень відповідно до потреб населення. Виявлено нагальні проблеми благоустрою сільських поселень у регіонах України. Обгрунтовано, що основними складовими благоустрою сільських поселень, які сприяють покращенню умов проживання населення та доступності соціальних, зокрема комунально-побутових послуг, є забезпеченість селян транспортною та інженерною інфраструктурою. Поліпшення стану цієї інфраструктури є основним завданням як місцевого, так і державного рівня. У цьому контексті оцінено роль місцевих органів самоврядування у заходах з благоустрою сільських поселень. Аргументовано позитивний вплив процесу децентралізації на поліпшення благоустрою сіл. У зв'язку з наданням громадам більших повноважень, автор вважає за доцільне розглядати благоустрій сільських поселень з точки зору спільних умов проживання. Встановлено вплив активізації населення на покращення спільних умов проживання в сільських поселеннях. Визначено важливість удосконалення нормативно-правової бази для впровадження концесії. Запропоновано напрями вирішення проблем благоустрою сільських поселень України та покращення умов життя сільського населення.

Досліджено основні принципи, на яких грунтується вітчизняне законодавство щодо поводження з відходами, напрями державної політики, завдяки яким ці принципи можуть бути реалізовані. У результаті дослідження досвіду європейських держав з обраної теми запропоновано внести зміни до ст. 5 Закону України "Про відходи" шляхом доповнення такими принципами: економічне стимулювання в галузі поводження з відходами, відповідальність за порушення природоохоронних вимог до поводження з відходами, відшкодування шкоди, заподіяної під час поводження з відходами навколишньому середовищу, здоров'ю громадян, майну, а також принципом "забруднювач платить". Для реалізації останнього принципу запропоновано внести зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення шляхом доповнення ст. 82.9.

На підставі загальних положень з теорії права й адміністративного права визначено систему суб'єктів правовідносин у сфері благоустрою населених пунктів, з'ясовано особливості їх адміністративно-правового статусу. Наведено норми законодавства свідчать, що перелік суб'єктів у сфері благоустрою населених пунктів потребує доповнення й уточнення. Визначено, що поняття правового статусу суб'єктів правовідносин базується на теоретичних положеннях, що бути суб'єктом права, а отже, і учасником правовідносин, може особа, якій властива особлива юридична якість - правосуб'єктність, яка визначається змістом їх компетенції. Встановлено, що адміністративно-правовий статус усіх суб'єктів правовідносин у сфері благоустрою населених пунктів включає для фізичних осіб - права та обов'язки, для юридичних осіб - місце у відповідній системі, завдання, функції, повноваження, компетенцію, відповідальність, визначені у загальних і спеціальних нормативно-правових актах.

Досліджено нормативно-правову базу, яка регулює процес організації благоустрою населених пунктів в Україні. Вивчено повноваження місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування у цій сфері. Досліджено повноваження нового суб'єкта місцевого самоврядування - старости. Виявлено зміни в системі організації влади, що мають місце за результатами реалізації "Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні", встановлено позитивні наслідки, які очікуються від реалізації Концепції у сфері організації благоустрою населених пунктів, що представлено у вигляді Схеми.

В Україні розпочато низку публічних реформ, особливе значення для нового рівня розвитку держави має адміністративна реформа, яка покликана змінити статус органів влади на місцях, відповідальність і зміст їх суспільної роботи. Спроби розпочати реформу публічної влади були декілька разів, але то політичної волі було не достатньо, то зміни були поверховими: від заміни вивісок та проведення перепідпорядкування. Такі дії зазвичай залишали стару авторитарну систему управління, не змінювали стан речей у владних структурах, відповідно, деякою мірою погіршували ситуацію в регіонах, поглиблювали надмірну централізацію управління територією, нівелювали принципи самоврядування та бюджетування, які у процесі діяльності стали тягарем для державного розвитку. На місцях, як завжди, чекали фінансових субвенцій для розв'язання окремих проблем територій (дороги, соціальні об'єкти, благоустрій території тощо), йшло відторгнення місцевої влади від розв'язання проблем території, поглиблювались деструктивні процеси (корупція, зловживання у фінансовій сфері, поглиблення процесів ускладнення соціального стану територій тощо). Таким чином далі справи не могли йти, сутнісні та глибинні зміни управління територіями розпочались, нехай потрохи, але перерозподіл повноважень, фінансових ресурсів і сфери відповідальності за стан речей уже здійснено. Відповідальність та ресурси (матеріальні, фінансові) передано/прийнято від центру на місцевий рівень. Повноваження депутата та голови громади тепер наповнені конкретикою для розв'язання місцевих проблем соціального розвитку території. Демократизація процесів діяльності публічних інституцій влади від центру до регіону окреслили проблеми щодо інформаційно-медійних компетентностей посадових осіб, якими стали спроможність комунікації з окремих тем діяльності громади; аналітичні здібності та практики; долучення громадян до процесів підготовки рішень суспільних питань території; спроможність іномовної комунікації з іноземними колегами; стратегія діяльності та підготовки планів роботи громади.

В Україні розпочато низку публічних реформ, особливе значення для нового рівня розвитку держави має адміністративна реформа, яка покликана змінити статус органів влади на місцях, відповідальність і зміст їх суспільної роботи. Спроби розпочати реформу публічної влади були декілька разів, але то політичної волі було не достатньо, то зміни були поверховими: від заміни вивісок та проведення перепідпорядкування. Такі дії зазвичай залишали стару авторитарну систему управління, не змінювали стан речей у владних структурах, відповідно, деякою мірою погіршували ситуацію в регіонах, поглиблювали надмірну централізацію управління територією, нівелювали принципи самоврядування та бюджетування, які у процесі діяльності стали тягарем для державного розвитку. На місцях, як завжди, чекали фінансових субвенцій для розв'язання окремих проблем територій (дороги, соціальні об'єкти, благоустрій території тощо), йшло відторгнення місцевої влади від розв'язання проблем території, поглиблювались деструктивні процеси (корупція, зловживання у фінансовій сфері, поглиблення процесів ускладнення соціального стану територій тощо). Таким чином далі справи не могли йти, сутнісні та глибинні зміни управління територіями розпочались, нехай потрохи, але перерозподіл повноважень, фінансових ресурсів і сфери відповідальності за стан речей уже здійснено. Відповідальність та ресурси (матеріальні, фінансові) передано/прийнято від центру на місцевий рівень. Повноваження депутата та голови громади тепер наповнені конкретикою для розв'язання місцевих проблем соціального розвитку території. Демократизація процесів діяльності публічних інституцій влади від центру до регіону окреслили проблеми щодо інформаційно-медійних компетентностей посадових осіб, якими стали спроможність комунікації з окремих тем діяльності громади; аналітичні здібності та практики; долучення громадян до процесів підготовки рішень суспільних питань території; спроможність іномовної комунікації з іноземними колегами; стратегія діяльності та підготовки планів роботи громади.

Досліджено статистичні дані, які характеризують сучасний стан сфери благоустрою в Україні. Встановлено, що значна кількість загальної площі житлового фонду залишається необладнаною водопроводом, каналізацією та гарячим водопостачанням. Досліджено стан благоустрою у Республіці Казахстан, де до 2020 р. заплановано суттєве зростання житлового фонду. Встановлено, що у цій республіці увага приділяється будівництву соціального житла, а ключовим фактором для своєчасного введення в експлуатацію житла під будівництво є забезпечення мереж тепла, води, газу й електроенергії, телефонів і санітарних засобів. Для цього Урядом Республіки Казахстан постійно виділяються значні розміри цільових трансфертів. Встановлено, що в Україні незначна частина міжбюджетних трансфертів спрямовується на цілі благоустрою територій або ж виділення значно менших розмірів трансфертів, ніж було заплановано. Додатковими можливостями для фінансування заходів із благоустрою території в Україні може стати політика реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади, яка надала змогу територіальним громадам розпоряджатися власним майном і здійснювати співробітництво. Виділено ряд позитивних моментів від здійснення співробітництва територіальних громад для розвитку сфери благоустрою населених пунктів. Встановлено, що на сьогодні підписано 525 договорів про співробітництво. За результатами проведеного соціологічного дослідження виявлено, що предметом договору співробітництва, зазвичай є придбання спільного сміттєвоза; створення спільного органу управління; організація збору та вивезення твердих побутових відходів; спільне утримання комунального підприємства; спільне фінансування ремонту доріг. Дослідження закордонного досвіду показало, що практика співробітництва між громадами активно використовується в багатьох країнах світу, зокрема у Франції система місцевого самоврядування є надзвичайно подрібненою територіально, тому питання координації та укрупнення було розв'язано за допомогою різних форм добровільних утворень міжмуніципального співробітництва, серед яких синдикат та співтовариства. Виявлено, що у Східній Європі місцеві державні комунальні послуги часто надаються підприємствами-суб'єктами приватного права, але в Україні таке співробітництво є дуже ускладненим проведенням тендерних процедур.

Забезпечення сприятливих умов життєдіяльності населення й охорона громадського здоров'я безпосередньо пов'язані з комплексним розробленням архітектурно-планувальних, інженерно-будівельних та еколого-гігієнічних заходів і здійсненням державного санітарного нагляду за плануванням, забудовою та благоустроєм міських і сільських поселень. Відповідно, проєктування населених місць повинно спиратися на закони України та регіональні програми щодо розв'язку найважливіших соціальних, архітектурних, економічних, екологічних і гігієнічних проблем. На сьогоднішньому етапі в детальних планах сільських поселень необхідно передбачати ділянки, на яких потенційно можуть бути розміщені водозабірні свердловини, насосні станції, очисні споруди. В іншому випадку при виготовленні проєктної документації часто виникає проблема з недотриманням санітарних зон споруд, будівництва в стиснених умовах. Поліпшення якості водопостачання у контексті благоустрою місць проживання населення є серйозною гігієнічною проблемою, яка вимагає врегулювання на законодавчому рівні. У зв'язку з цим, до участі у проєктних розробках нових і реконструкції існуючих населених місць треба одночасно з архітекторами, економістами, екологами та іншими спеціалістами широко залучати фахівців юридичного профілю. З метою підвищення вагомості правових чинників щодо регулювання санітарно-гігієнічних вимог до водопостачання населених місць потрібно практикувати активну співпрацю державних структур, органів місцевого самоврядування та громадських організацій із правоохоронними органами та Національною поліцією України, що забезпечить ефективне здійснення правоохоронної діяльності у цьому напрямку роботи. Для гарантії екологічно безпечного середовища проживання необхідно вдосконалити в цьому аспекті законодавство України, а у нормативно-правових актах передбачити посилення відповідальності за порушення державних стандартів, норм і правил у сфері санітарно-гігієнічних вимог до водопостачання та водовідведення у населених пунктах із урахуванням національного та міжнародного досвіду.