Розглянуто питання національної безпеки, державотворення, відкритого суспільства та ринкової економіки.

Визначено особливості правових категорій "адміністративно-правова охорона права на комп'ютерні програми" (АПОП КП) у вузькому, широкому та найширшому розумінні, "механізм адміністративно-правової охорони права на комп'ютерні програми". З'ясовано проблеми адміністративно-правового статусу суб'єктів публічної адміністрації та суб'єктів права на комп'ютерні програми. Розкрито принципи, форми, засоби, процедуру АПОП КП. Проаналізовано міжнародний досвід, сформульовано напрямки удосконалення АПОП КП, зокрема: запропоновано перейти органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування та бюджетним установам на відкрите програмне забезпечення. Зроблено висновок про ефективність запобігання порушенням права на комп'ютерні програми шляхом впровадження вільного програмного забезпечення.

В затверджених стандартах підготовки здобувачів освіти наголошено на сукупності вимог до змісту та результатів освітньої діяльності закладів вищої освіти і наукових установ за кожним рівнем вищої освіти в межах кожної спеціальності. Однією з вимог до наявності системи внутрішнього забезпечення якості вищої освіти є забезпечення дотримання академічної доброчесності працівниками закладів вищої освіти та здобувачами вищої освіти, у тому числі створення і забезпечення функціонування ефективної системи запобігання та виявлення академічного плагіату. Мета статті - висвітлення проблеми запровадження академічної доброчесності та виявлення академічного плагіату за допомогою інформаційно-технічного інструментарію (на прикладі онлайн-сервісу Unicheck). Теоретичні та емпіричні методи: системний аналіз нормативно-правової бази дослідження, наукової, психолого-педагогічної, методичної літератури; розробка та апробація комплексу заходів запобігання академічного плагіату на базі Маріупольського державного університету. Анкетування щодо ставлення та виявлення академічного плагіату для здобувачів вищої освіти I - II курсів денної форми навчання проведено методом онлайн опитування з використанням платформи Googl Forms. Анкета містила 4 запитання закритої форми та відкрите запитання. Шляхи реалізації проблеми академічної доброчесності в дисертаційних роботах на здобуття наукового ступеню доктора філософії та доктора наук передбачають впровадження сучасних технологій та сервісу "Unicheck". Наведено теоретичне обгрунтування впровадження інформаційно-технічного інструментарію запобіганню та виявленню академічного плагіату, який засновується на онлайн-сервісу Unicheck. Визначено певні вимоги дотримання академічної доброчесності здобувачами вищої освіти в Україні, зокрема, у Маріупольському державному університеті, які реалізуються через закріплені норми, правила етичної поведінки, професійного спілкування між науковопедагогічними, педагогічними працівниками МДУ, здобувачами освіти. Висновки: розглянуто питання виявлення академічного плагіату інформаційно-технічним інструментарієм неможливо вирішити на рівні окремого закладу освіти чи навіть окремого міністерства (МОН України). Сьогодні в умовах цифротизації освіти ця проблема має бути предметом цілеспрямованої державної політики, об'єднувати зусилля учасників освітнього процесу, шляхом впровадження, розробки та вдосконалення новітніх технологій щодо запобігання та виявлення академічного плагіату. Визначено, що доцільно використовувати онлайн-сервіс Unicheck для виявлення академічного плагіату.

Проаналізовано розуміння власності як центрального утворення та головного регулятора економічних відносин у рамках акціонерного товариства. Зазначено, що власність пов'язується з такими категоріями, як "майно" і "право", у зв'язку з чим виникає значна кількість методологічних питань, породжених формуванням власності акціонерних товариств і прав акціонерів щодо неї. Звернено увагу, що власність у такому товаристві як економічна категорія виконує певну функцію, яка полягає у формуванні значного за обсягом капіталу на найвигідніших для всіх осіб, втягнутих у цей процес, умовах з метою максимально прибуткового його використання. Зауважено, що якщо говорити про власність акціонерного товариства, то вона формується шляхом емісії акцій, а відповідно, товариство, яке зацікавлене у залученні значних коштів, провадить відкрите їх розміщення, кошти від придбання яких акумулюються для використання у його підприємницькій діяльності. Наведено аргументи на користь інших позитивних сторін акціонерної власності, що роблять її універсальною та здатною до застосування скрізь, де є потреба в акумулюванні значного обсягу коштів і обмеження масштабів відповідальності. Зроблено висновок, що власність в акціонерному товаристві як економічна категорія виконує певну функцію, завдяки чому стає не лише економічною, а й правовою категорією. Ця функція полягає у формуванні значного за обсягом капіталу на найвигідніших для всіх осіб, втягнутих у цей процес, умовах з метою максимально прибуткового його використання. Категорія "акціонерна власність" уживається, коли йдеться про правовий режим власності в акціонерному товаристві - права власності акціонерів на акції та права власності товариства на майно, які у разі їх здійснення перехрещуються і чинять вплив одне на одне. Зазначено, що найбільш вдалою моделлю, до якої тяжіє акціонерна власність, є довірча власність, ідеологія і практика трастів. Проте цілком зрозуміло, що її застосування на теренах України в сучасному стані правового регулювання навряд чи варто підтримувати.

Сучасне право відображає наявний рівень свободи, воно інтерактивне, динамічне і певною мірою гнучке. Воно відкрите до збагачення зовнішніми факторами, воно корелює з правовими традиціями й відповідає вимогам часу, але залишається незмінним у своїй суті і забезпеченні захисту й належної реалізації свободи індивідів. Нині монополія жорсткого права відступає під розширенням ролі в регулюванні суспільних відносин м'яким правом. Світова спільнота переосмислює роль забезпечених примусом санкцій щодо фактичних інтересів і волі сторін конфлікту в напрямі його фактичного вирішення. Відома формула одержує нову форму розвитку: важливим є результат, який задовольняє інтереси не лише сторін конфлікту, а й не суперечить загальним вимогам світового співтовариства та правам і свободам індивідів. Зауважено, що досягнення зазначених орієнтирів є можливим лише у відповідному середовищі. На думку авторів таким середовищем є сучасна держава. Стійка, відкрита до співпраці з іншими країнами, з ефективним механізмом і належним рівнем діджиталізації. Зазначені складні процеси вимагають високого рівня юридично-технологічної регламентації процедурно-процесуального механізму їх здійснення. Особливого значення набувають ті алгоритми (технологічна досконалість, відповідність інструментарію галузі регулювання, законність, обгрунтованість, своєчасність, переконливість тощо), які закріплюються у письмових правових актах. Базуючись на аналізі наявних алгоритмів правового регулювання, зауважено щодо наявності певної методологічної проблеми щодо класифікації. У зазначеному аспекті необхідно враховувати нетотожність таких термінопонять, як юридичний алгоритм (legal algorithm), алгоритми права (algorithms of law), технологічні алгоритми в праві (technology algorithms in law). Технологічні алгоритми у праві слід розглядати як сукупність техніко-технологічних продуктів (електронні документи, електронний цифровий підпис, комп'ютерні програми, пошукові бази даних, електронні реєстри, електронні площадки вирішення спорів, юридичні боти та інше), які використовуються в юриспруденції. Своєю чергою стрімкий розвиток суспільних відносин в епоху постмодерну, динаміка технологічного розвитку та процесів обміну інформацією зумовлюють особливе становище й роль електронного документа в сучасній системі документообігу.

Робота присвячена першій в українському правознавстві адаптації методологічного вчення філософії науки "критичний розум" для потреб української правознавчої науки та освіти, вирішення не лише теоретичних, а й практичних правничих проблем. Засновником філософії науки "критичний розум" та її методологічного вчення є К. Поппер, австро-британський філософ, один із найвидатніших філософів XX ст., логік, методолог, автор всесвітньо відомої праці "Відкрите суспільство та його вороги" та численних інших праць з логіки, методології й філософії науки. В рамках висунутої концепції "критичне правознавство" це методологічне вчення має сприяти прогресу усіх галузей юридичної науки й освіти. Зазначено, що це вчення є альтернативою застарілій, догматичній марксистсько-гегелівській методології, яка й досі вкрай поширена як основа нашої юриспруденції.

Розміщено положення про зміни антикорупційного права, їхню детермінованість традиціями політичної та інших видів духовно-культурної комунікації. У цих зв'язках концепт доброчесності протиставляється корупції, зокрема під час визначення балансу антропного інтересу з публічним інтересом, кореляції між професійним та часовим чинниками в правових інститутах антикорупціиних обмежень. Викривлення сутності і/або змісту публічно-правових відносин ототожнюється з наслідками домінування людських вад, неможливістю обирати ефективні варіанти вирішення соціальних проблем. Відповідно відкрите для прогресу суспільство антипод закритому суспільству. Саме антикорупційне право розглянуто як з юснатуралістичної, так й з позитивістської теорії пізнання права. Серед профільної діяльності органів кримінальної юстиції особливий акцент зроблено на правозастосуванні із протидії корупції, що здійснюється судами, антикорупційним бюро і національною поліцією. Визначено зміст корупцій-ної дисфункції парламенту та публічної адміністрації. Віджилантизм та інші форми участі громадськості у боротьбі з корупцією концептуалізовано як ключові компоненти антикорупційних трансформацій публічного права. Проілюстровано використання формальної та діалектичної логіки, а також інструментарію історико-правового, формально-догматичного, синергетичного методологічних підходів до пізнання вищезазначених предметів дослідження.

Розглянуто спірні питання суб'єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 187 КК України. Відзначено, що для характеристики розбою важливе значення має суб'єктивна сторона вчинення цього кримінального правопорушення. Як відомо, суб'єктивна сторона кримінального правопорушення - це його внутрішня сторона, тобто психічна діяльність особи, що відображає ставлення її свідомості та волі до суспільно небезпечного діяння, що нею вчиняється, і до його наслідків. Змістом суб'єктивної сторони складу кримінального правопорушення є такі ознаки, як вина, мотив і мета кримінального правопорушення. Основною ознакою, що характеризує суб'єктивну сторону діяння, є вина. Вона найбільше акумулює в собі ознаки об'єкта й об'єктивної сторони, як в дзеркалі відображає те, як ці ознаки проходять крізь призму свідомості та волі. Розглянуто в яких випадках кримінальне правопорушення вважається вчиненим умисно, а в яких із необережності. Проаналізовано думки науковців щодо визначення форми вини у формальних складах кримінальнних правопорушень і конкретно розбою (ст. 187 КК України). Зроблено висновок, що при вчиненні розбійних дій у реальній дійсності особа усвідомлює суспільно небезпечний характер вчинюваного розбійного посягання, який складається з двох взаємопов'язаних дій, передбачає настання наслідків від обох цих дій у виді реальних подій або створення небезпеки і бажає їх настання. Вина у разі вчинення розбою характеризується прямим умислом, зміст якого утворюють 2 моменти - інтелектуальний і вольовий. Інтелектуальний момент містить дві ознаки - усвідомлення суспільно небезпечного характеру вчиненого діяння та передбачення суспільно небезпечних наслідків. Вольовий момент містить одну ознаку - бажання настання суспільно небезпечних наслідків, що передбачаються винною особою. У випадках вчинення розбою особа усвідомлює, що вона заволодіває або прагне заволодіти чужим рухомим майном шляхом його відкритого вилучення, що вона не має ніякого права на це майно та порушує встановлені державою правила щодо законного обігу такого майна. Разом із тим, особа усвідомлює, що вона вчинює свої дії поза волею або проти волі власника, потерпілої особи або особи, яка виявилася на місці вчинення кримінального правопорушення, усвідомлює також єдність основної та допоміжної дії, тобто усвідомлює, що відкрите або таємне вилучення предметів посягання вона здійснює або прагне здійснити за допомогою фізичного насильства, що є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого або погрози негайним застосуванням такого насильства. Особа також, застосовуючи фізичне насильство, усвідомлює його відкритий або таємний характер, а застосовуючи психічне насильство, усвідомлює, що потерпілий розцінює погрозу як реальну і таку, що у разі реалізації буде небезпечною для його життя або здоров'я.