Досліджуються проблеми організації та діяльності органів політичного розшуку російського самодержавства з моменту їх виникнення до середини ХІХ ст. у взаємозв'язку з основними тенденціями розвитку українського вільнодумства та політико-правової думки. На прикладі слідчої справи першої політичної організації національного характеру в Україні - Кирило-Мефодіївського братства - висвітлюється боротьба російського самодержавства з українським вільнодумством середини ХІХ ст. Розкриваються функції та методи політичного розшуку, докладно розглядається практика використання доносів, таємних агентів, перлюстрація кореспонденції, провокація та залякування тощо. Викривається антиправова сутність органів російської політичної поліції, їх негативна роль у контролі за суспільною свідомістю.

Розглянуто явище доносництва з точки зору моралі і права як негативне соціальне явище, яке безпосередньо не регламентується законом, але має визначене правове, законодавче і соціально обгрунтоване етичне підгрунтя для розвитку як у сучасному українському суспільстві, так і за кордоном. Показано формальний зв'язок між реалізацією конституційного права поширювати будь-яку інформацію, якщо вона не обмежена законом, і доносом як методом передачі інформації. З іншого боку, показано прямий зв'язок між заохоченням і розвитком доносництва як державного і громадського механізму і встановленням і підтримкою певного громадського порядку, управлінням соціумом в цілому і психологічним тиском на окремих індивідуумів зокрема.

Проаналізовано наукові праці відомого українського історика О. Лазаревського, в яких висвітлено матеріали слідчої справи, порушеної царським урядом за доносом яготинського сотника П. Купчинського на генерального писаря А. Безбородька. Досліджено також неопубліковані архівні документи цієї справи.

Досліджено функціонування системи доносів як складової політичного судочинства в Гетьманщині XVII - XVIII ст. Розглянуто правове підгрунтя цього явища, його вплив на соціально-політичне життя козацької автономії, фігуранти й мотиви, а також зміст доносів, які становлять собою цінне джерело для реконструкції процесів ідентичності та формування політичної ментальності українського населення ранньомодерної доби.

Розкрито суть системи адвокасі в місцевому самоврядуванні. Підкреслено, що адвокасі вимагає певних знань та вмінь, цілеспрямованого прагнення допомогти людям, тому цією справою мають займатися не лише професіонали, але й небайдужі громадські активісти з досвідом роботи у відповідній сфері, які вміють правильно, компетентно та чітко формулювати думки й доносити їх до опонентів. Акцентовано на тому, що чітко сплановані та ретельно продумані заходи адвокасі здатні спричинити певні очікувані зміни (шляхом правдивого інформування про ситуацію, надання вагомих аргументів на користь проведення змін, залучення до цього процесу осіб, наділених відповідними владними повноваженнями, тощо). Визначено основні принципи адвокасі в контексті місцевого самоврядування: розмежування повноважень органів державної та місцевої влади; законності й соціальної справедливості; відкритості та відповідальності органів місцевого самоврядування перед територіальною громадою і здійснення ними своїх функцій в інтересах місцевої спільноти; захисту прав та інтересів місцевих громад, визначених і гарантованих Законом "Про місцеве самоврядування в Україні"; волевиявлення громадян через систему органів місцевого самоврядування, громадські зібрання тощо; гласності й урахування громадської думки; колегіальності, вільного обговорення під час розв'язання відповідних питань; постійного пошуку кращих механізмів для реалізації своїх зобов'язань щодо забезпечення прозорості, гласності, колегіальності, соціальної справедливості; самозабезпечення, саморегулювання та самофінансування; незалежності територіальних громад у розв'язанні питань, що входять до їх компетенції. Охарактеризовано суспільні функції адвокасі в контексті місцевого самоврядування: сприяння формуванню та розвитку демократичного громадянського суспільства, забезпечення прав і свобод кожного громадянина - на загальнодержавному рівні; сприяння інноваційному розвитку територіальної спільноти; реалізація зворотного зв'язку між керівною та керованою підсистемою на місцях; контроль з боку громадськості за нормотворчою діяльністю уповноважених на місцях суб'єктів з розроблення, розгляду, прийняття та офіційного оприлюднення нормативно-правових актів; дотримання балансу суспільних інтересів на рівні самоврядних територій; забезпечення громадянської мобілізації, соціального партнерства та формування довіри до місцевих органів публічного управління тощо і на рівні місцевого самоврядування. Запропоновано орієнтовний алгоритм дії адвокасі на місцевому рівні в контексті виконання суспільних функцій.