Доведено, що недостатнє застосування системних засад під час розв'язання проблеми податкового боргу становить одну із причин незадовільного стану та набуття даною проблемою хронічного характеру. Досліджено теоретико-правові аспекти виникнення та виконання податкового обов'язку та податкового зобов'язання, економіко-правову характеристику податкового боргу, як наслідку невиконання податкового зобов'язання, умови запровадження інституту регулювання податкового боргу. Розкрито роль правового регулювання суспільних відносин у сфері податкового боргу, надано визначення поняттю "інститут регулювання податкового боргу", названо його характерні ознаки, структура, запропоновано поняття "обов'язок з погашення податкового боргу", "податкова заборгованість". Внесено ряд уточнень до існуючого понятійного апарату, що має першочергове значення для підвищення ефективності правового інституту регулювання податкового боргу. Проаналізовано систему способів забезпечення виконання податкового обов'язку, адміністративні провадження погашення та стягнення податкового боргу. Узагальнено основні умови, які можуть забезпечити більш повну реалізацію потенціалу правового механізму регулювання, а також адекватний вплив на поведінку учасників правовідносин і захист їх суб'єктивних прав. Об|рунтовано доцільність уточнення підходів до структурування податкового боргу, а саме його розмежування на реальний і потенційний як невикористаний резерв податкових надходжень до бюджету. Запропоновано представляти статусну структуру податкового боргу не двома, а трьома статусами: активний, дієвий, пасивний та внести відповідні зміни до Картки боржника. Запропоновано класифікацію такої мотивації: вимушена, в основі якої відсутність науково-обгрунтованої податкової політики, надлишковий податковий тиск, недосконалість і нестабільність правового забезпечення; передбачувана, яка пов'язана зі складністю та прорахунками правового механізму дії забезпечувальних норм, процедур подання податкової звітності, розрахунків платежів; умисна, яка грунтується на усвідомлених порушеннях податкового законодавства.

Досліджено законодавчо встановлені методи зниження тиску інфляції по відношенню до активів підприємства (основні засоби, нематеріальні активи, виробничі запаси, дебіторська заборгованість), які більш чутливі до зміни цін і значні в плані характеристики майнового та фінансового стану підприємства; основні з них і це переоцінка основних засобів і нематеріальних активів та розрахунок амортизаційних відрахувань, виходячи з відновлювальної вартості. Проаналізовано методи прискореної амортизації необоротних активів і ефективного методу в умовах помірної інфляції для зниження її негативного впливу. Досліджено використання методів списання виробничих запасів при їх споживанні за умов інфляції. Розглянуто методику управління дебіторською заборгованістю за умов інфляції шляхом варіювання політики кредитування своїх покупців. Досліджено процес хеджування - страхування ризику зміни цін (хеджування справедливої вартості, грошових потоків, валютних ризиків).

Проаналізовано особливості політики енергомодернізації як систему організаційних і технологічних заходів з оптимізації використання всіх видів енергоресурсів. Досліджено наявні механізми державного регулювання енергетичного сектора щодо удосконалення проведення тарифної політики серед населення в Україні. З'ясовано необхідність одержання органами державної влади й органами місцевого самоврядування актуальної інформації про можливості використання урядових програм з енергомодернізації галузі. Обгрунтовано принципи регуляторних функцій державної фіскальної політики щодо контролю та ліквідації заборгованостей у галузі енергозабезпечення в Україні на сучасному етапі.

Визначено особливості банкрутства акціонерних товариств в Україні та проблемні питання, що при цьому виникають, з метою пошуку напрямів їх усунення. З'ясовано походження терміна "банкрутство", його законодавче розуміння. Наголошено, що законодавством застосовуються такі поняття, як "ознаки банкрутства" та "ознаки неплатоспроможності", однак їх визначення відсутні. Звернено увагу, що неплатоспроможним, тобто таким, що має заборгованість перед кредиторами та/або заборгованість за податковим зобов'язанням, які не може вчасно та повно погашати через відсутність коштів на рахунках, може бути підприємство будь-якої організаційно-правової форми, а тому акціонерні товариства не є винятком. З'ясовано, що визначення ймовірності визнання акціонерного товариства неплатоспроможним віднесено до компетенції його наглядової ради. Акцентовано увагу, що за загальним правилом до суб'єкта, який є боржником, незалежно від форми власності можуть бути застосовувані такі процедури з питань банкрутства, як розпорядження майном боржника, санація боржника та ліквідація банкрута. Розкрито зміст процедур з питань банкрутства. Приділено увагу досвіду реорганізації акціонерних товариств через приєднання в Німеччині та Україні. Зроблено висновок, що в Німеччині приєднання є механізмом симбіозу товариств для покращання економічної ситуації та запобігання банкрутству АТ, тоді як в Україні подібного механізму не передбачено. Наголошено, що для державних акціонерних товариств закон передбачає застосування лише судової процедури розпорядження майном без обмежень. Наголошено, що найбільшою проблемою банкрутства публічних акціонерних товариств є пасивність органів виконавчої влади, що здійснюють управління державними підприємствами, як учасників процедур банкрутства, та фактично неспроможність відновити платоспроможність таких товариств за допомогою судових процедур через законодавчі обмеження. Виокремлено також проблему доступу арбітражного керуючого до інформації про акціонерне товариство та відповідальність порушення вимог щодо користування нею, зважаючи на що очевидною є необхідність додаткової регламентації цих положень на законодавчому рівні.

Мета роботи - розкриття поняття "майно" та визначення його характерних особливостей у практиці Європейського суду з прав людини. Методика. Методика включає комплексний аналіз та узагальнення прецедентної практики Європейського суду з прав людини, наукових позицій й формулювання відповідних особливостей. Під час дослідження використовувались наступні методи наукового пізнання: діалектичний, герменевтичний, метод аналізу й синтезу, прогностичний, системний та формально-юридичний. Результати. У процесі дослідження констатовано, що трактування поняття майна у Цивільному кодексі України та практиці Європейського суду з прав людини є відмінними. Розглянуто справи проти України, у яких було констатовано порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та виокремлено безпосередньо факти, що становили порушення. Наголошено на тому, що, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заборгованість за судовим рішенням становить майно для цілей статті 1 Першого протоколу. Виділено автономність понять "власність", "майно" та використовуваний значно ширший підхід до поняття "майно" порівняно з національним законодавством України, оскільки Європейський суд не обмежується правом власності на матеріальні речі та не пов'язаний формальними класифікаціями відповідно до національних законодавств. Практична значимість. Результати дослідження може бути використано для вдосконалення правового регулювання та нормативно-правового закріплення поняття "майно", а також при судовому розгляді.