Розглянуто питання удосконалення нормативно-правового регулювання діяльності міліції щодо запобігання злочинам. Висвітлено проблеми забезпечення законності в діяльності міліції, організаційно-правові засади діяльності місцевої міліції, аспекти вдосконалення механізму цивільного демократичного контролю за її діяльністю. Проаналізовано причини та умови вчинення злочинів у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Описано моделі загроз комп'ютерним даним і системам за конвенцією Ради Європи про кіберзлочинність. Визначено механізм законодавчого забезпечення запобігання наркоманії та поширенню ВІЛ/СНІД в Україні.

Рассмотрены вопросы усовершенствования нормативно-правового регулирования деятельности милиции относительно предотвращения преступлений. Освещены проблемы обеспечения законности в деятельности милиции, организационно-правовые основы деятельности местной милиции, аспекты усовершенствования механизма гражданского демократического контроля за деятельностью милиции. Проанализированы причины и условия совершения преступлений в сфере внешнеэкономической деятельности. Представлены модели угроз компьютерным данным и системам по конвенции Совета Европы о киберпреступности. Определен механизм законодательного обеспечения предотвращения наркомании и распространения ВИЧ/СПИДа в Украине.

Наведено результати комплексного наукового дослідження різноманітних аспектів кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності. Розглянуто основні соціальні та правові чинники, які впливають на стан кримінально-правової охорони даних прав. Проаналізовано процеси становлення та розвитку законодавства, завдяки якому здійснювалась кримінально-правова охорона прав інтелектуальної власності у Російській імперії, СРСР та незалежній Україні. Розглянуто норми Угоди про торговельні аспекти цих прав, які є базовими для основних вимог до кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності. Розглянуто норми Конвенції Ради Європи про кіберзлочинність. Здійснено науковий аналіз кримінально-правових норм, на підставі яких здійснюється охорона даних прав у США, країнах Європи та колишнього СРСР. Проаналізовано склади злочинів, передбачених статтями 176, 177, 229, 231, 232 чинного Кримінального кодексу України. На підставі результатів дослідження різноманітних концепцій щодо загального об'єкта злочину наведено визначення родового об'єкта злочинів проти прав інтелектуальної власності, а також безпосереднього об'єкта кожного з цих злочинів. Визначено, що предмет злочинів складають майнові права, не передбачені диспозицією відповідних статей об'єкти. З'ясовано співвідношення ролі загального та спеціального суб'єктів у разі вчинення злочинів, передбачених статтями 176, 177, 229, 231, 232 КК України.

Висвітлено чотири групи суспільно небезпечних діянь, які вимагають міжнародного співробітництва та контролю: злочинів проти конфіденційності, цілісності та доступності комп'ютерних даних і систем; злочинів, пов'язаних із використанням комп'ютерів, з порушенням авторських і суміжних прав на інтелектуальну власність і злочинів, пов'язаних із дитячою порнографією. Запропоновано модель загроз для комп'ютерних даних і систем з урахуванням рекомендацій Конвенції Ради Європи про кіберзлочинність.

Розглянуто зміст і основні вимоги Конвенції Ради Європи ETS № 185 "Про кіберзлочинність". Подано інформацію про кримінальну відповідальність за злочини у сфері використання електрообчислювальних машин, систем і комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку в Україні. Висвітлено особливості використання автоматизованих інформаційно-пошукових систем МВС України та мережі Інтернет щодо протидії кіберзлочинності. Охарактеризовано пошукові сервіси для використання під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Описано застосування новітніх інформаційних технологій у запобіганні розповсюдженню інформації ксенофобного та порнографічного характеру. Приділено увагу удосконаленню законодавства України про кримінальну відповідальність щодо протидії кіберзлочинності.

Досліджено вплив кіберзлочинності на стан злочинності в Україні. Побудовано просторово-часову теоретичну модель криміногенної ситуації в регіонах країни. Виявлено основні сфери потенційної загрози для суспільної безпеки з боку кіберзлочинності. Одержані результати дозволяють вдосконалити інформаційне забезпечення правоохоронних органів у запобіганні злочинності та окреслюють подальші напрямки регіональних кримінологічних досліджень.

Питання кібербезпеки сьогодні гостро постає у всіх державах світу на різних рівнях суспільного життя. У зв'язку із тим, що використання інформаційних ресурсів є необхідністю для нормального функціонування різних галузей народного господарства, потрібно забезпечити захист інформації, яка циркулює в таких системах, на належному рівні. Викладено дослідження сучасного рівня кібербезпеки в Україні, наведено приклади важливості її забезпечення. Проведено аналіз національних стратегій кібербезпеки держав Європи, Америки, Африки, Азії та Океанії, досліджено термін "кібербезпека" в контексті опрацьованих документів. Висвітлено проблеми сучасного вітчизняного законодавства, що регулює діяльність у сфері кібербезпеки. Розглянуто причини виникнення перших стратегій кібербезпеки, простежено тенденції у сфері захисту кіберпростору. Відповідно до одержаних результатів запропоновано практичні рекомендації щодо створення національної стратегії кібербезпеки України.

Досліджено роль, зміст та складові державного стратегічного планування у сфері забезпечення кібербезпеки. Визначено основні засади державної політики у сфері забезпечення кібербезпеки виходячи із положень Стратегії кібербезпеки. Розглянуто складові елементи здійснення стратегічного планування та окреслено першочергові заходи, які вживаються на державному рівні з метою ефективного забезпечення кібербезпеки. Доведено, що державне стратегічне планування передбачає комплексне поєднання заходів стратегічного прогнозу й аналізу, оцінки стану забезпечення кібербезпеки, нормативно-правового регулювання відповідних процесів. Обгрунтовано, що стратегічне планування у сфері кібербезпеки здійснюється на планових засадах і потребує посилення контролю та відповідальності суб'єктів за виконанням поставлених завдань.

The protection of the Polish cyberspace consists of numerous administrative tasks beginning from creating strategies, normative acts, next implementing them into force, arranging trainings concerning cyber safety, controlling particular institutions, enterprises and citizens, international cooperation and constant development in that matter. As for now, (pursuant to the report of the Supreme Audit Office from 2015) the Polish cyberspace is not protected properly. The report indicates committed mistakes of national entities but it also provides guidelines for better performance of the tasks within the Polish cyberspace protection. The supplementation to the guidelines for public administration in that matter will be implementation of the solutions ofthe new NIS Directive [2] of the UE Parliament and Council concerning funds for high common level of network and IT system security throughout the EU.

Зазначено, що охорона кіберпростору Польської Республіки складається з широкої гами адміністративних завдань, починаючи від створення стратегії, нормативних актів, впровадження їх в життя, ведення підготовок у сфері кібербезпеки, контролю окремих установ, підприємств і громадян, міжнародної співпраці, а також безперервного розвитку в цій сфері. На сьогодні (згідно з доповіддю найвищої Кімнати Контролю за 2015 р.) кіберпростір Польської Республіки не захищений належним чином. У доповіді вказано на помилки державних суб'єктів, а також подано настанови для кращої реалізації завдань у сфері охорони кіберпростору Польської Республіки. Доповненням настанов для державної адміністрації в цій сфері буде імплементація та впровадження рішень нової Директиви NIS Парламенту і Ради ЄС щодо високого загального рівня безпеки мережі і систем інформатики на території Євросоюзу.

Отмечено, что охрана киберпространства Польской Республики состоит из широкой гаммы административных заданий, начиная от создания стратегии, нормативных актов, внедрения их в жизнь, ведения подготовок в сфере кибербезопасности, контроля отдельных учреждений, предприятий и граждан, международного сотрудничества, а также непрерывного развития в этой сфере. На сегодня (согласно докладу наивысшей Комнаты Контроля за 2015 г.) киберпространство Польской Республики не защищено соответствующим образом. В докладе указано на совершенные ошибки государственных субъектов, а также даны наставления для лучшей реализации задач в сфере охраны киберпространства Польской Республики. Дополнением наставлений для государственной администрации в этой сфере будет имплементация и внедрение решений новой Директивы NIS Парламента и Совета ЕС относительно высокого общего уровня безопасности сети и систем информатики на территории Евросоюза.

Досліджено сучасний стан та основні проблемні питання процесів реформування системи державного управління у сфері забезпечення кібербезпеки. Розкрито пріоритетні завдання реформування системи кібербезпеки з метою розбудови національної системи кібербезпеки відповідно до Положення Стратегії кібербезпеки України. Наголошено, що актуальним напрямком забезпечення кібербезпеки залишається конструктивний розвиток державно-приватного партнерства з метою налагодження координації та взаємодії суб’єктів забезпечення кібербезпеки на державному рівні з приватним сектором та громадськими об’єднаннями. Доведено, що реформування системи державного управління кібербезпекою потребує впровадження спеціальних методів запобігання кібератакам, розробки галузевих стандартів та вимог щодо забезпечення кіберзахисту об’єктів інформаційної сфери, запровадження на підприємствах, установах та організаціях, що належатимуть до об’єктів критичної інфраструктури, міжнародного стандарту ISO/IEC 27032:2012. Встановлено, що трансформація системи державного управління у сфері забезпечення кібербезпеки потребує правового супроводження, організаційного й методичного забезпечення на національному рівні.

Исследованы современное состояние и основные проблемные вопросы процессов реформирования системы государственного управления в сфере обеспечения кибербезопасности. Раскрыты приоритетные задачи реформирования системы кибербезопасности с целью развития национальной системы кибербезопасности в соответствии с Положением Стратегии кибербезопасности Украины. Подчеркнуто, что актуальным направлением обеспечения кибербезопасности остается конструктивное развитие государственно-частного партнерства с целью налаживания координации и взаимодействия субъектов обеспечения кибербезопасности на государственном уровне с частным сектором и общественными объединениями. Доказано, что реформирование системы государственного управления кибербезопасностью требует внедрения специальных методов предотвращения кибератакам, разработки отраслевых стандартов и требований по обеспечению киберзащиты объектов информационной сферы, внедрения на предприятиях, учреждениях и организациях, которые будут принадлежать к объектам критической инфраструктуры, международного стандарта ISO / IEC 27032: 2012. Установлено, что трансформация системы государственного управления в сфере обеспечения кибербезопасности требует правового сопровождения, организационного и методического обеспечения на национальном уровне.

The article researched present state and key problem questions of processes of public administration reform of cyber security providing. The priority tasks of cyber security system reform which concern the development national system of cyber securityaccording to the Strategy of cyber security of Ukraine was fixed. The actual direction of ensuring cyber security remains a constructive development of public-private partnership with the aim to establish coordination and cooperation the subject of ensuring cyber security at the national level with the private sector and civil society organizations are detailed. It is proved that reform of public administration cyber security requires the introduction of special methods of preventing cyber-attacks, developing industry standards and requirements for object cyber information sphere, introduction of enterprises, institutions and organizations that belong to critical infrastructure, international standard ISO / IEC 27032: 2012. It was established that the modernization the system of public administration of cyber security providing requires a legal support, organizational and methodical provision at the national level.

Сьогодні особливої уваги потребує проблема злочинів, вчинених із використанням новітніх технологій, які можуть завдати великої шкоди національній обороні та безпеці, економічній системі та добробуту суспільства. Зазначено, що на відміну від суші, моря, повітря і космосу, кіберпростір - це створена людиною цифрова мережа, яка використовується для генерації, зміни, зберігання або передачі інформації. Кібербезпека означає поєднання заходів щодо запобігання, виявлення, реагування та відновлення, які забезпечують конфіденційність, цілісність і доступність інформації, що зберігається та передається в електронному вигляді. У XXI ст., де інформаційно-комунікаційні технології швидко розвиваються, жити щоденним життям без кібербезпеки майже неможливо. Кіберзлочинність стала однією з головних світових загроз, вона проявила себе як найбільший виклик, із яким стикаються безпосередньо сучасні країни та їх відповідна стабільність. Кіберзлочинність визнано найбільш загрозливим і небезпечним злочином XXI ст. Мета дослідження - надання критичної оцінки політиці кібербезпеки США, виявлення недоліків, з якими стикається країна у цій сфері, та визначення механізмів і розробок, які б покращили політику кібербезпеки для подолання викликів у відповідь на російську кіберагресію, від якої страждають багато країн. Методологічну основу дослідження склали філософські, ідеологічні, загальнонаукові та спеціальні методи. Результатом дослідження став аналіз кіберзлочинності як найбільш загрозливого і небезпечного злочину XXI ст. Розглянуто думку про те, що чим більше споживач покладається на інформаційно-комунікаційні технології, тим більше зростає кіберзагроза, тим самим стає більшою загроза для національної оборони країн. Крім того, як зазначає автор, в кібервійні немає регулювання, а це, в свою чергу, становить глобальну загрозу. Продемонстровано ефективність заходів, які вживають країни США та країни ЄС під час або після відповідних нападів. Дискусія торкається вдосконалення національної стратегії кіберзахисту, пошуку дій, які слід вжити під час боротьби з кібератаками. Наголошено й на тому, що хоча Сполучені Штати Америки посилили свою кібер-політику з 2016 р. та ввели агресивні санкції проти нападників, кількість кіберзлочинностей все ще зростає.

Розглянуто проблему кримінальних правопорушень в інформаційній сфері, зокрема нові способи злочинної діяльності, які названо кіберзлочинністю. З огляду на це, дослідження досвіду вирішення проблеми запобігання кримінальним правопорушенням в інформаційній сфері, насамперед зарубіжного, є сьогодні доволі важливим завданням для вітчизняної правової науки. На підставі дослідження наукових позицій окремих вчених та аналізу чинного законодавства України, міжнародно-правових актів зроблено висновок, що Україні в особі органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, слід гармонізувати вітчизняне законодавство з законодавством Європейського Союзу, упровадити світовий досвід у національну практику, вчасно реагувати на появу нових загроз, спрямованих на доступ до персональних даних, працювати над створенням надійніших форм захисту конфіденційної інформації, а також внести зміни до КК України, посиливши відповідальність за злочини у сфері комп'ютерних та інформаційних технологій.

Розглянуто основні аспекти нормативно-правового забезпечення механізмів кадрової безпеки органів публічної влади. Зазначено, що основою правового забезпечення механізмів кадрової безпеки органів публічної влади є захист конфіденційної інформації шляхом використання нормативно-правових документів. Правове забезпечення механізмів кадрової безпеки органів публічної влади доцільно розглядати і досліджувати на мікро- і макрорівнях. Запропоновано фрагмент нормативно-правового механізму кадрової безпеки органів публічної влади. Встановлено, що правове забезпечення представлене значною кількістю нормативно-правових актів, проте основним заходом нейтралізації загроз з боку службовця може бути розроблення такого пакета документів: автоматизовані системи; захист від несанкціонованого доступу до інформації; показники захищеності від несанкціонованого доступу. Проаналізовано кількість проведених повних перевірок декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Охарактеризовано підсумки роботи Національного агентства з питань запобігання корупції. Проведено аналіз направлених обгрунтованих висновків до спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції та розгляд повідомлень щодо можливого відображення недостовірної інформації в деклараціях суб'єктів декларування у 2018 р. Проаналізовано нормативно-правове забезпечення щодо боротьби з кіберзлочинністю в Україні. Встановлено, що передумовою нормативно-правового забезпечення кадрової безпеки органів публічної влади є спроможність адекватно й оперативно реагувати на зміни щодо безпекової ситуації, а саме: попередження та протидія корупції на основі розмежування суспільних, державних, корпоративних і приватних інтересів; активізація адміністративного реформування; активізація судової реформи в напрямі становлення в Україні системи судового устрою та судочинства; сприяння розвитку кадрової безпеки та законодавче забезпечення її діяльності.

Досліджено основні теоретичні підходи до визначення поняття юридичної особи як суб'єкта злочину в науці кримінального права й обгрунтовано практичні напрями вдосконалення кримінального закону в частині кримінальної відповідальності юридичних осіб в Україні. Розглянуто основні нормативно-правові акти, які регулюють застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб в Україні. Акцентовано увагу на тому, що інститут заходів кримінально-правового характеру неефективний у боротьбі з такими суспільно-небезпечними протиправними діяннями, як організована злочинність, кіберзлочинність, корупція, тероризм, екологічні злочини. Водночас наголошено на тому, що в багатьох країнах світу успішно функціонує інститут кримінальної відповідальності юридичних осіб. Проаналізовано сучасні теоретичні підходи щодо запровадження інституту кримінальної відповідальності юридичних осіб. Законодавчо визначено, що суб'єктом злочину є фізична особа. Тому кримінальний закон не визнає юридичну особу суб'єктом злочину. Проте юридичні особи є повноправними суб'єктами великої кількості правовідносин і можуть вчиняти протиправні діяння. Водночас суттєвою відмінністю цих протиправних діянь є характер суб'єктивної сторони такого виду правопорушень. Ця характеристика правопорушення дістає відображення у понятті "вина", яка характеризує свідоме, психічне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння та його наслідків. Наведено аргументи прихильників різних точок зору щодо того, чи може бути юридична особа суб'єктом злочину, адже основними ознаками суб'єкта злочину є його осудність і вина. За результатами дослідження автор робить висновок, що вина юридичної особи може бути визначена як психічне ставлення фізичних осіб, які мають право діяти від імені юридичної особи, до зв'язку між їх діями чи бездіяльністю та протиправними діями юридичної особи. На думку автора, введення інституту кримінальної відповідальності юридичної особи є необхідним кроком у реформуванні кримінального законодавства. Оскільки у вітчизняній кримінально-правовій доктрині все ще відсутня науково обгрунтована концепція впровадження інституту кримінальної відповідальності юридичних осіб, то проблема визначення поняття юридичної особи як суб'єкта злочину потребує подальших наукових дискусій і теоретичних розробок.

Встановлено, що стрімке проникнення в повсякденне життя комп'ютерної техніки й комп'ютерних технологій, що сприяє розвитку інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних мереж, поставило перед суспільством питання про необхідність захисту від протиправних посягань як особистої інформації, так і найважливіших сегментів національної безпеки і фінансового, економічного й інформаційного. Узагальнено, що кіберзлочинності разом із загальними ознаками злочинності властиві й специфічні форми прояви й ознаки, що "вигідно" відрізняють її від "традиційних" видів злочинності: як правило, вона має міжнародний характер (виходить за межі однієї держави); наявні суттєві труднощі у визначенні місця скоєння злочину; мають місце слабкі зв'язки між рівнями й ланками в системі доказів; неможливість спостереження та фіксації доказів злочину візуально; широке використання засобів шифрування інформації; відсутність механізмів контролю; автоматизація та швидкість використання "злочинної" інформації; анонімність у мережі інтернет. Кіберзлочинність містить різні види злочинів, що здійснюються за допомогою комп'ютера й в мережі Інтернет. Об'єктом кіберзлочинів є персональні дані, банківські рахунки, паролі й інша особиста інформація як фізичних осіб, так і бізнесу й державного сектора. Кіберзлочинність є загрозою не тільки на національному, а й на глобальному рівні. В Україні до кіберзлочинів відносять порушення авторського права й суміжних прав; шахрайство; доступ до банківських рахунків платіжними картками й іншими засобами, обладнання для їх виготовлення; ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів); незаконні дії з документами на переказ; ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів; незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю. Об'єктом кіберзлочинів може стати будь-який користувач Інтернету.

Висвітлено одну з найбільш актуальних проблем сучасності, а саме - проблему швидкоплинного поширення COVID-19 на теренах України, вплив цієї хвороби на рівень злочинності та правове регулювання коронавірусу в межах країни. У роботі вказано часові проміжки, за яких: Всесвітня організація охорони здоров'я заявила про статус пандемії у світі, зумовлений швидкоплинним поширенням COVID-19 та оголошення в Україні національного карантину. Перелічено науковців, котрі займаються вивченням поданого питання, наведено перелік злочинних діянь, які спричинені появою COVID-19, таких як шахрайство, кіберзлочинність, мародерство, вандалізм, насильство в сім'ї у всіх проявах, злочини, вчинені у стані алкогольного сп'яніння та інші кримінально-карні правопорушення. Також визначено основні нормативно-правові акти, котрі займаються регулюванням питань у цій сфері, перелічено нормативні документи, створення яких зумовлене появою в Україні коронавірусу (закони, розпорядження та постанови). Визначено можливу відповідальність, згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення (КУПаП) та Кримінальним кодексом України (ККУ) за порушення умов карантину та встановлених санітарних епідеміологічних правил та норм. Зазначено про введення в державі статусу надзвичайної ситуації. Висвітлено питання щодо впливу COVID-19, окрім рівня злочинності та реформації законодавства, також на економічний стан населення. Увагу приділено визначенню кількості хворих в окремих, найбільш постраждалих, країнах світу, а також наведено статистичні дані у вигляді діаграми, які слугують для співвідношення кількості хворих на COVID-19 в Україні та окремих країнах світу. Наведено приклад того, як поширення коронавірусу вплинуло на рівень злочинності в Італії та які сфери злочинності зазнали спаду, а які, навпаки, набули розквіту. Як висновок, зазначено, що ситуація, в якій перебуває Україна в період світової пандемії, є доволі щадна, що підтверджується порівняно невеликою кількістю хворих у порівнянні зі світовим масштабом. А рівень підготовки українського законодавства є достатнім як для боротьби з наслідками пандемії, так і для запобігання певним варіаціям злочинних діянь.

Мета роботи - здійснити аналіз теоретичних аспектів кібернетичного насильства як одного із суспільно небезпечних проявів впливу на суспільство. Методами дослідження виступають загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання, серед яких діалектичний метод, методи формальної логіки, структурно-логічний метод, категоріальний та ін. Визначено, що подолання кібернасильства в Україні потребує формування системи комплексних заходів. У першу чергу, це стосується створення належного механізму правового регулювання, який чітко визначатиме правовий статус органів і підрозділів, які займатимуться питанням протидії кібернасильству. Встановлено, що провідними засобами кібернасильства є виявлення і здійснення протягом певного часу стосовно чітко визначеного кола осіб психічного, біологічного, сексуального, фізичного, майнового, економічного, фінансового та інших видів насильства з використанням комп'ютерної техніки, кібернетичних (загальних та локальних) комп'ютерних мереж. Підкреслено, що кібернасильство спрямоване на пригнічення свідомості та волі осіб, які найчастіше мають активну соціальну позицію з боку осіб, схильних до девіантної поведінки. Поведінка останніх спрямована на дестабілізацію суспільства та держави, моралі, приниження загальнолюдських цінностей. Зроблено висновок, що більшість проявів кібернасильства вчинюється у молодіжному середовищі, якому притаманний низький рівень суспільної моралі та культури, а також правової обізнаності. Згідно даних UNICEF, в Україні близько 50 % підлітків були жертвами кібернасильства. Встановлено, що в Україні нещодавно почала приділятися увага профілактиці кібернасильства серед неповнолітніх (кібербулінгу). Однак, правове регулювання даної сфери та здійснення захисту з боку держави залишається мінімальним. Введення в дію норми, яка визначає адміністративну відповідальність за булінг учасника освітнього процесу, не дає необхідного захисту дійсному колу потерпілих осіб від кібернасильства. При цьому визначено, що статистичних даних щодо кібернасильства у бік дорослої частини населення України немає. Це свідчить про латентність психологічного цькування, яке розгортається у соціальних мережах, мессенджерах, інтернет-сайтах.

Мета статті - проаналізувати питання протидії кіберзлочинності під час пандемії COVID-19 та запропонувати шляхи посилення кібербезпеки в Україні. У процесі дослідження використані загальнофілософський, компаративістський та феноменологічний методи. Обгрунтована необхідність в умовах зростання кількості й складності кіберзлочинів посилення міжнародної співпраці та вдосконалення чинного законодавства, зокрема, щодо електронних доказів, запропоновані методи захисту від кібершахраїв. Виділено окремі види кіберзлочинів, на які слід звернути увагу під час пандемії коронавірусу; особливу увагу приділено соціальній інженерії, кібершахрайству, АРТ-атакам на об'єкти критичної інфраструктури; надані пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства та пропозиції щодо протидії шахрайству.

Акцентовано, що проміжною ознакою національної безпеки є те, що вона містить сукупність правових і державних гарантій, таких, як: захист від внутрішніх і зовнішніх загроз; стійкість до несприятливих зовнішніх факторів і забезпечення внутрішніх і зовнішніх умов існування держави, що гарантують можливість сталого всебічного розвитку. На основі цього запропоновано розглядати державне управління у сфері національної безпеки як комплекс теоретичних, методологічних, регулятивних, політичних, дипломатичних, інформаційно-аналітичних, організаційних, адміністративних, науково-технічних та інших заходів, що застосовуються органами влади у внутрішній і зовнішній політиках для забезпечення реалізації безпеки країни щодо захисту її державних кордонів, територіальної недоторканності, реалізації її політичних, торговельно-економічних та інших національних інтересів, а також відновлення її цілісності. Доведено, що особлива увага у Європейському Союзі також приділяється розвитку можливостей швидкого реагування на екологічні й енергетичні проблеми, кіберзлочинність, посилення міжетнічних, міжконфесійних та інших конфліктів шляхом усунення процедурних, фінансових і політичних факторів, що перешкоджають розгортанню бойових дій, ускладнюють формування військ і знижують ефективність військових операцій у рамках спільної політики безпеки й оборони. Обґрунтовано, що нині широко обговорюється формат взаємодії євроатлантичного та євразійського просторів безпеки, розробка шляхів реформування основних безпекових інститутів, таких, як: Рада Безпеки Організації Об'єднаних Націй, Організація Північноатлантичного договору, Європейський Союз. Між інститутами існує співпраця, спрямована на охоплення якомога ширшого кола проблем безпеки й уникнення дублювання функцій суб'єктів забезпечення національної безпеки щодо їх усунення. Акцентовано на дієвості системи управління національною безпекою Німеччини, яка знайшла власний підхід до управління безпекою, який має суттєві відмінності від тих систем, що наявні у країнах із розвинутою президентською владою. Сутність його полягає в тому, що завдання, функції та відповідальність із питань управління безпекою розпорошені різними управліннями та структурами. Виділено ключові напрями модернізації структур інформаційно-аналітичної сфери, спрямовані на підвищення результативності функціонування системи стратегічних комунікацій сфери національної безпеки, зокрема: оптимізація та підвищення ступеня продуктивності використання каналів комунікації й ефективніше управління їх розвитком; продукування стійких механізмів взаємодії направлено-орієнтованих аудиторій і структур комунікаційних каналів, що дасть змогу розв'язати суперечності у системі національної безпеки; впровадження процесного моніторингу результативності комплексних досліджень інформаційного простору національної безпеки. Розроблено модель удосконалення організаційно-правових засад формування механізмів забезпечення національної безпеки України відповідно до стандартів провідних країн Європейського Союзу, що відрізняється системним поєднанням суб'єкто-організаційних дій у п'яти площинах: формування комплексної системи законодавчого забезпечення у сфері національної безпеки України; здійснення аналітичного моніторингу й оцінки ефективності діяльності органів національної безпеки; становлення демократичного цивільного контролю; підвищення рівня стратегічного планування; забезпечення належного рівня ефективності інформаційної безпеки в Україні.

Досліджено співвідношення принципів верховенства права та законності. Висвітлено правові засади впровадження медіації в Україні. Здійснено аналіз судових рішень у справах про стягнення збитків, заподіяних суб'єкту господарювання з боку податкової служби. Проаналізовано окремі аспекти юридичного забезпечення права на евтаназію в Україні. Охарактеризовано причини, ознаки та заходи протидії кіберзлочинність в Україні. Наведено теоретико-правову характеристику процедури банкрутства банків. Розглянуто диспозитивний метод міжнародного приватного права. Розкрито можливості удосконалення нормативно-правових умов функціонування землевпорядного механізму сталого сільськогосподарського землекористування. Розглянуто правові питання стосовно звільнення працівників у випадку скорочення їх чисельності або штату. Увагу приділено правовому регулюванню протидії рейдерству, проблемам захисту особистих немайнових прав, кримінальній відповідальності за вчинення кримінального правопорушення в стані сп'яніння. Досліджено практику відшкодування моральної шкоди як виду збитку у господарсько-правових правопорушеннях.

Розглянуто питання запобігання кримінальним правопорушенням, передбаченим розділом XVI Особливої частини КК України, та деяким іншим, що містять як обов'язкові об'єктивні ознаки складу кримінального правопорушення окремі елементи сфери використання комп'ютерів, систем та комп'ютерних мереж, які, згідно з Конвенцією Ради Європи "Про кіберзлочинність", визнаються кіберзлочинами. Розкрито питання удосконалення кримінального законодавства України в аспекті запобігання кримінальним правопорушенням у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку. Подано інформацію про ознаки особи кіберзлочинця, можливі способи вчинення комп'ютерних кримінальних правопорушень, окремі правила при вилученні комп'ютерної техніки. Охарактеризовано види спеціальних знань під час розслідування комп'ютерних кримінальних правопорушень.