Висвітлено діяльність ключових постатей в розвитку державного маркетингу (ДМ). Серед тих, хто найбільшою мірою вплинув на процеси розвитку теорії та практики ДМ, названо Г. Лебона, У. Ліппмана, А. Лі, Е. Бернейза, Г. Г. Почепцова. Показано особливості та системний характер державного маркетингу, який вбирає в себе політичний, регіональний, виборчий, екологічний та інші види маркетингу та їх складові.

Мета роботи - критичний оглядовий аналіз і виявлення особливостей моделей публічного управління середньою освітою в економічно розвинутих державах світу - Китаї та США. Актуальність вибору Китаю та США для аналізу наявного досвіду управління середньою освітою зумовлена різними умовами й підходами до публічного адміністрування соціальної сфери в цілому, а також - схожим високим рівнем організації та функціонування середньої освіти, що має прояв у рейтингових показниках підготовки школярів. Уперше введено у вітчизняний науковий обіг і проаналізовано праці закордонних дослідників, присвячені питанням публічного управління середньою освітою в Китаї (М. А. Гульової, Ці Мінянь, Чень Чжаомін, Лі Сюй, В. А. Штурби й С. С. Васильєва) і США (Н. Г. Типенко, Д. Б. Джон-стоуна, Г. Гранта). Досліджено чинне законодавство, що регулює галузь середньої освіти в Китаї та США: Закон КНР "Про обов'язкове навчання" (1986), Довгострокову програму КНР з реформ і розвитку освіти на 2010 - 2020 рр. (2002), план "Модернізація сільських початкових і середніх шкіл у центральних і західних регіонах країни", проєкт "Сучасне дистанційне навчання в сільських початкових і молодших класах середньої школи", Закон США "Про початкову та середню освіту" (1965) (ESEA), Закон США "Про шкільну реформу" (2001), програму "Освітні центри місцевих громад XXI століття". У результаті дослідження продемонстровано різні підходи до державного регулювання середньою освітою в Китаї та США, наголошено на необхідності дебюрократизації, децентралізації та підвищення ефективності чинних механізмів організаційного та правового регулювання середньою освітою в обох країнах. На підставі проведеного дослідження автором наголошено на можливості досягнення суттэвих успіхів у публічному управлінні середньою освітою виключно в поєднанні централізованого й децентралізованого підходів, державного патронажу та публічно-приватного партнерства й залучення незалежних експертів і науковців до розробки та впровадження освітянських реформ.