Проведено комплексне дослідження адміністративно-правових проблем державного контролю у сфері ліцензійної діяльності. Уточнено суть поняття "ліцензія", встановлено її ознаки та зміст ліцензійних правовідносин. Охарактеризовано правовий режим ліцензування та здійснено його розмежування з суміжними правовими режимами. Запропоновано класифікацію суб'єктів, форм і методів державного контролю у сфері ліцензійної діяльності. Наведено пропозиції щодо уточнення чинних нормативно-правових актів, які регулюють суспільні відносини у сфері контролю державних органів підприємницької діяльності, що підлягає ліцензуванню. Уточнено законодавчі норми щодо визначення підстави та порядку використання заходів примусу за порушення загальнообов'язкових правил у ліцензійній сфері.

Визначено причини та зумовлені ними цілі ліцензування. Виявлено критерії, за якими окремі види господарської діяльності підлягають ліцензуванню, висвітлено наслідки закріплення їх у законодавсті. Досліджено співвідношення понять "дозвіл" і "ліцензія". На підставі аналізу поняття та суті ліцензування визначено його ознаки та проведено аналіз категорій. Відмежовано ліцензування господарської діяльності від суміжних правових понять. Досліджено нормативно-правові засади ліцензування. Проаналізовано загальний порядок ліцензування та ліцензійні умови, а також відповідальність за порушення ліцензійного законодавства. Досліджено призначення та зміст спеціального порядку ліцензування певних видів господарської діяльності. Розглянуто ліцензування певних видів діяльності, а саме: з надання фінансових послуг, у сфері освіти й електроенергетики. Обгрунтовано пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства з метою вдосконалення правовового регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності.

Обговорено виключне право авторів комп'ютерних програм дозволяти розповсюдження примірників шляхом продажу або іншої передачі права власності, у зв'язку з прийняттям Закону про приєднання до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право. Наголошено, що зазначений Закон України поширює сферу дії Берлінської конвенції про охорону літературних та художніх творів на комп'ютерні програми. Надано оцінку проблемі легалізації програмного забезпечення.

Вивчено особливості застави майнових прав інтелектуальної власності (ІВ) та звернення стягнення на такі права у разі невиконання основного зобов'язання. Розкрито основні поняття, що визначають зміст застави майнових прав ІВ: "договір застави майнових прав інтелектуальної власності", "примусова ліцензія". Досліджено особливості договорів застави майнових прав ІВ залежно від предмета застави. Встановлено, що формами звернення стягнення на майнові права ІВ за умов чинного законодавства є публічні торги та договір щодо передачі майнових прав, підписаний обома сторонами, що призводить до труднощів існування застави майнових прав ІВ. Поряд із цим проведено класифікацію майнових прав ІВ, які можуть виступати предметом застави. Вивчено розвиток застави майнових прав ІВ у різні історичні періоди в Україні та інших державах.

Проведено аналіз міжнародної торгівлі ліцензіями на світовому рівні, визначені країни та галузі, які займають значну частку ліцензійного ринку. Розглянуто обсяг експорту послуг і імпорту в світі за географічною та галузевою структурою за 2005 - 2013 рік та географічну структуру поданих заявок на отримання патентів в 2014 році. Також виділені 5 сфер, які займають лідируючу позицію за обсягом поданих заявок на патенти. Проаналізовано основні закономірності розвитку світового ринку ліцензій та визначена роль міжнародної ліцензійної торгівлі в світовому господарстві. Наведений аналіз стану міжнародної торгівлі ліцензіями в Україні: обсяг та основні джерела фінансування інноваційної діяльності в Україні за 2010 - 2012 рр. Надано аналіз динаміки структури експорту-імпорту послуг України за видом послуги - "Роялті та інші послуги" та структура зовнішньої торгівлі послугами за 9 місяців 2014 року в сфері ліцензійних договорів. Розглянуті найвагоміші партнери України за видом послуги "Роялті та ліцензійні угоди". Виявлені основні проблеми ліцензійної торгівлі та розглянуті подальші перспективи ринку ліцензій в Україні.

Здійснено класифікацію лотерей. На основі системного аналізу виділено такі класифікаційні групи й, відповідно, види лотерей: за часом проведення: тиражна; безтиражна; комбінована; за призначенням: святкова; спортивна; для допомоги: інвалідам, дітям, безхатнім, тваринам тощо; шкільна; за обсягом виграшу: грандова; міні; за способом участі в лотереї: активна; пасивна; за масштабом проведення: загальнодержавна; місцева; міжнародна; за способом проведення: стимулювальна лотерея; Інтернет-лотерея; телевізійна; радіолотерея; за рекламним призначенням: промо-акції, конкурси, вікторини; за економічним змістом як господарські операції з надання фінансових послуг: лотерея "Бінго"; лотерея "Тото"; розрядна лотерея; миттєва; числова лотерея.

Досліджено теоретичну модель розпорядження майновими авторськими та суміжними правами у формі ліцензії, у якій обгрунтовано пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання відносин з розширення цивільно-правових форм введення результатів інтелектуальної, творчої діяльності та прав на них у цивільному обороті. Виявлено прогалини у правовому регулюванні використання об’єктів авторського права і суміжних прав, зумовлені відставанням правового регулювання ліцензійних відносин від міжнародної практики ліцензування, та запропоновано шляхи їх усунення. Доведено можливість і необхідність введення інституту відкритих ліцензій у законодавство України про авторське право і суміжні права як підстави для використання об’єктів творчої діяльності та створення на їх основі похідних об’єктів авторського права та суміжних прав. Визначено, що здійснення правоволодільцем правомочності з розпорядження належними йому авторськими і суміжними правами утворює юридичний факт, який породжує обтяження уповноваженого суб’єкта (ліцензіара) станом пов’язаності та виникнення секундарного права на акцепт для заздалегідь встановленої або невизначеної особи. Вказано, що в разі, якщо особа ліцензіата не визначена, виникають не правовідносини, а особлива правова форма, що характеризується спрямованим впливом на правове становище ліцензіара, а отже, виступає проявом правоздатності та рефлекторним впливом на сферу правових можливостей потенційного ліцензіата, що є різновидом рефлексивних правових ефектів. Доведено, що об’єктом права на вільне ліцензування, як поведінкової можливості суб’єкта, що реалізується поза правовідносинами, є суб’єктивні права використання об’єкта авторського права. Виходячи з положень чинного законодавства і практики його застосування, суб’єктом правомочності розпорядження майновими авторськими та суміжними правами запропоновано визнавати правоволодільця, а також особу, яка отримала право використання за договором (ліцензіат), за умов поєднання двох умов: наявності письмової згоди ліцензіара, надання ліцензіату за договором права використання відповідного об’єкта визначеними способами. Відносини ліцензіара та користувача визначаються як договірні, як наслідок, в разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) умов ліцензії суди застосовують правові засоби впливу на порушника у вигляді спонукання до належного виконання. За умов, якщо використання твору або об’єкта суміжних прав відбувається з перевищенням установлених ліцензією обмежень, суди застосовують виключно правові засоби захисту майнових або особистих немайнових прав. Внесено пропозиції щодо змін до Цивільного кодексу України, Закону України "Про авторське право і суміжні права".

На підставі аналізу чинного та перспективного законодавства України проведено комплексне дослідження теоретичних та практичних аспектів щодо зупинення дії ліцензії: позбавлення чи обмеження права на господарську діяльність як ефективного та оперативного заходу адміністративного примусу. Досліджено переваги прийняття рішення про зупинення дії ліцензії від її анулювання.

Ліцензування є засобом державного регулювання господарської діяльності, що полягає у видачі, переоформленні або анулюванні ліцензій, видачі дублікатів ліцензій, веденні ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контролі за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування. Ліцензування господарської діяльності відкриває для підприємств можливості і перспективи розвитку, в той же час декларує вищі вимоги до організації виробництв, якості продукції, яку поставляє національний виробник на ринок. Кабінетом Міністрів України визначено вичерпний перелік вимог, обов'язкових для виконання особою, яка здійснює господарську діяльність у галузі ветеринарної медицини, а також перелік вимог та документів, необхідних для отримання ліцензії із впровадження відповідної діяльності, зокрема - виробництва ветеринарних препаратів. Претенденти на ліцензування виробництв ветеринарних препаратів повинні знати, які переваги матимуть підприємства ветмедицини від ліцензування своєї діяльності. Для цього слід розглянути особливості ліцензування підприємств ветмедицини, які виготовляють ветеринарні препарати зокрема.

Ноу-хау є конфіденційною інформацією у сфері інтелектуальної власності, а це зумовлює, зокрема, специфіку розпоряджання майновими правами на зазначений об'єкт. В теорії зазначено позиції, що існує тільки один договірний спосіб щодо розпоряджання правами на ноу-хау - договір про передачу ноу-хау, але, водночас, під передачею права на ноу-хау розуміють надання права на його використання. Як наслідок, на практиці важко зрозуміти, яку договірну конструкцію використовувати щодо відчуження права на ноу-хау та надання права на його використання. Чинне національне законодавство у сфері права інтелектуальної власності не узгоджене, поняття які використовуються в загальному та спеціальному законодавствах для позначення договірних способів розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, є різними, що зумовлює їх двояке розуміння та нерозуміння основного призначення договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності - розпоряджання майновими правами, а не самими об'єктами права інтелектуальної власності. Відповідно, проблематичним є вибір договірних способів розпоряджання правами щодо ноу-хау, враховуючи, також, специфічний характер об'єкта дослідження, пов'язаний з його конфіденційністю. Мета роботи - з'ясувати можливі договірні способи розпоряджання майновими правами на ноу-хау. Методи наукового пізнання: загальнофілософські (зокрема, діалектичний), загальнонаукові (а саме, формально-логічний, системно-структурний, системно-порівняльний та ін.), спеціальні методи наукового пізнання, що використовуються в юридичній науці (порівняльно-правовий, формально-юридичний, спеціально-правовий тощо). Здійснено порівняльно-правовий аналіз цивільно-правових договорів, зокрема договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності на предмет можливості їх застосування з метою надання у використання та відчуження права на ноу-хау. Висновки: розпоряджання майновими правами на ноу-хау можна здійснювати за допомогою всіх існуючих договірних способів, визначених для об'єктів права інтелектуальної власності у Цивільному кодексі України. Разом з тим, оскільки свобода договору є однією з фундаментальних засад цивільного законодавства, окреме виділення договору про передачу ноу-хау має право на існування, однак в предметі такого договору необхідно чітко вказати, які саме права передбачені за цим договором - надання у використання чи відчуження. Укладаючи договори щодо розпоряджання майновими правами на ноу-хау потрібно враховувати конфіденційний характер ноу-хау.

Інновації неможливі без інтелектуальної, творчої праці авторів, винахідників та інших суб'єктів інноваційного процесу. Україна прагне стати технологічно розвиненим і конкурентоспроможним учасником міжнародних відносин в умовах інформаційної ери. Комерціалізація прав інтелектуальної власності розглядається як основа інноваційного процесу, якій притаманна поступовіть. Більшість виданих в Україні патентів не забезпечують прибутковості охоронюваних технічних рішень, тоді як ефективна комерціалізація прав інтелектуальної власності є важливою складовою розвитку інноваційної економіки України. Мета роботи - розкрити поняття комерціалізації прав інтелектуальної власності. Методи аналізу понять та складових комерціалізації інтелектуальної власності. Доведено, що комерціалізація прав на результати інтелектуальної діяльності як системне явище являє собою комплекс суспільних відносин (економічних, юридичних тощо), які забезпечують сприйняття цих прав як товару, оскільки потреба в ньому інших осіб дає можливість правоволодільцю отримувати прибуток завдяки введенню цих прав в оборот. Комерціалізація прав інтелектуальної власності характеризується поступовістю, що відображається в етапах, реалізація яких відбувається почергово. Висновки: виокремлено такі етапи комерціалізації інтелектуальної власності: ідентифікація об'єкту інтелектуальної власності і отримання охоронного документа; маркетинг (ідентифікація товару, аналіз ринку, канали збуту, ціноутворення, аудит), який включає, крім зазначеного вище, просування (рекламування) товару/послуги із використанням об'єкту інтелектуальної власності; оцінка об'єкту інтелектуальної власності (за витратним, ринковим (порівняльним), дохідним методами оцінки); страхування майнових прав інтелектуальної власності; пошук користувачів та укладання з ними договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Дослідження зосереджено на договорах, пов'язаних з інтелектуальною власністю: ліцензіях, ліцензійних договорах, договорах про відчуження майнових прав, договорах франчайзингу, договорах про нерозголошення, договорах про співпрацю.

Досліджено правове регулювання ліцензійних відносин у декількох пострадянських країнах, відповідні правові норми порівнюються з нормами українського законодавства. За результатами дослідження запропоновано можливі напрямки вдосконалення положень ліцензійного законодавства України.

24 лютого 2022 року росія почала повне вторгнення в Україну. Така ситуація докорінно змінила відносини між державами, поставила крапку неповернення у відносинах колись братніх народів, змінила вектори та пріоритети подальшого розвитку України, створила нові виклики в усіх сферах її життя. Крім того, війна в центрі Європи вплинула на світову економіку в цілому та економіку багатьох окремих країн, а також на міграційні та соціально-політичні процеси. Усе це відбилося на зміні пріоритетів досліджень у світі та, зокрема, в Україні. Мета дослідження - сформулювати узагальнені пропозиції щодо шляхів протидії військовій агресії росії. Аналізуються: World Military Strength Ranking 2022, втрати збройних сил росії станом на 15.06.2022; зміни чисельності особового складу, озброєння і військової техніки ЗС України у 1991 - 2021 рр. Проведено порівняльну кількісну оцінку збройних сил України та росії у 2021 році, розглянуто недоліки та прорахунки у становленні та розвитку незалежної України, які дозволили розгорнути на її території повномасштабну війну. Порівняно військовий потенціал української та російської армій у 1991 та 2021 роках, розглянуто нові зразки озброєння, розроблені в Україні. Наведено результати Delphi-аналізу кластерів ОПК України, необхідних для асиметричного стримування зовнішньої агресії на часовому горизонті до 2030 року. Визначено шляхи забезпечення Збройних Сил України основними видами озброєння та військової техніки. Проведені дослідження дозволили визначити, що росія, будучи державою з геополітичними амбіціями, завжди буде становити загрозу для України, тому національна безпека нашої держави повинна будуватися з урахуванням військової та економічної потужності країни-агресора. Отже, Україна має увійти принаймні в один військово-економічний союз з іншими країнами Європи та світу. Крім того, Україна повинна мати потужний багатогалузевий оборонно-промисловий комплекс, який вироблятиме власне конкурентоспроможне озброєння та військову техніку як самостійно, так і спільно з іншими країнами Європи та світу або за ліцензіями іноземних виробників. Збройні Сили України повинні мати таку структуру видів і родів військ, яка б дозволяла протистояти загрозам з боку збройних сил росії або асиметричним видам озброєння та військової техніки, що дозволило б вести війну 2-го, 3-го та 6-го поколінь.