Індекс рубрикатора НБУВ: Х809(4Укр)64 + Х819(4Укр)011

Рубрики:

Державне право окремих країн

Адміністративне право окремих країн

Шифр НБУВ: Ж27747 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Видання зберігається у :

Індекс рубрикатора НБУВ: Х819(4Укр)113

Рубрики:

Адміністративне право окремих країн

Шифр НБУВ: Ж27747 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Видання зберігається у :

Наведено закони України з питань реєстрації права власності та коментарі до них, зокрема, Наказ Міністерства юстиції України "Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно", Указ Президента України "Про внесення змін до Положення про Міністерство юстиції України", Наказ Державного комітету України по земельних ресурсах "Про затвердження нормативно-правових актів", Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі", Закон України "Про оренду землі" (витяг), Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки", Наказ Фонду державного майна України "Про затвердження Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно", Земельний кодекс України (витяг).

Приведены законы Украины по вопросам регистрации права собственности и комментарии к ним, в частности, Приказ Министерства юстиции Украины "Об утверждении Временного положения о порядке регистрации прав собственности на недвижимое имущество", Указ Президента Украины "О внесении изменений к Положению о Министерстве юстиции Украины", Приказ Государственного коммитета Украины по земельным ресурсам "Об утверждении нормативно-правовых актов", Постановление Кабинета Министров Украины "Об утверждении Порядка государственной регистрации договоров аренды земли", Закон Украины "Об аренде земли" (извлечение), Указ Президента Украины "О неотложных мероприятиях по ускорению реформирования аграрного сектора экономики", Приказ Фонда государственного имущества Украины "Об утверждении порядка подтверждения права собственности на недвижимое имущество", Земельный кодекс Украины (извлечение).

Індекс рубрикатора НБУВ: Х819(4УКР)112.01-9:У260 + Х829(4УКР)01

Рубрики:

Адміністративне право окремих країн

Фінансове право окремих країн

Шифр НБУВ: Ж27747 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Видання зберігається у :

Доведено, що побудова наукової концепції гендерної політики є передумовою її практичного здійснення на всіх рівнях державного управління. З метою приведення організаційно-функціональної структури державного управління у сфері гендерної політики в Україні до європейських стандартів розглянуто систему владних інститутів, які функціонують у країнах Європейського Союзу. Запропоновано створити в Україні принципово новий спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади щодо реалізації гендерної політики - Міністерство (Департамент) з питань політики в інтересах гендерної рівності. Запропоновано повноваження окремих його підрозділів. З метою вдосконалення системи державного управління гендерною сферою на місцевому рівні запропоновано створити Координаційну раду з гендерної політики при обласній державній адміністрації. Запропоновано методику врахування гендерного фактора під час підготовки програм, які розробляються управліннями та відділами місцевих державних адміністрацій. Доведено, що методика сприятиме визначенню соціальних наслідків реформ для населення різної статі. З метою вимірювання ефективності управління гендерними відносинами на місцевому рівні запропоновано методику розрахунку індексу соціального неблагополуччя у гендерному контексті.

Розкрито правовий статус органів виконавчої влади Української Держави 1918 р. і удосконалено їх класифікацію. Зроблено висновок, що міністерство Української Держави 1918 р. мало статус головного (провідного) органу виконавчої влади. Зазначено, що міністерство включало центральні та урядові органи виконавчої влади. Детально розглянуто процес формування та розвитку чотирнадцяти міністерств. Визначено їх завдання та повноваження. Проаналізовано штатно-посадові розписи та горизонтально-вертикальні відносини міністерств, департаментів, головних управлінь. В системі виконавчої влади визначено місце Державної канцелярії, Державного контролю та головного уповноваженого з управління та ліквідації інституцій та організацій військового часу Української Держави як центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Проаналізовано теоретико-правові й організаційно-практичні засади діяльності суб'єктів охорони громадського порядку, стан наукової розробки проблем правового регулювання охорони громадського порядку, визначено поняття охорони громадського порядку, яке включає систему правових засобів, методів і гарантій, що забезпечують охорону суспільних відносин від протиправних посягань, та державні органи, органи місцевого самоврядування, громадські організації й окремих громадян, які виконують правоохоронні функції, досліджено принципи охорони громадського порядку. Розглянуто адміністративно-правові форми забезпечення громадського порядку, визначено захист прав і свобод людини та громадянина як головне завдання в системі заходів охорони громадського порядку. Досліджено правовий статус, повноваження та компетенцію суб'єктів охорони громадського порядку, окремо охарактеризовано як суб'єкти охорони державні органи, Міністерство внутрішніх справ України як головний суб'єкт громадського порядку, органи місцевого самоврядування та громадські організації, їх роль і місце в охороні громадського порядку. Висвітлено організаційно-правові засади й організацію державного управління у сфері охорони громадського порядку, правоохоронні функції держави й інформаційне забезпечення охорони громадського порядку. Акцентовано увагу на дослідженні засобів і прийомів удосконалення правового забезпечення охорони громадського порядку, міжнародному співробітництву та використанню зарубіжного досвіду в охороні громадського порядку. Сформульовано пропозиції щодо реформування системи суб'єктів охорони громадського порядку, рекомендації щодо вдосконалення правового регулюва

ння охорони громадського порядку в Україні.

Досліджено проблему правової регламентації публічно-владної правосуб'єктності МВС у сфері надання адміністратичних послуг. Наведено визначення понять правосуб'єктності МВС у сфері надання адміністративних послуг, сфери надання адміністративних послуг, діяльності МВС з надання адміністративних послуг, оптимізації структури МВС і обумовлено їх значення для теорії адміністративного права, а також запропоновано їх визначення.

В систематизованому вигляді надано характеристику правового статусу, функцій та організаційного устрою прокуратур та інших органів обвинувачення 171-ї держави світу. Матеріал підготовлено на підставі норм Конституцій країн світу та законодавчих актів про прокуратуру закордонних країн, отриманих через Міністерство закордонних справ України, а також літературні джерела.

В систематизированном виде дается характеристика правового статуса, функций и организационного устройства прокуратур и иных органов обвинения государств мира. Материал подготовлен на основе норм Конституций стран мира и законодательных актов о прокуратурах зарубежных стран, полученных через Министерство иностранных дел Украины, а также литературных источников.

Розглянуто стан проблеми, поняття, зміст і сутність реформування системи органів МВС України. Визначено особливості реформування системи органів МВС України в контексті адміністративно-правової реформи. Встановлено зв'язок між змістом і формою органів внутрішніх справ України за сучасних умов. З'ясовано адміністративно-правовий статус суб'єктів реформування системи ОВС України. Визначено системологічні аспекти, стратегію, тактику та принципи управління реформуванням системи органів МВС України. Обгрунтовано особливості концептуального забезпечення реформування ОВС і правоохоронної системи сектору безпеки України. Надано характеристику відомчого супроводження концептуального забезпечення реформування системи органів МВС України. Встановлено особливості оптимізації структури концепції реформування системи органів МВС України й упорядкування напрямків її реформування. З'ясовано конституційні основи реформування системи органів МВС України та формування нових правовідносин з населенням. Охарактеризовано законодавчу та нормопроектну практику реформування системи органів МВС України. З'ясовано нормативно-правові засади реформування Положення про Міністерство внутрішніх справ України. Встановлено особливості реалізації норм права з призначення вищого керівництва системи МВС України як елемента її реформування. Визначено особливості реструктуризації Міністерства внутрішніх справ України. Висвітлено організаційно-правові заходи з реформування центрального апарату МВС України. Виявлено особливості реформування територіальних у областях і транспортних підрозділів і міськрайлінорганів системи МВС України. Надано характеристику досвіду реформування базових сфер забезпечення діяльності системи МВС та органів внутрішніх справ України.

Обгрунтовано концептуальні засади стратегічного розвитку державної митної справи, запропоновано методичні підходи, засоби та інструменти її здійснення як елемента національної безпеки України. Розкрито питання становлення системи митних органів України в період її незалежності, окреслено основні напрями еволюції вітчизняної митниці в розрізі "Державний митний комітет України - Державна митна служба України - Міністерство доходів і зборів України". Надано класифікацію факторів ризику за різними ознаками. Висвітлено правові аспекти формування категоріального апарату у цій сфері, розробки профілів ризиків, застосування системи правління ризиками. Охарактеризовано етапи розробки профілів ризику. Наведено пріоритетні напрями розвитку системи управління ризиками, визначено сутність і значення ризикології для здійснення митної справи. Увагу приділено формуванню системи митного аудиту України. Розкрито організаційно-правові аспекти боротьби з контрабандою в країні. Проаналізовано міжнародний досвід і вітчизняну практику формування інституту уповноваженого економічного оператора.

Визначено сутність, зміст, особливості адміністративно-правового статусу суб’єктів контрольних проваджень у сфері нотаріату. Наведено рекомендації щодо вдосконалення адміністративно-правового статусу зазначених суб’єктів. Визначено коло суб’єктів контрольних проваджень у сфері нотаріату, до якого віднесено такі державні органи, як Міністерство юстиції України, його територіальні органи, органи Державної податкової служби України, Пенсійний фонд України та його територіальні органи, Державна служба фінансового моніторингу України. Обгрунтовано, що до цього кола належить і нотаріус, а також доцільно включити суб’єктів, визначених у ч.ч. 4 - 6 ст. 1 Закону України «Про нотаріат». Доведено існування у нотаріуса як учасника контрольних проваджень специфічної категорії прав та обов’язків - процедурних. Виділено елементи структури адміністративно-правового статусу суб’єктів контрольних проваджень. Зазначено, що правове положення зазначених суб’єктів характеризується виходячи з наявності таких його складових, як правосуб’єктність та правовий статус. Правосуб’єктність характеризується виходячи з завдань, що виконуються конкретним суб’єктом контрольного провадження в певному провадженні. Правовий статус характеризується виходячи з прав та обов’язків (компетенції) конкретних суб’єктів у конкретному провадженні. Встановлено особливості адміністративно-правового статусу окремих суб’єктів контрольних проваджень. Охарактеризовано предмет контрольних проваджень у сфері нотаріату шляхом виділення його основних напрямків та на основі цього здійснено систематизацію контрольних проваджень у діяльності нотаріусів, виділено напрямки та групи таких проваджень.

Проаналізовано сучасні наукові розробки та норми міжнародних і національних правових актів. Визначено сутність, поняття та місце державного органу в сучасній системі суб'єктів трудового права України. З'ясувати специфіку правового регулювання та організації діяльності державних органів як суб'єктів трудового права. Виявлено проблемні питання в сфері діяльності зазначених органів та вироблено на цій основі рекомендацій з їх вирішення. На основі функціонального критерію охарактеризовано державні органи, які віднесені до суб'єктів трудового права, зокрема: Міністерство соціальної політики України та його органи на місцях; Державну інспекцію України з питань праці; органи, що здійснюють нагляд за охороною праці; Державну службу зайнятості України; місцеві державні адміністрації та місцеві ради у межах відповідної території. Запропоновано заходи, що сприяють удосконаленню діяльності державних органів у сфері регулювання трудових відносин.

Досліджено конституційно-правовий статусу державних органів зовнішніх зносин України. Обгрунтовано, що здійснення більшості функцій та повноважень у сфері зовнішніх зносин покладено на такі державні органи, як Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство закордонних справ України. Доведено, що важливого значення для реалізації зовнішньої політики на сучасному етапі набуває функція підтримання відносин з суб'єктами міжнародного права. З'ясовано проблеми координації діяльності державних органів зовнішніх зносин. Внесено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства. Обгрунтовано необхідність прийняття загальної уніфікованої концепції зовнішньополітичної діяльності України на наступні п'ять років та встановлення особливого порядку внесення змін до неї.

Досліджено питання правового регулювання торгівельного судноплавства в Чорноморсько-азовському регіоні. Проаналізовано нормативно-правові акти, що регулювали проблеми суднобудування, підготовки фахових службовців, управляння та організації роботи портів, каботажне судноплавство, міжнародні договори, володіння та експлуатації суден, безпеку судноплавства, організацію лоцманської справи, діяльність маяків, метеорологічної служби, портову нормотворчість, взаємодію портових управлінь із установами залізної дороги, питання соціального захисту портових робітників та службовців торгового флоту, діяльність комплексу торгівельного судноплавства під час Першої Світової війни. Встановлено, що довгий час проблемам розвитку та діяльності торгівельного судноплавства не приділялося належної уваги, а застосовані підходи та прийняті нормативно-правові акти не завжди моги бути використані на практиці. До 1830 р. зберігався становий підхід у праві володіння суднами. Найваживіші порти регіону практично все XIX ст. управлялися градоначальниками. Положення від 7 травня 1891 р. та від 12 червня 1901 р. змінили порядок управління портами, при цьому майже всі питання, повязані з торгівельним судноплаством, перейшли у ведення міністерства фінансів, а з 1905 р. - у міністерство торгівлі. Діяльність маяків з 1830 р. контролювало морське міністерство, а лоцманські громади мали подвійне підпорядкування - морському міністерству та цивільній владі на місцях.

Проаналізовано зміст основних нормативних документів щодо відповідальності за якість професійно-технічної освіти та перевірки їх використання на практиці. Визначено, що однією з головних ознак професійного стандарту є участь роботодавців у визначенні вимог до компетентності робітника. Зазначено, що в Україні кваліфікаційні характеристики розробляє Міністерство соціальної політики. Така суперечність свідчить про невідпрацьованість розробки професійних стандартів або формальний підхід до цього процесу. Професійні стандарти мають відповідати по-перше, кваліфікаційним характеристикам професії; по-друге, вихідному рівню випускників. Запропоновано запровадити експертну оцінку якості документів з боку зацікавлених учасників - роботодавців, директорів навчальних закладів та учнів. Але найважливішу оцінку мають давати споживачі освітніх послуг - роботодавці. Також виправданим є проведення польових досліджень результативності використання правових документів.

На підставі дослідження історичного становлення міністерств виокремлено дев'ять знакових для їх розвитку періодів. Визначено поняття адміністративно-правого статусу патронатної служби міністра та його елементи, проаналізовано їх зміст. Доведено, що правосуб'єктність міністерства є похідною від правосуб'єктності міністра. Зазначено, що структура, яка традиційно називається "органом" (міністерство), фактично є робочим "апаратом" відповідного суб'єкту, який реалізовує функцію формування політики в певній або декількох сферах. Зауважено, що міністр, як політичний діяч, виконує завдання щодо розроблення та реалізації державної політики у відповідній галузі, що є одним з основних завдань міністерств, і це право мають переважно керівники цих органів. Вивчено правовий статус радників міністра й особливості юридичної відповідальності посадовців патронатної служби міністра. На підставі дослідження міжнародного досвіду й ефективності діяльності патронатної служби міністра доведено необхідність затвердження "Загального посадового регламенту службовців патронатної служби міністра", запропоновано його проект.

У статті розглядається сучасний стан забезпечення правового регулювання зайнятості та працевлаштування в Україні у контексті досвіду провідних країн світу. Зазначено, що працевлаштування та зайнятість є інструментами найбільш повної реалізації конституційного права на працю, що має сформуватись не тільки на теоретичному рівні в українській науці конституційного та трудового права, але знайти практичне застосування. Працевлаштування є передумовою такого явища, як зайнятість, і гарантією останнього. Практичне вирішення проблем в цій сфері полягає у вирішенні державою завдання забезпечення підходящою роботою кожного, хто бажає працювати і тим самим здійсненні повної зайнятості населення. Виконання державної політики зайнятості та організація працевлаштування покладені на Кабінет Міністрів України, Міністерство соціальної політики України, Державну службу зайнятості, Державну інспекцію України з питань праці, місцеві державні органи, органи місцевого самоврядування, громадські організації, суб'єктів підприємницької діяльності. З метою вдосконалення засобів правового регулювання зайнятості та працевлаштування в Україні, досліджено зарубіжний досвід провідних держав в цій сфері.

В статье рассматривается современное состояние обеспечения правового регулирования занятости и трудоустройства в Украине в контексте опыта ведущих стран мира. Отмечено, что трудоустройство и занятость являются инструментами наиболее полной реализации конституционного права на труд, что должно сформироваться не только на теоретическом уровне в украинской науке конституционного и трудового права, но найти практическое применение. Трудоустройство является предпосылкой такого явления, как занятость, и гарантией последнего. Практическое решение проблем в этой сфере заключается в решении государством задачи обеспечения подходящей работой каждого, кто желает работать и тем самым осуществлении полной занятости населения. Выполнение государственной политики занятости и организация трудоустройства возложены на Кабинет Министров Украины, Министерство социальной политики Украины, Государственную службу занятости, Государственной инспекции Украины по вопросам труда, местные государственные органы, органы местного самоуправления, общественные организации, субъектов предпринимательской деятельности. С целью совершенствования средств правового регулирования занятости и трудоустройства в Украине, исследован зарубежный опыт ведущих государств в этой сфере.

The article examines the current state providing legal regulation of engagement and arrangement of labour in Ukraine in the context of the leading countries experience. The Declaration of independence made it possible to democratize labour relations, but to strengthen the institute of social dialogue takes place too slowly. In a nowadays situation disturbs that our state as if was eliminated from accurate control of the labour sphere. The advancing growth of consumer requirements and requirements for payment work from the population together with lack of purposeful actions of rather structural changes in economy from the state and employers, inevitably generate a number of negative social consequences. Most painful of them is unemployment. Indicated that engagement and arrangement of labour are the instruments of the most complete implementation of the constitutional right to labour, that would be form not only at the theoretical level in Ukrainian Science of constitutional and labour law, but would find practical application. Arrangement of labour is a prerequisite of the engagement, and guarantee of this phenomenon. Problems of legal regulation in the sphere of engagement and arrangement of labour are: inconsistency of normative legal acts, existence of contradictions, financial basis and mechanism for implementing certain provisions. The complicated nature of the legislation in this sphere is not conducive to proper regulation of relations in the field of engagement and arrangement of labour in a rather difficult transition period. Implementation of the state employment policy and arrangement of labour entrusted to the Cabinet of Ministers of Ukraine, the Ministry of Social Policy of Ukraine, the State Employment Service of Ukraine, the State Labour Inspectorate of Ukraine, local government agencies, local governments, public organizations, subjects of business activity. It should be noted that the improvement of legal regulation of engagement and arrangement of labour in Ukraine are impossible without borrowing foreign experience of leading countries in this field.

До збірника увійшли раніше не публіковані дипломатичні документи з архіву Канцелярії міністра та Департаменту чужоземних зносин Міністерства закордонних справ УНР, в яких визначено зовнішню політику УНР: узагальнювальний огляд міжнародного становища УНР, ноти (до Росії, Польщі, Антанти та інших держав), обіжники (у справі взаємин із Росією, Польщею та Добровольчою армією). Упорядковано звіти (справоздання), листи та ноти керівників: Делегації УНР на Мирну конференцію в Парижі, конференцію Балтійських держав, Мирну конференцію в Ризі, до Ліги Націй, Місій УНР до Франції, Великої Британії, Швейцарії, Румунії, Польщі, Латвії, Данії, Голандії та Бельгії, Посольств УНР в Австрії, Туреччині та Німеччині.

Охарактеризовано основні сучасні наукові погляди на поняття людиноцентризму. Відзначено, що Міністерство юстиції як провідний орган виконавчої влади та "інституція справедливості" має значний вплив на сучасні трансформаційні процеси вітчизняної державно-правової політики, у тому числі у сфері приватноправового регулювання. На підставі аналізу завдань та повноважень Міністерства юстиції, а також основних положень Національної стратегії у сфері прав людини робиться висновок про його роль у формуванні та реалізації основних принципів людиноцентризму в процесі здійснення державної правової політики у сфері цивільно-правових відносин.