Досліджено історичну динаміку правового регулювання охорони власності на різних етапах розвитку України. Проведено періодизацію даного процесу, яка дозволила виділити такі періоди: а) перші роки радянської влади та НЕП (1917-1927 рр.); б) часи тоталітаризму (1927-1953 рр.); в) "хрущовська відлига", уповільнення темпів суспільного розвитку, застій та доба перебудови (1954-1991 рр.); г) період незалежної України (1991-2017 рр.). На першому з них проводилась націоналізація об'єктів власності, нормативно-правові акти приймались безсистемно, а за правопорушення, пов'язані з цією категорією, широко використовувалась система Реввійськтрибуналів. Часи НЕП характеризувались пом'якшенням відповідальності за злочини проти власності, систематизацією радянського законодавства та появою обмеженої кількості приватних майнових об'єктів, які охороняла держава. У період тоталітаризму використовувались жорсткі міри відповідальності за злочини у сфері охорони майна з використанням вищої міри покарання та тривалих термінів ув'язнення за незначні правопорушення. Наступний історичний період - 1954-1991 рр. - характеризувався постійною боротьбою з дрібними крадіжками, пом'якшенням норм юридичної відповідальності за злочини проти власності. Період незалежної України характеризувався складною динамікою прийняття нормативно-правових актів, які регламентували роздержавлення, приватизацію та охорону власності. Особливістю радянської моделі правової охорони власності була наявність подвійних стандартів різної правової відповідальності за однакові правопорушення проти державного та особистого майна, які в період незалежної України були прирівняні один до одного. Характерною рисою етапу незалежної України було прийняття нормативно-правових актів, спрямованих на боротьбу з легалізацією (відмиванням) майна та коштів, здобутих злочинним шляхом, яка проводилась за допомогою численних нормативно-правових актів, прийнятих ДФС, МВС та іншими правоохоронними органами.