У контексті дослідження професійної ідентичності майбутнього працівника органів внутрішніх справ здійснено теоретичний аналіз психологічних особливостей її формування. Згідно з моделлю особистості, у структурі особистісних якостей виокремлено та охарактеризовано чотири їх рівні: ціле-мотиваційні та професійно-мотиваційні, морально-психологічні, професійно-ділові, професійно-важливі психофізіологічні властивості. Аргументовано, що професійна ідентичність є одним із основних індикаторів професіоналізму та визначається як ототожнення себе з обраним видом діяльності. Взаємопов'язані та взаємозумовлені етапи формування у майбутнього фахівця професійної ідентичності подано у вигляді схеми. Наголошено, що психологічний аналіз професійної ідентичності є основним для вирішення таких науково-практичних завдань як професійний відбір, професійна орієнтація, професійна адаптація, професійне навчання, професійна деформація, реконструкція та проектування різних видів професійної праці, які виникають у зв’язку з новими вимогами суспільства та науково-технічного прогресу в цілому. Перспективним напрямком роботи є проведення емпіричного дослідження домінуючих механізмів і чинників формування професійної ідентичності майбутнього правоохоронця.

В контексте исследования профессиональной идентичности будущего работника органов внутренних дел осуществлен теоретический анализ психологических особенностей ее формирования. Согласно модели личности, в структуре личностных качеств выделены и охарактеризованы четыре их уровня: целе-мотивационные и профессионально-мотивационные, морально-психологические, профессионально-деловые, профессионально важные психофизиологические свойства. Аргументировано, что профессиональная идентичность является одним из основных индикаторов профессионализма и определяется как отождествление себя с выбранным видом деятельности. Взаимосвязанные и взаимообусловленные этапы формирования у будущего специалиста профессиональной идентичности представлены в виде схемы. Отмечено, что психологический анализ профессиональной идентичности является основным для решения таких научно-практических задач, как профессиональный отбор, профессиональная ориентация, профессиональная адаптация, профессиональное обучение, профессиональная деформация, реконструкция и проектирование различных видов профессионального труда, возникающие в связи с новыми требованиями общества и научно-технического прогресса в целом. Перспективным направлением работы является проведение эмпирического исследования доминирующих механизмов и факторов формирования профессиональной идентичности будущего правоохранителя.

The article provides theoretical analysis of psychological and legal literature on the questions of professional identity and the formation of the future police officer. There is a need for a preliminary psychological screening of prospective employees of the internal affairs agencies, to determine the presence of professionally important psychological qualities. The author concludes that the psychological analysis of professional identity is central to the solution of such scientific and practical problems as the professional selection, professional guidance, professional adaptation, professional training, professional deformation, reconstruction and design of various types of professional work that arise in connection with the development and new demands of the society and the scientific and technological progress in general. Each profession in the field of law enforcement, in addition to general requirements, puts forward specific demands. Improving the efficiency of the work quality is impossible without taking into account individual characteristics of worker's personality and correspondence of personal qualities to the objective requirements of the profession. That is why the future employee of the internal affairs agencies has to develop professionally important psychological qualities, first of all intellectual and volitional, necessary for making grounded decisions, implement effective management action in extreme conditions.

Здійснено аналіз формування сучасної "геополітичної ідентичності України" в контексті розгортання проти України "гібридної війни" з боку Російської Федерації, впливу процесів геополітичної та цивілізаційної самоідентифікації України на сприйняття українською масовою свідомістю місця та ролі нашої держави у світі, а також на ставлення українських громадян до західних інститутів і цінностей зокрема. Окремо досліджено вимір регіональної ідентичності України, значною мірою детермінований характером геополітичного бачення світу та позиціонуванням себе на міжнародній арені сучасною Росією. Зроблено висновок, що саме після подій Євромайдану Україна виходячи з її географічного, геополітичного й політичного концепту одержала стимул для значно більш усвідомленої ідентифікації себе з європейською спільнотою, що супроводжувалося заміною старої "радянської ідентичності" на модерну "європейську".

Дисертація є одним із перших у вітчизняній науці монографічних досліджень національного та інтегративного правопорядків, їхнього взаємозв’язку та особливостей прояву у контексті інтеграції України до Європейського Союзу після підписання Угоди про асоціацію та розроблення плану заходів щодо нормативно-правового та інституційного забезпечення включення національного правопорядку України до інтеграційного правопорядку ЄЄ. Сформульовано авторські дефініції «національний правопорядок», «інтегративний правопорядок» та «міжнародний правопорядок». Запропоновано авторське визначення дефініції інтегративного правопорядку, яка полягає у тому, що правопорядок розглянуто в інституційних та функціональних аспектах як фактичний стан урегульованості та упорядкованості суспільних відносин, заснованих на праві та законності, що складаються в результаті правомірної діяльності суб’єктів права і забезпечуються державними органами та іншими суб’єктами. За галузевим критерієм розрізняють галузеві правопорядки. Охарактеризовано ієрархічну побудову норм інтеграційних правопорядків у процесі їх взаємодії. Розкрито співвідношення міжнародного правопорядку з інтегративними правопорядками, міждержавних утворень, інтегративних правопорядків міждержавних, міжнародних організацій. Проаналізовано нормативно-правову та інституційну складову трансформації національного правопорядку України у контексті положення Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Удосконалено типологію правопорядків шляхом виокремлення критеріїв та характеристики цього процесу. Виокремлено та охарактеризовано чинники, які впливають на стан включеності України в економічні, політичні, суспільні, гуманітарні процеси: перш за все, це глобалізаційний чинник, по-друге, цивілізаційна самоідентифікація України. Запропоновано низку положень і висновків, що мають теоретичну та практичну цінність.

Висвітлено питання феномену нації, зокрема панівні в сучасній юридичній науці дефініції вказаного поняття. Висловлено думку, що вони зводяться до декількох найбільш поширених його значень: як тотожне поняттю населення держави; як етносоціальної спільноти, що характеризується нерозривною єдністю соціально-економічних і культурних властивостей; як усіх громадян держави, незалежно від їх (національного чи соціального) походження, мови та/чи релігії. Наголошено, що попри умовність поділу націй на політичні та етнічні, такий підхід - яскраве відображення націогенезу будь-якого народу, себто історичного процесу його еволюції як етносу, який, на відміну від етногенезу, тісно пов'язується з політичним самоусвідомленням цього народу. Поняття "націогенез" співвіднесене з поняттями "національне державотворення" та "національна державність". Останню, зокрема, визначено як історично мінливий, проте завжди комплексний процес формування суспільних інституцій, що зіставний (і в історичній ретроспективі паралельний) із націогенезом. Акцентовано, що безпосереднім і найбільш зовнішньо помітним виявом націогенезу є явища національної самосвідомості (самоусвідомлення), національної ідентичності та національної свідомості. Підкреслено, що в основі самосвідомості нації є національна ідентичність (національна самоідентифікація), своєрідне суб'єктивне відчуття тотожності національної спільноти. Наголошено, що національна ідентичність сутнісно - багатовимірна субстанція, яку не можна звести до одного знаменника. Національна ідентичність не відміняє інші ідентичності - етнічну, релігійну, професійну тощо, а навпаки, - охоплює та доповнює їх. Обгрунтовано тезу про те, що основною ознакою, яка відрізняє одну націю від іншої, є сукупна (колективна) ідентичність.