Досліджено історію виникнення та становлення інституту права на самооборону, проаналізовано основні форми правового обмеження збройного насильства у міжнародних відносинах. Охарактеризовано джерела виникнення інституту права на самооборону та встановлено його значення в системі сучасного міжнародного правопорядку. Проаналізовано особливості узгодження договірних та звичаєвих норм міжнародного права, що регулюють здійснення права на самооборону. Розглянуто його структуру та підстави реалізації. Особливу увагу приділено вивченню тенденцій практичного здійснення державами права на самооборону після завершення холодної війни (1990 - 2003 рр.). Досліджено процес становлення нових форм участі ООН у застосуванні військового примусу до держав-порушниць міжнародного миру та безпеки. Проаналізовано наслідки активізації діяльності НАТО щодо застосування міжнародно-правового примусу та можливості застосування збройної сили у відповідь на терористичні акти. Висвітлено зовнішню політику України щодо реалізації іншими державами права на самооборону.

Исследована история возникновения и становления института права на самооборону, проанализированы основные форми правового ограничения вооруженного насилия в международных отношениях. Охарактеризованы источники формирования института права на самооборону и установлено его значение в системе современного международного правопорядка. Проанализированы особенности согласования договорных и традиционных норм международного права в сфере реализации права на самооборону. Рассмотрены его структура и основания для применения. Особое внимание уделено изучению тенденций практического осуществления государствами права на самооборону после завершения холодной войны (1990 - 2003 гг.). Исследован процесс становления новых форм участия ООН в сфере применения военного насилия к государствам-нарушителям международного мира и безопасности. Проанализированы последствия активизации деятельности НАТО и возможности применения военной силы в борьбе с террористическими группами. Освещена внешняя политика Украины в сфере реализации права на самооборону.

Досліджено особливості створення, а також форми та методи діяльності добровільних громадських воєнізованих формувань самооборони - винищувальних батальйонів і груп охорони громадського порядку - на території Прикарпаття в 1944 - 1954 рр. На базі архівних джерел, монографічної літератури, спогадів і матеріалів періодичної преси досліджено особливості їх створення, структурну перебудову, кадрове забезпечення й аналіз їх якісного складу, форми та методи зазначеної діяльності у населених пунктах, ліквідації збройного опору ОУН та УПА, взаємодію з місцевими радянсько-партійними органами влади та силовими структурами, систему бойової та політичної підготовки, соціально-матеріального забезпечення, причини порушення частиною особового складу законності та службової дисципліни.

Досліджено історію формування інституту права, розвиток його джерел, а також розкрито місце даного інституту у системі сучасного міжнародного правопорядку. Проаналізовано зміст звичаєвих і договірних норм, які визначають підстави та межі здійснення права на індивідуальну або колективну самооборону. Показано роль практики Міжнародного Суду ООН і Ради Безпеки ООН у розвитку міжнародно-правового регулювання самооборони держав у другій половині ХХ ст. Особливу увагу приділено тенденціям практики держав щодо здійснення права на самооборону у період 1991 - 2001 рр., а також впливові даної практики на систему правових гарантій міжнародного миру та безпеки. Розглянуто зв'язок між пошуком міжнародно-правових підстав для операції "Буря в пустелі" та встановленням нових форм участі ООН у застосуванні примусу до порушників міжнародного миру. Проаналізовано правові аспекти участі НАТО у підтримці міжнародного миру та безпеки у Європі після завершення "холодної війни". Узагальнено наслідки терористичних актів 11 вересня 2001 р. у США для визначення меж і функціонального спрямування права держав на самооборону.

Досліджено складні процеси становлення та налагодження діяльності міліції в УНР в період Української Центральної Ради та Директорії. Проаналізовано законодавчі й інші нормативно-правові акти з регулювання організації та діяльності міліції, її завдань у сфері охорони правопорядку та боротьби зі злочинністю. Розглянуто особливості побудови та правового регулювання правоохоронних органів в Західно-Українській Народній Республіці. Увагу приділено нормотворчій діяльності МВС доби Директорії, коли активно розроблялися організаційно-правові засади діяльності міліції. Висвітлено організаційні зусилля уряду та МВС УНР даного періоду щодо створення та залучення громадських формувань ("Вільне козацтво", народна самооборона, сільські десятські тощо) до охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю, вироблення правових засад їх організації та діяльності, забезпечення їх взаємодії з міліцією.

Увагу приділено адміністративно-правовим засадам обігу засобів самооборони в Україні. Досліджено поняття, сутність і правові підстави обігу засобів самооборони в Україні, які виникають у процесі публічного адміністрування сфери придбання, зберігання, носіння, обліку, реєстрації, реалізації, застосування та використання засобів самооборони громадянами з метою захисту власного життя, здоров'я, гідності, власності від протиправних посягань, а також сторонніх осіб, які потребують цієї допомоги. Встановлено, що в більшості розвинених держав обіг зброї та засобів самооборони регулюють закони, що забезпечують реалізацію правових підстав і правового контролю в цій сфері. На підставі здійсненого дослідження сформульовано висновки, що враховують сучасні тенденції правової науки у сфері обігу засобів самооборони. Вони мають важливе теоретичне значення для подальшого розвитку сучасної доктрини адміністративного права, а також практичне значення, оскільки можуть бути використані у практичній діяльності для вдосконалення вітчизняного адміністративно-правового законодавства у сфері обігу засобів самооборони та зброї.

З урахуванням Грунтуючись на сучасних методологічних підходів до вивчення історико-правових явищ здійснено комплексний аналіз правових засад організації та діяльності громадських формувань самооборони (винищувальних батальйонів і груп охорони громадського порядку), що діяли під контролем НКВС/МВС у західних областях України у період 1944 - 1954 рр. Показано, що правова база, на якій будувалися організація та діяльність винищувальних батальйонів у зазначений період, закладалася ще на початковому етапі Великої Вітчизняної війни, коли на ці формування покладалися виявлення та знешкодження ворожих диверсантів і парашутистів. Досліджено нормативно-правове забезпечення організації та діяльності винищувальних батальйонів і груп сприяння їм після визволення західних областей України від німецьких окупантів. Розкрито особливості їх функціонування за нових соціально-політичних умов, що склалися в західному регіоні у післявоєнний період, та специфіку їх завдань у сфері охорони порядку та боротьби зі збройними підпільними формуваннями ОУН - УПА. Проаналізовано причини та правове забезпечення заміни винищувальних батальйонів групами охорони громадського порядку в 1948 р. З'ясовано особливості їх організації та функціонування, результати діяльності. Показано роль міліції в забезпеченні боєготовності та боєздатності громадських формувань самооборони, в організації та проведенні ними оперативно-пошукових чекістсько-військових операцій та інших заходів.

На основі вивчення нормативно-правових джерел, архівних документів і матеріалів здійснено історично-правовий аналіз організаційно-правових засад діяльності добровільних народних дружин у другій половині 1950 - 1980-х pp. Висвітлено питання, пов'язані з виникненням і розвитком добровільних народних дружин в УРСР, становленням правового забезпечення їх організації та діяльності. Особливу увагу приділено нормативно-правовому регулюванню взаємодії добровільних народних дружин і міліції. Розглянуто документи, які визначали питання взаємодії добровільних народних дружин з іншими добровільними громадськими формуваннями з охорони правопорядку. Проведено порівняльно-правовий аналіз нормативно-правового регулювання організації та діяльності добровільних народних дружин та інших добровільних громадських формувань з охорони порядку, що діяли на території України у попередні періоди державотворення ("Вільного козацтва", народної самоохорони, загонів самооборони, робітничих бригад сприяння міліції, бригад сприяння міліції та карному розшуку тощо) Зазначено, що добровільні народні дружини слід розглядати як вищу форму самоорганізації населення для захисту громадського порядку в порівнянні зі всіма іншими формами самоорганізації населення, які існували у попередні періоди історії України.

Досліджено проблеми процесу становлення права держави на самооборону, трансформацію права держав на самооборону в інститут міжнародного права, тобто становлення сучасного змісту цього інституту, аналізу відповідної наукової думки. Висувається та підтверджується теза про те, що право держав на самооборону є одним з невід'ємних прав держав сучасного міжнародного права, передусім - права міжнародної безпеки, адже передусім найпоширенішою підставою застосування сили державами є реалізація ними права на самооборону.

Вивчено питання організаційно-правових засад та діяльності правоохоронних органів в Українській Народній Республіці (УНР) та Західноукраїнській Народній Республіці (1917 - 1921 рр.). Проаналізовано розроблені законопроекти, закони та інші нормативно-правові акти з регламентації організаційно-правових засад і діяльності органів міліції, прокуратури та суду на кожному з етапів їх розвитку. Вперше правоохоронні органи досліджуваних держав (органи міліції, прокуратури та суду) розглянуто як єдину та цілісну систему зі спільними функціями. Висвітлено організаційні зусилля МВС УНР досліджуваного періоду щодо створення та залучення громадських формувань ("Вільне козацтво", народна самооборона, сільські, десятські тощо) до охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю. Вироблено правові засади їх організації та діяльності. Забезпечено їх взаємодію з правоохоронними органами.

Наведено інформацію про достатньо повну відповідність між ушкодженнями, що заподіяні під час пострілів еластичними кулями з пістолетів і револьверів, призначених для самооборони, і ушкодженнями, що заподіяні зі штатної вогнестрільної зброї. Вказане визначається тим, що у разі пострілів з пістолетів і револьверів, призначених для самооборони, на тіло людини діють такі ж групи травмуючих чинників, як у разі пострілів з вогнестрільної зброї. На формування ушкоджень впливають властивості патрону з еластичною кулею, особливості будови пристрою для стрільби, властивості організму людини та умови зовнішнього середовища, що породжує суттєві відмінності між морфологією ушкоджень, які утворюються під час пострілів з пристроїв для стрільби еластичними кулями та за пострілів з вогнестрільної зброї.

Висвітлено актуальні питання реалізації, охорони та захисту прав і свобод людини, відновлення порушених прав за умов розбудови громадянського суспільства в Україні. Розкрито питання розвитку інституту безоплатної правової допомоги за сучасних умов реформування правової системи. Розглянуто право держави на самооборону в контексті агресії Російської Федерації проти України. Досліджено концептуальні основи захисту права на обов'язкову частку у спадщині, права юридичних осіб щодо реєстрації установчих документів, актуальні проблеми реалізації права лізингодавця. Проаналізовано право профспілок на майно й управління ним. Охарактеризовано підстави та види представництва у суді. Увагу приділено поняттю третіх осіб і порядку їх вступу у цивільний процес.

Аргументовано обгрунтованість включення до кримінально-правового поняття необхідної оборони права особи на захист інтересів суспільства і держави від злочинних посягань. Коли державні органи не спроможні захистити ці найважливіші національні цінності, право на самозахист/самооборону виникає в кожного громадянина України. Право на самозахист - поняття, якому іманентно властиве право людини на захист від протиправних посягань власними силами не лише свого чи інших людей життя, здоров'я, прав і свобод, але й інтересів суспільства чи держави. Заподіяння шкоди національній безпеці України порушує права та свободи людини і громадянина, є загрозою їх безпеці. Тому кожна особа має право на самостійний захист усіх складових національної безпеки, а саме конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, обороноздатності.

Розглянуто питання регулювання самооборони в словенському і міжнародному кримінальному законодавстві. По-перше, обговорюються елементи самооборони в міжнародному кримінальному праві. Проналізовано вплив самооборони на загальне визначення злочинного діяння. Потім - відмінність між аналогічними засобами захисту; самооборони і ймовірної самооборони, з одного боку, і самооборони і необхідності - з іншого. Стаття завершується розглядом регулювання самооборони у Словенії з точки зору міжнародного кримінального права.

Показано, що при пострілах еластичними кулями з пістолетів та револьверів, призначених для самооборони, на тіло людини діють такі ж групи травмуючих чинників, як при пострілах з вогнестрільної зброї. На формування ушкоджень впливають властивості патрону з еластичною кулею, особливості будови пристрою для стрільби, властивості організму людини та умови зовнішнього середовища, що породжує суттєві відмінності між морфологією ушкоджень, які утворюються при пострілах з пристроїв для стрільби еластичними кулями та при пострілах з вогнестрільної зброї.

На основі аналізу чинного законодавства та практики його реалізації визначено наявні наукові та нормативні джерела, розкрито суть правомірності реалізації права громадян на самооборону та визначено умови її законності. Проаналізовано чинне законодавство, що регулює питання самозахисту, а також заходи щодо його застосування.

Теоретично узагальнено та вирішено наукову проблему адміністративно-правового забезпечення обігу та застосування зброї в Україні. Розкрито зміст і сутність адміністративно-правового забезпечення обігу та застосування зброї в Україні, що характеризуються адміністративними засадами й інструментарієм взаємозв'язку між собою для забезпечення прав, свобод і законних інтересів у цій сфері. Сформовано поняття, виявлено принципи, розкрито нормативно-правове забезпечення адміністративно-правового режиму обігу та застосування зброї. Здійснено класифікацію зброї за енергією вражаючої дії. Доведено, що громадяни України є центральними суб'єктами обігу та застосування зброї в Україні, оскільки придбання, носіння, володіння та застосування ними зброї є безпосередньою реалізацією гарантованого державною конституційного права особи передусім на самооборону та обов'язку щодо захисту Вітчизни. Сформовано адміністративно-правовий статус суб'єктів публічної адміністрації, які здійснюють забезпечення обігу та застосування зброї. З'ясовано зміст адміністративно-правового режиму у сфері обігу зброї, що звужений нормами адміністративного права коридор дозволеної для власників (користувачів) зброї поведінки. Розкрито проблему та напрями посиленням дієвості адміністративної діяльності правоохоронних органів у протидії незаконному розповсюдженню зброї із зони АТО. Запропоновано численні зміни та доповнення до чинних актів і проектів законів України стосовно обігу та застосування зброї, в першу чергу через імплементацію Директиви Ради Європейського Союзу від 18 червня 1991 р. "Про контроль над придбанням і зберіганням зброї".

Розглянуто питання регулювання самооборони в словенському і міжнародному кримінальному законодавстві. По-перше, обговорюються елементи самооборони в міжнародному кримінальному праві. Проналізовано вплив самооборони на загальне визначення злочинного діяння. Потім - відмінність між аналогічними засобами захисту; самооборони і ймовірної самооборони, з одного боку, і самооборони і необхідності - з іншого. Стаття завершується розглядом регулювання самооборони у Словенії з точки зору міжнародного кримінального права.

Проаналізовано організаційно-правове забезпечення надання адміністративних послуг (АП) у сфері дозвільної системи Національної поліції України. Уточнено сучасні підходи до визначення поняття та сутності АП. Розкрито етимологічно-історичні передумови виникнення та розвитку надання АП, що здійснюються Національною поліцією України. Проаналізовано зарубіжний досвід надання АП. Охарактеризовано організаційні засади надання АП дозвільної системи. Розкрито сутність дозвільної системи як сферу надання АП, що здійснюється Національною поліцією України, з'ясовано її зміст, систему, суб'єкти й об'єкти. Досліджено правову основу надання АП у сфері дозвільної системи Національної поліції України. Окреслено основні форми адміністративно-правового регулювання здійснення дозвільних АП. Досліджено АП Національної поліції України з видачі дозволу на зберігання і носіння мисливської та холодної зброї. Розкрито порядок видачі дозволів на придбання, зберігання та використання спеціальних засобів самооборони. Проаналізовано здійснення дозвільних АП Національною поліцією України при створенні та утриманні тирів, стрільбищ і мисливських стендів.

Описано особливості конституційного статусу глави держави у Франції. Висвітлено проблемні питання застосування превентивної самооборони в межах ООН. Увагу приділено місцевому самоврядуванню в системі народовладдя. Розглянуто питання про доцільність запровадження "монополії адвокатури" в Україні. Визначено поняття "трудова експлуатація дітей" у кримінальному праві України. Акцентовано увагу на заходах кримінально-правової протидії держави масовим інфекційним хворобам (коронавірусу). Досліджено питання розширеної конфіскації у законодавстві країн Європейського Союзу. Висвітлено окремі питання запозичення досвіду іноземних держав у реформуванні кримінального законодавства України. Висвітлено також актуальні питання техніко-криміналістичного дослідження паперових грошей (на прикладі нової банкноти 1 000 гривень). Розглянуто правовий статус медіатора у кримінальному провадженні. Увагу приділено питанню криміналістичної характеристики злочинів проти громадянського порядку та моральності.

Пояснено політичні преференції української національної меншини в Польщі на виборах до Європейського Парламенту. Проаналізовано політичні преференції української національної меншини на чотирьох виборах до Європейського Парламенту у 2004, 2009, 2014 і 2019 рр. Гіпотеза дослідження полягає у тому, що виборча поведінка представників української національної меншини у Польщі відрізняється від виборчої поведінки решти населення свого регіону постійного проживання, і українська національна меншина голосувала більше за представників ліберальних і лівих політичних сил, ніж за ультраправі та праві політичні партії на виборах до Європарламенту. У 2004 - 2019 рр. на виборах до Європарламенту можна було спостерігати цікаве явище в гмінах зі значною часткою української національної меншини. Результати виборів до Європарламенту в "українських" гмінах, розташованих у північній частині Польщі, де виборці є досить ліберальними (Громадянська Платформа, ліві) або, можливо, антисистемними (Самооборона), суттєво не відрізнялися від решти гмін своїх регіонів. Так було в Західнопоморському та Вармінсько-Мазурському воєводствах. З іншого боку, у гміні Команьча, що в Підкарпатському воєводстві, в якому переважає консервативний електорат, суттєво відрізнялися від інших гмін регіону. Результати виборів у Команчі були подібними до результатів, отриманих у північній і західній Польщі, ніж до результатів притаманних південно-східній Польщі, де розташована гміна. Дійшли до висновку, що загалом у тих гмінах, де громадяни Польщі українського походження становлять щонайменше 10 % від всього населення муніципалітетів, більше голосують за більш ліберальні партії до Європарламенту. Натомість підтримка правих політичних партій: "Право і справедливість", "Кукіз'15", Конфедерація Корвіна як популістських правих партій є нижчою ніж в інших частинах регіонів, до якого ці гміни належать. Навіть під час виборів до Європейського Парламенту у 2019 р. політична партія "Право і Справедливість", яка перемогла у всій країні, мала нижчу підтримку в "українських" гмінах. Політичну партію "Громадянська платформа" сприймають представники української національної меншини як значно поміркованішу політичну партію, що гарантує, представникам національних меншин більше почуття безпеки та комфорту у польській державі.