Проаналізовано сучасні аспекти прав людини. Подано визначення головних індикаторів виміру задоволення (незадоволення) системою, яка забезпечує права людини. На підставі статистичних даних ідентифіковано права людини, які є актуальними для різних соціальних верств за сферами їх життєдіяльності. Оцінено роботу правоохоронних органів (прокуратура, міліція) стосовно їх діяльності щодо прав людини.

Наведено загальну характеристику соціології злочинності, вміщено пропедевтичний огляд нової гілки соціології. На базі відомих теорій класиків соціології та сучасних авторів розглянуто пояснювальні моделі злочину та злочинності. Висвітлено методологічні підходи до дослідження злочинності.

Викладено основні концептуальні підходи до визначення предмета юридичної соціології, описано предметну динаміку її фундаментальної структури. Розглянуто юридичну соціологію у системі юридичних наук: загальну теорію та філософію права, порівняльне правознавство, юридичну психологію.

Изложены основные концептуальные подходы к определению предмета юридической социологии, описана предметная динамика ее фундаментальной структуры. Рассмотрена юридическая социология в системе юридических наук: общая теория и философия права, сравнительное правоведение, юридическая психология.

Висвітлено питання соціологічного знання в теоретичному правознавстві. Розкрито суть і зміст правового буття, визначено його вплив на юридичну практичну діяльність та суспільні відносини, функціонування та розвиток соціальних явищ. Запропоновано класифікацію соціально-правових конфліктів, визначено їх об'єктивні та суб'єктивні чинники. Описано соціальний механізм дії кримінально-правових норм і забезпечення їх ефективності. Охарактеризовано закон як соціальне явище, а також судовий процес як соціальну взаємодію.

Освещены вопросы социологического знания в теоретическом правоведении. Раскрыты содержание и сущность правового бытия, определено его влияние на юридическую практическую деятельность и общественные отношения, функционирование и развитие социальных явлений. Предложена классификация социально-правовых конфликтов, определены их объективные и субъективные факторы. Описан социальный механизм действия криминально-правовых норм и обеспечения их эффективности. Охарактеризованы закон как социальное явление, а также судебный процесс как социальное взаимодействие.

Викладено основні положення соціології права як галузі знань, що вивчає правову систему у зв'язку з життям, соціальною практикою, а також соціологічні закономірності юридичної діяльності. Значну увагу приділено аналізу соціального механізму правового регулювання суспільства, соціальної ефективності права, правової свідомості, соціологічного забезпечення законотворчості, судової діяльності, соціології правозастосування та проведення конкретних досліджень права.

Изложены основные положения социологии права как отрасли знаний, изучающей систему в связи с жизнью, социальной практикой, а также социологические закономерности юридической деятельности. Значительное внимание уделено анализу социального механизма правового регулирования общества, социальной эффективности права, правовой сознательности, социологического обеспечения законотворчества, судебной деятельности, социологии правоприменения и проведения конкретных исследований права.

Висвітлено історичні та наукові передумови виникнення, структуру, методи та функції соціології права. Розкрито методологічні та методичі аспекти проведення соціально-правових досліджень. Охарактеризовано особливості функціонуваня соціально-правового механізму регулювання суспільних відносин. Увагу приділено соціологічному забезпеченню законотворчості, проблемам правосвідомості, особливостям правомірної та девіантної поведінки, соціальній ролі юридичного конфлікту. Розглянуто питання діяльності судових і правоохоронних органів.

Освещены исторические и научные предпосылки возникновения, структура, методы и функции социального права. Раскрыты методологические и методические аспекты проведения социально-правовых исследований. Охарактеризованы особенности функционирования социально-правового механизма регулирования общественных отношений. Уделено внимание социологическому обеспечению законотворчества, проблемам правосознания, особенностям правомерного и девиантного поведения, социальной роли юридического конфликта. Рассмотрены вопросы деятельности судебных и правоохранительных органов.

Вперше визначено науковий статус, ідентифіковано соціологію злочинності як галузь української соціології шляхом відокремлення її проблематики, функцій від аналогічних ознак вітчизняної кримінології, визначено об'єкт і предмет нової галузі соціології, її внутрішню структуру та зв'язок з суміжними дисциплінами. Подано систематичний огляд першоджерел соціології злочинності. Досліджено аксіологічні проблеми (небезпеку тиску з боку класових, наукових, повсякденних ідеологій), методологічні (специфіку застосування системного підходу, складності з визначенням поняття злочину, дуалізм кримінології та обгрунтування мультипарадигмальності в процесі дослідження двох реальностей - злочину та злочинності), методичні питання, пов'язані з добором конкретної методики, організацією та тактикою польових досліджень. На підставі концепції соціальної адаптації розроблено мережу аналітичних категорій соціології злочинності, за допомогою якої стає можливим багатовимірний теоретико-соціологічний аналіз злочинності. Окреслено засади інституційного підходу до злочинності та розглянуто основні варіанти делінквентної поведінки стосовно інституційних комплексів. Удосконалено методологію соціологічного підходу до злочину як поведінки. На базі теорій соціальної поведінки Вебера та Парсонса визначено сутність кримінальної дії, її основні складові елементи та розроблено класифікаційну модель злочинності. Вперше введено поняття "кримінально-правове поле" та розглянуто основні властивості злочинності як соціального поля. Розвинуто поняття криміногенної ситуації. Вдосконалено теорію

Визначено предметну специфіку юридичної соціології, розглянуто особливості її структури та місце в системі юридичних наук. На підставі новітніх досягнень обгрунтовано концептуальну відмінність теоретико-методологічних положень юридичної соціології як самостійної правової науки від соціології права як окремої галузі загальної соціології. Висвітлено історію становлення та розвитку юридичної соціології. Визначено об'єкт даної науки. Показано логіку внутрішньої взаємодетермінації її предмета та методу. Приділено увагу предметній зумовленості функцій. Висвітлено фундаментальні проблеми юридичної соціології, які підлягають науковому аналізу з позицій соціолого-юридичного підходу. Визначено співвідношення юридичної соціології з загальною теорією права, філософією права, порівняльним правознавством та юридичною психологією.

Розглянуто питання міжнародної кримінології та нового напряму в науці міжнародного права - міжнародної кримінології тероризму. Нестандартність тероризму як злочину за міжнародним правом, складність його сприйняття для дослідження традиційною кримінологічною наукою надає додаткові можливості науково-теоретичного обгрунтування підстав для виокремлення міжнародної кримінології. Зазначено, що важливою сферою її діяльності є дослідження у цілому лігітимної підтримки держав та інших міжнародних акторів і здатність виявити в ній кримінальну або таку, що підлягає криміналізації за міжнародним правом сутність. Зрозуміло, що відповідна методологія й інструментарій відрізняється від традиційних, що притаманні кримінології. Вони характеризуються у критеріях глобальних розкладів і комбінацій, і базуються на надбаннях передусім таких міжнародних гуманітарних наук, як геоекономіка, геополітика, міжнародна соціологія, геостратегічна та воєнна науки, конфліктологія та культурологія.

Розкрито сутність соціальної ідентичності як предмета соціолого- та соціально-психологічного аналізу, розглянуто її основні види та функції. Описано комунікативну модель простору права, проаналізовано особливості відображення історичних і ментальних процесів у юридичному дискурсі. Розглянуто найбільш загальні закономірності виникнення та формування права. Наведено характеристику прав людини як етико-правової конструкції. Розкрито мотиви та механізми формування правової поведінки особи. Визначено роль громадянського суспільства у подоланні "кризи ідентичності" у праві. Розглянуто ідеал прав людини громадянського суспільства, проаналізовано проблеми їх реалізації.

Раскрыта сущность социально идентичности как предмета социолого- и социально-психологического анализа, рассмотрены ее основные виды и функции. Описана коммуникативная модель пространства права, проанализированы особенности отображения исторических и ментальных процесов в юридическом дискурсе. Рассмотрены наиболее общие закономерности возникновения и формирования права. Дана характеристика прав человека как этико-правовой конструкции. Раскрыты мотивы и механизмы формирования правового поведения личности. Показана роль гражданского общества в преодолении "кризиса идентичности" в праве. Рассмотрен идеал прав человека гражданского общества, проанализированы проблемы их реализации.

Викладено деякі погляди про основи "соціологічного" розуміння права, природу і значення соціології (права) і юриспруденції. Вказано на розуміння і відмінність права як законодавства, правових положень, норм-рішень, вказано на його зв'язок і, більше того, основаність, правда, не повсюдно, на праві, яке виникає в суспільстві, його організаційних формах. Відмічено і обгрунтовано, що прийняття законом певних норм ще не означає їх діяльності, життєвості. Досліджено людське суспільство, його структури, розглядаючи юриспруденцію як "морфологію людського суспільства", практичну соціологічну дисципліну.

Розглянуто різні погляди на співвідношення досліджуваних напрямів, відстоюється точку зору про те, що філософію і соціологію права сьогодні можна вважати самостійними науками. Вони взаємозв'язані і знаходяться на перетині філософії, загальної соціології і права, будучи структурованими системами знань про право.

Визначено, що соціологія права обрала шлях дослідження особливостей живого права. Звернено увагу на внутрішній плюралізм права, коли неприпустимим є плюралізм понять права у внутрішньому праві суверенної держави. Тільки державна сфера - це точка зіткнення і існування живого права. Про плюралізм понять права можна говорити тільки як про політичний ідеал, але не як про критерій права. Транснаціональний плюралізм права характерний тим, що суверенітет не може розкриватися шляхом передачі суверенних прав, тому що інакше національна держава втратить свою якість носія правопорядку.

Розглянуто проблему недостатньої вивченості функціональних характеристик самостійної роботи студентів юридичних спеціальностей. Визначено такі функції: системоутворювальну, ціліснозабезпечувальну, стимулювання якісного засвоєння навчального матеріалу, управлінську, включення механізму зворотного зв'язку, забезпечення неперервності професійної освіти. Встановлено системні ознаки сукупності цих функцій.

Висвітлено основні напрями та результати польської адміністративної реформи 1998 - 1999 рр. Акцентовано увагу на найбільш проблемних аспектах та труднощах впровадження реформи в Польщі. Визначено й проаналізовано позитивні та негативні наслідки зміни територіального устрою країни, реформування органів державної влади регіонального та місцевого рівня. Зроблено висновок про відповідність новоствореної системи регіональної влади стандартам Європейського Союзу та доцільність використання польського досвіду реформ у контексті європейської інтеграції для України.

Проаналізовано питання безоплатної правової допомоги, розглянуто розвиток даної проблеми і розкрито варіанти її вирішення.

Розглянуто основні гарантії, встановлені законодавством для забезпечення діяльності суддів судів загальної юрисдикції. Зроблено висновки та пропозиції щодо удосконалення правового регулювання в цій сфері.

Визначено та досліджено зміст та окремі складові державного контролю на фондовому ринку, охарактеризовано контрольні повноваження Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, сформовано пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства в цій сфері.

Розглянуто питання сучасного стану правової охорони земель в Україні. Показано факти зловживань службовим становищем окремих керівників органів влади та місцевого самоврядування, способи привласнення земельних ділянок, виділення їх в рекреаційних зонах, притягнення до відповідальності за правопорушення.

Досліджено порядок застосування медіації у кримінальному процесі України та сформовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства з метою запровадження процедури примирення.