Комплексно досліджено юридичну природу цивільних майнових відносин, що виникають між учасниками простого товариства за умов передачі у дане товариство технології як такої у вигляді вкладу (ст. 1152 Цивільного кодексу України). Розкрито зміст і розглянуто застосування даної статті Кодексу стосовно специфічного об'єкта цивільного права - технології. Всебічно охарактеризовано юридичну природу, зміст і правовий режим вкладу в просте товариство. Введено термін "предмет вкладу". Визначено, що тільки гроші та майно - тілесне та безтілесне, передані у вигляді вкладу, утворюють складне майно товариства (спільну часткову власність). Надані як вклад різного роду послуги у силу своєї невідчужуваності від джерела можуть бути визнані вкладом лише за умов того, що вони збільшили ціну інших, раніше внесених майнових вкладів - тілесних і безтілесних. Дану технологію розглянуто як самостійний складний об'єкт цивільних прав, елемент майна, що містить сукупність систематизованих знань, які використовуються для випуску певної продукції, застосування окремого процесу або надання конкретних послуг. Знання також розглянуто як об'єкт цивільних прав, різновид інформації та предмет вкладу у простому товаристві. Висунуто гіпотезу, що вкладом у простому товаристві можуть бути лише знання, які перебувають у стані активного інформаційного ресурсу. Наведено наукові рекомендації щодо удосконалення перспективного цивільного законодавства України.

Вдосконалено теоретичні положення кримінального права в частині відповідальності за заподіяння тілесних ушкоджень, напрацьовано напрями удосконалення ст.ст. 121-125, 128 КК України та відповідної правозастосовної практики. Досліджено історико-правовий розвиток та соціальну обумовленість кримінальної відповідальності за заподіяння тілесних ушкоджень. Висвітлено об'єктивні та суб'єктивні ознаки злочинів, пов'язаних із заподіянням тілесних ушкоджень. Розкрито спеціальні питання кримінальної відповідальності за заподіяння тілесних ушкоджень. Наведено зарубіжний досвід кримінально-правового забезпечення охорони тілесної недоторканності людини. Закріплене у ст. 3 Конституції України положення про визнання здоров'я людини однією з найвищих соціальних цінностей в державі знайшло відображення у вітчизняному законодавстві, будь-які порушення якого визнаються злочинами та кримінальними проступками в межах Розділу II Особливої частини КК України. Це пояснюється тим, що посягання життя та здоров'я людини завжди у будь-якій країні будуть визнані злочинними. Розгляд проблеми кримінально-правової охорони здоров'я людини відбувався або комплексно, або фрагментарно, тоді як тілесна недоторканність людини окремо не виділялась та не досліджувалась.