Враховуючи систематичний і сталий вплив людського фактора на безпеку польотів, розглянуто можливість застосування методології теорії катастроф для усунення недоліків сучасних методів і технологій розслідування авіаційних подій, що є особливо важливим для дослідження деформації емоційого досвіду члена льотного екіпажу. Наведено непрямі ознаки катастрофи - прапори (модальність, недосяжність, катастрофічні стрибки, розбіжність, гістерезис, розбіжність лінійного відгуку, укритичне уповільнення/зм'якшення моди, аномальна дисперсія). Доведено, що в разі деформації емоційого досвіду члена екіпажу в процесі особливого випадку польоту насправді відбувається катастрофа зборки.

Приведено результати досліджень та систематизації видів математичного моделювання супутнього сліду повітряних суден, а також проведено аналіз встановлених правил та методів запобігання влучання у супутній слід. Систематизація й узагальнення досліджень у сфері супутнього сліду дозволили виділити основні переваги та недоліки видів моделювання супутнього сліду, визначити модель небезпечних зон супутнього сліду, що формується за повітряним судном, та відповідно враховувати ці небезпечні зони у ході вирішення конфліктних ситуацій та небезпечних явищ, таких як зближення чи потрапляння в супутній слід.

На основі аналізу нормативних та літературних джерел з'ясовано сутність і призначення форм і методів організаційно-правового забезпечення безпеки польотів, проведено характеристику, надано класифікацію і визначено особливості їх застосування.

На підставі узагальнення позицій експертів, а також аналізу норм міжнародного авіаційного права, з урахуванням "гібридної" тактики війни Російської Федерації проти України, доведено адекватність дій українських авіаційних властей щодо обмежень у польотах цивільної авіації над Донецькою областю у період, що передував загибелі рейсу МН 17, та відсутність підстав для встановлення відповідальності України за загибель цього рейсу.

Вперше розглянуто й проаналізовано адміністративно-правову систему гарантування безпеки польотів України, її зміст, складові та особливості функціонування як юридичної особи. Проаналізовано рівень наукового дослідження проблеми, пропозиції науковців щодо покращання функціонування системи в цілому та її окремих аспектів, зокрема потребу обгрунтування, впорядкування, уніфікації та кодифікації юридичної термінології як щодо самої системи гарантування безпеки польотів, так і її головних складових. Динаміка розвитку проблеми гарантування безпеки польотів набуває актуалізації на далекосяжних перспективах. Її суб’єктом усе більше стає адміністративно-правове поле. Однак, систематизація всіх її ділянок у країні перебуває в стадії розвитку. Спроби її вдосконалення в межах національного законодавства все більше призводять до колізій, вирішення яких можливе лише на багатосторонній міждержавній основі. У зв’язку з цим здійснено аналіз стану гарантування безпеки польотів у розвинених країнах (Японія, Австралія, Німеччина), а також колишніх республіках СРСР (Російська Федерація, Білорусь, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан та ін.). Означено позитивні аспекти законодавчого, адміністративно-правового гарантування безпеки польотів, з’ясовано можливість їх адаптації до авіаційної галузі України.

Мета роботи - аналіз норм Повітряного кодексу України щодо безпеки авіації та навчальної літератури з метою надати визначення адміністативно-правового регулювання безпеки цивільної авіації. Використовуючи методи порівняння та аналізу у взаємозв'язку із формально-юридичним надано визначення екологічної безпеки, економічної безпеки та інформаційної безпеки. Надано дефініцію адміністративно-правового регулювання безпеки цивільної авіації. В контексті аналізу норм Повітряного кодексу України та навчально-наукової літератури розглянуто безпеку авіації як комплексне правове явище, що, з одного боку є відносно стабільним станом галузі, а з іншого складається з п'яти елементів. Слід надати дефініції екологічної безпеки, економічної безпеки та інформаційної безпеки та включити їх в ст. 1 Повітряного кодексу України. Надано наступне визначення адміністративно-правового регулювання безпеки цивільної авіації: це здійснюваний державою владний вплив на експлуатантів повітряних суден та інших суб'єктів авіаційної діяльності шляхом прийняття нормативно-правових актів різної юридичної сили (а також санкціонування у національне законодавство регіональних та універсальних міжнародних угод) щодо безпечного використання об'єктів авіаційної діяльності з метою забезпечення безпеки цивільної авіації. Розглянуто поняття безпеки авіації та її елементів. Представлено власне визначення деяких елементів безпеки цивільної авіації та поняття адміністративно-правового регулювання безпеки цивільної авіації.

Розглянуто комплексне поняття "безпека цивільної авіації" та його cкладових. Представлено визначення окремих елементів безпеки цивільної авіації та надано поняття адміністративно-правового регулювання безпеки цивільної авіації.

Розглянуто особливості діяльності суб'єктів владних повноважень у сфері авіаційної безпеки. Сформульовано розуміння такого суб'єкта. Висвітлено характеристику їх статусних ознак. Запропоновано три структурних рівні у їх системі. Розкрито зміст компетенції суб'єктів владних повноважень у сфері авіаційної безпеки.

Запропоновано новий метод вирішення конфліктних ситуацій повітряних суден із визначенням пріоритетності кожного з них на підставі побудови областей керованості та діаграм Венна. Метод спрямований на гарантований рівень безпеки під час вирішення розряджених конфліктних ситуацій повітряних суден у масштабі реального часу.