Розглянуто теоретичні питання неплатоспроможності банків, правовий статус учасників відносин неплатоспроможності, правові засади здійснення процедури тимчасової адміністрації, фінансового оздоровлення та ліквідації банків. Розкрито особливості ліквідації банку за рішенням його власників або заявою кредиторів, продажу майна банку, черговості та порядку задоволення вимог до банку. Надано інформацію про нормативно-правові акти, що регулюють відносини неплатоспроможності банків.

Рассмотрены теоретические вопросы неплатежеспособности банков, правовой статус участников отношений неплатежеспособности, правовые основы осуществления процедуры временной администрации, финансового оздоровления и ликвидации банков. Раскрыты особенности ликвидации банка по решению его собственников или по заявлению кредиторов, продажи имущества банка, очередности и порядка удовлетворения требований к банку. Дана информация о нормативно-правовых актах, регламентирующих отношения неплатежеспособности банков.

Обгрунтовано необхідність державного регулювання банківських інститутів за умов становлення ринкових відносин в Україні, на підставі врахування особливостей їх функцій, стабільності банківської системи, визначення пріоритетних галузей економіки. Проаналізовано економічні методи державного регулювання економіки та виділено фінансові методи цього регулювання, а також запропоновано їх класифікацію. Обгрунтовано розвиток принципів і функцій державного регулювання банківської діяльності з метою розробки відповідної класифікації моделей. Запропоновано складові фінансового механізму державного регулювання банківської діяльності, адаптовані до вітчизняної системи. Проаналізовано та вдосконалено інструменти регулювання банківської діяльності. Обгрунтовано можливість використання відомих моделей, на базі яких є можливим формування ефективного портфелю інвестицій державними органами для прийняття рішень.

Запропоновано концепцію трансформації державного регулювання банківської системи в Україні, що базується на розподілі механізму державного регулювання за етапами їх життєвого циклу. Визнано вагомою складовою механізмів державного регулювання банківської системи на етапах створення та контролю за діяльністю банків впровадження принципів корпоративного управління, зокрема рекомендацій Базельського комітету з банківського нагляду. Запропоновано, в контексті вдосконалення механізмів державного регулювання банківської системи, обов'язкове впровадження принципів корпоративного управління як запоруки стабільності діяльності. Обгрунтовано положення, на підставі яких розроблено Стратегію розвитку корпоративного управління для банківських установ.

Висвітлено публічно-правові аспекти регулювання суспільних відносин у банківській системі України, проаналізовано їх змістовні особливості. Визначено шляхи і напрями вдосконалення публічно-правового регулювання банківської діяльності за сучасних умов фінансово-економічного розвитку держави.

Розглянуто основні підходи до визначення змісту правових інструментів регулювання розвитку банківської діяльності, визначено механізм правового регулювання банківської діяльності (ПРБД) та його елементи, обгрунтовано систему та форми ПРБД в Україні. Висвітлено суб'єкти ПРБД на міжнародному рівні, якими є Базельський комітет з банківського нагляду, Європейський Центральний Банк, МВФ, Комітет з міжнародних стандартів фінансової звітності тощо. Розкрито характер нормативних вимог Базеля II, Базеля III та особливості їх впровадження в банківській діяльності. Висвітлено антициклічні заходи, запропоновані Базельським комітетом, покликані сприяти формуванню таких умов, за яких банківський сектор зможе мати менший рівень левериджу і стабільність щодо впливу системних ризиків. Увагу приділено міжнародним інструментам регулювання банківської діяльності, до яких належать такі правові акти, як: Уніфіковані правила щодо інкасо, Уніфіковані правила для документарних акредитивів, Уніфіковані правила щодо договірних гарантій. Обгрунтовано, що в Україні в системі банківських нормативно-правових актів частка підзаконних нормативно-правових актів є вагомою, оскільки держава на законодавчому рівні не може оперативно реагувати на мінливі процеси у банкінгу, і тому базові положення щодо здійснення банківської діяльності необхідно закріплювати в законах.

Розглянуто сутність державного управління банківською системою та запропоновано визначення цього процесу. Здійснено наукометричний аналіз дисертацій у галузі науки державного управління щодо наявності та достатності досліджень питання державного управління банківською системою, виділено аспекти, що були ключовими у його вивченні.

Проаналізовано ключові ознаки та тенденції розвитку ринку банківських послуг як об'єкта господарсько-правового впливу. Сформульовано низку теоретичних положень, що мають бути в основі механізму формування та реалізації правової політики в сфері державного регулювання банківської діяльності в Україні. До таких положень необхідно віднести поняття "правова економічна політика", "правова політика у сфері державного регулювання банківської діяльності", визначено подвійну правову та функціональну природу державного регулювання банківської діяльності, адже воно є і об'єктом такої політики, і, водночас, її інструментом щодо впливу на всі інші об'єкти - напрями політики у сфері банківської діяльності, а також зроблено пропозиції щодо вдосконалення законодавства про банківську діяльність.

Висвітлено суть банківського регулювання як об'єктивну необхідність регулювання ринку банківських послуг в Україні. Проаналізовано різні підходи до визначення терміна "банківське регулювання", розглянуто форми та стадії банківського регулювання, визначено його головну мету. Проаналізовано стан банківського сектора України, визначено тенденцію до зростання загальних активів банківської системи та зменшення частки проблемних кредитів.

Обгрунтовано теоретичні й організаційні засади державного регулювання діяльності банків на фондовому ринку: форми, методи та інструменти, вивчено світовий досвід. Проаналізовано стан та основні тенденції державного регулювання діяльності банків на фондовому ринку України: суть і нормативно-правове забезпечення державного регулювання емісійної, інвестиційної та посередницької діяльності банків, а також депозитарної діяльності НБУ, основні завдання держави відповідно до нової депозитарної системи України. Запропоновано шляхи вдосконалення державного регулювання банківської діяльності на фондовому ринку за умов модернізації економіки: підвищення ефективності інституційного забезпечення; вдосконалення нормативно-правової бази, механізмів державного регулювання діяльності банків на фондовому ринку України згідно з новим Законом України "Про депозитарну систему України".

Визначено концептуальні підходи до формування системи державного регулювання банківської системи, які грунтуються на виокремленні об'єктів регулювання на мікро- та макрорівнях; структуруванні факторів, що впливають на умови середовища реалізації регуляторних впливів; методологічних засадах визначення її елементів. Запропоновано науково-методичний підхід до розвитку державного регулювання банківської системи на основі моделі раннього оповіщення банківської кризи, за результатами застосування якої відбувається прогнозування настання банківської кризи й ідентифікація фаз її розгортання. Сформовано систему індикаторів і розроблено індикатор настання банківської кризи за впровадження моделі "НБУ-макрорегулятор", на основі постійного моніторингу якого ідентифікується факт настання банківської кризи та розробляються відповідні регуляторні впливи. Розроблено методичний підхід до збалансовано-диференційованого регулювання банків з урахуванням критерію їх впливу на системний ризик.

Визначено стратегічні орієнтири налагодження взаємодії між державою і банківським сектором України для забезпечення соціально-економічного розвитку країни. Охарактеризовано межу між державним і ринковим регулюванням банківського сектора. Розроблено рекомендації щодо підвищення відповідальності діяльності установ, які здійснюють державне регулювання банківського сектора. Сформовано методологію організації механізму державного регулювання банківського сектора на засадах системного та синергетичного підходів з урахуванням ряду законів загальної організаційної науки. Визначено проблеми функціонування банківського сектора в контексті забезпечення відродження господарства України. Запропоновано підходи до побудови організаційно-функціональної структури механізму державного регулювання банківського сектора як форми реалістичного впливу держави на банківський сектор. Узагальнено інноваційні шляхи розвитку банківського сектора, в межах чого запропоновано систему його соціальної відповідальності, а також концепцію залучення механізму державного регулювання банківського сектора до стимулювання інноваційно-інвестиційних процесів в Україні.

Розглянуто теоретичні аспекти регулювання адміністративно-правових відносин під час здійснення державного фінансового адміністрування Національним банком України. Проаналізовано вплив Національного банку України на формування державної фінансової та інвестиційної політики, регуляторну діяльність у сферах грошового обігу, клірингу, в забезпеченні стабільності національної грошової одиниці.

Розглянуто особливості банківського регулювання в контексті відновлення економічного розвитку. Проаналізовано динаміку ВВП та обсягів кредитування окремих країн Східної та Центральної Європи та продемонстровано відстаючий характер реагування банківської системи на сповільнення економічного розвитку. Доведено, що сповільнення економічного розвитку спричиняє зростання споживчих витрат населення, що негативно відображається на ресурсній базі банків. Аналіз заходів підтримки банківських систем, застосованих центральними банками та урядами країн Європейського Союзу засвідчив, що найпопулярнішим та найбільшим за обсягами інструментом підтримки банківської системи стали гарантування інтересів кредиторів та вкладників банків та заходи з підтримки ліквідності. Поряд з цим, зроблено висновок про низький рівень ефективності монетарних інструментів стимулювання економічного розвитку в країнах, де спостерігається низький рівень фінансіалізації економіки.

Банківська таємниця - це інформація, яка стає відомою банкові у зв'язку з обслуговуванням клієнта. Для забезпечення належного ступеня довіри у відносинах "клієнт - банк" клієнт повинен бути впевнений, що інформація про нього не буде розголошена стороннім особам. Таким чином, забезпечення конфіденційності інформації щодо клієнта становить одну із важливих передумов функціонування банківської системи. Окрім того, інформація, що міститься в банківських документах особи, перебуває під правовою охороною як елемент природного права людини на повагу до приватного життя й таємницю особистої кореспонденції. Водночас режим таємності може бути використаний з метою приховання незаконного руху капіталів, пов'язаного з корупцією, відмиванням доходів, ухиленням від сплати податків тощо. Відтак забезпечення абсолютної секретності інформації щодо клієнта може стимулювати розвиток злочинної активності. Таким чином, визначення меж правової охорони банківської таємниці потребує ретельного зважування приватного та публічного інтересів: на одній шальці терезів - право клієнта банку на приватність, на другій - загальносуспільні інтереси, пов'язані, зокрема, але не виключно, з попередженням і розслідуванням злочинної діяльності. У цьому випадку варто розуміти, що переслідування суспільно значимої мети не виправдовує розголошення банківської таємниці автоматично і в кожному разі; натомість до врахування підлягають й інші обставини. По-перше, можливість розкриття банківської таємниці повинна бути передбачена законом. По-друге, цей закон має відповідати вимогам правової визначеності: він має бути чітким, зрозумілим, недвозначним, так, щоб наслідки його застосування були передбачуваними. По-третє, особа, щодо якої порушується питання про розкриття банківської таємниці, повинна бути забезпечена необхідними процедурними гарантіями, які б давали їй змогу попередити або усунути свавілля у застосуванні до неї відповідного заходу.

Розглянуто питання взаємозв'язку банківського, економічного та соціального сектору в умовах державного регулювання. Досліджено теоретико-методологічний базис державного регулювання банківського та соціально-економічного секторів економіки та визначено перспективні напрями синергії державного регулятора, банківського, економічного та соціального сектору у контексті його зміцнення і досягнення позитивних макроекономічних ефектів. Запропоновано економіко-математичний інструментарій оцінювання результатів діяльності банківського та соціально-економічного сектору у контексті державного регулювання та визначено вплив соціального сектору на загальні економічні процеси.

Банківська таємниця - це інформація, яка стає відомою банкові у зв'язку з обслуговуванням клієнта. Для забезпечення належного ступеня довіри у відносинах "клієнт - банк" клієнт повинен бути впевнений, що інформація про нього не буде розголошена стороннім особам. Таким чином, забезпечення конфіденційності інформації щодо клієнта становить одну із важливих передумов функціонування банківської системи. Окрім того, інформація, що міститься в банківських документах особи, перебуває під правовою охороною як елемент природного права людини на повагу до приватного життя й таємницю особистої кореспонденції. Водночас режим таємності може бути використаний з метою приховання незаконного руху капіталів, пов'язаного з корупцією, відмиванням доходів, ухиленням від сплати податків тощо. Відтак забезпечення абсолютної секретності інформації щодо клієнта може стимулювати розвиток злочинної активності. Таким чином, визначення меж правової охорони банківської таємниці потребує ретельного зважування приватного та публічного інтересів: на одній шальці терезів - право клієнта банку на приватність, на другій - загальносуспільні інтереси, пов'язані, зокрема, але не виключно, з попередженням і розслідуванням злочинної діяльності. У цьому випадку варто розуміти, що переслідування суспільно значимої мети не виправдовує розголошення банківської таємниці автоматично і в кожному разі; натомість до врахування підлягають й інші обставини. По-перше, можливість розкриття банківської таємниці повинна бути передбачена законом. По-друге, цей закон має відповідати вимогам правової визначеності: він має бути чітким, зрозумілим, недвозначним, так, щоб наслідки його застосування були передбачуваними. По-третє, особа, щодо якої порушується питання про розкриття банківської таємниці, повинна бути забезпечена необхідними процедурними гарантіями, які б давали їй змогу попередити або усунути свавілля у застосуванні до неї відповідного заходу.

Обґрунтовано теоретико-методологічні засади та практичні рекомендації щодо концептуального взаємозв'язку банківського сектора та соціально-економічного розвитку країни в умовах державного регулювання. Досліджено сутність державного регулювання банківського сектора. Розкрито фундаментальні основи формування банківської діяльності в забезпеченні соціально-економічної складової розвитку країни. Відображено механізм державного регулювання діяльності банківського сектора в забезпеченні соціально-економічного розвитку держави. Розглянуто синергетичний ефект від державного регулювання банківського сектора та соціально-економічного розвитку країни. Досліджено методичні підходи до оцінки ефективності державного регулювання банківського сектора. Визначено рейтинг банків за результатами виявлених порушень. Охарактеризовано тенденції соціально-економічного розвитку України. Проведено діагностику рівня розвитку банківського сектора й оцінку впливу державного регулювання діяльності банківського сектора на соціально-економічний розвиток держави в частині виявлення потреб соціально-економічного розвитку країни. Оцінено вплив теорії асиметрії інформації у процесі державного регулювання банківського сектора на соціально-економічний розвиток країни. Розглянуто зарубіжний досвід державного регулювання банківського сектора. Здійснено моделювання соціально-економічного розвитку в контексті державного регулювання банківського сектора країни.

Актуальним питанням є забезпечення збереження грошових коштів банківських установ, на які посягають як всередині (персонал банків), так і зовні (позичальники). Підвищити ефективність протидії різним видам шахрайства в банківській сфері можна насамперед завдяки кримінально-правовим засобам, що надасть змогу убезпечити фінансові ресурси. Для реалізації зазначеної мети необхідно створити систему протидії фінансовому шахрайству шляхом внесення пропозицій щодо удосконалення кримінального законодавства України. Мета статті - дослідження кримінального законодавства України у частині протидії шахрайству в банківській сфері та формулювання пропозицій щодо його вдосконалення та внесення до нього відповідних змін. Методологічною базою дослідження є низка загальнонаукових, спеціальних кримінально-правових і кримінологічних методів. Розглянуто кримінально-правові норми, за якими кваліфікується шахрайство у сфері банківської діяльності. Досліджено, що об'єктом посягання в банківській сфері є фінансові ресурси, що становлять майно відповідних установ. Доведено, що термін "фінансове шахрайство" охоплюється загальним поняттям "шахрайство", визначеним у ст. 190 ККУ. Висновки: вітчизняному законодавцю запропоновано внести зміни до ст. 222 ККУ, виключивши зі сфери надання фінансових послуг банки, а діяння, спрямованні на привласнення їх кредитних коштів, кваліфікувати відповідними частинами ст. 190 ККУ.