Розглянуто основні категорії, принципи, особливості та документи з прав людини, досліджено зв'язок між правами людини та соціально-економічними правами. Надано уявлення про проблему дискримінації, її різновиди та небезпеку. Наведено юридичне визначення дискримінації та поняття належного обов'язку держави щодо її подолання. Вивчено права людей з обмеженими можливостями, викладено у міжнародному праві та розглянуто становище цієї групи в Україні (у законодавстві та на практиці). Проаналізовано національні та міжнародні механізми захисту та відновлення порушених прав людей з обмеженими можливостями.

Розглянуто питання взаємозв'язку індивідуальних і колективних прав в етнополітичному контексті. Досліджено покоління прав, правові та політичні чинники захисту національних меншин. Проаналізовано проблемні питання етнополітичного простору України. Подано інформацію про суб'єктність національних меншин, інститут автономії. Увагу приділено реалізації принципів групового права, соціокультурній регіоналізації, політичній мобілізації мовних груп.

Розглянуто одну із основних проблем теорії та філософії права. Мета роботи - зосередити увагу на вирішенні однієї із фундаментальної проблем юридичної науки: захисту прав і свобод людини та громадянина на етапі формування громадянського суспільства. Проаналізовано індивідуальні та соціальні чинники формування громадянського суспільства. Зазначено щодо необхідності захисту прав людини та громадянина в цьому процесі.

Розглянуто теоретичні засади правозастосовної політики у сфері захисту прав людини в контексті асоціації України до Європейського Союзу. Визначено напрями підвищення ефективності правозастосування на підставі аналізу рішень Європейського Суду з прав людини щодо застосування положень Конвенції про захист прав людини та основних свобод у національній правозастосовній діяльності.

Висвітлено інтерпретаційну діяльність Конституційного Суду України. Розглянуто методологічні аспекти такої діяльності Конституційного Суду України. Приділено увагу захисту прав людини і громадянина шляхом надання офіційного тлумачення Конституції та законів України як одного з напрямів інтерпретаційної діяльності Конституційного Суду України. Розкрито значення термінів і понять, що розглядалися Конституційним Судом України в контексті питань, порушених у конституційних поданнях і зверненнях.

Нині у світі існують три позиції щодо визначення правового статусу ембріону, такі як абсолютистська, помірна та ліберальна. У науковій літературі існують різноманітні погляди та концепції щодо моменту початку життя. Найчастіше до моменту імплантації до ембріонів ставляться як до речі, що перебуває у спільній власності біологічних батьків. Окремим питанням під час визначення статусу ембріону є законодавче регулювання проведення різних маніпуляцій з ембріонами. Коли ембріон був зачатий без допомоги донорського репродуктивного матеріалу, не був абортований чи переданий для подальшої імплантації іншій особі в майбутньому, правами на нього має володіти подружня пара, яка повинна мати права щодо його знищення чи майбутньої імплантації, адже жінка має право на аборт за українським законодавством (вільно вирішує, чи давати життя майбутній дитині), отже, особи мають право на розпорядження своїми ембріонами за наявності генетичного зв'язку. Подружжя повинне мати право на розпорядження ембріоном у договірному порядку. Причиною обмеження такого права та надання права на імплантацію ембріону без згоди чоловіка чи жінки може стати лише залишення останньої можливості стати батьками дитини для одного з подружжя. В такому разі батьківство другого з подружжя має встановлюватися в договірному порядку чи за рішенням суду до проведення імплантації сумісного ембріону. Якщо ембріон був зачатий за допомогою неповного донорства, права на нього повинна мати особа, що є замовником цієї послуги, адже вона звернулася за допомогою із застосуванням ДРТ до медичного закладу, уклала відповідний договір та сплатила за одержання вказаних послуг. Якщо ембріон був зачатий за допомогою повного донорства, права на розпорядження ним повинна мати медична установа, яка може ухвалювати рішення щодо його імплантації чи знищення в разі порушення вимог кріоконсервації тощо. Ембріону людини повинен бути наданий особливий статус об'єкта права, щодо якого виникають різні права та обов'язки суб'єктів правовідносин з надання послуг з допоміжних репродуктивних технологій.

Сделан обзор политических и социально-экономических условий, в которых работают компании. Рассмотрены международные обязательства в сфере прав человека. Представлены социальные группы, группы риска, особенно уязвимые для дискриминации в сфере труда или для последствий недостатка развития. Уделено внимание защите персональных данных.

Нині у світі існують три позиції щодо визначення правового статусу ембріону, такі як абсолютистська, помірна та ліберальна. У науковій літературі існують різноманітні погляди та концепції щодо моменту початку життя. Найчастіше до моменту імплантації до ембріонів ставляться як до речі, що перебуває у спільній власності біологічних батьків. Окремим питанням під час визначення статусу ембріону є законодавче регулювання проведення різних маніпуляцій з ембріонами. Коли ембріон був зачатий без допомоги донорського репродуктивного матеріалу, не був абортований чи переданий для подальшої імплантації іншій особі в майбутньому, правами на нього має володіти подружня пара, яка повинна мати права щодо його знищення чи майбутньої імплантації, адже жінка має право на аборт за українським законодавством (вільно вирішує, чи давати життя майбутній дитині), отже, особи мають право на розпорядження своїми ембріонами за наявності генетичного зв'язку. Подружжя повинне мати право на розпорядження ембріоном у договірному порядку. Причиною обмеження такого права та надання права на імплантацію ембріону без згоди чоловіка чи жінки може стати лише залишення останньої можливості стати батьками дитини для одного з подружжя. В такому разі батьківство другого з подружжя має встановлюватися в договірному порядку чи за рішенням суду до проведення імплантації сумісного ембріону. Якщо ембріон був зачатий за допомогою неповного донорства, права на нього повинна мати особа, що є замовником цієї послуги, адже вона звернулася за допомогою із застосуванням ДРТ до медичного закладу, уклала відповідний договір та сплатила за одержання вказаних послуг. Якщо ембріон був зачатий за допомогою повного донорства, права на розпорядження ним повинна мати медична установа, яка може ухвалювати рішення щодо його імплантації чи знищення в разі порушення вимог кріоконсервації тощо. Ембріону людини повинен бути наданий особливий статус об'єкта права, щодо якого виникають різні права та обов'язки суб'єктів правовідносин з надання послуг з допоміжних репродуктивних технологій.

Досліджено особливості конституційно-правового забезпечення реалізації прав і свобод у процесі застосування новітніх інформаційних технологій. Розкрито сутність конституційно-правових засад концепції інформаційного суспільства як сукупності нормативно-правових актів держави, прийняття яких зумовлене певною світоглядною парадигмою, зміст якої напряму залежить від зростання впливу розвитку інформаційно-комунікативних технологій на конкретному етапі розвитку держави. Визначено поняття прав і свобод у сфері застосування новітніх інформаційних технологій як сукупності прав і свобод особи, що виникають у процесі здійснення автоматизованої обробки інформації про неї технічними та програмними засобами, реалізація яких спрямована на забезпечення індивідуальної свободи та автономії людини від посягань як з боку інших осіб, так і з боку держави. Встановлено, що зміст прав і свобод у сфері новітніх інформаційних технологій - це сукупність прав, закріплених у правових приписах, які створюють відповідні умови і засоби, що визначають матеріальні та духовні можливості людини, які необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку у процесі застосування інформаційних технологій. Такі правові приписи за своєю суттю покликані здійснювати регулювання суспільних відносин у сфері новітніх інформаційних технологій у такий спосіб, щоб забезпечувати дотримання фундаментальних прав і свобод людини в процесі застосування новітніх інформаційних технологій. Права і свободи людини у сфері новітніх інформаційних технологій є комплексними правами, які включають широкий спектр форм їх здійснення. Встановлено, що конституційні гарантії прав і свобод у сфері застосування новітніх інформаційних технологій - це встановлені та гарантовані Основним законом спеціальні засоби, способи, умови, які покликані забезпечувати та реалізовувати в повному обсязі потреби людини та їх всебічну охорону в інформаційному просторі, в межах якого відбувається накопичення, обробка, зберігання, обмін інформацією між суб'єктами цього простору.

Мета роботи - дослідити основоположні принципи, які грунтуються на повазі до людської гідності та прав людини і мають бути керівними при ухваленні рішень і практик у галузі медицини під час нинішньої кризи. Загальнофілософські, загальнонаукові та спеціально-юридичні методи, зокрема діалектичний метод, метод аналізу, системно-функціональний метод, формально-логічний метод, герменевтичний метод. Узагальнено основні способи та засоби захисту прав пацієнтів в умовах пандемії COVID-19. Конвенція вимагає рівного доступу до медичного забезпечення для всіх людей в умовах обмежених ресурсів, щоб найуразливіші особи не зазнавалиі дискримінації; зібрані дані, необхідні для боротьби з COVID-19, мають бути надійно захищені; обмеження прав людей має бути регламентоване законодавчо та спрямоване на захист колективних інтересів і громадського здоров'я; особливого захисту потребують права осіб, які займаються розробкою терапевтичних заходів в умовах кризи.

Встановлено, що саморегулювання цифрової економіки враховує гнучкість застосування різних інструментів, зокрема етичних кодексів, структура та зміст яких відрізняється для кожної компанії. Проаналізовано низку політик провідних ІТ-компаній, що визначають етичні стандарти. Виокремлено різновиди етичних кодексів (кодексів професійної етики) залежно від суб'єктів їх розробки та прийняття у сфері цифрової економіки. Запропоновано доповнити ч. 1 статті 10 Господарського кодексу України.