Запропоновано визначення поняття адміністративно-правового регулювання взаємодії органів Служби безпеки України (СБУ) з державними інституціями та суб'єктами громадянського суспільства як характеристики галузі управлінської, правореалізаційної та правозахисної діяльності з метою формування зв'язків з державними органами, органами місцевого самоврядування та громадськістю для удосконалення діяльності органів СБУ. Розроблено пропозиції щодо внесення змін та доповнень до нормативно-правових актів, що прямо чи опосередковано регулюють питання взаємодії органів СБУ з державними інституціями та громадськістю. Запропоновано елементи програми взаємодії органів СБУ з іншими державними органами та структурами громадянського суспільства, прийняття Інформаційного кодексу України та Кодексу професійної етики в галузі зв'язків з громадськістю.

Розкрито тенденцію розвитку інформаційно-комунікаційних ресурсів Верховної Ради України. Розглянуто роль і місце парламенту України в політичній комунікації як передумову якісної та продуктивної взаємодії влади і громадськості в законотворчому процесі, а також сутнісні характеристики та їх вплив у частині виконання парламентом конституційних повноважень. Досвід європейського парламентаризму актуалізує проблему інформаційно-комунікаційного забезпечення діяльності Верховної Ради України, зокрема таких функцій, як законодавча, контрольна, установча, фінансова (бюджетна).

Досліджено процес розвитку громадянського суспільства в Україні на основі діючих нормативно-правових актів, визначені існуючі форми взаємодії між органами державної влади та його інституціями, зазначені недоліки у цій сфері та окреслено перспективи розвитку.

Проаналізовано розвиток українського громадянського суспільства відповідно до вимог європейського інституціонального поступу. З'ясовано, що за умов правової держави державна влада стає найважливішим інструментом, за допомогою якого громадянське суспільство забезпечує оптимальні умови для свого саморозвитку. Саме у такому контексті держава виступає як публічно-владний інститут, що керує громадянським суспільством загалом і покликаний діяти у всезагальних інтересах. Сучасний конституціоналізм в Україні об'єктивно потребує активного сприяння держави в реформуванні суспільства, а не сприйняття держави як ворожої суспільству сили.

Purpose. To reveal the peculiarities of the constitutional principles of equal partnership of the civil society and the state in formation of state policy of use and protection of mineral resources as objects of property of the Ukrainian people. To analyse the interaction of civil society and state, to formulate the controlling functions of civil society institutions in mineral resources usage, as well as to determine the forms of participation and control of civil society institutions in the use and protection of mineral resources. Methodology. The authors have applied the structural and functional method, as well as the comparative legal method, the historical retrospective method, the formal dogmatic method, the concrete sociological method. The authors accentuate the necessity of using the institutional research method. Findings. The authors have considered the development of the civil society in Ukraine at the beginning of the 21st century, drawing a conclusion that the civil society development is based on an essentially modified system of constitutional values. Every victory gained by the civil society over the state authorities' inaction is followed by new principles of interaction of the civil society and the state. It is suggested that development of the state policy in use and protection of mineral resources should be based on the anthropocosmism principle being transformed, in modern science terms, into the Mental Universe paradigm. In conformity with the anthropocosmism principle, the state is to act solely for the benefit of the man of the future, by way of all-round assurance of priority of his rights, freedoms and lawful interests in public administration activity. The property, mineral resources in particular, cannot be used to the damage of man and society. The authors have determined that the granting of supervisory powers to civil society institutions stipulates an opportunity of influencing the state policy, with the goal of protecting the lawful interests of the people as a mineral resources owner. Originality. There has been developed a system of forms for participation of civil society institutions in the use and protection of mineral resources. The forms of participation include: citizens' appeals, preparation and initiation of adoption or repeal of statutory acts, peaceful meetings to influence the decision making by authorized bodies of public administration, professional representation of society's interests in public authorities. There have been singled out basic forms of control by the civil society and its institutions over the state authorities and local self-government bodies: expertise of efficiency of decisions made by public administration; training of consultancy and expert bodies and commissions created in cooperation with the public administration, with the goal of considering the public opinion in formation of state policy in the use and protection of mineral resources; submission of expert suggestions to public administration bodies.

Визначено, що у широкому сенсі соціальне партнерство розуміється як специфічний тип суспільних відносин між соціальними групами, верствами, класами, спільнотами і владними структурами. Зазначено, що мета міжсекторного соціального партнерства - синергетичний ефект як результат взаємодії самостійних, незалежних суб'єктів, щоб скооперуватися для розв'язання спільних завдань. Це результат, якого неможливо досягти поза партнерством, що передбачає об'єднання ресурсів держави, комерційного сектора і громадськості. Обгрунтовано необхідність артикуляції інтересів сторін, що передбачає низку етапів: встановлення інтересів кожного з можливих партнерів.

Мета роботи - дослідити та проаналізувати сучасний стан та рівень правосвідомості молоді як суб'єктів виборчого процесу, дослідити чинники, які впливають на правосвідомість молоді. Використано методи опитування, аналізу, порівняння та синтезу. Проаналізовано джерела впливу на правосвідомість молоді і визначено, що найбільшою загрозою є вплив, що здійснюють соціальні мережі та засоби масової інформації, які можуть використовуватись під час виборчих кампаній з метою викривлення певної інформації, подання її із вигідної сторони тощо. Обговорено підвищення рівня правосвідомості молоді як виборців на сьогодні є необхідним кроком для правового розвитку українського суспільства та якісного формування органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх функціонування в найближчому майбутньому.

Рассмотрена тема власти и общества на примере взаимодействия двух этих сил в Украине. Как известно, понятие "власть" зародилось в самом первобытном обществе, как только оно появилось и сформировалось. С тех пор эти понятия неразделимы друг с другом, так как нет и не было такого общества, где бы не имела место быть та или иная властная иерархия. Даны различные трактовки этих понятий, подробно описаны этапы их формирования и взаимодействия. В ходе многолетнего опыта разных обществ, были выведены и обоснованы различные проблемы, возникающие между власть имущими и другой частью общества. Рассмотрены и описаны, понятия гражданского общества, рассказано о этапах его зарождения и становления как в целом, так и в частности в Украине, выделяет основные проблемы, с которыми сталкивается большинство людей, осознанно выбравших путь гражданского самопроявления, уточняет функции и структуру данного понятия. Упомянуты авторы и их труды, связанные с такими темами, как "власть и общество", "гражданское общество" и "гражданское участие"; выдвинуты основные цели и задачи, поставленные современным миром в нашем обществе перед гражданами, пути и способы их решения. Приведены примеры международных практик, а кроме этого подробно рассмотрен процесс становления и изменений по части взаимодействия власти и общества и понятия "гражданское общество", начиная с периода перестройки, имевшей место быть в конце прошлого столетия и положившей начало кардинальным инновациям в системе властвования, отношения большей части общества к управленческим структурам, формированию гражданской позиции и стремлению к самопроявлению и самоуправлению в Украине. Сделаны выводы и предложены дальнейшие пути развития.

Проаналізовано проблеми розвитку державно-громадської комунікації в науковій літературі. Розкрито теоретичні аспекти досліджуваного феномену, визначено його методологічне забезпечення. З'ясовано роль державно-громадської комунікації як регулятора розвитку державного управління в Україні. Обгрунтовано історичні передумови становлення інституалізації державно-громадської комунікації. Виявлено спільне та особливе в управлінні державним та громадським секторами на організаційному, правовому та соціальному рівнях взаємодії; конкретизовано основні характеристики поняття "комунікативна ефективність публічного управління".

Обгрунтовано пропозиції з оптимізації державної соціогуманітарної політики та окреслено напрями вдосконалення шляхів, механізмів, інструментів державного управління соціогуманітарною складовою суспільного розвитку в Україні в контексті інтеграції та консолідації українського суспільства. Розглянуто підготовку нормативно-правових документів з питань державного регулювання соціогуманітарної складової суспільного розвитку в Україні.

Наведено теоретичне узагальнення і пропонуються оригінальний підхід до нового вирішення науково-теоретичного завдання, що полягає в обґрунтуванні основних засад становлення і розвитку системи публічних комунікацій у практиці державного управління як чинника демократичного розвитку сучасної України. Установлено, що в теоретичному плані сучасна демократична держава, у традиційно-класичному вимірі та розумінні, поступово втрачає властивості абсолютного суб’єкта прямого інформаційного впливу на динаміку формування основних засад державної політики у всіх сферах суспільного буття, а індивід і сучасні інститути громадянського суспільства, нівелюючи принципи етатизму, все більше позбуваються ознак абсолютного об’єкта інформаційного впливу, що є характерним для тоталітарних та авторитарних держав, і набувають рис активного суб’єкта впливу на діяльність держави як спільнототворчої інституції, що є притаманним засадам та принципам сучасного демократичного державотворення. В результаті компаративного аналізу дискурсного поля дослідження виокремлено проблематику питання щодо реалізації права громадянина на інформацію та свободу комунікацій, з метою забезпечення його безпосередньої участі в управлінні державними справами як конституційно-правової основи демократичного суспільства. Обґрунтовано розширене тлумачення наукового поняття "публічні комунікації", яке пропонується розглядати в категоріальному апараті як невід’ємну складову процесів сучасного демократичного державного управління щодо створення, забезпечення доступу, обміну, зберігання та поширення публічної інформації між суб’єктами владних повноважень (державою), громадянами, інститутами громадянського суспільства, засобами масової інформації, головною метою яких є забезпечення конституційного права кожного громадянина на участь у формуванні та реалізації державної політики у всіх сферах суспільного буття. Доведено, що історичний процес європейського цивілізаційного розвитку є складною конфігурацією співіснуючих, або перманентно змінюючих одна одну у часі парадигм публічних комунікацій демократичної держави та цій основі визначено стратегічні пріоритети для України щодо формування державної політики у сфері публічних комунікацій. Визначено, що на сучасному етапі демократичного державотворення в Україні проблема впровадження системи публічних комунікацій до сьогодні залишається практично неврегульованою як на інституційному, так і на законодавчому рівні. Обґрунтовано та охарактеризовано модель концептуальної матриці системи публічної комунікації сучасної демократичної держави.

Розглянуто концептуальні моделі щодо посилення взаємодії держави та її органів і інститутів громадянського суспільства. Визначено, що ключовим напрямом такого посилення слугує здійснення системної конституційної реформи та вдосконалення соціального, антикорупційного, антидискримінаційного та іншого галузевого законодавства України.

Мета роботи - аналіз участі громадянського суспільства у законотворчому процесі. Методика включає комплексний аналіз та узагальнення наявного науково-теоретичного матеріалу та формулювання відповідних висновків. Під час дослідження використовувались методи наукового пізнання: порівняльно-правовий, логіко-семантичний, функціональний, системно-структурний, логіко-нормативний. В процесі дослідження визнано, що одним з ключових способів взаємодії держави та громадянського суспільства - участь громадян у законотворчій діяльності парламенту. Верховна Рада України як представницький орган, спрямований на захист інтересів громадян, може сприяти більш активному залученню громадськості до своєї діяльності. Приклади країн Європейського Союзу показують, що існує багато різних форм і способів такої участі на різних рівнях взаємодії. Представлені способи дозволяють визначити загальну модель участі громадян в роботі Верховної Ради України. Розкрито форми участі громадськості у діяльності парламенту: інформування, консультування і діалог Участь громадян у прийнятті рішень це складний і комплексний процес, що протікає під впливом різних факторів. У зв'язку з незавершеністю процесу реформування політичної системи країни система форм і методів участі громадян в процесі прийняття рішень знаходяться в стадії становлення і постійної трансформації. В процесі дослідження встановлено, що формування моделі участі громадян і інститутів громадянського суспільства у законотворчому процесі повинна відображати інституційний механізмів участі громадськості та інтеграцію структур громадянського суспільства в основну діяльність парламенту. Прикладне значення дослідження визначається тим, що наукові результати створюють основу для вдосконалення законодавства щодо участі інститутів громадянського суспільства у законотворчому процесі.

На основі значного масиву джерельної бази як вітчизняної, так і зарубіжної проаналізовано сучасні концепти щодо осмислення феномену "громадянського суспільства". Проведено систематизацію та класифікацію дослідницьких підходів до розуміння змісту, закономірностей формування та розвитку громадянського суспільства в сучасному світовому та українському науковому дискурсі. Відтак, можна виокремити як мінімум 7 відносно самостійних дослідницьких підходів і багато більше спроб синергетичного поєднання різних із них у певних авторських комбінаціях. До самостійних підходів треба віднести, насамперед формально-правовий, інституційний, глобалізаційний, просторово-ціннісний, комунікаційний, діяльнісний і кейс-стаді. Запропонована класифікація дослідницьких підходів до осмислення феномену громадянського суспільства у сучасному науковому дискурсі надає можливість сфокусувати увагу у межах певного підходу на тих чи інших інституційних, процедурних, ціннісних, діяльнісних, комунікаційних тощо характерологічних властивостях та особливостях громадянського суспільства, щоб у подальшому синергетично опрацювати узагальнюючі наукові пропозиції щодо його розвитку.

Досягнення значних результатів у сфері взаємодії публічного управління та громадянського суспільства, як правило, залежить від існування та функціонування взаємодії державних та недержавних установ та організацій. Така взаємодія має бути побудована за наявності сприятливих умов у різних сферах діяльності держави і політикою, прецедентами, різними процедурами. Також, така взаємодія має грунтуватись одночасно і на підтримці культурних цінностей. Тобто норми, компетенція, статус має надавати легітимність та визнання цим установам та організаціям. Таким чином, буде надаватись можливість людям та спільнотам проявляти ініціативу та здійснювати незалежні дії, користуватись повною мірою своїми правами та свободами, здійснювати самовизначення та підтримувати індивідуальну та групову ідентичність. На підтвердження думки щодо активної взаємодії держави та органів її управління з інститутом громадянського суспільства говорить навіть факт наявності терміну "громадянське суспільство" у законодавстві України. Наприклад, указ Президента України від 26.02.2016 р. "Про сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016 - 2020 рр.". Це наглядний приклад того, що держава зацікавлена у розвитку громадянського суспільства та підвищенні ефективності його існування. Відповідно, даним указом затверджується Національна стратегія сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016 - 2020 рр. і утворився консультативно-дорадчий орган при Президентові України - Координаційна рада сприяння розвитку громадянського суспільства. Прийняття та затвердження Стратегії було зумовлено необхідністю створення державою сприятливих умов для розвитку громадянського суспільства, різноманітних форм демократії участі, налагодження ефективної взаємодії громадськості з органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Обгрунтовано необхідність утвердження розвитку інститутів громадянського суспільства в Україні як засобів побудови комунікації між суспільством та державою. У ході дослідження було сформовано думку про те, що сьогодні Україна як демократична та правова держава потребує активізації взаємодії органів влади з організаціями громадянського суспільства, українською громадськістю в цілому. Необхідно констатувати, що в нашій державі сьогодні створено передумови побудови ефективної системи взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інституцій громадськості. Реалізація публічного (державного) управління є неможливою без чіткої консолідації суспільства навколо спільних цілей, пропагованих населенням, а також високого рівня підтримки з боку інститутів громадянського суспільства. Взаємодія органів публічної влади та громадськості також слугує перспективою процесів інтеграції та набуття членства України в Європейському Союзі. У даній роботі узагальнено теоретико-правові засади взаємодії органів влади та громадськості при формуванні та реалізації державної політики, а також виокремлено основні форми, методи такої взаємодії. Увагу приділено дослідженню суті громадської ради як консультативно-дорадчого колегіального органу, спрямованого на забезпечення участі громадян у формуванні та реалізації державної політики. Свого повного розвитку правова держава досягає при високому рівні правосвідомості в суспільстві та при сильно розвиненому в ньому почутті відповідальності. Громадська рада як консультативно-дорадчий орган не тільки спрямовує державну політику у напрямку демократичності, але й інформує громадськість про стан власної діяльності, здійснює громадський контроль за відповідністю рішень органів виконавчої влади курсу дотримання прав людини та громадянина, утвердженого у державі. У демократичному суспільстві мають існувати механізми громадського контролю за діяльністю влади. Ефективність таких механізмів визначається передусім рівнем відкритості та прозорості влади завдяки інформуванню громадськості про діяльність органів державної влади. Прозорість влади є однією з основних засад функціонування правової держави, в якій забезпечується участь громадськості у формуванні та здійсненні державної політики. У даній роботі здійснено порівняльний аналіз двох способів виборів: установчих зборів Громадської ради та рейтингового Інтернет-голосування (електронного голосування). У ході дослідження було не тільки виокремлено недоліки установних зборів як способу формування складу Громадської ради, але й виділено позитивні сторони електронного голосування, що на сучасному етапі розвитку українського суспільства сприяє дотриманню принципів демократичного суспільства: відкритості, прозорості процесу виборів, легітимації процесу створення Громадської ради як інструменту взаємодії між органами публічної влади та громадськістю.

Визначено можливості застосування технологій соціального партнерства для розвитку діалогу між владою та суспільством. Зокрема, запропоновано розвиток такої форми навчання як Школи соціального партнерства, де представники місцевої влади та лідери громадських організацій не лише знайомляться з інформацією щодо необхідної проблематики, а й можуть в активних формах поринути у предметний зміст через імітаційні ігри, навчальні тренінги, створення власних проєктів та програм. Визначено, що реалізація технологій соціального партнерства - не одноразова акція, а довготривалий цикл робіт із залучення нових ресурсів розвитку, активізації "соціального капіталу" та підвищення інвестиційної привабливості території. Сформовано пропозиції з удосконалення системи соціального партнерства в Україні. Дослідження питань, присвячених соціальному партнерству в Україні показало, що сьогодні в даному напрямі існують наступні проблеми: низький рівень впливу профспілкових організацій як представників та захисників інтересів працівника та сторін соціального діалогу; домінуючий вплив роботодавців в процесі здійснення соціального діалогу; формальний характер в колективно-договірному процесі. Заходи, покликані вирішити ці проблеми, носять рекомендаційний характер. Ситуацію щодо домінуючого впливу роботодавців у процесі здійснення соціального діалогу можна вирішити через прийняття базового закону, який би врегулював питання соціальної відповідальності сфери підприємництва в Україні. Крім цього, доцільно в Закон України "Про соціальний діалог" внести зміни в питаннях посилення ролі держави як захисника загальнонаціонального інтересу, зокрема, із внесенням норми, що надає державі право вето у разі прийняття учасниками соціального діалогу стратегічних соціально-економічних рішень. З метою підвищення рівня відповідальності учасників соціального партнерства за невиконання прийнятих ними договорів та колективних угод слід забезпечити зміни до ст. 18 Закону України "Про колективні договори і угоди", якими передбачити суттєве збільшення суми штрафу.

На підставі комплексного аналізу іміджу центральних органів виконавчої влади в системі комунікації з громадянським суспільством сформульовано авторське розуміння іміджу як однієї з найефективніших технологій легітимації органів державної влади, що містить ціннісну та мобілізаційну складову. Доведено, що вплив на формування позитивного іміджу центральних органів виконавчої влади є однією з найефективніших державно-управлінських практик, за допомогою яких забезпечується необхідний ступінь легітимності суб'єктів державного управління (центральних органів виконавчої влади) та сприйняття їх інституційної спроможності. Показано взаємозв'язок між легітимністю органів центральної виконавчої влади, довірою та суспільними очікуваннями, де позитивний імідж органів влади зменшує легітимаційний розрив, а негативний, навпаки - збільшує. На основі теорії деліберації доведено, що наповнити імідж органів центральної виконавчої влади, як і державної влади загалом, реальним змістом можна за допомогою формування рефлексивного механізму на основі незалежних експертних процедур та раціонально-критичної суспільної дискусії щодо того чи іншого рішення, а відтак - формування парадигми солідарної відповідальності влади та громадян.

Здійснено логіко-системний аналіз становлення та розвитку державно-громадської комунікації як об'єкта наукового дослідження в Україні. Визначено особливості використання методології дослідження державно-громадської комунікації та принципи становлення її структури. Обґрунтовано періоди до реалізації та моніторингу державно-громадської комунікації, кожний із яких характеризувався відповідними тенденціями й ознаками. Обґрунтовано також історичні передумови становлення інституалізації державно-громадської комунікації. Досліджено низку факторів щодо якості інформаційно-комунікаційних зв'язків між окремими суб'єктами державного управління, що впливають на загальну систематичну структуру всієї організації державного управління. На основі проведеного дослідження визначено перспективи розбудови ефективних політико-правових засобів державно-громадської комунікації в Україні, що передбачає основні напрями розвитку демократичного управління державою. Запропоновано відповідний підхід до розробки передумов формування саморегулівної системи засобів і каналів громадського впливу на публічну політику в Україні. Такий підхід повністю відповідає соціально-ринковій переорієнтації засобів і каналів громадського впливу на публічну політику в Україні відповідно до напрямків розвитку українського суспільства та до формування демократичних стандартів функціонування органів державної влади. Розкрито потенціал каналів інформаційно-комунікативного супроводу для сприяння громадськості та стан упровадження елементів електронного урядування. Визначено, що для подолання основних проблем електронного урядування мають відбуватися процеси в державі, що пов'язані зі здійсненням координації дій із задоволення потреб громадськості як основної мети маркетингового управління шляхом створення та підтримання балансу між ресурсами органів державної влади і забезпеченням потреб населення. У контексті використання інформаційно-комунікативних технологій у діяльності Президента України виділено взаємопов'язані комплекси завдань. Визначено, що на сьогодні вкрай необхідною умовою для розвитку інформаційно-комунікативного супроводу діяльності Президента України є започаткування дискурсивних технологій взаємодії з громадськістю. Ідентифіковано рівень інформаційно-комунікативного забезпечення діяльності Верховної Ради та Уряду України у взаємодії з громадськістю. При з'ясуванні інформаційно-комунікативного забезпечення діяльності Верховної Ради та Уряду України взаємодії з громадськістю за їх суб'єктно-об'єктними ознаками здійснено аналіз власне парламентського дискурсу - тема, що до останнього часу залишалася малодослідженою. Визначено специфічні особливості використання системи індивідуального маркетингу для вдосконалення кібербезпеки в інформаційно-комунікаційних системах, в автоматичному режимі, що визначається такими основними характеристиками маркетингового середовища, як макрополітичні, соціально-культурні, економічні, територіальні, екологічні фактори, а також фактори мікросередовища (клієнти, конкуренти, цільова аудиторія, постачальники, маркетингові дослідження) державно-громадської стратегії в реформуванні публічного управління в умовах українського сьогодення. Запропоновано використання системи індивідуального маркетингу для вдосконалення кібербезпеки в інформаційно-комунікаційних системах в автоматичному режимі, що дає можливість передавати дані від CRM-систем електронного документообігу і програм обліку інформації у смартфони громадян-користувачів державних послуг. Зазначено, що у державному секторі систему побудови індивідуального маркетингу можна використовувати, починаючи із соціальних опитувань і виборчих програм (аж до голосування зі смартфона). Розроблено, відповідно до чинного національного законодавства, практичні рекомендації щодо розробки та прийняття Концепції державно-громадської стратегії в реформуванні державного управління в Україні. Метою формування Концепції є забезпечення дієвої системи залучення громадян до розробки управлінських рішень шляхом: виділення основних напрямів формування стратегії державно-громадської комунікації; визначення місії та цілей стратегії державно-громадської комунікації; розробки системи показників оцінки ефективності стратегії державно-громадської комунікації; координації дій із міжнародними комунікаційними організаціями, зміцнення міжнародного авторитету держави як послідовного й активного діяча із забезпечення комунікаційного простору та ін.

Визначено етичні норми в діяльності інститутів громадянського суспільства. Висвітлено проблеми впливу права на становлення демократії в Україні, вплив сімейних цінностей на формування громадянського суспільства. Розглянуто значення судового прецеденту у правовій системі України, сутнісні та змістовні виміри громадського контролю. Описано формування громадянських компетентностей у молоді. Наведено переваги і недоліки впливу інститутів громадянського суспільства на законодавчий процес. Досліджено специфіку громадянського суспільства в країнах Східної та Південно-Східної Азії. Звернено увагу на громадянське суспільство і адміністративне право в умовах сучасних змін і викликів. Наведено характеристику міжнародних стандартів у сфері демократії участі. Розглянуто питання про публічне адміністрування у сфері оподаткування аграрного сектору України. Висвітлено деякі нормативні та доктринальні аспекти забезпечення правомірної обробки біометричних даних в діяльності Національної поліції як умову ефективного розвитку громадянського суспільства в Україні.