Розкрито сучасні теоретичні та методологічні підходи до управління сучасним суспільним розвитком, тенденції розвитку державного управління. Висвітлено європейський досвід модернізації діяльності органів державної влади, наведено їх структурно-функціональні моделі. Висвітлено теоретико-методологічні засади інституційного розвитку громадянського суспільства та його основні тенденції. Розглянуто проблеми розвитку громадських організацій, світові та європейські демократичні традиції розбудови громадянського суспільства. Охарактеризовано сутність та тенденції розвитку демократичного врядування в Україні, громадянські ініціативи в процесі вироблення та реалізації публічної політики, вплив політичної системи на розвиток громадянського суспільства та органи державної влади. Проаналізовано історичний розвиток взаємодії органів публічної влади та суспільства в Україні, горизонтальну та вертикальну взаємодію інститутів громадянського суспільства з органами державної влади та місцевого самоврядування.

Обгрунтовано розуміння організаційно-правових механізмів взаємодії особистості, громадянського суспільства та державної влади. Акцентовано увагу на взаємозв'язку прав і свобод людини з її суверенітетом і суверенітетом держави. Проаналізовано співвідношення понять суверенітет особи та суверенітет державної влади. Показано необхідність фактичного перерозподілу влади в середині суспільства та в середині держави на користь людини, громадянина. В межах прав і свобод людини суверенітет особи повинен бути збалансований, з одного боку її власними правами і свободами, а з іншого - владою, правами та свободами інших. Досліджено структуру правового механізму самореалізації особи та його зміст, виділено такі складові: правосвідомість і правову установку, правову культуру, правомірну поведінку, правову активність і правовий самозахист особи. Задля створення ефективного, передбачуваного та якісно функціонуючого механізму державної влади запропоновано вдосконалення функцій держави за сучасних умов. Поглиблено поняття "демократична держава", набули подальшого розвитку принцип права та конституційна характеристика української держави. Запропоновано механізм впливу та контролю суспільства над державою.

Розглянуто політику як окрему сферу суспільної діяльності, проблеми формування сучасної політичної науки в Україні. Обгрунтовано необхідність спрямованості державної служби на розв'язання проблем людини. Розкрито суть, структуру, місце та роль в суспільстві політичної сфери, суть та основні форми політичного життя, структуру та функції політичної системи, ресурси та характерні ознаки політичної влади. Проаналізовано форми державного правління та державного устрою, основні концепції громадянського суспільства. Показано особливості становлення багатопартійної системи в Україні. Викладено знання про соціальну роль, функції та механізми політичного лідерства. Увагу приділено становленню інститутів виборів в Україні, наведено їх основні принципи. Надано поняття політичного маркетингу, увагу приділено питанням формування політичного іміджу. Охарактеризовано маркетинг органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Проаналізовано основні тенденції у світовому політичному процесі, розкрито суть і структуру зовнішньої політики держави. Розглянуто глобальні політичні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.

Розглянуто правові проблеми взаємодії влади та громадянського суспільства у прийнятті законопроектів і нормативно-правових актів. Розкрито теоретико-правові проблеми взаємодії держави й інститутів громадянського суспільства. Викладено кримінально-правові аспекти запобігання злочинам проти правосуддя. Досліджено відносини довірчої власності й управління майном у сфері фінансування будівництва житла й операцій з нерухомістю. Визначено роль ради національної безпеки й оборони України в адміністративно-правовому регулюванні взаємовідносин влади та громадянського суспільства. Наведено передумови й овновні аспекти формування інформаційного права України. Висвітлено методичні основи прагматичного передбачення майбутнього у творчості М. Вебера та методологічні поради студентам вивчення його творчості. Проведено порівняльний аналіз законодавства України й ЄС в сфері національної безпеки. Визначено місце та роль політичного маніпулювання у політичному процесі. Наведено теоретико-методологічні основи дослідження проблеми легітимації політичної влади. Розглянуто проблему юридичного обгрунтування акціонерної власності в економіці України. Запропоновано шляхи формування державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства України.

Подано основні положення теорії соціально-правової комунікаційної влади та громадськості. Еволюцію комунікаційного процесу взаємодії держави та громадянина висвітлено як складний і багатовекторний процес. Розкрито практичні аспекти щодо застосування сучасних моделей комунікаційного впливу у налагодженні ефективного діалогу в системі колординат влада - суспільство. Розглянуто ЗМІ як домінантний канал комунікативної взаємодії влади та громадськості. Зазначено, що за сучасних умов соціально-правова комунікація повинна стати головним складником взаємовідносин правового характеру, бо вона включає в себе не лише систему владних стосунків, але й оцінку та реакцію суспільства на законодавчі дії влади.

Досліджено теоретичні та методологічні основи взаємодії органів державної влади (ОДВ) з громадськістю в контексті теорії та практики державного управління. Використано зарубіжний досвід для визначення концептуальних засад ефективної взаємодії органів виконавчої влади з громадськістю за умов суспільно-економічних трансформацій. Обгрунтовано необхідність і можливість подальшого розвитку громадянського суспільства, розкрито значення його інститутів в Україні. Показано особливості нормативно-правового забезпечення системи взаємодії влади з громадськістю, функціональної структури механізмів державного управління взаємодією ОДВ з громадськістю та методології оцінювання її ефективності. Розглянуто взаємовідносини ОДВ з громадськістю за умов виникнення кризових явищ. Розроблено науково-практичні рекомендації щодо вдосконалення механізмів державного управління взаємодією ОДВ з громадськістю на основі вивчення передового досвіду зарубіжних країн. Проаналізовано стан соціально-економічної безпеки регіонів держави, запропоновано концепцію стратегії соціально-економічної безпеки.

Розглянуто міжнародний досвід, спрямований на зміцнення довіри між органами державної влади та організаціями громадянського суспільства. Виділено реалізовані заходи, спрямовані на зміцнення довіри громадян до спроможності органів державної влади забезпечувати належне управління.

Охарактеризовано комунікації між неурядовими організаціями екологічної спрямованості та органами виконавчої влади, а також особливості її функціонування за вітчизняних умов. Визначено основні засади комунікації між екологічними неурядовими організаціями та владою, встановлено основні канали реалізації та динаміку її ролі в цьому процесі на сучасному етапі розвитку публічного управління, що характеризується посиленням впливу електронних каналів комунікації і недостатньо враховується органами виконавчої гілки влади різних рівнів.

Досліджено одну з головних основ становлення сучасної ринкової економіки - державно-приватне партнерство. Проаналізовано взаємовигідне партнерство між органами державної влади та суб'єктами господарювання, їх співпрацю, спрямовану на розвиток всієї держави та суспільства.

Здійснено аналіз основних аспектів використання електронного лобіювання для впливу громадськості на органи публічної влади під час розробки, прийняття та впровадження державно-управлінських рішень.

Проаналізовано досвід розвинутих країн світу в питаннях комунікаційної взаємодії органів державної влади та громадськості. Розглянуто деякі особливості зарубіжного досвіду. Звернено увагу на можливість використання цього досвіду для Української держави.

Досліджено умови організації ефективної взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями у процесі прийняття рішень та запропоновано ресурси реалізації умов цих відносин.

Проаналізовано основні принципи та завдання державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні.

Досліджено феномен громадсько-політичних рухів як складової системи державного управління, проаналізовано й узагальнено підходи до розуміння змісту та ролі громадсько-політичних рухів у сучасній Україні. Запропоновано концептуальне визначення категорії "громадсько-політичний рух". Окреслено особливості процесу інституціоналізації громадських рухів в Україні. Розкрито зміст форм і напрямів взаємодії громадсько-політичних рухів з органами державної влади. Досліджено оптимізаційний вплив громадсько-політичних рухів на діяльність органів державної влади в Україні як чинника розвитку державного управління та формування громадянського суспільства. Визначено перспективи розвитку громадсько-політичних рухів як одного з головних чинників розвитку державного управління в Україні.

Досліджено проблемні питання, пов'язані з науково-прикладним обгрунтуванням організаційно-правового механізму експертизи нормативних актів у системі публічного управління в Україні. Розкрито теоретико-методологічні засади вказаної експертизи у нормотворчому процесі як самостійної юридичної категорії, з'ясовано її зміст, уточнено класифікацію та сутнісні ознаки поняття "експертиза нормативних актів". Доведено, що експертиза нормативних актів, як засіб подолання нормотворчих помилок повинна носити комплексний характер і включати, крім експертних оцінок техніко-юридичного характеру (правова експертиза), спеціалізовані експертизи, зокрема економічну, правову, соціологічну, фінансову тощо. Обгрунтовано підходи до запровадження аксіологічної складової в нормотворчий процес, а саме етичної експертизи як складової експертизи нормативних актів. Визначено основні напрямки інституалізації експертизи нормативних актів у системі публічного управління й утворення відповідних інституцій у структурі органів публічної влади. Розроблено схему практичного застосування вказаної експертизи у нормотворчому процесі органами публічної влади.

Вирішено актуальну наукову проблему, яка полягає в обгрунтуванні теоретико-методологічних засад державної політики з інституціоналізації дієвої системи соціального діалогу в державному управлінні як необхідної умови легітимації управлінських рішень, демократизації стандартів та процедур державного управління, створення сприятливих умов для нарощування соціального потенціалу суспільства та покращання умов для соціального розвитку, забезпечення конкурентоспроможності національної економіки. З'ясовано інституціональну структуру системи соціального діалогу. Досліджено міжнародні стандарти державної політики у сфері розвитку соціального діалогу. Узагальнено міжнародні стандарти галузевого соціального діалогу в органах державного управління. Проаналізовано діалогові практики наднаціонального та національного рівнів у системі європейського врядування. Типологізовано існуючі національні моделі соціального діалогу в європейських країнах. Досліджено трансформаційний шлях національної моделі соціального діалогу Польщі. Апробовано методику оцінювання результативності національних моделей соціального діалогу.

Вивчено правові та організаційні засади взаємодії державних органів влади з інститутами громадянського суспільства у забезпеченні екологічних прав. Досліджено сутність та своєрідність правового регулювання взаємодії органів державної влади й інститутів громадянського суспільства щодо забезпечення екологічних прав громадян на основі міжнародно-правових документів ООН, Ради Європи щодо участі громадськості у вирішенні питань забезпечення прав людини, зокрема екологічних, та їх нормативного закріплення в законодавстві України. Визначено і класифіковано державні органи влади залежно від обсягу їх повноважень у сфері забезпечення екологічних прав відповідно до оновленого законодавства України. Встановлено особливості, визначено предмет, об’єкт, завдання і форми взаємодії інститутів громадянського суспільства - громадських об’єднань із державними органами влади, які наділені повноваженнями у забезпеченні екологічних прав відповідно до здатності вирішувати нагальні колективні проблеми, зорієнтовані на захист екологічних прав. Сформульовано рекомендації щодо внесення змін до законодавства й удосконалення та розширення форм взаємодії органів державної влади й інститутів громадянського суспільства у забезпеченні екологічних прав громадян.

Розглянуто особливості комунікативної взаємодії органів публічної влади та громадськості. З'ясовано сутність поняття "комунікативна взаємодія", систематизовано основні підходи до визначення терміна "механізми комунікативної взаємодії", досліджено специфіку механізмів комунікативної взаємодії, які поділяють на механізми інформування громадськості (одностороння взаємодія), механізми інтерактивної взаємодії (двостороння взаємодія), механізми зворотної взаємодії. Виділено основні блоки механізмів комунікативної взаємодії: механізми нормативно-правового й інформаційного забезпечення, ресурсний та організаційно-управлінський механізми; визначено специфічні особливості кожного блоку механізмів, що розширює сферу досліджень у галузі державного управління. З'ясовано, що використання досвіду європейських країн щодо участі інститутів громадянського суспільства в процесі прийняття рішень є корисним для підвищення результативності діяльності органів публічної влади. Проаналізовано нормативно-правову базу участі громадськості в прийнятті управлінських рішень. Досліджено сучасний стан комунікативної взаємодії органів публічної влади та громадськості. Запропоновано шляхи вдосконалення законодавства для налагодження співпраці органів публічної влади та громадськості, розроблено практичні рекомендації з управління процесом взаємодії органів публічної влади та громадськості.

Досліджено теоретичні та практичні аспекти процесу розмежування компетенції органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування в Україні. Охарактеризовано принципи та функції розмежування компетенції органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування. Визначено мету, предмет і метод правового режиму розмежування компетенції органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, обгрунтовано його адміністративну природу. Розкрито елементи механізму розмежування компетенції органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, здійснено оцінку юридичних засобів процесу розмежування компетенції. Визначено основні напрямки вдосконалення процесу розмежування компетенції органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх втілення у нормативно-правових актах.

Узагальнено та систематизовано теоретико-методологічні підходи до дослідження психологічного ресурсу та механізмів його формування, розвитку та застосування для оптимізації взаємодії місцевих органів виконавчої влади (МОВВ) з громадськістю, що формують наукове підгрунтя державної політики взаємодії з громадськістю та сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні. Уточнено понятійно-термінологічний апарат, досліджено нормативно-правову основу механізмів забезпечення такої взаємодії. Охарактеризовано соціально-психологічні детермінанти взаємодії МОВВ з громадськістю. Окреслено наявні психологічні перешкоди та потенціали громадсько-соціального, організаційного й особистісного рівнів психологічного ресурсу суб'єктів взаємодії. Розкрито стан та особливості застосування психологічного ресурсу місцевими органами державної влади та інститутами громадянського суспільства для оптимізації взаємодії. Визначено управлінський механізм та інструменти формування сприятливого соціально-психологічного середовища та актуалізації позитивного психологічного ресурсу для оптимізації взаємодії МОВВ з громадськістю.