На підставі характеристики сучасного стану правового регулювання статусу спеціалізованих антикорупційних органів в Україні виявлено особливості статусів і запропоновано шляхи вдосконалення чинного законодавства. Доведено, що Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру доцільно охарактеризувати як окрему підсистему в системі прокуратури та відокремлену гілку спеціалізованих прокуратур. Визначено принципову різницю в статусах Національного антикорупційного бюро України та Національного агентства з питань запобігання корупції. Наголошено на необхідності розв'язання системної проблеми забезпечення оперативного реагування нормотворця на конституційному рівні на сучасні виклики й ризики, пов'язані з розбудовою суспільства на демократичних засадах.

Автором кластеризовано проблеми розвитку антикорупційних інституцій державної влади, а саме: відсутність спеціально підготовлених фахівців, які б були обізнані в питаннях не тільки правознавства, але й формування та розвитку державної політики, вміли проводити фінансовий аудит, співставляти дані; відсутність системи аудиту ефективності та результативності самих антикорупційних інституцій; відсутність реальних механізмів покарання за корупційні правопорушення; відсутність інституту добровільної конфіскації коштів за умови неможливості пояснити походження статків; відсутність антикорупційного суду.

Проведено комплексний історико-правовий аналіз антикорупційного законодавства в Україні. Сформовано й обгрунтовано етапізацію та періодизацію антикорупційного законодавства в Україні, проаналізовано нормативно-правові акти у визначених хронологічних межах. З'ясовано позитивні та негативні кроки у формуванні антикорупційного законодавства. Наведено головні доктрини і наукові позиції та проведено аналіз внутрішньодержавного та міжнародного законодавства. Розглянуто критерії класифікації становлення та розвитку антикорупційного законодавства України. З'ясовано, що на першому етапі основними законодавчими заходами подолання корупції були програми, плани, концепції, стратегії. Виявлено критичне ставлення влади до першого спеціального закону у сфері боротьби з корупцією. Визначено роль міжнародних антикорупційних актів, які стали частиною національного законодавства. Наведено приклади зацікавленості України в міжнародному співробітництві. Окреслено заміну парадигми з репресивних методів на превенційну роботу із залученням відповідних інститутів громадянського суспільства. Розглянуто межі і компетенцію органів державної влади у сфері боротьби з корупцією. Здійснено аналіз повноважень Національного агентства з питань корупції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань та Вищого антикорупційного суду. Зазначено, що Національне агентство з питань корупції є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізацію державної антикорупційної політики. З'ясовано, що найважливішим нормативно-правовим актом із точки зору формування засад діяльності держави в антикорупційній сфері стала Антикорупційна стратегія на 2014 - 2017 рр. Перенесено класичні гілки влади на антикорупційні інституції. Запропонована автором модель може бути використана для подальших наукових розроблень у сфері державного будівництва.

Здійснено вимірювання масштабів корупції й адекватно оцінено ефективність антикорупційних заходів, що є викликом для експертів, політиків та суспільства. Проаналізовано ступінь успішності антикорупційної стратегії та успішність корекцій змісту, часу та механізмів запровадження відповідних кроків. Оцінено заходи, що спрямовані на зниження політичної корупції на національному рівні. Сфокусовано увагу на реформах, які були спрямовані на збільшення прозорості й відкритості діяльності держави як інституту та підвищення ефективності державного управління.

Розкрито наукові підходи до формування понятійно-категоріального апарату системи антикорупційних органів державної влади. Визначено причини виникнення та розповсюдження корупції. Здійснено критичний аналіз розвитку аитикорупційних органів державної влади в Україні та за кордоном. Систематизовано підходи до формування та розвитку антикорупційиих інституцій.

Висвітлено основні напрями діяльності одного з головних антикорупційних органів в Україні, який створений після Революції Гідності. Проаналізовано історичні витоки корупції та необхідності протидії цьому явищу. Охарактеризовано структуру, форми та методи діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції та його повноваження і права.

Здійснено комплексне дослідження науково-теоретичних положень, а також аналіз чинного законодавства, яким регулюється функціонування Національного агентства з питань запобігання корупції. Виявлено наявність впливу цифрової трансформації на характеристики правового статусу Національного агентства з питань запобігання корупції. Удосконалено понятійний апарат, який застосовується при характеристиці Національного агентства з питань запобігання корупції, а також підходи до форм діяльності та методів реалізації повноважень антикорупційної інституції. Запропоновано напрями запозичення зарубіжного досвіду в аналізованій сфері, як-от: досвіду Італійської Республіки в аспекті розширення кількості повноважень спеціалізованої антикорупційної інституції; досвіду Республіки Польща в контексті можливого збільшення повноважень антикорупційного органу щодо здійснення оперативно-розшукової та просвітницької діяльності; досвіду Австралійського Союзу в контексті запровадження у складі Національного агентства з питань запобігання корупції посади Уповноваженого з питань запобігання корупції з визначенням його повноважень щодо можливості проведення слідчих дій, зокрема спостереження, обшуків, перехоплення інформації. Обґрунтовано потребу внесення змін до Закону України "Про запобігання корупції", які стосуються діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції.