Проаналізовано правові підстави законного збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу. Розглянуто конституційно-правові винятки із права на недоторканність приватного життя, а також підстави, передбачені окремими законами України.

Досліджено та визначено поняття, правову природу, порядок здійснення та захисту права на кореспонденцію. Запропоновано нове рішення проблеми, що виявляється у формуванні науково обгрунтованої позиції щодо підходів цивільно-правового захисту права на кореспонденцію. Доведено, що це сприятиме формуванню у кожної людини відчуття впевненості у тому, що її права, свободи й інтереси знаходяться під постійним захистом від будь-яких порушень, усвідомленню своєї цінності для суспільства та держави, становленню України як правової та демократичної держави. Розглянуто кореспонденцію і як нематеріальне благо, і як матеріальний носій, зроблено висновок, що для захисту права на кореспонденцію можуть бути застосовані всі загальні способи захисту, передбачені цивільним законодавством України. Проте, деякі способи доречно застосовувати лише в тому разі, коли право на кореспонденцію порушується у договірних відносинах щодо надання згоди на використання цього об'єкта або інших договірних відносинах з приводу матеріальних носіїв кореспонденції.

Розкрито загальнотеоретичні аспекти права на мирні зібрання. Проаналізовано поняття, значення права на мирні зібрання. Охарактеризовано основні ознаки мирного зібрання. Сформульовано пропозиції до законодавства України щодо покращання механізму юридичного забезпечення права на мирні зібрання.

Здійснено спробу аналізу концепції права особистої свободи. Досліджено юридичне значення дій в немайновій сфері, спрямованих на доступ до приватної інформації, необхідної для створення чи публікації нових досягнень наукової думки, витворів мистецтва та літератури. Розглянуто питання задоволення публічного інтересу в одержанні інформації. Проаналізовано обставини, які ускладнюють доступ до приватної інформації, наділеної науковою, художньою чи історичною цінністю. Запропоновано способи забезпечення користування досягненнями науки, витворами мистецтва і літератури.

Проаналізовано проблемні аспекти співвідношення права людини на захист персональних даних і права на інформацію. Розглянуто питання гармонізації публічної потреби у свободі інформації й права кожного на збереження таємниці. Запропоновано заходи, спрямовані на забезпечення доступу до певних видів інформації, щодо якої існує конфлікт приватних і публічних інтересів.

Проаналізовано цивільно-правові аспекти захисту права фізичної особи на ознайомлення з особистими паперами, переданими до фонду бібліотек або архівів. Запропоновано способи захисту досліджуваного особистого немайнового права.

Досліджено сучасні проблеми та правові основи адміністративно-правового захисту прав громадян під час мирних зібрань в Україні, розроблено науково-обгрунтовані рекомендацій для їх вдосконалення за умов подальшого реформування центральних органів виконавчої влади. Розглянуто особливості адміністративно-правового захисту прав громадян на мирні зібрання як систему заходів, що застосовуються для забезпечення права громадян на проведення в місцях із необмеженим публічним доступом будь-яких не заборонених Конституцією та законами України заходів та дій, спрямованих на висловлення й оприлюднення власної та колективної позиції щодо визначеного питання, запобігання та припинення порушення прав у сфері волевиявлення громадян на зібрання, а саме: організацію та проведення попереджувальних дій щодо охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина під час різноманітних заходів; забезпечення умов для нормального функціонування органів державної влади, діяльності громадських об'єднань, підприємств, установ і організацій, притягнення до відповідальності осіб, що вчинили перешкоду проведенню мирних зібрань. Обгрунтовано, що необхідними рисами правового механізму реалізації права на мирні зібрання є: стислий термін повідомлення про мирні зібрання; можливість проведення певних зібрань без попереднього дозволу; відсутність відомчих чи локальних актів, які б обмежували право на мирні зібрання; закріплення юридичної відповідальності за незаконне обмеження цього права. З урахуванням сучасних умов і тенденцій реформування центральних органів виконавчої влади сформульовано пропозиції щодо необхідності впорядкування законодавчого регулювання права громадян на мирні зібрання шляхом закріплення базового Закону України "Про мирні зібрання" та визначення в ньому виключного переліку органів, які мають контрольні повноваження щодо процедури надання та спостереження за проведенням мирного зібрання, з визначенням відповідних сфер їх діяльності, а також визначення вичерпного переліку вимог до організатора мирного зібрання.

Мета роботи - дослідження актуальної проблематики з питання часових вимірів суб'єктивного цивільного права та можливостей його захисту у разі правопорушення. Адже у суспільстві вельми актуальною є проблематика своєчасного здійснення суб'єктивного права. Тож, строк є необхідним та невід'ємним елементом змісту матеріального цивільного права, визначеність з даного приводу надасть також певності у застосуванні необхідного юридичного захисного інструментарію. Методи. В роботі з методологічної точки зору висловлена обгрунтована критика тези, що із закінченням перебігу позовної давності припиняється регулятивне право і таким чином припиняється сам предмет захисту. Результати. Вказана концепція не охоплює усіх випадків порушення суб'єктивного цивільного права, зокрема, вона не здатна обгрунтувати належний захист речового права у випадках, коли порушується одне з правомочностей власника, приміром право володіння чи користування. Бо сам факт правопорушення у таких випадках не припиняє право власності. Відтак наголошується, що юридичний аналіз коментованих темпоральних координат має здійснюватися не в межах існування охоронюваного (регулятивного) права, а в межах охоронного, тобто того, що виникло внаслідок правопорушення. Наукова новизна. Сучасний розвиток цивілістичної доктрини дозволяє дійти висновку, що суб'єктивне матеріальне право реалізується в межах регулятивного правовідношення, а у разі порушення останнього виникає нове окреме охоронне зобов'язання, у межах якого здійснюється, захист, зокрема, шляхом позовного домагання. При цьому очевидно, що судовим примусом не вичерпується охоронна властивість права. В більшості випадків несудових способів правової охорони закон не обмежує застосування кредитором таких засобів у часі. Практична значимість. У праці встановлено, що право на реалізацію охоронного повноваження, яке входить до змісту відповідного охоронно-правового зобов'язання, існує протягом тривалості самого права, крім випадків, коли законом прямо встановлений спеціальний строк його чинності. Порушене матеріальне право після закінчення позовної давності не залишається зовсім незахищеним, хоча ступінь його захисту дещо знижується.