Дисертаційна робота є ґрунтовним, комплексним завершеним науковим дослідженням проблематики впливу збройного конфлікту на правову систему. Сформульовано ряд наукових положень і висновків запропонованих особисто здобувачем, що характеризуються науковою новизною, мають важливе теоретичне та прикладне значення. Авторкою сформульоване розуміння природи збройного конфлікту як досягнення такого ступеня протистояння між противниками (організованими недержавними збройними групами, державами, їх збройними коаліціями), яке супроводжується використанням збройних ресурсів, що спирається на політичні, економічні та культурні спроможності сторін-противників, з метою досягнення певних політичних цілей, зокрема нав’язування противнику власних інтересів, отримання контролю над частиною території противника або завоювання суверенної держави, а також людськими жертвами та заподіянням шкоди критичній інфраструктурі. Розроблено алгоритм системного аналізу впливу збройного конфлікту на правову систему (а також аргументовано доцільність його використання): за допомогою якого вдалося виявити вплив збройного конфлікту на правові системи Югославії та України. Відтак, здійснено правову характеристику югославського федералізму до збройного конфлікту в Югославії на основі розробленого алгоритму, в тому числі звернено увагу на співвідношення джерел права та його принципи, зміст прав та обов'язків югославського громадянина, при цьому використано порівняльно-правовий метод дослідження. У процесі дослідження виявлено порушення ідеологічної та інституційної рівноваги між суб’єктами федерації; модель югославського федералізму як спроби реалізації принципів радянської моделі федералізму, що призвело до переходу від федерації до конфедеративного союзу держав; джерело права СФРЮ, яким вважався робітничий клас та формальність управлінських інститутів; недостатню чіткість вертикальних зв'язків між союзними органами влади і органами влади суб'єктів федерації та зростання економічної самостійності республік. З’ясовано, що процес розпаду Югославії скоріше є природним, адже відбулася реальна трансформація югославської політико-правової системи в сторону демократизації та впливу ліберальних концепцій. Крім цього, зауважено що процедура утворення нових суб’єктів внаслідок збройного конфлікту в Югославії та в ході російсько-української війни має суттєві відмінності. Авторкою досліджено особливості правового регулювання в Україні під час російсько-української війни, а саме з’ясовано, що готовність України до зовнішньої агресії була не достатньо сформованою в частині застосування відповідних юридичних засобів під час вторгнення РФ. Проаналізовано нормативно-правові акти, які визначають статус окупованих територій та учасників збройного конфлікту та встановлюють особливий правовий режим. Крім цього, виявлено, що вплив збройного конфлікту також залежить від обраних державою методів для його протистояння та припинення, а також ступеня участі міжнародної спільноти в конфлікті та активність з метою його вирішення. У подальшому було визначено юридичні наслідки збройних конфліктів на території колишньої Югославії та російської-української війни. З’ясовано, що питання вибору та зміни правової системи, особливо в період збройних конфліктів, має очевидний внутрішньополітичний характер і пов’язане з фундаментальними умовами існування суспільства й держави. Відтак, встановлено, що у ході військового конфлікту відбувається трансформація національної правової системи, стрижнем чого виступають життєво важливі компоненти національних інтересів, зокрема забезпечення прав і свобод людини, державного суверенітету і непорушності державних кордонів. Крім цього, внаслідок незаконної анексії Криму, підтримки сепаратистів в окремих районах Донецької та Луганської областей, що переросло у повномасштабне вторгнення РФ в Україну відбувається трансформація механізмів розв’язання військових конфліктів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ц013.21 + Х809(4УКР)3

Рубрики:

Збройні конфлікти

Державне право окремих країн

Шифр НБУВ: СО38865 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Видання зберігається у :

Роботу присвячено світовому досвіду роботи понад 50 комісій із встановлення істини на різних континентах та можливостях використання цього досвіду для України. Для країн, що виходять зі стану збройного конфлікту або звільняються від авторитарних режимів, створення таких комісій, які є офіційно затвердженими тимчасовими позасудовими слідчими органами та діють безпосередньо у перехідний період, дається відносно невеликий термін на збір показань, проведення розслідувань порушень прав людини, вивчення матеріалів та публічні слухання справ, перш ніж вони завершать свою роботу та опублікують остаточну доповідь із рекомендаціями.