Розглянуто теоретико-методологічні засади державного управління розвитком національної культури за умов інтенсифікації світових інтеграційних процесів. На підставі порівняльного аналізу культурної політики країн Європейського Союзу, Північної та Латинської Америки, СНД, а також розвинутих країн Азії зроблено висновок про необхідність переосмислення державного традиційного поняття національної культури як об'єкта державного управління з урахуванням чинників глобалізації. Вивчено позитивні та негативні сторони політики культурного протекціонізму у контексті національної культури. Доведено пріоритет державної підтримки сфер культурної діяльності, які є головними у формуванні національно-культурної ідентичності та зазнають уніфікаційного впливу культурної глобалізації (культурної індустрії, ЗМІ, освіти). Досліджено ефективність і політичну мотивацію застосування регулятивних методів державного управління з метою захисту та сприяння розвитку національної культури. Висвітлено важливі аспекти міжнародної співпраці у сфері культурного розмаїття, торгівлі культурними товарами та послугами, які мають суттєвий вплив на формування та реалізацію державної культурної політики.