Висвітлено проблему становлення та розвитку законодавства про охорону культурної спадщини в Україні. Значну увагу приділено архівним документам, аналізу чинного законодавства держави в даній сфері та практики його застосування. Рассмотрены проблеми міжнародно-правового співробітництва України щодо реституції та повернення культурних цінностей.

Освещена проблема становления и развития законодательства об охране культурного наследия в Украине. Значительное внимание уделено архивным документам, анализу действующего законодательства в данной сфере и практики его применения. Рассмотрены проблемы международно-правового сотрудничества Украины по реституции и возвращению культурных ценностей.

Проведено комплексний науково обгрунтований аналіз розвитку пам'яткоохоронної страви, яка не одержала всебічного й об'єктивного дослідження в сучасній історичній науці на прикладі окремого регіону держави - Донбасу. Використано та введено до обігу значну частину архівних джерел, що дозволило на яскравих фактах охарактеризувати місце та роль державних органів влади, наукових організацій, навчальних закладів, музеїв, громадських організацій у пам'яткоохоронній системі. Досліджено основні форми та напрями роботи пам'яткоохоронних інституцій, розроблено періодизацію етапів становлення системи охорони культурної спадщини у регіоні. Охарактеризовано основні пам'яткоохоронні програми, які реалізувались у Донбасі.

Проаналізовано стан та складові національного законодавства України про охорону культурної спадщини і той вплив, який воно чинить на процеси євроінтеграції у культурно-мистецькій сфері. Визначено, що належне нормативно-правове регулювання процесів, пов'язаних із охороною об'єктів національної культурної спадщини є однією з необхідних передумов формування адекватної культурної політики та подальшої інтеграції нашої держави до європейського гуманітарного простору.

Мета дослідження - проаналізувати роль і значення документів Оперативного штабу райхсляйтера А. Розенберга як джерел щодо його діяльності в окупованих країнах Європи, а саме на території передусім Бельгії, Нідерландів, Північної Франції, частини СРСР, що були залучені різними сторонами під час Нюрнберзького процесу як документальні докази при розгляді злочинів щодо конфіскації та переміщення культурних цінностей (предметів мистецтва, інших різних музейних зібрань, бібліотечних та архівних колекцій). Методологічні засади дослідження грунтуються на принципах історизму, науковості, усебічності, було використано як загальноісторичні (насамперед історико-порівняльний, ретроспективний, проблемний), так і джерелознавчі методи дослідження. Охарактеризовано місце документів Оперативного штабу у загальному комплексі документальних доказів, залучених до Нюрнберзького процесу сторонами звинувачення як джерельної бази з висвітлення пограбування нацистами культурних цінностей на території країн, окупованих гітлерівською Німеччиною під час Другої світової війни. Висновки: у загальних рисах окреслено суть Нюрнберзького процесу, категорії злочинів, за якими відбувався судовий розгляд, а також побіжно охарактеризовано загальний масив документів, створений унаслідок діяльності Міжнародного трибуналу в Нюрнбергу. Особливу увагу приділено документам, що були пов'язані зі злочинами проти культури, під час підготовки до процесу їх було віднесено до статті злочинів, пов'язаних із завданням матеріальних збитків. Але злочини проти культури означають знищення, пошкодження чи переміщення не лише об'єктів культурної спадщини, наприклад окремих предметів мистецтва, музейних, архівних, бібліотечних зібрань тощо, а й духовні спадщини окупованих народів та їх історичної пам'яті. Стисло висвітлено загальний склад документів Оперативного штабу щодо втрат культурних цінностей, залучених до Нюрнберзького процесу, передусім звітів, донесень, листування, а також матеріали допитів свідків грабіжницької діяльності, серед яких були як співробітники згаданої інституції, так і різні нацистські державні, військові діячі. Встановлено, що документи Оперативного штабу було залучено до процесу в незначній кількості, в основному з боку західних союзників, і вони не відображали повністю грабіжницьку діяльність, а дані радянської сторони звинувачення щодо втрат культурних цінностей базувалися передусім на зведеній інформації про втрати з актів Надзвичайної державної комісії зі встановлення й розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників та їхніх спільників, часто без указівки на конкретну структуру та без ідентифікації заподіяних збитків.