Викладено методологію і методику організації території сільськогосподарських підприємств методом еколого-ландшафтного землеустрою. Розкрито поняття про землю як найважливішу частину навколишнього середовища, місце земельних ресурсів у структурі природного багатства України, суть землеустрою щодо формування сталого землекористування земель сільськогосподарського призначення. Обгрунтовано методологічні основи формування еколого-ландшафтної організації території. Висвітлено методичні підходи до агроекологічного зонування та ландшафтної типізації земель. Наведено еколого-економічну класифікацію придатності орних земель. Приділено увагу зонуванню земель за типами землекористування. Подано інформацію про формування еколого-безпечних та інвестиційно-привабливих підтипів землекористування та формування територіальних природоохоронних обмежень (обтяжень) у використанні земель. Розглянуто ідентифікацію прав власності на землю та оренду землі в межах типів землекористування, а також встановлення та формування реєстру обмежень (обтяжень) на земельні ділянки власників земельних часток (паїв). Охарактеризовано формування та організацію території сільськогосподарських підприємств з урахуванням ландшафтних умов та прав на землю.

Досліджено особливості нормативно-правового забезпечення оптимізації структури сільськогосподарських ландшафтів. Встановлено, що у законодавстві України поняття "оптимізація структури землекористування", "оптимізація землекористування", "оптимізація структури сільськогосподарських ландшафтів" є синонімічними. Проаналізовано розроблені вітчизняними вченими нормативи екологічно оптимізованої структури угідь, що в кількісному співвідношенні мають певні протиріччя. Акцентовано увагу на необхідності встановлення регіональних критеріїв щодо співвідношення основних видів угідь на державному рівні, що дасть можливість збалансувати земельний фонд країни. За результатами проведеного дослідження обгрунтовано необхідність удосконалення правового забезпечення оптимізації структури агроландшафтів.