Попри всю "неринковість" реципрокних взаємодій, було б занадто заперечувати невидиму калькуляцію мережевих трансфертів, облік наданого та отриманого. В цій праці шляхом поєднання історичного та логічного було встановлено, що між реципрокним обміном та типами корупційної поведінки існує доволі тонка межа. Спільні складові стосуються якості базису і підгрунтя, що вказує на сутність та походження корупційних практик. Виняткове та унікальне виявляється у різновидах форм вияву загального. Загальним виступають відносини довіри, значення якої розкрито на основі представленого дерева гри. Методом класифікації виокремлено форми прояву корупційної поведінки. Зазначено, що надійним "запобіжником" опортуністичної поведінки при реципрокному обміні слугує система жорстких соціальних норм. Якщо ринкові угоди страхуються формальними санкціями або неформальними силовими методами, порушення неписаних норм поведінки в економіці дарообміну карається позбавленням довіри, що означає виключення суб'єкта, який не виправдав очікувань, з мережі реципрокних взаємодій. Звернуто увагу, що трансакційні видатки в умовах реципрокності є досить низькими, тому що відносини обміну персоніфіковані, а важливість подарунка визначається його суб'єктивною цінністю для того, кому його пропонують. Встановлено, що, з одного боку, обмін у розумних межах подарунками та заохоченнями може становити соціально прийнятний компонент успішних ділових відносин. Однак, з іншого боку, якщо особа є уповноваженою на виконання функцій держави, подарунок їй можуть пропонувати з метою підкупу та/або схиляння до зловживання повноваженнями. Оскільки боротьба з корупцією згори, як правило, не зачіпає тих стійких і домінуючих стереотипів суспільної свідомості, стандартів і цінностей, які виховувалися десятки і навіть сотні років, при виробленні політик мінімізації корупції рекомендовано послуговуватись методологією та результатами досліджень зі сфери поведінкової економіки, що визначає перспективні напрями досліджень цієї проблеми.