Вперше розглянуто актуальну наукову проблему, пов'язану із здійсненням державно-правової реформи, одним з напрямів якої є формування правової культури громадян України в цілому та правової культури підприємців зокрема, подолання в їх свідомості явищ правового нігілізму. Розкрито зміст поняття правової культури, проаналізовано її зв'язок з українською ментальністю. Визначено основні функції й особливості правової культури підприємців, наведено методи її формування. Запропоновано методику визначення стану правової культури й інформаційно-правових потреб підприємців.

Впервые рассмотрена актуальная научная проблема, связанная с осуществлением государственно-правовой реформы, одним из направлений которой является формирование правовой культуры граждан Украины в целом и правовой культуры предпринимателей в частности, преодоления в их сознании явлений правового нигилизма. Раскрыто содержание понятий правовой культуры, проанализирована ее связь с украинской ментальностью. Определены основные функции и особенности правовой культуры предпринимателей, даны методы ее формирования. Приведена методика оценивания состояния правовой культуры и информационно-правовых потребностей предпринимателей.

Франчайзинг вважається однією з найефективніших форм організації бізнесу у світі, проте, в українському законодавстві не існує такого поняття. Натомість використовується термін "комерційна концесія". У науковій літературі немає єдиної думки щодо відповідності цих цивільно-правових угод. Виявлено рівень співвідношення понять франчайзинг і комерційна концесія, а також порівняння таких угод із суміжними договорами. Проаналізовано терміни "франчайзинг" і "комерційна концесія", розглянуто основні законодавчі документи, які регламентують даний вид цивільно-правових відносин і виділено фактори, що гальмують розвиток таких відносин. Встановлено, що в українському законодавстві ці терміни є рівнозначними. Виділено основні компоненти, на яких базується франчайзинг, це: передача комерційного досвіду та (або) прав на користування об'єктами інтелектуальної власності; двосторонність відносин; юридична, фінансова та адміністративна самостійність сторін; платність; консультативна та інша підтримка; наявність письмового зареєстрованого договору. Здійснено порівняння договору комерційної концесії з ліцензійним договором і договором про спільну діяльність та виділено їх відмінності.

Формування ефективного конкурентного середовища належить до пріоритетних завдань державного регулювання економіки, ставши одним з ключових питань у становленні нової моделі соціально орієнтованої економіки в Україні. Важливими є вдосконалення механізму формування та реалізації конкурентної політики відповідно до нових соціально-економічних викликів. У XXI ст. переглядаються теоретичні засади конкурентної політики: як теоретичні основи, так і наявна нормативно-методична база не є достатньо дієвими в забезпеченні ефективної реалізації конкурентної політики, особливо щодо новітніх ринків. Це потребує переосмислення провідного наразі структурного неокласичного підходу до конкуренції та конкурентної політики, коли, по суті, нехтують чинниками інститутів і поведінки. Мета статті - аналіз теоретичних та прикладних аспектів реалізації конкурентної політики держави у контексті системного розуміння її змісту, форм, методів та інструментів. Використано наукові методи узагальнення, аналізу та синтезу, порівняння. Механізм реалізації конкурентної політики передбачає наявність двох форм: запобігання та протидію порушенням конкурентного законодавства (правозастосування) та адвокатування конкуренції усіма органами державної влади. Інституційні засади ринкової конкуренції пов'язані зі станом підприємницького середовища, правилами і нормами ринкової діяльності, поведінковою інфраструктурою для учасників ринку. У реалізації конкурентної політики визначальною є роль конкурентного відомства, чия інституційна незалежність сприяє об'єктивності його дій, що унеможливлює вплив окремих груп інтересів при прийнятті рішень. Висновки: важливо створити такі умови, при яких забезпечуватиметься наукове вирішення комплексу взаємопов'язаних інституційних проблем розроблення і реалізації конкурентної політики держави. Цьому об'єктивно сприятимуть високі темпи розвитку національного внутрішнього ринку, зміцнення прав власності, формування ефективного приватного власника як домінуючої фігури в економіці, становлення прозорого і відповідального бізнесу, підвищення ефективності діяльності владних державних структур.