Висвітлено питання теорії та практики застосування підходів альтернативного вирішення спорів (АВС). Розглянуто функції, рівень, структуру та типологію конфліктів, форми їх подолання та стилі управління ними. Розкрито можливості практичного використання підходів АВС у сфері відновного правосуддя. Особливу увагу приділено посередництву (медіації) як найпоширенішому у світовій практиці підходу АВС, описано моделі його застосування та законодавче забезпечення в Україні.

Освещены вопросы теории и практики применения подходов альтернативного решения споров (АРС). Рассмотрены функции, уровень, структура и типология конфликтов, формы их преодоления и стили управления ими. Раскрыты возможности практического использования подходов АРС в сфере восстановительного правосудия. Особое внимание уделено посредничеству (медиации) как наиболее распространенному в мировой практике подхода АРС, описаны модели его применения и законодательное обеспечение в Украине.

Індекс рубрикатора НБУВ: Х892.174 + Х893.7 + Х917.113

Рубрики:

Стадії кримінального процесу

Примирлива процедура

Шифр НБУВ: Ж25189 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Видання зберігається у :

Увагу приділено аналізу актуальної та перспективної теми альтернативних способів вирішення цивільно-правових спорів, теоретичним і практичним питанням розвитку даної проблематики в Україні. Досліджено методологію, теоретико-історичні засади, доктринальні погляди, поняття та принципи альтернативних способів вирішення цивільно-правових спорів. Висвітлено основні тенденції розвитку цього процесу в Україні, а також зроблено порівняльно-правовий аналіз з практикою інших країн. Наведено класифікацію та види, місце й особливості застосування альтернативних способів вирішення цивільно-правових спорів у правовій системі України та за кордоном.

Досліджено політичний конфлікт і його особливості. Розкрито поняття медіації як альтернативного способу врегулювання конфліктів. Визначено поняття політичної медіації та проаналізовано особливості її застосування у політичних конфліктах.

Обговорено питання теоретико-правового аналізу застосування медіації в трудових спорах. Авторами було зроблено порівняльний аналіз застосування переговорів та судового розгляду для врегулювання трудових спорів. Висловлено думку, що досить часто у трудових спорах емоційна напруга між сторонами є високою, що не надає змоги сторонам погоджуватися на переговори або брати участь у них напряму, без представників. Працівники не наважуються на переговори, оскільки розуміють, що за кожним роботодавцем стоїть значна кількість працівників, які на переговорах будуть відстоювати інтереси такого роботодавця. У дослідженні підкреслено, що суди ж працюють виключно з позиціями сторін і також не задовольняють інтереси працівника та роботодавця, а затяжний процес розгляду справи у суді не приносить користі кожній із сторін. Однак компанії досить часто використовують судовий спосіб врегулювання спорів, оскільки керівництво і менеджмент не розуміють належним чином наслідків таких судових спорів та репутаційних ризиків. Керівництво компанії пізно може зрозуміти свої фінансові та емоційні витрати на врегулювання трудового спору. Водночас баланс інтересів під час трудового спору може бути дотриманий під час медіації як одного із способів позасудового врегулювання спорів. Медіатор допомагає відновлювати конструктивну комунікацію. Авторами проаналізовано досвід США, Канади, Туреччини та Австрії щодо розвитку моделей медіації у трудових спорах і зроблено висновок, що медіація в трудових спорах буде ефективно працювати, якщо у суспільстві буде проведено обговорення усіх можливих моделей медіації, а також підготовлено відповідні аналітичні дослідження, де буде показано слабкі та сильні сторони кожної із моделей медіації. Також у дослідженні проаналізовано стилі, які найчастіше застосовують медіатори в трудових спорах. Для медіації у трудових спорах медіатори використовують медіацію переговорів, фасилітативний, оціночний та терапевтичний стилі. Водночас автори наголошують на тому, що медіатор не позбавлений можливості працювати і з іншими стилями медіації.

Висвітлено принципові переваги такого методу альтернативного врегулювання спорів, конфліктних ситуацій, як медіація, здійснено свого роду певний аналіз світогляду науковців, та бачення фахівцями розвитку та можливості практичного застосування його у правовій площині сьогодення нашої держави, ймовірність змістовного перегляду пересічного українця на вже встановлені та застосовані ним же правила рішень форс-мажорних обставин з більш болючих до лояльно згладжувальних відносин. Методика. Проведено аналіз та узагальнення науково-теоретичного матеріалу. В процесі дослідження дотримувалось наступних методів наукового пізнання: системно-структурний, порівняльний. Результати. В процесі зробленого дослідження, розглянуто істотні відмінності і в свою чергу практичні переваги альтернативних методів врегулювання спорів, на відміну від судового системного розгляду, що дійсно проглядається у мобільності процесу, мінімізації затрат, як часу так фінансових, та збереженні подальших відносин між сторонами, що звичайно є немаловажним фактором сприятливої атмосфери ведення господарства в цілому. Наукова новизна. В світі західного суспільства вже давно пропагуються так звані альтернативні методи врегулювання спорів, або іншими словами досудового врегулювання. Не можливо сказати, що вони є для нашої держави дійсно невідомими. Скоріше можна відмітити, не наскільки практично застосовані, так, як наше суспільство, ще певною мірою є заангажоване на суто судовому процесі, із стійкою категоричністю, небажанням хоча б одного з учасників конфлікту (як правило, боржника у зобов'язанні) виконати свої обов'язки. Результати дослідження, висновки, можуть бути застосовані чи взяті до уваги в правозастосовній практиці у сфері як судового, так і досудового розгляду.

Присвячено історико-порівняльному дослідженню європейських моделей відновного правосуддя. Визначено передумови становлення інституту відновного правосуддя в європейських країнах, актуалізовано проблему нормативно-правового забезпечення, проаналізовано досвід формування альтернативного механізму вирішення кримінальних спорів, зокрема оцінено діяльність служб медіації. Розглянуто передумови впровадження відновного правосуддя в Україні в рамках євроінтеграційних процесів та шляхи його імплементації, систематизовано результати вітчизняного досвіду реалізації його елементів в кримінальному процесі.

Висвітлено вітчизняний та зарубіжний досвід підготовки медіаторів. Звернено увагу на необхідність впровадження медіації в адміністративному судочинстві. Викладено основні положення Закону України "Про медіацію" як правове підгрунтя для її розвитку. Розглянуто практику застосування альтернативних способів врегулювання спорів у цивільному судочинстві. Визначено роль медіації в психологічному консультуванні, а також діяльності органів ювенальної превенції у профілактиці правопорушень серед дітей. Висвітлено основні проблеми впровадження та застосування медіації в Україні в межах вирішення цивільно-правових спорів.

Розглянуто мадіацію як альтернативний суду спосіб вирішення спорів. Посередництво розглянуто як комплексне явище, інститут, метод, процедура та юридичний процес. Особлива увага приділена досвіду використання медіації в зарубіжних країнах, позитивні аспекти якого пропонуються застосувати в Україні. Медіація, як правовий механізм та технологія альтернативного врегулювання, поступово набуває характеру компромісного вирішення конфліктів. Посередник-медіатор працює не з протилежними позиціями сторін, а з їх інтересами у прагненні досягти порозуміння. Сьогодні законопроектна робота з інституалізації медіації в Україні перебуває на стадії реалізації, та, поряд із іншими положеннями, передбачає визначення сфери використання медіації на загальнонаціональному рівні. Конструктивне вирішення конфлікту у сучасному цивілізованому суспільстві стає можливим завдяки техніці посередництва. Застосування медіаційної процедури набуває поширення у процесі вирішення спорів у різних галузях.

Пропоноване видання є одним з перших в Укре ні спеціальним комплексним дослідженням медіації як цінності з пізнавальних позицій антропосоціокультурного підходу, /'.налічуються антропосоціокультурні передумови медіації, її правова природа, гумглістичність і герменевтичнісгь, системні властивості медіації та її принципи (діяльнісна парадигма), посередництво у медіації. Монографія містить порівняння медіації та державного судочинства як конкурентних взаємодоповнюючих систем врегулювання конфліктів (спорів) у суспільстві.