Проаналізовано особливості розвитку українського звичаєвого права, його історичну еволюцію в аспекті втілення звичаєвого права в культурі України ХХ - ХХІ ст. На основі узагальнення наявної літератури з досліджуваної проблеми виявлено ступінь джерельного забезпечення дослідження. Уточнено ключові поняття дослідження (правовий звичай та його основні ознаки, правовий звичай та право, звичаєве право та правова культура). З'ясовано обрядовий характер українського звичаєвого права, показано його вплив на розвиток української художньої культури.

Досліджено самобутність і своєрідність правової ментальності в національній культурі. Визначено природу права як соціального, історичного та культурного явища, в якому відображалися уявлення людей про божественну справедливість. Поступово розвиваючись, ці уявлення формували своєрідну правову свідомість, яка зазнала з плином часу певних трансформацій. Проаналізовано феномен правової свідомості, виділено в його структурі наступні компоненти: правову ідеологію, правову психологію, правову культуру та правову ментальність, які постійно взаємодіють один з одним, створюючи цілісну картину правової дійсності. Акцентовано увагу на тому, що саме правова ментальність є тим грунтом або підставою, на якому виростають і розвиваються інші складові правової свідомості. Досліджуючи правову ментальність у діахронії та синхронії, визначено тісний зв'язок цього феномену з етнічною ментальністю, в надрах якої вона своєрідно розвивається, відчуває на собі вплив дуже багатьох чинників, серед яких: народні звичаї, традиції, звичаї та табу, релігія, зокрема християнство зі своїми моральними установками, а також вплив сімейного виховання з домінуванням материнства з огляду на історичні, культурні й економічні причини.

Вперше сформульовано нову складову концепції сучасної держави, а саме образ естетичної держави - держави такого типу, в якій культура та культурні права громадян і культурна спадщина визнаються як соціальні цінності, на забезпечення та примноження яких спрямована культурна функція держави - основна та пріоритетна серед інших функцій держави. На основі аксіологічного й антропологічного підходів культурну функцію сучасної держави визначено як сукупність обов'язків і діяльність держави щодо забезпечення міжнародно визнаних та конституційно закріплених культурних прав людини, збереження та примноження культурної спадщини в рамках всесвітнього цивілізаційного розвитку. Запропоновано децентралізовану модель фінансового забезпечення культурної функції держави, надано рекомендації з удосконалення виконання культурної функції сучасної Української держави.