Проаналізовано філософські джерела сучасних уявлень про логіку та семіотику мови права. Розглянуто проблеми мови у класичній німецькій філософії права та концепціях її критиків (Канта, Шеллінга, Гегеля, В. фон Гумбольдта, Савіньї, А. фон Фейєрбаха, Ієринга), джерела феноменологічного напрямку у дослідженнях мови права у Ф. фон Бретано, а також погляди В.Д.Каткова як родоначальника філософії мови права. Висвітлено подальший розвиток філософських засад сучасних досліджень мови права у взаємозв'язку з логіко-семіотичними ідеями Ч.С.Пірса, Г.Фреге, Б.Рассела, Л.Вігенштейна, логічних позитивістів (Р.Карнапа, М.Шліка, А.Айера), тлумаченням мови в юридичному позитивізмі, логіко-лінгвістичними компонентами аналітичної юриспруденції Х.Л.А.Харта та їх критикою Л.Фуллером. Розглянуто сучасний етап у філософії мови права у контексті концепцій права як лінгвістичної конструкції К.Олівекрони, ідеями Х.Перельмана, Ю.Хабермаса Дж.Л.Остіна, Дж.Сьорля про мову права як систему комунікативної діяльності.

Исследовано историческое развитие философских учений о языке права. Рассмотрены концепции античных, средневековых, ренесансных мыслителей, философов эпохи Нового времени, а также основные подходы к трактовке языка права XIX - XX вв. Показано, что проблематика языка права начала формироваться задолго до "лингвистического поворота" 1970-х гг. Элементы его философского анализа формировались еще в классической Греции и в Древнем Риме, в средневековой Европе, в эпоху Возрождения и Нового времени у Гроция, Бэкона, Гоббса, Локка, Лейбница, Монтескье, Беккариа и др. Сделаны выводы, что юрислингвистика имеет глубокие философские основания в античности, начиная с Гераклита, Сократа, Платона и Аристотеля и закончивая классиками римской правовой мысли. Определено, что дальнейшее углубленное исследование этих оснований образует существенно новую для истории философии права задачу, решение которой позволит установить приоритеты в теоретической разработке юрислингвистических проблем и обнаружить нетривиальные следствия, пригодные/используемые для разработки современных научно-практических рекомендаций.