Розкрито зміст поняття віктимології - науки про психологію поведінки жертви. Відзначено, що термін "віктимологія" в буквальному розумінні означає "вчення про жертву". Зауважено, що ця наука виникла в результаті вивчення жертв злочинів і спочатку розвивалася в рамках кримінології, однак з часом уявлення про неї зазнали змін та визначилися різні позиції щодо предмету віктимології та її наукового статусу. Ці позиції зводяться до наступних положень: віктимологія - це галузь кримінології, або приватна кримінологічна теорія, і отже, розвивається в її межах; віктимологія - це допоміжна міждисциплінарна наука про жертву злочину; віктимологія - це загальна теорія, вчення про жертву, предметом якої є дослідження жертви будь-якого походження, як кримінального, так і не пов'язаного зі злочинами. Підсумовано, що віктимологія - самостійна наука, належність якої до юридичної сфери можна визнати лише частково. Це наука, яка вивчає закономірності та особливості поведінки жертви, процес перетворення людини на жертву, соціальні процеси, внаслідок яких окремі індивіди та цілі соціальні групи наражаються на різного роду катування, тому предметом віктимології виступає поведінка жертви, а об'єктом - сама жертва.

Висвітлено актуальну проблему визначення матеріального еквіваленту моральної (немайнової) шкоди, заподіяної діями чи бездіяльністю фізичних або юридичних осіб у рамках проведення комплексних медико-психологічних експертиз. Вивчення практики проведення такого роду експертних досліджень підтвердило велику популярність в Україні "формульного" підходу - застосування алгебраичного виразу, спрямованого на математичне поєднання медичних і психологічних складових фізичних та психологічних страждань та переживань. Вказаний підхід має, на думку автора, значну ваду, що негативно позначається на точності й об'єктивності результатів експертного дослідження. Проведений аналіз дав змогу зробити висновок про те, що визначення розміру презюмованої моральної шкоди потребує значного удосконалення, оскільки вживана в судовій практиці приблизна та неунормована процедура визначення ступеня тяжкості шкоди здоров'ю спотворює результати психологічної частини дослідження.

Висвітлено актуальну проблему усвідомлення дорослими громадянами України основних своїх конституційних прав на рівні буденної свідомості. З'ясовано глибину розуміння основних положень конституційних норм права та залежність правової ерудованості українських громадян від їх життєвого досвіду (вікового цензу). Розглянуто характерні особливості прояву правової свідомості на двох рівнях її саморефлексії - імпліцитному та експліцитному. Зазначено, що співвідношення чітко поняттєво виражених правових уявлень (експліцитний рівень усвідомлень) і тих уявлень права, що інтуїтивно відчуваються, є неповними, глибинно несутнісними, здебільшого споглядальницькими (імпліцитний рівень), диспропорційними, з перевагами у бік імпліцитного уявлення. Зі збільшенням віку і життєвого досвіду сумарна кількість правильних суджень збільшується, проте, посилюється і спрямування у розумінні морально-правових ідей, норм та принципів за імпліцитним типом їх рефлексії. Зазначено про мету правового виховання, яка має полягати у залученні людей до знань про державу і право, законність, права та свободи громадян, формування у них стійкої орієнтації на законослухняну поведінку.

Висвітлено питання формування працівника правоохоронних органів в процесі соціалізації та адаптації в рамках оперативно-службової діяльності. Розглянуто процес соціалізації та адаптації молодого працівника правоохоронних органів, під час якого руйнуються старі звички, настрої та погляди та відбувається пристосування до нових традицій та звичок, які склалися в системі ОВС. Групові цінності, традиції та норми поведінки є складовою частиною духовної культури особистості співробітника правоохоронних органів, сприяють підвищенню професійної майстерності, утвердженню та розвитку рис його духовного світу. Підсумовано, що формування працівника органів внутрішніх справ здійснюється в процесі соціалізації та адаптації в рамках оперативно-службової діяльності. В процесі адаптації відбувається збагачення працівника правоохоронних органів новим професійним досвідом, а також збагачення соціальної та правової дійсності загалом.

Відзначено, що однією з форм родинного насильства, яке практикується сучасним розлученим подружжям, є використання дітей задля досягнення економічних, соціальних, психологічних переваг над "віртуальним противником" - стороною у судовій справі про усунення перешкод в участі у вихованні дітей. Розкрито механізми зародження родинного насильства в ранньому онтогенезі на прикладах із судової практики. Проаналізовано судові консультативні висновки психологічної експертизи насильства в родині. Констатовано аморальність та наукову недоцільність визначеної органами опіки участі батьків у вихованні неповнолітніх дітей.

Висвітлено проблему професійної підготовки майбутніх юристів в аспекті формування їх професійної Я-концепції. Відзначено, що ще під час професіоналізації юристів у ВНЗ перед студентами повинно актуалізуватися завдання самовизначення стосовно готовності до реалізації в реальній професійній діяльності суб’єкт-суб’єктного та суб’єкт-об’єктного принципів і тих професійних компетенцій, які їм відповідають. Розкрито зміст психологічного супроводу підготовки майбутніх юристів як системи організаційно-психолого-педагогічних заходів, основними складовими якого є інформаційна, діагностична, розвивальна, консультативна та корекційна робота. Зауважено, що однією із найдієвіших форм реалізації психологічного супроводу професійної підготовки юристів є впровадження спеціальних тренінгових програм. Розглянуто основні засади побудови програм з розвитку професійної самосвідомості майбутніх юристів та розвитку професійно значимих якостей. Зроблено висновок, що в результаті участі студентів-юристів у спеціалізованих програмах знижується число студентів з низьким рівнем професійної Я-концепції та зростає число студентів з високим інтеграційним і творчим рівнем.