На основі порівняльно-правової характеристики визначено особливості здійснення адміністративних процедур в Україні та країнах Європи. Проведено загальну характеристику адміністративних процедур в адміністративно-правовій доктрині. Охарактеризовано стан правового регулювання провадження адміністративних процедур в Україні та країнах Європи. Наголошено, що в основу законодавчого поділу адміністративних процедур має бути покладено їх класифікацію на формальні і спрощені (неформальні) процедури. Визначено, що метою законів про адміністративну процедуру, які діють на території країн Європи, є забезпечення захисту особи від свавілля з боку адміністрації. Встановлено, що до структури законів країн Європи про адміністративну процедуру відповідно до вимог міжнародних актів входить: визначення особливостей розгляду заяв і надання адміністративних послуг; визначення меж втручання у здійснення дискреційних повноважень суб'єкта публічного адміністрування; регламентація діяльності зі здійснення контролю та нагляду суб'єктом публічного адміністрування за власною ініціативою; визначення особливостей розгляду адміністративних звернень та адміністративних скарг. Висвітлено вітчизняний досвід регулювання здійснення адміністративних процедур, проведено порівняльно-правовий аналіз відповідних положень із зарубіжним і міжнародним законодавством у цій сфері. Визначено недоліки чинного законодавства України, вироблено конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства про адміністративну процедуру.

Увагу приділено комплексному дослідженню проблемних питань реалізації права на участь громадян у забезпеченні безпеки дорожнього руху, адміністративно-правовому забезпеченню, особливостям нормативного врегулювання участі громадян у правоохоронній сфері та сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розвитку сучасних форм участі громадян, громадської активності. Поглиблено сучасні наукові підходи до участі громадян у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розуміння участі громадян і її сучасних форм. Охарактеризовано зміст понять "участь громадян у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху", "громадський вплив", "соціальна зумовленість", "соціальна активність". Окреслено особливості нормативного регулювання сфери забезпечення безпеки дорожнього руху та діяльності громадян і громадських об'єднань у цій сфері. Обґрунтовано низку пропозицій щодо вдосконалення законодавства у сфері забезпечення участі громадян і громадських об'єднань у публічному адмініструванні як суб'єктів, які забезпечують публічні інтереси. Сформульовано рекомендації щодо реформування чинного законодавства у досліджуваній сфері теоретичного та практичного характеру, спрямованих на вдосконалення нормативної фіксації участі громадян у забезпеченні безпеки дорожнього руху.

Здійснено комплексне дослідження функцій адміністративно-деліктного права через уточнення місця адміністративно-деліктного права в системі права України та через аналіз функцій права взагалі та функцій адміністративного права зокрема. На підставі аналізу системи права України і критеріїв диференціації права зроблено висновок, що адміністративно-деліктне право є правовим інститутом адміністративного права. Доведено, що адміністративно-деліктне право: а) за методом правового регулювання відноситься до системи публічного права; б) за предметом і методом правового регулювання - до системи адміністративного права; в) за цілями, предметом і методом правового регулювання - до системи матеріального та процесуального адміністративного права; г) за цілями, предметом і методом правового регулювання, за специфічним набором способів і типів правового регулювання, а також за специфікою правового статусу суб'єктів правовідносин - до правових інститутів адміністративного права України. Поглиблено сучасні наукові дослідження з питань визначення змісту функцій права, запропоновано нові підходи до визначення змісту функцій адміністративного права та функцій адміністративно-деліктного права. Зокрема, використано три методологічні підходи, які суттєво змінюють традиційні уявлення про зміст, види та систему функцій адміністративно-деліктного права: а) дослідження предмета адміністративно-деліктного права дозволило простежити специфіку впливу предмета правового регулювання на систему і види функцій права; б) використання системного підходу дозволило визначити систему функцій адміністративно-деліктного права, яка характеризує його прояви як всередині системи права, так і за її межами; в) розгляд функцій адміністративно-деліктного права як єдності трьох понять - "цілі", "засоби" та "результат", дозволяє визначити функції адміністративно-деліктного права як відповідність правового стану, який склався у суспільстві у результаті адміністративно-деліктного правового регулювання, цілям і засобам адміністративно-деліктного правового регулювання. Ґрунтовно досліджено зміст, особливості правового закріплення та реалізації установчої, обмежувальної, профілактичної (превентивної), каральної, компенсаційної, правовідновлюючої, процесуальної та виховної функцій адміністративно-деліктного права.

Розглянуто питання концептуалізації й аналізу адміністративно-правового механізму інформаційного забезпечення протидії корупції у правоохоронних органах України. Надано комплексну характеристику сутності, меті, завданням і системі принципів цього інформаційного забезпечення. Визначено систему чинних нормативно-правових актів, що становлять адміністративно-правову базу інформаційного забезпечення протидії корупції у правоохоронних органах України. Сформульовано визначення досліджуваного механізму у широкому та вузькому аспектах, установлено його значення у державній політиці протидії корупції в Україні. Розкрито зміст досліджуваного механізму, зокрема, виокремлено та систематизовано суб'єктів інформаційного забезпечення протидії корупції у правоохоронних органах України. Систематизовано та проаналізовано комплекс заходів інформаційного забезпечення протидії корупції у правоохоронних органах України. Визначено та розкрито сутність існуючих методів означеного забезпечення. Виявлено недоліки в роботі цього механізму на практиці, в результаті чого з метою мінімізації численних практичних недоліків і вад адміністративно-правового механізму інформаційного забезпечення протидії корупції у правоохоронних органах сформульовано пропозиції загального характеру щодо оптимізації цього механізму та визначено основні шляхи вдосконалення правової бази вказаного механізму.

Проведено комплексний аналіз адміністративно-правових основ Державної фіскальної служби. Надано цілісну характеристику адміністративно-правового аспекту наукової інтерпретації, сутності й ознак Державної фіскальної служби в умовах реформування. Визначено особливості сучасного стану адміністративного законодавства щодо організації діяльності Державної фіскальної служби. Сформульовано складові елементи структури адміністративно-правового статусу Державної фіскальної служби, встановлено їх зміст. Охарактеризовано компетенцію та функції Державної фіскальної служби, визначено та розкрито сутність існуючих методів означеного забезпечення. Виявлено перелік проблем і шляхів удосконалення адміністративного законодавства щодо організації діяльності Державної фіскальної служби. Сформульовано тенденції розвитку адміністративного законодавства щодо організації діяльності Державної фіскальної служби. З'ясовано напрями запозичення позитивного зарубіжного досвіду адміністративно-правового регулювання організації діяльності фіскальних служб.

Наведено результати одного з перших в Україні досліджень стандартизації із позицій наукознавчого аналізу становлення господарського права в Україні і світі та можливостей застосування стандартизації як універсального засобу регулювання господарської діяльності. Зазначено, що міждисциплінарний підхід із використанням сучасних методів наукового пізнання суспільних явищ і процесів, досягнень господарського права надав можливість позбавитись односторонності при аналізі об'єкта та врахувати всі істотні аспекти впливу стандартизації на господарську діяльність і її здатність регулювати суміжні відносини, що породжуються господарською діяльністю. У результаті дослідження сформульовано й обґрунтовано низку положень, висновків і пропозицій, яким властиві елементи наукової новизни.

Проведено комплексне дослідження митних формальностей і дій, які виконуються під час переміщення товарів, громадян через митний кордон України на транспорті у міжнародному сполученні, особливостей адміністративно-правового регулювання процедури митного контролю та митного оформлення на різних видах транспорту. Поглиблено сучасні наукові дослідження процесу адаптації національного митного законодавства до міжнародних норм, правил і стандартів, який необхідно розглядати у двох напрямах: відповідно до міжнародних митно-правових норм; відповідно до європейських і національних правил та стандартів. Установлено, що залежно від напрямку переміщення (ввезення, вивезення, транзит), засобу переміщення (автомобільний, залізничний тощо), способу переміщення (ручна поклажа, вантажне відправлення тощо) та об'єкта (товари, припаси, пасажири тощо) митні формальності щодо процедур митного контролю та митного оформлення значно різняться. Визначено, що основними адміністративними процедурами на транспорті є митний контроль і митне оформлення, які настільки взаємозв'язані, що належність виключно до однієї з них деяких митних формальностей носить умовний характер. З'ясовано, що тільки на автомобільному транспорті передбачена двоканальна система митного контролю щодо самих транспортних засобів комерційного призначення. На залізничному, водному, повітряному транспорті двоканальна система митного контролю передбачена виключно для пасажирів цих транспортних засобів.

Проведено кримінально-правовий аналіз передбаченого ст. 374 КК України грубого порушення права на захист, увагу приділено підставі та засобам диференціації кримінальної відповідальності за нього, а також проблемам караності цього злочину. Розглянуто зміст права на захист як соціально-правової цінності та його значення в механізмі забезпечення прав людини і засад змагальності у кримінальному провадженні. Надано оцінку сучасному стану наукової розробки проблем відповідальності за порушення права на захист, а також фактичному стану реалізації кримінальної відповідальності за нього. Вивчено зарубіжний досвід забезпечення кримінально-правової охорони права на захист. Проаналізовано склад злочину, передбаченого ст. 374 КК України. Надано оцінку досконалості наявних у Загальній та Особливій частинах КК засобів, які забезпечують диференціацію кримінальної відповідальності за порушення права на захист. Розглянуто санкції, які містяться у ст. 374 КК України.

Увагу приділено комплексній кримінологічній характеристиці втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність і його запобіганню в Україні. Охарактеризовано кількісні та якісні показники втягнення неповнолітніх у злочинну й іншу антигромадську діяльність. Установлено, надано опис і пояснення кримінологічно значущим ознакам осіб, які вчиняють злочини, передбачені ст. 304 КК України. Здійснено їх кримінологічну типологію. Встановлено та надано науковий опис кримінологічно значущих ознак жертв втягнення неповнолітніх у злочинну й іншу антигромадську діяльність. Виділено й охарактеризовано вісім їх кримінологічних типів. Розвинуто наукове знання про особливості детермінації злочинів, передбачених ст. 304 КК України. Досліджено їх криміногенні та віктимогенні фактори, які диференційовані за рівнями і сферами відтворення. На цій підставі розроблено пропозиції щодо вдосконалення загальносоціального, спеціально-кримінологічного й індивідуального запобігання втягненню неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність.

Проведено перше в Україні наукове дослідження, в якому комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень правової науки на системному рівні аналізу й узагальнення виявлено, описано та пояснено феномен етнорелігійного тероризму, спрогнозовано тенденції його розвитку і трансформації в умовах сьогодення, а також запропоновано розгалужену систему заходів протидії цьому явищу. Досліджено поняття й ознаки етнорелігійного тероризму, проаналізовано його сучасний стан. Визначено основні тенденції поширення етнорелігійного тероризму у світі. Розглянуто етнорелігійний тероризм як інструмент геополітики. Проаналізовано теоретичні засади систематизації факторів етнорелігійного тероризму, систематизовано його загальні та специфічні фактори. Визначено особливості впливу факторів етнорелігійного тероризму у розрізі окремих регіонів світу. Здійснено віктимологічний аналіз, досліджено географію та механізм віктимізації жертв етнорелігійного тероризму. Визначено чинники, що впливають на віктимізацію жертв етнорелігійного тероризму. Здійснено типологізацію і кримінологічний аналіз жертв етнорелігійного тероризму. Розглянуто механізми протидії етнорелігійному тероризму. Окреслено параметри загальної моделі стратегії протидії етнорелігійному тероризму. Здійснено специфікацію національного та міжнародного механізмів протидії етнорелігійному тероризму.

Вивчено теоретико-прикладні аспекти регламентування відносин із приводу оподаткування майна в Україні. Наголошено, що відмітною ознакою майнових податків є те, що вони належать виключно до місцевих податків. Це зумовлює особливості їх суб'єктів та об'єктів, порядку встановлення і виконання обов'язку зі сплати тощо. Визначено склад податку на майно, до якого, зокрема, входять: а) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; б) плата за землю; в) транспортний податок. Конкретизовано дворівневий порядок закріплення відповідних майнових податків: 1) перший рівень - закріплення майнових податків і їх правового механізму Верховною Радою України на законодавчому рівні (у межах положень Податкового кодексу України); 2) другий рівень - прийняття місцевими радами рішення про встановлення відповідних майнових податків як обов'язкових до сплати в межах конкретної адміністративно-територіальної одиниці. Проаналізовано правові конструкції, за допомогою яких визначається правовий механізм майнових податків. Зокрема, визначається трискладовість нормативної форми закріплення місцевих майнових податків через поняття "податок на майно".

Увагу приділено аналізу механізму запобігання крадіжкам у сільській місцевості та розробці комплексу відповідних рекомендацій щодо вдосконалення його функціонування. Визначено поняття крадіжки в сільській місцевості, досліджено її зміст і сутність. Проаналізовано основні історичні етапи виникнення та розвитку сільської майнової злочинності і кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти власності. Встановлено особливості предмета крадіжки в межах села, об'єктивні та суб'єктивні ознаки зазначеного злочину. Визначено особливості особи крадія, розглянуто основні типи злочинців, які вчиняють крадіжку в сільській місцевості, та їх психологічних портретів. Зазначено, що дослідження детермінантів майнової злочинності дозволило сформулювати комплекс науково обґрунтованих теоретико-прикладних рекомендацій, спрямованих на оптимізацію механізму протидії крадіжкам, які вчиняються в сільській місцевості, та створення принципово нових форм кримінологічного впливу на майнову злочинність.

Здійснено теоретико-правову систематизацію доктринальних підходів до розуміння юридичної практики, уточнення й обґрунтування поняття юридичної практики, її форми, змісту, суб'єктів і функцій як "інструментальної" складової у функціонуванні правової системи суспільства. Досліджено правову систему як загальноправову модельну категорію та юридичну практику як її специфічний поліструктурний елемент, взаємодія якого з іншими елементами забезпечує функціонування всієї системи. Проаналізовано критерії юридичної практики, її структуру та використання правових засобів для досягнення юридичного результату. Окрему увагу приділено професійній юридичній діяльності, яка забезпечує всю юридичну практику, визначено статус юриста як суб'єкта цієї діяльності. Розглянуто співвідношення юридичної практики та юридичної праці, обґрунтовано юридичну техніку та юридичну технологію останньої. Досліджено взаємодію правотворчості і правозастосування, правосвідомості та правової культури, конкретизовано напрями подолання їх суперечностей і деформацій заради вдосконалення й оптимізації юридичної практики.

Проведено комплексне дослідження методики виявлення та розслідування злочинів, що вчиняються під час публічних закупівель у сфері охорони здоров'я. Розроблено криміналістичну характеристику злочинів у цій сфері. Визначено заходи оперативних підрозділів і державних контролюючих органів із виявлення зазначених злочинів. Окреслено типові слідчі ситуації, наведено до них слідчі (розшукові) дії. З'ясовано тактику проведення судових експертиз.

Виконано комплексне дослідження проблем, пов'язаних із діяльністю підрозділів Національної поліції щодо запобігання насильницьким злочинам проти життя та здоров'я особи, що вчиняються студентами ВНЗ. Наведено кримінологічну характеристику насильницьких злочинів проти життя та здоров'я особи, визначено організаційно-правові та інформаційні аспекти діяльності підрозділів Національної поліції щодо запобігання зазначеним злочинам. Окреслено загальні й індивідуальні заходи підрозділів Національної поліції щодо запобігання насильницьких злочинів проти життя та здоров'я особи, що вчиняються студентами ВНЗ. Розроблено пропозиції щодо внесення змін до нормативно-правових актів.

Досліджено передумови кодифікації приватного права в Австрійській імперії в кінці XVIII - на початку XIX ст. Проаналізовано структуру, джерела, основні положення Австрійського цивільного кодексу 1797 р. для Галичини. Досліджено структуру, джерела й основні положення Цивільного кодексу Австрії 1811 р. З'ясовано особливості функціонування Цивільного кодексу Австрії 1811 р. на території Угорщини. Охарактеризовано зміни в австрійському цивільному законодавстві упродовж XIX ст. і три новели до Цивільного кодексу Австрії 1811 р. Подано види зобов'язань і підстави їх виникнення. З'ясовано підстави зміни та припинення зобов'язань за Цивільним кодексом Австрії 1811 р. Розглянуто договір як підставу виникнення зобов'язань за Цивільним кодексом Австрії 1811 р., надано характеристику окремих видів договорів. З'ясовано порядок укладення, форму й умови договору. Визначено зобов'язання із заподіяння шкоди, а також зобов'язання, підставою виникнення яких були односторонні акти й інші юридичні факти. Проаналізовано вплив австрійського цивільного права на кодифікацію власного права в Польщі у міжвоєнний період. Проаналізовано зміст Польського Зобов'язального кодексу 1933 р. Досліджено рецепцію австрійського цивільного права в Чехословаччині у міжвоєнний період. Надано загальну характеристику рецепції Цивільного кодексу Австрії в Румунії.

Проаналізовано сутність та основні напрямки соціології права Є. Ерліха. Розкрито зміст і сутність концепції "живого" права Є. Ерліха як з історичної точки зору, так і з точки зору специфіки суспільних відносин глобалізованого світу. Розглянуто теорію вільного правознаходження й установлено, що дана теорія найбільш широко застосовується у діяльності міжнародних судових установ. Здійснено аналіз доктрини міжнародного права з погляду розуміння міжнародного права як "живого організму", досліджено походження міжнародного права відповідно до теорії "живого" права. Обґрунтовано, що сучасному міжнародному праву як "живому" притаманні такі риси, як гнучкість, адаптивність до змінних обставин, здатність регулювати різноманітні види відносин між різними за своєю природою суб'єктами. З'ясовано роль діяльності універсальних міжнародних судових установ у розвитку сучасного міжнародного права як "живого" права. Встановлено сутність і правову природу еволютивного тлумачення міжнародного права та правового активізму міжнародних судових установ.

Розглянуто теоретичні засади та систему засобів удосконалення державного регулювання розвитку зеленого туризму в Україні. Визначено, що зелений туризм - це комплексний розвиток сільських територій, соціально-економічний розвиток територіальних громад, покращання благоустрою населених пунктів і сільської інфраструктури, створення нових джерел надходжень до місцевих бюджетів. Зазначено, що розвиток сільського зеленого туризму виконує такі функції: одержання додаткових фінансових джерел для аграріїв і представників фермерських господарств (частину з цих доходів можна направити на капітальний ремонт чи будівництво нових об'єктів аграрної інфраструктури); одержання органами місцевого самоврядування всіх рівнів додаткових надходжень до місцевих бюджетів; можливість розвитку сільської інфраструктури: вода, каналізація, дороги, громадський транспорт, що сприяє поліпшенню життя на селі, підвищенню стандартів та умов життєдіяльності територіальних громад сіл і селищ. Обгрунтовано, що вдосконалення державного регулювання зеленого туризму можливе за умови упровадження таких заходів: розроблення й упровадження ефективного нормативно-правового забезпечення зеленого туризму; формування державної стратегії розвитку зеленого туризму та планування діяльності всіх суб'єктів взаємовідносин цієї сфери; розроблення механізмів державного залучення населення сіл і селищ до такого виду діяльності; надання консультаційних послуг особам, які вирішили працювати у сфері зеленого туризму. Доведено значущість кластерного підходу до організації сільського зеленого туризму. Акцентовано, що переваги створення кластера сільського зеленого туризму полягають у тому, що з різних підприємців (власників садиб, представників сфери послуг, місцевих майстрів), державних органів та органів місцевого самоврядування, громадськості утворюються об'єднання, які за рахунок координації спільних зусиль можуть ефективно створювати та реалізувати туристичний продукт сільського туризму, наслідком чого є всебічний розвиток сільських територій через ефективне використання ресурсів.

Наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення актуального наукового завдання щодо формування моделі результативної взаємодії ОМС (органи місцевого самоврядування) із СВД (суб'єкти волонтерської діяльності) у СР (соціальна робота) на основі наукового обґрунтування її структури та складових у теоретичному та методичному аспектах. Установлено, що одним із пріоритетних завдань СОМС (система органів місцевого самоврядування) для налагодження взаємодії зі СВД є гармонійне поєднання принципів організації та самоорганізації в нелінійному середовищі, а також створення умов для активізації самоорганізованих структур, якими виступають СВД. Виявлено підходи до формування моделі результативної взаємодії ОМС із СВД в нелінійному середовищі, де ключовим критерієм виділення зазначених підходів є час реагування на подію зовнішнього середовища та характер сприйняття СОМС цих подій. Розроблено й обґрунтовано модель взаємодії СОМС із СВД у СР, в якій змістовим наповненням є такі складники: запит, потреби населення; функції та повноваження суб'єктів взаємодії; організаційне, нормативно-правове, ресурсне забезпечення й оцінка результативності діяльності суб'єктів СР, а серцевинною площиною цієї моделі виступає СР. Наведено практичні рекомендації щодо створення умов для впровадження моделі взаємодії ОМС із СВД, а саме визначено заходи, які мають комплексний характер, що передбачав організаційний, соціальний, мотиваційний, інформаційний, інноваційний механізми, механізм кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Обгрунтовано теоретико-методологічні засади та розроблено науково-практичні рекомендації щодо формування та вдосконалення механізмів державного регулювання підвищення кваліфікації керівних кадрів органів влади в умовах реформування державного управління в Україні. Уточнено сутність і види підвищення кваліфікації керівних кадрів органів влади, досліджено проблему визначення його результативності й ефективності. Розкрито зміст і класифікацію механізмів державного регулювання, удосконалено систему принципів їх формування з урахуванням особливостей об'єкта дослідження. Проаналізовано тенденції та виявлено основні етапи розвитку вітчизняної системи підвищення кваліфікації керівних кадрів органів клади, охарактеризовано його державне регулювання від часу створення партійно-державної номенклатури в УРСР і донині. З'ясовано актуальні проблеми функціонування системи підвищення кваліфікації на основі емпіричних досліджень. Проаналізовано й узагальнено зарубіжний досвід формування механізмів державного регулювання моделей розвитку керівних кадрів органів влади та розроблено пропозиції щодо його імплементацції в Україні. Обґрунтовано та розроблено модель підвищення кваліфікації керівних кадрів органів влади, орієнтовану на формування доданої вартості людського капіталу, на основі поєднання ціннісного й економічного підходів, принципів прагматизму та людиноцентризму. Запропоновано технологію її запровадження. Обгрунтовано заходи з удосконалення контролю підвищення кваліфікації керівних кадрів та технологію аудиту підвищення професійної компетентності персоналу в органах влади. На основі синхронізації проблемно-орієнтованого, правового, організаційного та ресурсного проєктування вдосконалено механізми державного регулювання підвищення кваліфікації керівних кадрів органів влади відповідно до концептуальних напрямів його реформування, розроблено рекомендації щодо їх запровадження.