Публікації випуска

Попередній перегляд:

Публікації випуска

Попередній перегляд:

Публікації випуска

Метою дослідження є отримання інформації про творчий шлях Дженнаро Астаріти (бл. 1745–1805), італійського композитора неаполітанської оперної школи, через комплексну атрибуцію його нотних джерел з відділу музичних фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні методів спеціальних історичних дисциплін – археографії, книгознавства і філігранології, музичного джерелознавства та власних емпіричних спостережень стосовно визначення авторства та датування нотних документів. Наукова новизна роботи пов’язана з першим дослідженням нотних джерел Дж. Астаріти з фондів Бібліотеки на предмет їхньої відповідності категоріям автограф, авторизований рукопис і прижиттєва копія. Також уточнені та встановлені назви творів, з’ясовані можливі шляхи надходження документів. Підтверджено, що рукописна партитура опери без назви [«Gernando e Costanza»] (1787, лібрето «L’Isola disabitata» П. Метастазіо) – це автограф композитора. Вперше вводиться до наукового обігу автограф партитури арії Компаньона (1785–1787, лібрето К. Гольдоні з опери «Il paese della Сuccagna», або «L’isola del Bengodi»). Партитура опери «Збитенник» (1786, лібрето Я. Княжніна) – автограф, але є написи словесного тексту у вокальних партіях іншим почерком (тобто – авторизований рукопис). Інструментальні партії увертюри до опери «Збитенник» є прижиттєвими копіями. Вперше подається розширений перелік опер Дж. Астаріти, складений за різними джерелами, з позначенням жанру, місця та часу прем’єри, доповнений перекладом назв українською мовою. Висновки. Відомості про рукописи надали змогу скоригувати інформацію щодо творчої спадщини та біографії композитора, зокрема ймовірне місце його перебування в 1785–1787 рр. Загалом Дж. Астаріта написав більше 50 опер, майже 40 з них є різновидами італійської комічної опери (drama giocoso, opera buffa, farsa), 7 опер-серіа. Судячи з репертуару театрів, опери Дж. Астаріти були конкурентоспроможними у XVIII ст., а його музика знаходила відгук у широкої публіки. Водночас, отримана інформація надала змогу поглибити наші знання про музичні смаки представників української еліти XVIII ст., оскільки досліджувані документи є частиною нотної колекції Олексія Розумовського.. The aim of the study is to obtain information about the creative path of Italian composer G. Astaritа (с. 1745–1805) by the method of сomplex research of his music sources available in the Music Fonds Department of the V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine (VNLU). The methodology of the research is based on the application of methods of special historical disciplines – archeography, book studies and filigranology,musical source studies and personal empirical observations. The scientific novelty of the work. For the first time musical sources by G. Astarita from the VNLU fonds have been classified into the categories of autographs, authorized manuscripts and lifetime copies. The titles of some of the works have been clarified and some of them have been defined for the first time, possible ways of documents acquisition for the collection are outlined. It is confirmed that the handwritten score of the untitled opera [«Gernando e Costanza»] (1787, libretto «L'Isola disabitata» by P. Metastasio) is the autograph of the composer. The autograph of the Aria by Compagnone (1785–1787) was introduced into scientific circulation. The score of the opera «The Vendor of Sbiten» (1786, libretto by Ya. Kniazhnin) is an autograph, but in the vocal parts there are inscriptions except by Astarita also in other handwriting (that is, an authorised manuscript). Manuscripts of instrumental parts of the overture to the opera «The Vendor of Sbiten» are copies of the 18th century (c. 1786 year). For the first time, an extended list of G. Astarita's operas, compiled from various sources, with an indication of the genre, location and time of the premiere, supplemented by a translation of the titles into Ukrainian. Conclusions. The information from the manuscripts made it possible to adjust assertion about the composer’s creative heritage and biography, including his location in 1785–1787. In total, G. Astarita has written about 60 operas, almost 40 of them are varieties of Italian comic opera (drama giocoso, opera buffa, farsa), and 7 opera seria. G. Astarita’s operas were competitive in the 18th century judging from the repertoire of theaters and his music was supported by the general public. At the same time, the information obtained allowed us to contribute to the definition of musical tastes of representatives of the Ukrainian elite of the 18th century, since this documents are part of the music collection of Oleksii Rozumovskyi.. Целью исследования является получение информации о творческом пути Дж. Астариты (ок. 1745–1805), итальянского композитора неаполитанской школы, методом осуществления комплексной атрибуции его нотных документов из отдела музыкальных фондов Национальной библиотеки Украины имени В. И. Вернадского. Методология исследования основана на применении методов специальных исторических дисциплин – археографии, книговедения и филигранологии, музыкального источниковедения и собственных эмпирических наблюдений относительно авторства и датировки нотных документов. Научная новизна работы связана с первым исследованием нотных источников Дж. Астариты из фондов Библиотеки на предмет их соответствия категориям автограф, авторизованная рукопись и прижизненная копия, уточнены и установлены названия произведений, выяснены возможные пути их поступления в коллекцию. Подтверждено, что рукописная партитура оперы без названия [«Gernando e Costanza»] (1787, либретто «L’Isola disabitata» П. Метастазио) – автограф композитора. Впервые вводится в научный оборот автограф партитуры арии Компаньона (1785–1787, либретто К. Гольдони из оперы «Il paese della Сuccagna» или «L’isola del Bengodi»). Партитура оперы «Сбитенщик» (1786, либретто Я. Княжнина) – автограф, но имеются надписи словесного текста в вокальных партиях другим почерком (то есть – авторизованная рукопись). Инструментальные партии увертюры к опере «Сбитенщик» являются прижизненными копиями. Впервые подается расширенный перечень опер Дж. Астариты, составленный по разным источникам, с указанием жанра, места и времени премьеры, дополненный названиями опер в переводе на украинский язык. Выводы. Сведения о рукописях дали возможность скорректировать информацию о творческом наследии и биографии композитора, в частности о вероятном месте его пребывания в 1785–1787 годах. Дж. Астарита написал около 60 опер, почти 40 из них являются разновидностями итальянской комической оперы (drama giocoso, opera buffa, farsa), 7 опер-сериа. Судя по репертуару театров, оперы Дж. Астариты были конкурентоспособными в XVIII веке, а его музыка находила отклик у широкой публики. Кроме того, полученная информация предоставила возможность скорректировать наши знания о музыкальных вкусах представителей украинской элиты XVIII века, поскольку исследуемые документы являются частью нотной коллекции Алексея Разумовского.

Попередній перегляд:

Публікації випуска

Метою роботи є представлення та введення до наукового обігу рукописного збірника-конволюта XVIII ст. РД-203 з фондів Національного музею історії України, який походить із зібрання відомого колекціонера Андрія Титова. Стаття передбачає визначення та контекстуалізацію текстів, що ввійшли до збірника. Методологію роботи становлять базові текстологічні та кодикологічні методики, прийоми порівняльно-історичного аналізу. Наукова новизна полягає в тому, що вперше зроблено спеціальний опис вказаного збірника-конволюта, простежено його історію, визначено й проаналізовано тексти – складові збірника. Висновки. Збірник РД-203 є пам’яткою старообрядницької культури XVIII ст. Найвірогідніше, він, пов’язаний із Соловецьким монастирем. У збірнику представлено два твори. Перший – це перекладна полемічна пам’ятка "Розмова з Ахмедом сарацином". Її датування та походження є дискусійними. Існує традиція приписувати текст Самону з Гази, християнському єпископу ХІ ст. Проте є більше підстав уважати "Розмову" псевдоепіграфом XVI ст. Вона була перекладена по-слов’янському братами Ліхудами наприкінці XVII ст. і ввійшла до їхнього компендіуму "Меч Духовний". Другим складником збірника є Пʼята Соловецька Чолобитна розлогої редакції. Цей твір було сторено у Соловецькому монастирі напередодні повстання 1668–1676 рр. проти церковної реформи московського патріарха Никона. Автором Чолобитної був Геронтій, один з ідеологів повстання. Склад конволюта і його кодикологічні особливості ілюструють історію рецепції та побутування зазначених творів у старообрядницькому середовищі XVIII ст. "Розмова з Ахмедом сарацином" відтворена в повному обсязі. Натомість П’ята Соловецька Чолобитна розлогої редакції представлена в урізаному вигляді. Це може засвідчувати пріоритети укладача збірника, який надавав більшого значення перекладному творові. До Києва збірник потрапив випадково близько 1928 р. у зв’язку з перевезенням українських рукописів з російських бібліотек і музейних сховищ.. The goal of the research is to present and introduce into scientific circulation a manuscript compendium RD-203 of the 18th century from the National Museum of the History of Ukraine, which comes from the collection of the famous collector Andrii Tytov. The article provides a definition and contextualization of the texts included in the compendium. The methodology of the research consists of basic textual and codicological methods as well as the methods of comparative and his torical analysis. Scientific novelty: for the first time, the compendium-convolute is described, its history is traced, and its texts-components are defined and analyzed. Conclusions. The compendium RD-203 is an artifact of Old Believer culture of the 18th century. Most likely, it is connected with the Solovki Monastery. The compendium consists of two works. The first of them is the translated polemical text “Conversation with Ahmed the Saracen”. Its dating and origins are debatable. There is a tradition of attributing the text to Samon of Gaza, a Christian bishop of the 11th century. However, there are more reasons to consider the “Conversation” a pseudo-epigraph of the 16th century. It was translated into Slavonic language by the Likhud brothers at the end of the 17th century and included to their work “Spiritual Sword”. The second component of the compendium is the extensive edition of the Fifth Solovki Plea. This work appeared on the eve of the uprising of 1668–1676 in the Solovki Monastery against the church reform of Moscow Patriarch Nikon. The author of the Plea was Gerontius, one of the ideologues of the uprising. The composition of the convolute and its codicological features illustrate the history of reception and circulation of these works in the Old Believer milieu of the 18th cen tury. The “Conversation with Ahmed the Saracen” is reproduced in full. Instead, the extensive edition of the Fifth Solovki Plea is presented in a truncated form. This may indicate the priorities of the compiler of the compendium, who attached more importance to the translated work. The compendium came to Kyiv by chance around 1928 in connection with the transportation of Ukrainian manuscripts from Russian libraries and museum repositories.

Попередній перегляд: