|
|
343.1
М 11
Місечко, Микола Миколайович.
Судовий контроль слідчого судді за обґрунтованістю підозри при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження [Текст] : автореферат дис. ... д.філософ : 081 / М. М. Місечко ; керівник В. В. Лисенко, 2024УДК:
Анотація: Дисертація присвячена розробці науково обґрунтованих засад діяльності слідчого судді щодо здійснення судового контролю за обґрунтованістю підозри при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження.У результаті уточнення категоріального апарату запропоновано авторське трактування поняття «підозра», під яким слід розуміти припущення слідчого та/або прокурора про причетність особи до вчинення діяння, що містить ознаки кримінального правопорушення, виражене у відповідному процесуальному рішенні та обґрунтоване наявними у кримінальному провадженні матеріалами, що підлягає подальшій перевірці з метою підтвердження чи спростування. Запропоновано видовий поділ обґрунтованої підозри залежно від підстав повідомлення про підозру, поклавши в основу поділу обсяг наявної доказової бази. Виокремлено безпосередню (серйозну) та опосередковану (просту) обґрунтовані підозри. На основі видового поділу розкрито критерій «обґрунтованості підозри». Доведено, що межі критерії обґрунтованості для серйозної та простої підозр різні та будуть зумовлюватись відмінним ступенем вагомості інформації, яка становить основу для рівня переконаності, що необхідний для прийняття рішення про повідомлення про підозру.Проаналізовано проблематику обґрунтованості підозри через умову «наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення». Встановлено, що для слідчого судді подані докази є вичерпною сукупністю даних щодо обставин, на які посилаються сторони кримінального провадження. Оцінюючи подані докази, слідчий суддя приймає рішення, яке на підставі проведеної оцінки має бути єдино правильним, оскільки воно, попри проміжний характер, істотно впливає на весь подальший хід кримінального провадження. Висновки слідчого судді ґрунтуються на логічному осмисленні всіх доказів, як окремо, так і в їх сукупності, з урахуванням вимог закону та практики доказування. Сутністю оцінки доказів є визначення всіх їх властивостей: належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв’язку, тому усунення будь-яких властивостей із змісту оцінки доказів видається неприпустимим. Під час проведеного аналізу запропоновано вважати вмотивованість самостійною вимогою, яка пред’являється до обґрунтованої підозри. Обґрунтовано, що пояснення механізму прийняття рішень щодо оцінки доказів, а також того, чому одні докази приймаються, а інші відкидаються, лежить в основі мотивування обґрунтованості підозри. Встановлено, що належне й достатнє мотивування обґрунтованості підозри має важливе значення в аспекті забезпечення законності кримінального провадження, прав і законних інтересів підозрюваного, у тому числі – права підозрюваного на оскарження повідомлення про підозру.Піддані аналізу основні позиції, які стосуються змісту процедури оскарження повідомлення про підозру. Встановлено, що вона: виражає законні інтереси та потреби підозрюваних; є засобом припинення порушень законних прав та інтересів підозрюваних; свідчить про незадовільну роботу осіб, задіяних у складенні та врученні повідомлення про підозру; сприяє вдосконаленню роботи прокурорів та слідчих; є джерелом для ініціатив щодо внесення змін до КПК України, пов’язаних з оскарженням повідомлення про підозру. У зв’язку з недосконалістю процедури оскарження повідомлення про запропоновано: передбачити форму та обов’язкові реквізити скарги на повідомлення про підозру; встановити чітку регламентацію строків оскарження повідомлення про підозру.У дисертаційній роботі сформульована та підтверджена позиція, згідно з якою єдиним суб’єктом, який може дати об’єктивну оцінку обґрунтованості підозри на стадії досудового розслідування, є слідчий суддя. Будучи суддею суду першої інстанції, він зберігає властиву тільки судовій інстанції об’єктивність та неупередженість, по створенню умов для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків. На основі проведеного аналізу запропоновано наділити слідчого суддю, як судового контролера за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, повноваженнями на санкціонування дозволу на здійснення повідомлення про підозру. Запропоновано доповнити кримінальне процесуальне законодавство розробленим окремим порядком щодо розгляду клопотання про надання слідчим суддею дозволу на повідомлення про підозру.. The dissertation is devoted to the development of scientifically sound principles of activity of the investigating judge in exercising judicial control over the validity of suspicion during the applying measures of ensuring the criminal proceedings.As a result of clarification of the categorical apparatus, the author offers her own interpretation of the concept of «suspicion», which should be understood as an assumption of an investigator and/or prosecutor about the involvement of a person in an act containing signs of a criminal offence, expressed in a relevant procedural decision and substantiated by the materials available in criminal proceedings, which is subject to further verification with a view to confirmation or refutation. The author proposes a specific division of reasonable suspicion depending on the grounds for notification of suspicion, based on the scope of the available evidence base. The author distinguishes between direct (serious) and indirect (simple) reasonable suspicion. On the basis of the species division, the author suggests the criterion of «reasonable suspicion». It was proved that the limits of the reasonableness criterion for serious and simple suspicion are different and will be determined by a different degree of weight of information which forms the basis for the level of conviction required to decide on notification of suspicion.The author analyzed the issue of reasonableness of suspicion through the grounds of «availability of sufficient evidence to suspect a person of committing a criminal offence». It was established that for an investigating judge, the evidence submitted is an exhaustive set of data on the circumstances referred to by the parties to criminal proceedings. When assessing the submitted evidence, the investigating judge decides that, based on the assessment, must be the only correct one, since it, despite its interim nature, significantly affects the entire further course of criminal proceedings. The investigating judge's conclusions are based on a logical understanding of all evidence, both individually and in their totality, considering the requirements of the law and evidence practice. The essence of evidence assessment is to determine all of its properties: relevance, admissibility, reliability, sufficiency and interconnection, and therefore, it seems inadmissible to exclude any of these properties from the content of evidence assessment.In the course of the analysis, the author suggests that motivation should be considered an independent requirement for reasonable suspicion. It is substantiated that an explanation of the decision-making mechanism for evaluating evidence, as well as why some evidence is accepted and others are rejected, is at the heart of the reasoning for the reasonableness of suspicion. The author establishes that proper and sufficient justification of the reasonableness of suspicion is important in terms of ensuring the legitimacy of criminal proceedings, the rights and legitimate interests of a suspect, including the suspect's right to appeal against a notice of suspicion.The author analyses the main positions concerning the content of the procedure for appealing against a notice of suspicion. The author establishes that it: expresses the legitimate interests and needs of suspects; is a means of stopping violations of the legitimate rights and interests of suspects; indicates unsatisfactory performance of persons involved in the preparation and delivery of a notice of suspicion; contributes to the improvement of the work of prosecutors and investigators; and is a source for initiatives to amend the CPC of Ukraine related to appealing against a notice of suspicion. Due to the imperfection of the procedure for appealing against a notice of suspicion, it is proposed to: provide for a form and mandatory details of a complaint against a notice of suspicion; establish clear regulation of the time limits for appealing against a notice of suspicion.The dissertation formulates and confirms the position that the only subject who can give an objective assessment of the validity of suspicion at the stage of pre-trial investigation is an investigating judge. As a judge of the court of first instance, he/she retains the objectivity and impartiality inherent in a court of law, and is responsible for creating conditions for the parties to exercise their procedural rights and fulfil their procedural obligations. Based on the analysis, the author suggests that an investigating judge, as a judicial supervisor of the rights, freedoms and interests of persons in criminal proceedings, should be empowered to authorise a notice of suspicion. It is proposed to supplement the criminal procedure legislation with a separate procedure for consideration of a petition for an investigating judge to issue a notice of suspicion.
Дод. точки доступу:
Лисенко, Володимир Васильович (керівник.); Volodymyr Lysenko; Mykola Misechko; Державний податковий університет
|
|