Доведено, що у другій половині XX ст. паронімічна атракція (семантичні зближення на грунті фонетичної подібності являла собою засадничий принцип розвитку поетичної мови, зокрема української поезії в діаспорі періоду 1960 - 1980 рр. Відзначено, що лексико-семантичні поля та лексико-тематичні групи є важливими конституентами мовно-поетичної системи діаспорної поезієї. Здійснено детальний аналіз текстового функціонування та розвитку домінантних лексико-семантичних полей "людина", "Україна", "мова - слово" та лексико-тематичних груп "назви природних стихій", "назви рослин", "назви птахів", "звук", "час", "sacrum", "назви кольорів" тощо. Описано систему їх традиційно-поетичних (наприклад фольклорних) та контекстуально-семантичних (індивідуально-авторських) функціонально-естетичних модифікацій.

  Завантажити