Проаналізовано нинішній стан дослідження системи власних назв Київської Русі в українській і зарубіжній лінгвістиці. На матеріалі прозових творів С. Скляренка, С. Плачинди та В. Шевчука простежено образно-смислові, функціональні характеристики онімної лексики в художньому тексті. Назва художнього твору є одним із найважливіших символів, фокусом реалізації авторського задуму. Визначено особливості художнього моделювання історичної дійсності кожним із письменників, індивідуально-авторську своєрідність уведення в літературний контекст цілого масиву топонімів, антропонімів, міфонімів, що є важливими характеристичними маркерами епохи Київської Русі.

  Завантажити