Показано розвиток неоромантизму в українській прозі, починаючи від О.Кобилянської до 1920-х - 1930-х рр., а також наявність традицій, спільного та своєрідного у неоромантиків "старшого" та "нового" поколінь. Висвітлено філософсько-психологічні, культурно-історичні та літературно-естетичні аспекти художніх світів О.Турянського, Р.Купчинського, А.Чайковського, А.Лотоцького, Б.-І.Антонича, К.Гриневичевої, доробок яких розлянуто у порівняльно-типологічному аспекті з творами західноєвропейських письменників-модерністів того періоду, а також визначено особливості їх індивідуальних стилів. Неоромантизм розглянуто як літературний напрям, який базується на літературно-естетичних і світоглядних засадах, які представляють загальнолюдський світогляд, що має глибоке культурно-історичне коріння та грунтується на оптимістичній вірі і християнських принципах, характерних для цілої епохи міжвоєнного періоду - епохи відродження та самоусвідомлення української нації, а також її боротьби за державність, що виражало її національну своєрідність, створило позитивні умови для формування цього літературного напряму на теренах Західної України. Значну увагу приділено синтетичному характеру неоромантичного літературного напряму й аналізу типологічних рис неоромантизму. Вивчення неоромантичної творчості прозаїків 1920-х - 1930-х рр. дає змогу більш повною мірою висвітлити літературний процес у міжвоєнній Галичині, визначити його особливості, тенденції, пріоритети.

  Завантажити