Здійснено цілісне філософсько-релігієзнавче дослідження трансформації кальвінізму як специфічного феномену української духовної культури. Розкрито суть і висвітлено основні тенденції становлення та функціональне буття кальвінізму в українському соціумі за умов міжкультурних взаємодій. Поширюючись у західноєвропейському й українському просторі, кальвінізм набуває нових форм і ознак за умов його реального зіткнення з історичними, соціальними, політичними, економічними проблемами та їх етнокультурними традиціями, адаптація до яких зумовлює періодизацію еволюції цієї ранньопротестанської конфесії. Запропоновано тезу, що кальвінізм як релігійна система здійснює прояв її доктринальної сталості насамперед у антропологічному й еклезіологічному вченні, збереженні витокових структурних і організаційних засад, а також виявляє динаміку ідейної культової та позакультової практики. Показано особливості еволюції міжконфесійних відносин і екуменічного потенціалу представників українського кальвінізму. На підставі компаративного аналізу охарактеризовано зміст, структурну наповненість і видозміни у релігійній діяльності представників Української євангельсько-реформованої церкви та Закарпатської реформаторської Церкви у контексті праксеологічного виміру.

  Завантажити