Дисертацію присвячено питанням біліодигестивного дренування методом холецистоєюностомії. У роботі з використанням традиційних та оригінальних способів вивчення функціонального стану органів шлунково-кишкового тракту досліджено вплив різних способів виключення ділянки порожньої кишки на суміжні та віддалені органи травного каналу. У порівняльному аспекті розглянуто ефективність різних способів виключення ділянки кишки з метою запобігання ентеробіліарному рефлюксу. Розроблено новий напрямок у біліоєюнальному дренуванні, який грунтується на концепції виключення із травлення максимально короткого сегмента порожньої кишки з обов'язковим формуванням у його гирлі клапанної перешкоди. За даних умов встановлено, що виключення ділянки порожньої кишки повним двобічним перетином нивелює негативний вплив подразнення її нерозбавленою хімусом жовчею на діяльність органів шлунково-кишкового тракту. Виявлено залежність розвитку явищ дуоденостазу від конструкції міжкишкового співустя у разі розташування анастомозу поблизу дуоденоєюнального переходу. Доведено, що навіть арефлюксний клапанний анастомоз не запобігає утворенню висхідної інфекції у жовчних шляхах. З метою запобігання даного недоліку проведено превентивні заходи, які спрямовано на анастезію кишкової брижі та очищення мобілізованого сегмента від вмісту органа. Запровадження розробок у клініку довело спроможність організму пацієнтів взагалі та його шлунково-кишкового тракту до нормалізації зрушень моторно-евакуаторної функції, що спричинені втручанням, дозволило значно покращити перебіг компенсаторно-пристосувальних процесів у порівнянні з традиційними способами застосування біліодигестивних анастомозів.

  Скачати повний текст

Встановлено, що найскладніше діагностувати хворих зі змішанами формами жовтяниці, коли в клінічних, лабораторних і сонографічних показниках присутні озаки обтураційної та паренхіматозної жовтяниці. Розкрито морфологічну природу дифузних захворювань печінки, які мають місце у 78 % хірургічних хворих з синдромом жовтяниці. Доведено, що за обтурації жовчовивідних шляхів на тлі хронічних дифузних захворювань печінки першим етапом хірургічного лікуванням має бути ендоскопічна або інтервенційна декомпресія жовчих шляхів і застосування екстракорпоральних методів детоксикації. Розроблено діагностичні алгоритми синдрому жовтяниці, математично-статистичні моделі, що дозволяють провести диференційну діагностику з точністю до 85 %.

  Скачати повний текст

Вивчено зміни основних компонентів гомеостазу, лабораторних показників ендотоксикозу у випадку обтураційної товстокишкової непрохідності, що дозволило поглибити розуміння патогенезу даного захворювання. Впроваджено діагностично-лікувальну тактику, яка базується на класифікації обтураційної товстокишкової непрохідності за двома ступенями її клінічного розвитку та об'єктивній оцінці тяжкості стану хворих за системою SAPS-II. Надано характеристику морфологічних змін стінки супрастенотичної кишки. Розроблено модифіковані тактичні принципи лікування. Впроваджено до клінічної практики нові варіанти оперативного втручання з визначенням показань до їх застосування. Визначено особливості технології виконання цих оперативних втручань у випадку даної патології. Доведено, що обов'язковим етапом виконання невідкладного оперативного втручання у разі обтураційної товстокишкової непрохідності є проведення інтраопераційної декомпресії та лаважу супрастенічного відрізку кишечника, обгрунтовано ефективність запропонованого способу та пристрою для його виконання. Досліджено результати клінічної ефективності розроблених та впроваджених методик на основі аналізу тяжкості перебігу післяопераційного періоду, лабораторних показників ендотоксикозу, порушення функції органів дихання та безпосередніх результатів лікування. Завдяки застосуванню комплексної діагностичної програми, раціонального вибору хірургічної тактики з впровадженням розроблених методик зросла кількість первинно-відновних оперативних втручань з 6,3 % до 18,9 %, двоетапних - із 33,9 % до 45,4 % та знизилась кількість сформованих ентеростом із 51,2 % до 28,1 %, а частота післяопераційних ускладнень зменшилася з 48,5 % до 22,4 %, показник післяопераційної летальності - з 28,7 % до 16, 3 %.

  Скачати повний текст

Висвітлено вплив напруженого пневмоперитонеуму на системи дихання та кровообігу у хворих похилого і старечого віку. На основі спірометричних, реографічних та доплерографічних досліджень уточнено закономірності та механізми респіраторних й гемодинамічних порушень у даної категорії хворих на різних етапах лапароскопічної холецистектомії. Надано порівняльну оцінку впливу індивідуалізованих режимів пневмоперитонеуму на показники зовнішнього дихання та гемодинаміки. Розроблено прилад, який дозволяє моделювати умови, близькі до реального пневмоперитонеуму, і обгрунтовано вибір раціональних його параметрів. З метою профілактики ускладнень з боку органів дихання й кровообігу у пацієнтів зі зниженими резервними можливостями кардіореспіраторної системи запропоновано методику керованого пневмоперитонеуму, який реалізується як "програмований" змінний пневмоперитонеум.

  Скачати повний текст

Вивчено умови та головні причини виникнення ушкоджень жовчних проток, а також обгрунтовано шляхи їх профілактики. На підставі вивчення результатів відновлювальних і реконструктивних операцій розроблено та впроваджено у клінічну практику схеми хірургічної тактики у випадку ушкодження жовчних проток залежно від виду ушкоджень. Визначено, що для лікування потерпілих з колото-різаними пораненнями позапечінкових жовчних проток необхідно дотримуватися тих же принципів, що й для хворих з інтраопераційними ушкодженнями. Досліджено, що умовою зниження незадовільних результатів хірургічного лікування хворих з інтраопераційними ушкодженнями позапечінкових жовчних проток і колоторізаними їх пораненнями є перетворення некерованого каркасного дренування у кероване, а також розширення показань для виконання реконструктивних операцій, які повинні доповнюватися каркасним дренуванням у разі ширини створеного анастомозу менше 15 мм.

  Скачати повний текст

Наведено наукове обгрунтування застосування аутогемотрансфузійної терапії в комплексі підготовки хворих до хірургічного втручання та використання аутокрові в процесі його виконання, з метою виключення або зменшення застосування донорської крові. Установлено взаємозв'язок між об'ємом нагромадженої крові, ступенем тяжкості оперативного втручання, видом застосованої гемостимулювальної терапії та змінами в показниках, властивих периферичній ланці еритрону. Доведено ефективність застосування невеликих доз еритропоетину. Удосконалено та оптимізовано методики забору аутокрові, визначено зв'язок між характером захворювання, видом операції, що планується та об'ємом можливої крововтрати. Показано, що ці дані дають можливість планувати аутогемотрансфузійну програму. Зазначено, що узагальнені результати дослідження дозволили сформувати алгоритм дій лікаря в процесі планування та проведення аутогемотрансфузії. На основі принципів даної терапії зроблено висновки про те, що в 75 - 80 % випадків хірургічним хворим у процесі операції можуть не застосовуватися компоненти донорської крові.

  Скачати повний текст

З використанням методів порівняльного аналізу енергетичного стану печінки щурів уперше показано особливості змінювання процесів дихання й окиснюваного фосфорилювання мітохондрій після довготривалого гіпотермічного зберігання (ГЗ) печінки у розчинах різного складу та подальшої нормотермічної реперфузії (НР). Установлено, що у разі ГЗ печінки у сахарозо-вміщувальному розчині (СВР) підвищується дихальна активність мітохондрій, яка зберігається протягом 24 год консервації. Показано, що розвиток ушкоджень системи окиснюваного фосфорилювання мітохондрій після ГЗ печінки у двох середовищах має загальні закономірності. З'ясовано, що альбумін, який міститься у складі СВР, сприяє збереженню високих функціональних параметрів мітохондрій та ефективно запобігає роз'єднанню дихання й окиснюваного фосфорилювання за умов ГЗ і НР. У процесі моделювання фізіологічних умов у разі реперфузії органу одержано високі показники збереження та швидкості відновлення енергетичного обміну печінки після консервації у СВР.

  Скачати повний текст

Наведено результати порівняльної оцінки протоколів традиційного знеболення опіоїдами, запобіжної аналгезії нестероїдними протизапальними препаратами і клофеліном або кетаміном і регіонарної правосторонньої субплевральної аналгезії у 131-го хворого похилого віку після лапароскопічних операцій. Установлено, що у таких хворих самооцінка післяопераційного болю менше, ніж її вегетативні прояви у вигляді ішемії міокарда, життєвонебезпечних аритмій, порушень гемодинаміки та кисневого режиму. Виявлено стійкі кореляційні зв'язки між інтенсивністю післяопераційного болю, кількістю аритмій, частотою серцевих скорочень і систолічним артеріальним тиском. Доведено, що для усунення післяопераційного болю в осіб похилого віку з серцевою недостатністю I - II функціонального класу (ФК) за NYHA після лапароскопічних операцій необхідно застосування запобіжної аналгезії з використанням нестероїдних протизапальних препаратів, кетаміну та клофеліну. Обгрунтовано використання правосторонньої субплевральної блокади як компонента післяопераційної аналгезії для зниження ризику виникнення життєво небезпечних порушень ритму серця й ішемії міокарда в осіб похилого віку з ХСН III - IV ФК за NYHA.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

За дефіцитних анемій після резекції шлунка виявлено ультраструктурні зміни залозистих клітин (мукоцитів, головних, парієтальних), деструкцію їх ядер і органел, а також зменшення кількості парієтальних клітин, які активно функціонують, що призводить до порушення процесів клітинного відновлення у слизовій оболонці шлунка. Визначено зниження інтрагастральної кислотності після резекції шлунка незалежно від морфологічних змін його слизової оболонки. За цього розвиток атрофічного гастриту після резекції шлунка підсилює зниження інтрагастральної кислотності. Уперше на підставі цитоморфометричного дослідження кісткового мозку з'ясовано, що глибина його враження не відповідає ступеню важкості анемії.

  Скачати повний текст

Досліджено актуальну проблему сучасної колопроктології, а саме: можливості відтворення анатомо-топографічних структур, подібних до баугінієвого клапану людини. Розроблено конструкцію антирефлюксного ілеотрансверзоанастомозу (ІТА), за якою клапан моделюється виключно зі стінки товстої кишки.

  Скачати повний текст

Проведено експериментальне вивчення морфофункціонального стану початкового відділу тонкої кишки у разі механічної жовтяниці. Доведено, що припинення надходження в кишку жовчі призводить до розвитку ерозивно-виразкового ураження її слизової оболонки (СО) внаслідок пошкоджувальної дії активного шлункового соку. Ці дані доповнено результатами клінічних досліджень, за яких установлено зміни характеру мікрофлори та порушення моторики дванадцятипалої кишки (ДПК), що погіршує перебіг захворювання. Удосконалено клініко-патофізіологічну класифікацію постхолецистектомічного синдрому (ПХЕС), а саме: захворювань та функціональних розладів, з урахуванням їх етіологічного чинника та дозволяє більш обгрунтовано вирішувати питання вибору раціональної лікувальної тактики. Запропоновано обгрунтований діагностичний алгоритм, що систематизує характер, об'єм і послідовність виконання певного комплексу методик та дозволяє остаточно деталізувати діагноз ПХЕС. Оптимізовано програму раціонального лікування захворювань, визначених як ПХЕС, яка дозволяє здійснити вибір показань до хірургічного або консервативного методів лікування. Розроблено спосіб холедохоєюноанастомозу (ХЄА). Удосконалено методику мобілізації початкового відділу тонкої кишки, що використовуються для формування ХЄА, забезпечує збереження її топографо-анатомічних зв'язків та дозволяє запобігти розвитку Py-стаз-синдрому. Розроблено спосіб арефлюксного ХЄА. Комплексно вивчено морфофункціональний стан ДПК за механічної жовтяниці до та після відновлення жовчотоку за допомогою стандартних і модифікованих ХЄА.

  Скачати повний текст

З'ясовано клінічні особливості, функціональні порушення, структурні зміни підшлункової залози (ПЗ) у хворих на постгастрорезекційний хронічний панкреатит (ПХП) з супутнім хронічним необструктивним бронхітом (ХНБ). Доведено, що за поєднаної патології високою є частота зовнішньосекреторної недостатності ПЗ (84,7 % випадків). За умов ПХП з супутнім ХНБ домінує гіпоферментація, а як найчастіший тип панкреатичної секреції є гіпосекреторний. У хворих з поєднаною патологією більше, ніш, ніж за половини випадків має місце зниження шлункової секреції, у третині випадків виявляють слабко виявлені передракові зміни слизової оболонки шлунка (СО). Хелікобактеріоз діагностовано у 53,8 % хворих. Проаналізовано взаємозв'язки між клінічними, функціональними та сонографічними даними у хворих з поєднаною патологією та виділено два основні варіанти патогенезу ПХП з супунім ХНБ. Доведено, що за ПХП на фоні ХНБ часто формується біліарний склад і конкремент у жовчному міхурі. Одержано дані щодо в'ялого торпідного перебігу ХНБ з супутнім ПХП. Доведено ефективність комбінації антигомотоксичних препаратів у лікуванні поєднаної патології.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему зниження ризику неспроможності швів гастроентероанастомозу та кукси дванадцятипалої кишки за умов виконання операцій на шлунку за допомогою ультразвукового скальпеля (УЗС). За результатами морфологічного дослідження показано мінімальну пошкоджувальну дію УЗС на шлункову стінку та відсутність негативного впливу на процеси репаративної регенерації. Використання УЗС характеризується повним гемостазом на лінії розтину, всі шари шлункової стінки та пересіченої тонкої кишки фіксуються каогуляційною плівкою на одному рівні, тобто має місце біологічне зварювання тканин. Розроблено методику застосування УЗС під час формування гастроентероанастомозів, що скорочує тривалість операції, знижує ризик кровотечі з зони анастомозу та неспроможності швів анастомозу. Хірургічні втручання, виконані з використанням УЗС, характеризуються зниженням кількості неспроможності анастомозів на 4,6. Показано, що використання УЗС у шлунковій хірургії дозволяє зменшити терміни лікування та поліпшити за рахунок зниження кількості ускладнень якість життя хворих у післяопераційному періоді.

  Скачати повний текст

Встановлено клініко-патогенетичні особливості перебігу післяхолецистектомічного синдрому (ПХЕС) у осіб з гіпертонічною хворобою (ГХ). Доведено, що поєданання даних хвороб сприяє виникненню атипового перебігу больового синдрому, збільшенню проявів та різноманітності диспепсичних та астеноневротичних скарг, частішому виникненню аритмій. Вперше визначено негативні зміни в показниках кальцієвого обміну у хворих з ПХЕС, виразність яких вірогідно змінюється у разі його поєднання з ГХ. Вперше наведено дані щодо стану ліпідного обміну у пацієнтів з ПХЕС та ГХ та визначено їх залежність від тривалості анамнезу жовчнокам'яної хвороби та артеріальної гіпертензії. Розглянуто механізми формування інсулінорезистентності у таких хворих. Доведено, що сукупний перебіг ПХЕС та ГХ сприяє збільшенню індексу маси тіла та формуванню метаболічного синдрому, що значно погіршує перебіг обох захворювань. Вперше розроблено й обгрунтовано тактику лікування хворих з ПХЕС та ГХ з використанням комбінації аторвастатину (ліпітину) та кальцеміну. Вивчено динаміку клінічних проявів, функціонального стану печінки та підшлункової залози у таких хворих та доведено, що дана комбінація препаратів позитивно впливає на імунологічні та біохімічні показники захворювань, зокрема, обумовлює відновлення метаболічного гомеостазу та дисбаланс в обміні кальцію, що підвищує ефективність лікування.

  Скачати повний текст

Вивчено морфологічні особливості динаміки загоєння термінолатерального гастродуоденоанастомозу, сформованого за допомогою синтетичного шовного матеріалу з антибактеріальним покриттям з ентеральним застосуванням перфторану. Обгрунтовано переваги його використання у післяопераційному періоді як препарату, здатного стимулювати репаративні процеси. Експериментально доведено ефективність використання синтетичного шовного матеріалу з антибактеріальним покриттям і перфторану для підвищення біологічної герметичності гастродуоденального анастомозу. Обгрунтовано доцільність ентерального застосування перфторану для профілактики запальних ускладнень гастродуоденального анастомозу. За умови резекції шлунка за ускладнених форм виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки (ДПК) розроблено, експериментально обгрунтовано та впроваджено в хірургічну практику спосіб формування термінолатерального анастомозу. Відзначено, що завдяки постійній декомпресії ДПК через анастомоз і додатковій герметизації лінії швів кукси ДПК тканинами шлунка, ризик виникнення неспроможності швів дуоденальної кукси мінімальний. На основі клінічного матеріалу доведено функціональну спроможність запропонованого способу формування термінолатерального гастродуоденального анастомозу, а також відсутність рубцевого звуження гастродуоденальних анатомозів у віддаленому періоді. На підставі всебічного оцінювання безпосередніх і віддалених результатів хірургічного лікування хворих з ускладненими гастродуоденальними виразками доведено ефективність запропонованого способу.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему сучасної колопроктології - покращання результатів якості життя хворих після реконструктивно-відновних операцій, внаслідок видалення функціонально-активних відділів товстої кишки, зокрема, ілеоцекального відділу, ободової кишки, ампули прямої кишки та її сфінктерного апарату. Розроблено способи формування тонко- і товстокишкових анатомо-функціональних резервуарних конструкцій нового типу після правобічної геміколектомії, колектомії, колектомії з передньою резекцією або екстирпацією прямої кишки, після передньої резекції та екстирпації прямої кишки залежно від особливостей анатомічного взаєморозташування відрізків тонкої та прямої, ободової та прямої кишки. Розроблено методи сфінктерозберігальних операцій за дистальної локалізації злоякісних пухлин прямої кишки, способи з'єднання відрізків кишечнику, профілактики та лікування ускладнень загоєння міжкишових анастомозів і анатомо-функціональних резервуарних конструкцій. Проведено порівняльний аналіз результатів виконання нових реконструктивно-відновних операцій у 132-х хворих дослідної групи та загальноприйнятих реконструктивно-відновних операцій - у 135-ти хворих контрольної групи. Доведено переваги нових методів реконструктивно-відновних операцій, що вказує на значне зменшення частоти виникнення та ступеня вираженості тяжких патологічних станів, зокрема, рефлюкс-ілеїту, постколектомічного синдрому, синдрому низької передньої резекції, вторинної анальної інконтиненції, а також кількості хворих з довічною ілео-, колостомою, частоти ускладнень загоєння міжкишкових анастомозів і анатомо-функціональних конструкцій, післяопераційної летальності, значне покращання функціональних результатів, якості життя та соціально-трудової реабілітації пацієнтів.

  Скачати повний текст

З'ясовано особливості та закономірності розвитку, становлення топографії та кровопостачання клубово-сліпокишкового відділу кишки людини за даними морфологічного та клінічного дослідження. Уточнено дані щодо становлення топографії клубово-сліпокишкового відділу кишки, терміни диференціювання кишкової стінки, кишки у цілому. Проаналізовано формотворення та самоліквідації фізіологічної грижі передньої черевної стінки. Установлено кореляції між соматотипом і особливостями топографії клубово-сліпокишкового відділу кишки, зіставлено певні розміри тіла та кишок. Наведено дані про будову відділів кишки та її стінки протягом онтогенезу. Визначено вікову динаміку розвитку та становлення клубово-сліпокишкового відділу кишки протягом пре- та постнатального періодів онтогенезу.

  Скачати повний текст

Досліджено актуальну проблему сучасної хірургії - покращання якості життя пацієнтів, які перенесли гастроектомію, шляхом теоретичного обгрунтування, опрацювання та впровадження у клінічну практику нових способів реконструкції шлунково-кишкового тракту. Проведено обстеження 260-ти пацієнтів, яким виконано гастроектомію з приводу раку шлунка. На підставі результатів загальноклінічних, біохімічних та інструментальних досліджень оцінено наближені результати операційного втручання. З метою відновлення пасажу їжі шлунково-кишковим трактом використано езофагоєюноанастомоз "кінець у кінець" з виключеною за Ру петлею тонкої кишки, езофагоєюноанастомоз за Г.В. Бондарем і новий спосіб реконструкції, який включає формування езофагоєюноанастомозу за Г.В. Бондарем і створення єюнодуоденоанастомозу для включення дванадцятипалої кишки в пасаж їжі. Встановлено, що кількість органічних ускладнень після гастректомії із езофагоєюнодуоденоанастомозом за власним способом складає 8 %, у разі застосування інших способів - 19 %. Функціональні постгастректомічні порушення, більш або менш виражені, діагностовано у всіх пацієнтів після застосування кінцекінцевого езофагоєюноанастомозу та тільки у разі включення у пасаж їжі дванадцятипалої кишки такі розлади спостережено у 48 % пацієнтів. Найвищу якість життя, оцінену за MOS SF-36, зафіксовано у пацієнтів після реконструкції шлунково-кишкового тракту з включенням в пасаж дванадцятипалої кишки.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст