Розроблено методику прогнозування ризику виникнення ранніх післяопераційних ускладнень (бронхолегеневих, серцево-судинних, ниркових) та летальних випадків за хірургічного лікування виразкових гастродуоденальних кровотеч. Вивчено особливості інтра- та післяопераційних ускладнень залежно від локалізації виразки, її розмірів, тривалості кровотечі, своєчасності лікування, характеру оперативного втручання та супутньої патології. Виявлено основні маркери ризику та їх поєднання у розвитку різних ускладнень. Уперше надано кількісну оцінку прогностичного значення ряду клініко-лабораторних показників у визначенні розвитку різних ускладнень, що дало змогу залежно від ступеня ризику розвитку ускладнень обгрунтувати своєчасність та ефективність лікувально-профілактичних заходів, а також поліпшити результати лікування.

  Скачати повний текст

Запропоновано комплекс діагностичних методів, що включає імуногістохімічне дослідження з підрахунком гастринпродукуючих клітин (G-клітин) слизової оболонки антрального відділу шлунка (СОАВШ), який дозволяє встановити діагноз і визначити причину рецидиву. Встановлено, що головними причинами рецидиву є неповна ваготомія та гіперплазія G-клітин СОАВШ або сполучення даних причин. На підставі результатів лікування 269-ти хворих з рецидивними та пептичними виразками після селективної проксимальної ваготомії розроблено рекомендації щодо консервативного та оперативного лікувань. Обгрунтовано вибір засобу операції: у разі неповної ваготомії рекомендовано стовбурову ваготомію з дренувальною шлунок операцією, за умов гіперплазії G-клітин СОАВШ показано антрумектомію, у випадку сполучення даних двох причин - стовбурову ваготомію з антрумектомією.

  Скачати повний текст

Обстежено 287 хворих з гострими ерозіями, виразками шлунка та дванадцятипалої кишки на тлі гострого панкреатиту (ГП). На підставі матеріалу вивчення результатів традиційного лікування 145-ти хворих, які становили контрольну групу, розроблено алгоритм прогнозування та профілактики кровоточивих гострих ерозій, виразок шлунка та дванадцятипалої кишки (ДПК) у разі ГП. До основної групи ввійшли 142 пацієнти, відібрані за методом стратифікаційної рандомізації. У цих хворих за допомогою розробленого алгоритму проведено прогнозування кровоточивих гострих ерозій, виразок шлунка та ДПК і апробовано розроблену методику профілактики й оцінювання її клінічної ефективності. На підставі аналізу результатів лікування пацієнтів контрольної групи встановлено, що найбільш значущими показниками у прогнозуванні кровоточивих гострих ерозій, виразок шлунка та ДПК у хворих на ГП є рівень панкреатичної амілази у крові та сенсибілізація організму до тканин парієтальної, вісцеральної очеревини та шлунка. Доведено ефективність застосування розробленої програми прогнозування та профілактики утворення кровоточивих гострих ерозій, виразок шлунка та ДПК у хворих на ГП, яка забезпечила зменшення випадків розвитку такого ускладнення з 22,7 % у контрольній групі до 10,5 % в основній групі хворих.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено питанням теоретичного узагальнення і нового вирішення наукової задачі прогнозування дуоденальної кровотечі у випадку виразкової хвороби дванадцятипалої кишки шляхом визначення ступенів ризику даного ускладнення за допомогою математичної моделі та вибору методу хірургічного лікування на основі запропонованого алгоритму. Визначено найвагоміші клініко-анамнестичні та ендоскопічні фактори ризику розвитку кровотечі з виразки дванадцятипалої кишки, серед яких - чоловіча стать, перша група крові, часті сезонні загострення, локалізація виразки на задній стінці дванадцятипалої кишки, пенетруюча виразка, інвазія Helicobacter pylori, розлади локального кровообігу, місцевого та загального імунітету. На підставі врахування прогностичних коефіцієнтів ризику для кожного зі зазначених факторів та встановлення тих з них, що мають взаємний потенціювальний вплив, збільшено достовірність прогнозування дуоденальної кровотечі. Виділено ступені ризику кровотечі з виразки дванадцятипалої кишки, що дають можливість проводити диференційований вибір методу хірургічного лікування. Запропоновано метод хірургічного лікування дуоденальних виразкових кровотеч, який сприяє запобіганню роцидиву кровотечі, зменшенню післяопераційної летальності, покращанню найближчих і віддалених результатів. Використання вказаного двохступеневого прогностичного алгоритму допомагає збільшити точність і ефективність прогнозу кровотечі. Застосування диференційованого підходу до лікування пацієнтів з виразковою хворобою дванадцятипалої кишки з різним ризиком кровоточі дозволяє вибрати оптимальний варіант лікування і зменшити ризик розвитку ускладнень.

  Скачати повний текст

Обгрунтовано методику хірургічного лікування хворих на ускладнену кровотечею виразку дванадцятипалої кишки на підставі оцінювання морфологічних змін у зоні дуоденопластики. Розроблено комбінований (вузловий однорядний прецизійний екстрамукозний інвертований) шов для відновлення цілісності дванадцятипалої кишки після висічення виразки. Вивчено морфологічні зміни у зоні відновлення цілісності дванадцятипалої кишки після висічення виразки й обгрунтовано доцільність використання вузлового однорядного прецизійного екстрамукозного інвертованого шва. Розроблено спосіб мобілізації заднього півконтуру дванадцятипалої кишки у разі локалізації виразки на задній стінці цибулини дванадцятипалої кишки. Запропоновано алгоритм хірургічного лікування хворих на ускладнену кровотечею виразку дванадцятипалої кишки з використанням розроблених методик.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему покращання результатів лікування хворих віком старше 60-ти років на гострокровоточиву дуоденальну виразку на базі виявлення нових патогенетичних механізмів виникнення рецидиву кровотечі. Досліджено динаміку показників фібринолітичної та протеолітичної активності, вміст оксиду азоту та судинного ендотеліального фактора некрозу росту за гострокровоточивої дуоденальної виразки у пацієнтів зазначеного віку залежно від типу виразки та її ендоскопічних стигмат. Установлено, що найбільшу схильність до виникнення ранньої рецидивної кровотечі (РРК) мають особи з переважно "старечим" типом виразки, її великих розмірів, з ендоскопічними стигматами групи F II, особливо F II a, з вираженою супутньою патологією, переважно серцево-судинною. Запропоновано лікувальну тактику, яка передбачає хворих зі "старечим" типом виразки у разі її розташування на задній стінці дванадцятипалої кишки (ДПК) та великих розмірів виразки, з ендоспічними стигматами F I, F II a виконання ранніх оперативних втручань, уникаючи рецидив кровотечі, за термінів до трьох діб, а також виконувати ендоскопічну ін'єкційну терапію обох стінок ДПК, що дає змогу знизити відсоток виникнення раннього рецидиву кровотечі на 15,9 %, післяопераційну летальність - на 11,3 %, а загальну летальність - 8 %.

  Скачати повний текст

Проведено комплексне обстеження хворих на синдром Меллорі - Вейса з урахуванням клінічних, ендоскопічних, морфологічних, мікробіологічних та імунологічних показників. З використанням сучасних методів проведено імуногістохімічне дослідження G-клітин слизової оболонки антрального відділу шлунка за різних варіантів перебігу захворювання та встановлено наявність гіперплазії цих клітин у 46,6 % випадків за тяжких форм крововтрати, а за умов виникнення рецидивної кровотечі ці зміни спостерігаються у 80 % випадків. Проведено дослідження кількісного та якісного складу мікрофлори ділянки розриву слизової оболонки, його взаємозв'язок з виникненням рецидиву кровотечі та перебігом захворювання, а також її чутливість до різних груп антибіотиків. Вивчено основні показники імунної системи (рівня IgA, IgM, IgG, субпопуляцій T-хелперів, T-супресорів, B-клітин, NK-клітин) хворих на фоні клініко-ендоскопічної картини та морфолого-мікробіологічних показників слизової оболонки верхніх відділів травного тракту, які дозволяють передбачати виникнення рецидивних кровотеч.

  Скачати повний текст

Розроблено шляхи поліпшення результатів органоощадних операцій з приводу проривної пілородуоденальної виразки на підставі вивчення та порівняльної оцінки віддалених результатів різних видів оперативних втручань. Вивчено вплив стовбурової, комбінованої та селективної проксимальної ваготомії на секрецію та моніторно-евакуаторну функцію шлунка. Доведено, що виконання селективної проксимальної ваготомії забезпечує адекватне зниження секреції хлористоводневої кислоти у віддалені строки у 91 % пацієнтів. Встановлено залежність частоти та вираженості післяопераційних розладів у віддалені терміни (5 - 10 років) після операції від виду ваготомії та втручання на самій виразці. Вивчено динаміку перебігу післяопераційних порушень у хворих III та IV груп за шкалою Visick. Уточнено критерії індивідуального підходу до вибору виду органоощадної операції, зокрема, до селективної проксимальної ваготомії з зашиванням перфоративного отвору та селективної проксимальної ваготомії з дуоденопластикою. Виконання органоощадних операцій з приводу проривної пілородуоденальної виразки забезпечує у віддаленому періоді низьку (7,6 %) частоту рецидиву виразки у порівнянні з такою після зашивання перфоративного отвору (53,3 %).

  Скачати повний текст

Досліджено результати лікування хворих з рецидивними дуоденальними кровотечами виразкової етіології, на підставі яких обгрунтовано найбільш значущі прогностичні критерії можливого виникнення рецидиву кровотечі. Вперше розроблено прогностичну математичну модель визначення ризику виникнення рецидивної дуоденальної кровотечі виразкової етіології. Досліджено гістологічну структуру виразок дванадцятипалої кишки залежно від їх локалізації та розміру, ускладнених гострою рецидивною дуоденальною кровотечею. Визначено ступінь ефективності зупинки кровотечі ендоскопічним шляхом у разі раннього рецидиву дуоденальної кровотечі. Удосконалено спосіб екстериторизації виразки у хворих з пенетрувальними виразками, поєднаними з пілоростенозом. Визначено оптимальний спосіб хірургічного лікування рецидивних дуоденальних кровотеч виразкової етіології, запропоновано тактику його реалізації.

  Скачати повний текст

Вивчено клінічні особливості ускладнених низькорозташованих дуоденальних виразок. Проведено систематизацію факторів, які зумовлюють неспроможність дуоденальної кукси та створено алгоритм її комплексної профілактики. Обгрунтовано першочерговість, обсяг і етапність запобігальних заходів. Розроблено спосіб пластичного закриття відкритої кукси дванадцятипалої кишки за умов хірургічного лікування ускладненої низькорозташованої виразки. Вивчено можливість застосування інтраопераційних критеріїв діагностики хронічних порушень дуоденальної прохідності, на підставі яких визначено показання для декомпресії кукси дванадцятипалої кишки. Доведено її ефективність за допомогою внутрішнього дренування у комбінації зі способом її закриття за умов використання комплексу профілактики нестійкості швів у хірургії ускладнених низькорозташованих дуоденальних виразок. Показано ефективність запропонованого підходу з метою запобігання неспроможності кукси дванадцятипалої кишки у хворих з такими дуоденальними виразками.

  Скачати повний текст

Розроблено патогенетично обгрунтовані підходи до попередження та корекції порушень моторно-евакуаторної функції шлунка у хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки після виконання ваготомії, вивчено роль серотонінової недостатності в розвитку постваготомічного гастростазу. Показано, що парасимпатична денервація шлунково-кишкового тракту в інтактних щурів і тварин з експериментальною виразкою викликає порушення обміну біогенних амінів, значно знижує рівень серотоніну та гістаміну в крові, тканинах шлунка. Виконання селективної та селективної проксимальної ваготомій хворим на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки викликає зниження концентрації серотоніну в крові, що на фоні застосування в післяопераційному періоді медпрепаратів - антагоністів серотоніну обумовлює розвиток відносної серотонінової недостатності. Серотоніну адипінат, застосований у перші дні після виконання ваготомії, ліквідує дефіцит серотоніну та підсилює міоелектричну активність шлунка, запобігає розвитку постваготомічного гастропарезу, а також сприяє зникненню явищ розвинутого гастростазу.

  Скачати повний текст

Наведено результати досліджень впливу гострої абдомінальної патології на розвиток ерозивно-виразкових ускладнень. Наведено експериментальну модель, яка дозволяє визначити головні ланки дії факторів больової агресії та фізіологічні ланки послідовного ураження шлунково-кишкового тракту, починаючи від реакції симпато-адреналової системи, через розвиток гіпоксії до виникнення ендотеліальної недостатності, що призводить до розвитку синдрому гострого ураження шлунку. Проведено клінічне дослідження у 180-ти пацієнтів з гострою абдомінальною патологією, причиною якої була гостра шлунково-кишкова кровотеча, гострий панкреатит і гостра кишкова непрохідність. На підставі вивчення кисневого статусу, кислотно-лужного балансу, інтрамукозного pH, газового складу та гемодинаміки, стресової реакції та системної запальної відповіді, моторно-евакуаційної функції доведено наявність багатогранного патофізіологічного процесу розвитку синдрому гострого ураження шлунку та виділено реакцію симпато-адреналової системи, гіпоксії та ендотоксикозу. Обгрунтовано застосування профілактичної стратегії інтенсивної терапії, що дозволило знизити ризик повторної геморрагії на 27,5 % і необхідність у повторній госпіталізації на 18,2 % та в результаті зменшити строки перебування у відділенні реанімації та інтенсивної терапії на 26,4 % та загального терміну перебування в стаціонарі на 8,9 %.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему покращання результатів лікування хворих з кровоточивими виразками дванадцятипалої кишки (ДПК) за рахунок зниження частоти ранніх рецидивів кровотеч шляхом удосконалення схем використання інгібіторів протонної помпи після ендоскопічного гемостазу. Проаналізовано ефективність лікування хворих з активними кровотечами та стигмами недавніх кровотеч з виразок ДПК, за яким були здійснені мініінвазивні ендоскопічні втручання (електрокоагуляцію або ендоскопічну ін'єкційну терапію у комплексі з електрокоагуляцією) та консервативне лікування, спрямоване на збереження гемостазу. Апробовано нові схеми введення інгібіторів протонної помпи (ІП): внутрішньовенно крапельно 40 мг один раз на добу або внутрішньовенно крапельно 40 мг два рази на добу протягом трьох днів з подальшим переходом до їх прийому per os. Доведено, що ефективність застосування ІПП не залежить від активності кровотечі. Установлено, що призначення омепразолу або пантопразолу за апробованими схемами є ефективним методом запобігання раннім рецидивам кровотеч, який зумовлює зниження їх частоти до 6,3 % випадків проти 15 % випадків у групі порівняння.

  Скачати повний текст

Розглянуто проблеми розробки тактики лікування та вибору терміну оперативного втручання щодо хворих з гастродуоденальними кровотечами, зважаючи на ризик виникнення післяопераційної пневмонії на грунті розладів сурфактантної системи легень. На засадах використання замісної терапії з застосуванням екзогенного сурфактанту розроблено новий напрямок лікування дихальних розладів, пов'язаних з гастродуоденальними кровотечами. Встановлено, що у випадку таких кровотеч у хворих відбуваються значні порушення стану сурфактантної системи легень, які проявляються у вигляді збільшення статичного поверхневого натягу конденсату вологи видихуваного повітря. Доведено ефективність інгаляційного застосування препарату сурфактанта "Сукрим" з метою створення достатньої концентарції екзогенного аналогу до відновлення кількісного та якісного складу ендогенного сурфактанту. Запропоновано спосіб прогнозування розладів сурфактантної системи легень у випадку гастродуоденальних кровотеч.

  Скачати повний текст

Методом лазерної доплерівської флоуметрії вивчено стан мікроциркуляції слизової оболонки шлунка у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда (ГІМ). Розроблено математичну систему прогнозування виникнення та перебігу гострих гастродуоденальних кровотеч (ГГДК) у даних пацієнтів. Виявлено, що динаміка змін показників тропонінів І та Т у плазмі крові не тільки підтверджує наявність ГІМ у хворих, а також є одним з ключових факторів ризику виникнення ГГДК у цих осіб. Розроблено методи профілактики виникнення ГГДК у пацієнтів з ГІМ.

  Скачати повний текст

Проаналізовано результати оперативного лікування ускладнених форм виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки, особливості перебігу післяопераційного періоду залежно від методів оперативного втручання. Виявлено причини запальних процесів в області гастроентероанастомоза після резекції шлунка. Запропоновано шляхи профілактики анастомозів. Розроблено класифікацію анастомозитів з урахуванням клінічних, рентгенологічних, ендоскопічних ознак. Вивчено імунний статус оперованих хворих з анастомозитами. Запропоновано схему комплексного лікування анастомозитів залежно від їх форми з використанням оригінального препарату "Тіотриазолін", що має антиішемічну, репаративну, протизапальну та імуномодулювальну дії.

  Скачати повний текст

Досліджено питання профілактики гострого післяопераційного панкреатиту в процесі хірургічного лікування ускладнених велетенських виразок дванадцятипалої кишки. Розроблено метод бальної оцінки прогнозування розвитку гострого післяопераційного панкреатиту доопераційного періоду. Визначено критерії вибору хірургічного втручання залежно від локалізації велетенських виразок, методи профілактики гострого післяопераційного панкреатиту. Доведено, що комплексна профілактика гострого післяопераційного панкреатиту більш ефективна у разі органоощадних і пілоровідновних операцій доповнених ваготомією, ніж під час резекції шлунка та ваготомії з пілоруйнівними операціями.

  Скачати повний текст

Вивчено морфофункціональні просторові та імуноморфологічні характеристики периуцерозної зони дванадцятипалої кишки (ДПК). Виявлено три варіанти активності виразкового процесу за умов тривалих, рецидивних та зупинених кровотеч. Досліджено динаміку змін концентрації секреторного імуноглобуліну A (SIgA) та його кореляційний зв'язок з важкістю структурних уражень стінки ДПК за різних варіантів клінічного перебігу виразкової кровотечі. Встановлено значення динамічної оцінки вмісту SIgA як прогностичного критерію оцінки стану виразкового процесу, його активності та пов'язаного з ним ризику відновлення кровотечі. Застосовано шкалу операційно-анестезіологічного ризику за методом Detsky - Larsen - Goldman (1995) для об'єктивної оцінки безпеки оперативного втручання у хворих на гостру виразкову дуоденальну кровотечу різних вікових груп за умов поліморбідності.

  Скачати повний текст

У хворих з гострою виразковою шлунково-кишковою кровотечею різного ступеня вивчено спектр сироваткового білка з використанням методу ДЕФ в ПААГ, кількісний вміст Ig G, A, M в цих фракціях, кількість та функціональну активність T- і B-лімфоцитів, активність трансферину, церулоплазміну, каталази, карбоангідрази, вміст заліза, цинку та міді, перекисне окиснення ліпідів і стан АОЗ, які вказують на значне ураження функціонального стану печінки та зниження імунологічної реактивності організму у разі постгеморагічної анемії. Ці дані взято за основу для визначення тактики та вибору методу оперативного втручання, розробки комплексного консервативного та післяопераційного лікування хворих, спрямованого на ліквідацію кровотечі та постгеморагічної анемії, а також виникнення гострої печінково-ниркової недостатності. Вперше у хворих з виразковими гастродуоденальними кровотечами виявлено виражену гіпоальбунемію та диспротеїнемію фракцій швидких і повільних посттрансферинів, яка характеризується зменшенням кількості альбумінів, підвищенням вмісту церулоплазміну та зниженням трансферину, зростанням білка в фракціях 13, 14, 21, 25, які мали прямий зв'язок з тяжкістю крововтрати і виникненням печінково-ниркової недостатності. У даних хворих виявлено високий рівень ДК і МДА, зниження вмісту трансферину, підвищення церулоплазміну та двохразове зниження активності арбоангідрази та каталази, що вказує на виражену гіпоксію з розвитком ендотоксикозу та зниження антиоксидантного захисту. Встановлено, що в хворих з виразковими кровотечами спостерігається майже дворазове зниження вмісту заліза, в порівнянні з контрольною групою, а також цинку з одночасним підвищенням у 2 - 2,5 рази вмісту міді, що вказує на значне порушення окисно-відновних процесів, особливо в паренхіматозних органах з їх вираженою гіпоксією.

  Скачати повний текст

Досліджено ефективність використання методів ендоскопічного гемостазу (ЕГ) та профілактики рецидиву кровотечі у хворих на гостру кровотечу з верхніх відділів травного каналу, удосконалено алгоритм проведення антисекреторної медикаментозної терапії. Вивчено морфологічні зміни, обумовлені застосуванням методів локального гемостазу, розроблено моделі прогнозування рецидиву кровотечі на підставі клініко-ендоскопічних даних й обгрунтовано засоби його профілактики. Проаналізовано результати обстеження та лікування 6 096-ти хворих на гостру кровотечу у просвіт верхніх відділів травного каналу доброякісного неварикозного генезу. Зроблено розподіл усіх хворих, залежно від застосованої тактики, на дві групи - контрольну (3 150 пацієнтів (1998 - 2002 рр.) та основну (2 946 осіб (2003 - 2007 рр.). Лікування основної групи пацієнтів проведено на підставі вдосконаленої ендоскопічної тактики, розробленої з використанням результатів обстеження. Проведено однофакторний кореляційний аналіз ефективності методів ендоскопічного локального впливу на джерело кровотечі, морфологічне дослідження змін у слизовій оболонці після використання ендоскопічних лікувальних маніпуляцій. Визначено ефективність використання антисекреторних препаратів різних фармакологічних груп. З метою виявлення клінічних, ендоскопічних і морфологічних предикторів рецидиву кровотечі проведено багатофакторний статистичний аналіз, з використанням одержаних даних розроблено математичні моделі прогнозування рецидивної кровотечі. Виявлено, що запропонована тактика дозволяє підвищити ефективність ЕГ у хворих основної групи з 92,5 до 95,2 %, надійність - з 59,8 до 90,2 %. Встановлено, що надійність консервативних заходів у хворих з ознаками ненадійної спонтанної зупинки кровотечі підвищилась з 86,3 до 95,9 %, оперативна активність знизилась з 7,6 до 2,3 % без шкоди якості лікування. З'ясовано, що летальність серед прооперованих хворих знизилась з 8,4 до 5,8 %, загальна летальність знизилась з 6,1 до 4,5 %, а летальність серед консервативно пролікованих хворих - з 5,9 до 4,5 %.

  Скачати повний текст