Визначено питому вагу клінічних симптомів і даних додаткових методів дослідження у прогнозуванні перебігу спайкової хвороби очеревини. Вивчено характер неспецифічної реактивності й імунної відповіді організму й ультраструктурні зміни стінки тонкої кишки у різні терміни перебігу гострої спайкової кишкової непрохідності (ГСКН). Проананалізовано припустимі терміни консервативного лікування спайкової кишкової непрохідності й оптимальних строків оперативного втручання. Виявлено, що за нечіткого прояву симптомокомплексу спайкового синдрому та за відсутності симптомів подразнення очеревини тривалість обстеження та консервативного лікування може бути продовжена за умови активного динамічного спостереження. Доведено високу інформативність методу пункційного лапароцентезу (ПЛ) як досить безпечного та надійного способу диференціальної діагностики спайкової хвороби та ГСКН. Розроблено діагностичну таблицю-матрицю, застосування якої дозволяє з високою імовірністю робити висновок щодо розвитку ГСКН і необхідності невідкладного оперативного лікування.

  Скачати повний текст

Оптимізовано вибір тактики лікування пацієнтів з гострою непрохідністю тонкої кишки злукового походження, у яких відзначено труднощі своєчасного вибору тактики лікування за допомогою традиційних методів оцінки кишкового стазу. Вивчено секреторно-резорбтивну та бар'єрну функції тонкої кишки, ендогенну інтоксикацію у разі кишкового стазу в 144 пацієнтів з використанням оригінальних методик, що грунтуються на динамічному дослідженні транслокації та абсорбції метиленового синього з просвіту кишки. Визначено критерії об'єктивізації ранніх ознак кишкового стазу, за якими визначено алгоритм вибору тактики лікування у категорії пацієнтів з гострою непрохідністю тонкої кишки злукового походження, що потребують додаткового дослідження кишкового стазу. Завдяки застосуванню запропонованого алгоритму термін вибору тактики скоротився до 3 годин, зменшилася частота післяопераційних ускладнень з 30,8 % до 25 %, а летальність - з 13,6 % до 11,1 %.

  Скачати повний текст

Експериментально досліджено зв'язок величини внутрішньокишкового тиску з показниками інтоксикації, визначеними в крові вен брижі привідної петлі. Проаналізовано бактеріальну транслокацію, морфологічні зміни у зазначеній петлі відповідно збільшенню внутрішньокишкової гіпертензії. За результатами експериментальних та клінічних досліджень динаміки кореляції внутрішньокишкового тиску з показниками інтоксикації вперше встановлено значення внутрішньокишкової гіпертензії, у разі досягнення яких має місце зниження кореляції між гіпертензією та показниками інтоксикації, одночасно з подальшим прогресуванням недостатності ентерального бар'єру, що обумовлює об'єктивні показання до інтубації тонкої кишки. Детально досліджено характер ускладнень у процесі проведення інтубаційного зонда через дванадцятипалу кишку (ДПК), установлено їх обумовленість у переважній більшості випадків певними видами форми ДПК, на підставі чого розроблено та застосовано в клініці власний спосіб проведення зонда через неї. Проведено порівняльний аналіз з детальним вивченням клінічної ефективності різних методів інтубації кишечнику, їх переваг та недоліків, обгрунтовано застосування конкретного способу інтубації у кожному конкретному випадку. Розроблено новий спосіб лікування ентеральної недостатності та ендогенної інтоксикації у разі розповсюдженого перитоніту та гострої кишкової непрохідності шляхом введення препаратів через кишковий зонд.

  Скачати повний текст

Вивчено біохімічні маркери деструкції тонкої кишки та морфометричні зміни слизової оболонки тонкої кишки за умови ішемічно-реперфузійних ушкоджень. Досліджено негативні тенденції діагностики та перебігу уражень кишечнику. Розроблено в експерименті та впроваджено в клінічну практику селективну регіональну ангіомезентерікокорекцію шляхом введення розробленої коректної лікувальної суміші за умов моніторингу системного та регіонального гемостазу. Впроваджено в клінічну практику та обгрунтовано доцільність динамічного сонографічного інтенстинального кровотоку у разі гострих ішемічних уражень кишечнику, враховуючи рівень оклюзії та поширеність ушкодження. Порівняльний аналіз результатів хірургічного лікування пацієнтів з гострою судинною недостатністю кишечнику у пацієнтів похилого та старечого віку, дозволив зробити висновок, що виконання діагностичного та лікувального алгоритму супроводжено зменшенням післяопераційної летальності за сегментарного ураження на 15 %, у разі тотального ураження інтестинальних судин - на 18,6 % порівняно з хворими відповідних вікових категорій, яким проводилось традиційне лікування. Місцеві ускладнення у разі сегментарного ураження спостерігались в 20-ти (83,3 %), у разі тотального 8-ми (88,9 %) випадках, а загальні ускладнення у разі сегментарного ураження мали місце в 22-х (91,7 %), у разі тотального - в усіх пацієнтів.

  Скачати повний текст

Під час обстеження 150-ти осіб встановлено, що розвиток гострого запального процесу в черевній порожнині визначається глибокими змінами імунної системи. Про що свідчить нейтрофільний тип гемограми, активація гуморальної та кілерної ланки імунітету на фоні Т-клітинного імунодефіциту, значна активація макрофагально-моноцитарної системи, що проявляється зростанням рівнів інтерлейкінів IL-1?, IL-6, IL-8, туморнекротичного фактор-alpha (TNF-?). Вперше показано, що розвиток хронічного запального процесу в черевній порожнині визначається різноспрямованими змінами імунної системи, такими як лімфоцитарний тип гемограми, Т-клітинний імунодефіцит, активація гуморальної і кілерної ланок імунітету, прояви гіперчутливості I, IV типів, помірна активація макрофагально-моноцитарної системи: підвищений рівень IL-1?, IL-6, IL-8, TNF-?, IL-2, IL-10. Вперше доведено, що профіль секретованих макрофагально-моноцитарною системою цитокінів у обстежених групах хворих визначає тип запального процесу, що дозволяє диференціювати гострий та хронічний запальні процеси. Встановлено, що імунопровокаційна проба Коха загострює патогенетичні вияви хронічного запального процесу, що проявляється зміною цитокінового спектру крові та дозволяє уточнити діагноз абдомінальний туберкульоз.

  Скачати повний текст

Вивчено та визначено роль порушень обміну тканинних ліпідів у патогенезі функціональної кишкової непрохідності. Виявлено залежність тяжкості перебігу функціональної кишкової непрохідності від ступеня виразності процесів ліпопероксидації. Розроблено та патогенетично обгрунтовано метод комплексного лікування хворих з функціональною кишковою непрохідністю, який передбачає корекцію антиоксидантного захисту організму. За результатами клінічних досліджень виявлено, що патологічні зрушення в антиоксидантно-прооксидантній системі є надійним маркером функціонального стану кишечнику, за яким можна прогнозувати перебіг функціональної кишкової непрохідності, характер можливих ускладнень та їх тяжкість. Відзначено, що динаміка показників ліпідного обміну на тлі застосування антиоксидантних препаратів сприяє більш легкому перебігу післяопераційного періоду, дозволяє зменшити кількість релапаротомій, скоротити терміни перебування пацієнтів у стаціонарі.

  Скачати повний текст

На підставі багатофакторного дискримінантного аналізу встановлено прогностично значимі чинники (стать, вік, давнина захворювання, наявність супутньої патології у стадії декомпенсації, перитоніт), які визначають розвиток післяопераційних ускладнень (нагноєння післяопераційної рани, неспроможність швів анастомозу, гіпостатична пневмонія, гострий тромбоз мезентеріальних судин, гостра серцево-судинна недостатність) і призводять до розвитку несприятливих результатів хірургічного лікування гострої кишкової непрохідності у хворих похилого та старечого віку. З урахуванням бальної системи прогнозування несприятливого результату лікування хворих похилого та старечого віку у хворих з гострою кишковою непрохідністю виділені 3 групи хворих з відносно низьким, високим та критичним ступенями операційного ризику. Розроблено та науково обгрунтовано диференційний підхід до вибору вдосконалених хірургічних заходів різного обсягу та способу на підставі їх етапності залежно від причини гострої кишкової непрохідності, та їх відповідність ступеню операційного ризику.

  Скачати повний текст

Обгрунтовано застосування лапароскопічної техніки за розповсюджених форм апендикулярного перитоніту. Запропоновано певні вдосконалення стосовно більш безпечного та надійного здійснення лапароскопічного втручання за розповсюджених форм апендикулярного перитоніту. Проведено імунобіохімічні дослідження хворих і показано, що характер відповідної реакції на інтенсивність запальної відповіді прямо залежать від обсягу, тривалості та характеру ушкоджувальної дії. Вивчено рівень кортизолу у крові пацієнтів з перитонітом і доведено наявність впливу на нього інтенсивності запального процесу у черевній порожнині й операційної травми, а також ступеня хірургічної агресії. За результатами дослідження з'ясовано, що у першу добу після оперативного втручання відбувається різке підвищення рівня кортизолу у крові хворих на перитоніт. Установлено, що лапаротомічне втручання призводить до більш вираженого підйому рівня кортизолу, ніж використання лапароскопічних технологій. Особливо виражені зміни виявлено у хворих з розповсюдженими формами перитоніту, оперованих лапаротомним доступом. Вивчено показники запальної відповіді - СРБ, альбумін, імунологічні показники (МУЛ-1, МУЛ-6, ФНО). За цього не виявлено вірогідних відмінностей у хворих основної та контрольної груп та відзначено незначне перевищення рівня СРБ, МУЛ-1, МУЛ-6 і ФНО у хворих на ГА, оперованих лапаротомно. Вивчено моторику товстої кишки (механоголографію) у передопераційному періоді, а також у першу, другу, третю, п'яту та сьому добу після оперативних втручань. На підставі аналізу даних механоголограм, виконаних у післяопераційному періоді, показано, що перебіг цього періоду значною мірою залежить від чинників - ступеня запальних змін у черевній порожнині та характеру оперативного втручання. За результатами досліджень підтверджено переваги лапароскопічної апендектомії та необхідність застосування мініінвазивної технології у лікуванні дослідженої патології, зокрема, у хворих з розлитим перитонітом.

  Скачати повний текст

Обгрунтовано показання щодо радикального хірургічного лікування хвороби Крону (ХК), якими є наявність ургентних ситуацій, викликаних ускладненнями основного захворювання, підвищення ендогенної інтоксикації, синдром поліорганної недостатності (СПОН) на фоні консервативної терапії, проведеної у повному обсязі. Встановлено, що паліативні операції у більшості випадків неефективні, оскільки не передбачають резекції ураженої кишки, яка є джерелом антигенної стимуляції. Визначено критерії вибору оптимальної хірургічної тактики, якими є локалізація ураження, тяжкість захворюваня, наявність і характер ускладнень, гострий або хронічний перебіг ХК. Зроблено висновок, що оперативні втручання з одномоментним відновленням кишкової безперервності у разі ХК доцільно проводити у випадку ілеоободової локалізації патологічного процесу, а також його гострого та хронічного перебігу, високого ураження тонкої кишки та наявності рубцевих структур. Обгрунтовано, що об'єктивними діагностичними критеріями загострення патологічного процесу є вид виконаної операції, його локалізація, лейкоцитарний індекс інтоксикації, стан імунітету хворих під час обстеження (за кількістю лімфоцитів), ступінь вираженості анемії, ІЛ СШЕ. Розроблено комп'ютерну програму прогнозування тяжкості перебігу та вірогідності загострень ХК. Виявлено схожість клінічної картини повторних загострень з первинними проявами захворювання. З'ясовано, що просвіт накладеного анастомозу повинен бути достатньо "широким", щоб уникнути його звуження у разі можливого рубцювання. Доведено, що під час формування резервуарів доцільно зберегти ідеостому як дистальний відділ тонкої кишки та для відключення пасажу по кишці до нормалізації функції сфінктера.

  Скачати повний текст

Охарактеризовано новий підхід до розв'язання наукової проблеми, що передбачає поліпшення результатів хірургічного лікування пацієнтів з неспецифічним виразковим колітом і хворобою Крона товстої кишки шляхом розробки, вдосконалення та впровадження в клінічну практику новітніх методик оцінки морфологічних змін слизової оболонки товстої кишки, які дозволяють встановити фактори прогнозування малігнізації та можливості їх профілактики, обгрунтувати показання, вибір методу та характер оперативного втручання. Вперше використано методику фотодинамічної діагностики з використанням фотосенсибілізатора, що містить гіперицин для виявлення морфологічних змін слизової оболонки товстої кишки, на основі результатів якої розроблено спосіб діагностики раку товстої кишки (патент України 58030 А від 15.07.03). Вперше методику фотодинамічної діагностики застосовано в лапароскопії, розроблено спосіб інтраопераційної діагностики метастазів у лімфатичні вузли (патент України 8924 А від 15.08.05). Вперше застосовано метод хромоколоноскопії прямої кишки, на підставі отриманих даних розроблено спосіб діагностики диспластичних змін слизової оболонки прямої кишки (патент України 5053 А від 15.02.05). Проаналізовано результати імуногістохімічного дослідження біоптатів слизової оболонки товстої кишки у разі неспецифічного виразкового коліту та хвороби Крона. Розроблено статистико-ймовірнісну модель динаміки малігнізації у разі неспецифічного виразкового коліту. Викладено особливості системи скринінгу у процесі запальних захворювань кишечнику. Висвітлено об'єктивні критерії для визначення показань до оперативного лікування з приводу неспецифічного виразкового коліту та хвороби Крона товстої кишки, а також проблеми визначення оптимального методу оперативного втручання.

  Скачати повний текст

Вперше проведено корекцію голотопії сліпої кишки у дорослих, на основі якої розроблено малоінвазійний доступ для апендектомії, що відрізняється від аналогів меншою травматичністю, більшою косметичністю, скорочує час операції й число післяопераційних ускладнень. На підставі анатомічних, експериментальних, біохімічних і клінічних досліджень проведено порівняльне оцінювання ефективності, ступеня травматичності відомих і нового способів апендектомії, обгрунтовано доцільність практичного використання запропонованих операцій. Вивчено особливості загоєння ран і морфологічні зміни тканин під час виконання нового й удосконалених малоінвазійних доступів до черевоподібного відростка. Вперше на підставі вивчення у динаміці у крові хворих рівня С-реактивного білка та прозапальних цитокінів (IL-6, фактора некрозу пухлин-alpha) оцінено ступінь травматичності досліжуваних способів апендектомії. Розроблено комплексний метод кількісного оцінювання травматичності операцій.

  Скачати повний текст

Визначено принципово новий напрямок у тактиці лікування хворих на гнійно-деструктивні ураження кишок (ГДУК), який передбачає раннє відновлення нормального кишкового пасажу за всіх видів цієї патології, без виключення з процесу травлення більш або менш значних за довжиною фрагментів тонкої кишки (ТК). Розроблено патогномонічно обгрунтовану класифікацію ГДУК. Визначено принипово нову тактику лікування обструктивних варіантів гнійно-деструктивних уражень (ГДУ) проксимальних відділів, яка грунтується на ранньому відновленні кишкового пасажу. Виявлено особливості імунних реакцій і проявів автосенсибілізації організму хворих у різні періоди розвитку ГДУК, їх значущість для розробки лікувальних програм. Визначено особливості порушень моторики тонкої кишки за умов проксимальної локалізації ГДУК обструктивного характеру за методом електрофізіологічного дослідження, розроблено способи їх корекції. Розроблено й обгрунтовано терміни операцій на тонкій і товстій кишках залежно від типу та рівня ураження. Визначено нові підходи до обгрунтування тактичних варіантів за обструктивних ГДУ тонкої кишки (ТК), а також планових операційних втручань у разі уражень інших відділів кишечнику. Вдосконалено принципи ентерального харчування за умов обструктивних ГДУК. Наведено принципи хірургічної профілактики та лікування синдрому короткої кишки після розширених резекцій ТК. Розроблено та вдосконалено принципи профілактики спайкового процесу у черевній порожнині після проведення внутрішньочеревних операцій.

  Скачати повний текст

Доведено інформативність редоксметрії для оцінювання життєздатності кишки на моделі гострого порушення мезентеріального кровообігу (ГПМК), чутливість та специфічність якої склали, відповідно, 92,8 % та 93,3 %. Інтраопераційне використання редоксметрії у пацієнтів основної групи сприяло запобіганню недостатності міжкишкових анастомозів. Запропоновано діагностично-лікувальну програма з застосуванням моделі експрес-діагностики ГПМК, двохетапного хірургічного лікування, а комплексної корекції післярезекційної ентеральної недостатності дала можливість знизити летальність з 70 до 61 %.

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена проблемі лікування хвороби Крона тонкої і товстої кишок. Опрацьована тактика лікування хвороби Крона, вивчена ефективність препаратів будесоніду. Продемонстровано, що застосування високоефективних препаратів базисної терапії для лікування хвороби Крона сприяє мінімізації показань до оперативного лікування, а використання індексу Беста - об'єктивізації лікувальної тактики. Застосування в клінічній практиці розробленої тактики лікування дозволило покращити результати хірургічного лікування: збільшити частку економних резекцій кишківника, первинно-відновних і сфінктерозберігаючих операцій, знизити частоту післяопераційних ускладнень, рецидивів та летальності, поліпшити результати соціальної реабілітації оперованих пацієнтів. Визначені відносні показання до первинних операцій та оптимальні строки їх виконання. Показано, що оптимальним способом хірургічного лікування хвороби Крона є одномоментні органозберігаючі операції.

  Скачати повний текст

Уперше розроблено біорозчинний пристрій для програмованого введення лікарських засобів у просвіт кишкового анастомозу. Вивчено вплив етонію на антимікробну активність нітазолу й метронідазолу. Експериментально доведено ефективніть використання суміші гідрофільного ("Силікс") та гідрофобного ("Поліметилсилоксан") сорбентів з етонієм та нітазолом для підвищення біологічної герметичності тонкокишкового анастомозу. Запропоновано спосіб профілактики післяопераційних внутрішньоочеревинних гнійних ускладнень у разі лікування хворих з гострою хірургічною патологією, який передбачає використання біорозчинного пристрою з програмованим вивільненням антимікробних препаратів та дає змогу підвищити біологічну герметичність тонкокишкового анастомозу.

  Скачати повний текст

Наведено теоретичне обгрунтування доцільності використання біоінженерних технологій у комплексному лікуванні пацієнтів із зовнішніми неповними трубчастими норицями. Уперше проведено оцінювання проліферативної активності клітинних еквівалентів у зовнішній неповній трубчастій нориці та визначачено їх роль у загоєнні трубчастих нориць. Вперше розроблено клітинно-тканинний трансплантат для лікування зовнішніх неповних трубчастих нориць. Запропоновано оригінальний спосіб лікування норицевої хвороби з використанням фібробластно-колагенового композиту. Вивчено особливості загоєння зовнішніх неповних трубчастих нориць у разі обтурації їх клітинно-тканинними еквівалентами. Встановлено показання та протипоказання щодо застосування обтурації зовнішньої неповної трубчастої нориці клітинно-тканинним еквівалентом. Розроблено алгоритм використання клітинно-тканинних технологій у комплексному лікуванні зовнішніх неповних трубчастих нориць різної етіології, досліджено його медичну ефективність.

  Скачати повний текст

Проаналізовано результати лікування, стан гемодинаміки та внутрішньочеревний тиск у 114-ти хворих з обтураційною непрохідністю дистальних відділів товстої кишки, які перенесли первинно-відновлювальні операції. Виявлено зміни центральної гемодинаміки та порушення мікроциркуляції у зоні міжкишкового анастомозу, більш виражені в супрастенотичній ділянці товстої кишки. Встановлено залежність їх виразності від рівня внутрішньочеревного тиску. Доведено нормалізуючий вплив інтраопераційного та післяопераційного лаважу та декомпресії ободової кишки у сполученні з тривалою епідуральною анестезією на стан регіонарної гемодинаміки у зоні міжкишкового анастомозу. Запропоновано нову тактику хірургічного лікування хворих з обтураційною непрохідністю дистальних відділів товстої кишки, яка дозволяє об'єктивізувати та розширити показання щодо виконання первинно-відновлювальних операцій, сприяє підвищенню надійності анастомозу та зниженню частоти післяопераційних ускладнень і летальності.

  Скачати повний текст

Розглянуто питання зменшення частоти хірургічних ускладнень після операцій на товстій кишці у пацієнтів з анемією. Встановлено, що анемія є незалежним та вірогідним чинником розвитку неспроможності швів товстокишкових анастомозів. Визначено, що частота хірургічних ускладнень підвищується у разі поєднання анемії з недостатністю кровообігу II стадії та хронічними обструктивними захворюваннями легень. Визначено критичні рівні гемоглобіну та гематокриту у процесі формування товстокишкових анастомозів, обгрунтовано використання перфторану як лікарського засобу покращання загоєння товстокишкових анастомозів за умов гіпоксії та недостатнього регіонального кровопостачання. Запропоновано та впроваджено у практику хірургічні способи поліпшення надійності колоректальних анастомозів після передньої резекції прямої кишки, що сприятливо впливають на їх загоєння в експерименті та клініці.

  Скачати повний текст

Розроблено новий спосіб передопераційної декомпресії товстого кишечника за допомогою пристрою для проведення зонду, що забезпечує можливість виконання первинно-відновлювальних операцій і скорочує строки реабілітації. Доведено ефективність інтраопераційної декомпресії за обтураційної товстокишкової непрохідності з використанням оксигенованих розчинів і сорбентів, що сприяє зниженню післяопераційних ускладнень і летальних випадків. На підставі результатів проведених досліджень вперше наведено комплексну оцінку ступеня важкості ендогенної інтоксикації, стану перекисного окиснення ліпідів й антиоксидантного захисту, а також основних показників імунологічного гомеостазу з урахуванням морфологічних змін стінки товстого кишечника та стадії непрохідності.

  Скачати повний текст

Встановлено, що за експериментального перитоніту провідними механізмами порушень функції кишок є значна активація процесів нероксидного окиснення, суттєве зниження активності систем антиоксидантного захисту. Розглянуто зростання сумарної фібринолітичної активності плазми крові та пригнічення сумарної фібринолітичної активності тканини тонкої кишки. Визначено зростання протеолітичної активності плазми крові. Доведено, що за перитоніту доцільно виділяються ступені порушення функцій кишечника - кишкова дисфункція, кишкова недостатність та кишкова неспроможність, які відрізняються патогенетичними механізмами, клінічно-діагностичними критеріями і потребують використання відповідних алгоритмів лікування.

  Скачати повний текст