Проаналізовано особливості патогенезу екскреторно-токсичного безпліддя у чоловіків під час хронічного бактеріального простатиту, трихомоніазу, хламідіозу, бруцельозу. Визначено взаємозв'язок патоспермії з нейрогуморальними та імунними порушеннями, печінковим і нирковим комлексом. Досліджено особливості патогенезу екскреторно-токсичного безпліддя залежно від етіології, що виявляються в різному ступені залучення органів і систем у патологічний процес. Відзначено, що зміни спермограми олігоастенотератозооспермії різної виразності є загальними для даного захворювання. Доведено, що хронічний простатит (бактеріальної, хламідійної, трихомонадної, бруцельозної) етіології призводить до зниження запліднювальної здатності еякуляту у результаті сполученого порушення складових репродуктивної функцій: гепотобіліарної системи, ендокринного статусу та розвитку вторинного імунодефіциту. Розроблено трьохетапне обстеження та лікування хворих на екскреторно-токсичне безпліддя, зокрема, діагностика та припинення запального процесу зі санацією статевих органів, діагностика і корекція всіх складових репродуктивної функції, стимуляція сперматогенезу.

  Скачати повний текст

Науково обгрунтовано підходи до підвищення ефективності лікування хворих на змішану кандидо-герпетичну урогенітальну інфекцію. Наведено дані про клініко-анамнестичні особливості, етіологічні фактори запального процесу, супутню патологію з використанням сучасних методів діагностики у 120-ти жінок, хворих на урогенітальний кандидоз, серед яких у 90-та була діагностована герпесвірусна інфекція. У групі порівняння обстежено 30 хворих тільки на герпесвірусну інфекцію. У динаміці спостереження визначено стан неспецифічних факторів захисту, активності нейтрофілів, показників клітинного та гуморального імунітету, а також рівень фактора некрозу пухлин-alpha, alpha-інтерферону, секреторного імунглобуліну класу A у крові та вагінальному вмісті, диференційовані показання до призначення терапії шляхом порівняльного аналізу клінічних особливостей, перебігу захворювання, етіологічних факторів і стану імунного статусу. Виділено різні рівні клініко-лабораторних порушень у обстежених хворих, відповідно до яких об'єднали хворих на мікст-інфекцію у конкретні клініко-терапевтичні групи. Розроблено методику індивідуалізованої комплексної терапії з диференційованим призначенням специфічних засобів, патогенетичних препаратів, а також місцевих лікарських форм, що дозволило за відсутності ускладнень і небажаних ефектів одержати у дослідній групі хворих на мікст-інфекцію на 30 - 32-й день лікування виразний терапевтичний ефект, зменшити кількість рецидивів герпесвірусної інфекції протягом року у 2,1 раза, а також тривалість з 6,7 до 3,3 днів, досягти клініко-лабораторного одужання від кандидозу у 86,9 % хворих, за цього у 3,2 раза скоротити кількість рецидивів.

  Скачати повний текст

Удосконалено терапію хворих на тяжкий уросепсис шляхом нормалізації процесів перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) та системи антиоксидантного захисту завдяки використанню озонотерапії. Доведено in vitro високу бактеріостатичну дію медичного озону стосовно мікробної флори, що найчастіше спричинює уросепсис. Розроблено методику озонотерапії та визначено оптимальні терапевтичні дози медичного озону у фізіологічному розчині. Установлено високу терапевтичну ефективність озонотерапії у комплексі з антибіотикотерапією у разі гострого стафілококового сепсису у кролів на підставі даних про загальні реакції тварин, окисний гомеостаз і даних морфологічних досліджень. Відзначено, що ступінь тяжкості захворювання залежить від показників системи ПОЛ. Установлено, що розроблений комплексний метод лікування хворих на тяжкий уросепсис з використанням озонотерапії сприяє нормалізації процесів ПОЛ та антиоксидантної системи, що дає змогу стабілізувати стан клітинних мембран та позитивно впливає на гомеостаз.

  Скачати повний текст

На підставі результатів клінічних, серологічних, імунологічних і молекулярно-біологічних досліджень установлено, що на характер і тяжкість клінічного перебігу запального процесу урогенітального тракту, індукованого хламідійною інфекцією, впливає наявність змішаної хламідійної інфекції та стан імунореактивності організму. Це потребує комплексного індивідуалізованого підходу до її діагностики та проведення поетапного лікування з урахуванням мікстінфекції та механізмів утворення та запобігання розвитку персистентних форм збудників інфекції. Внаслідок проведення діагностики та контролю ерадикації урогенітального хламідіозу (УГХ) з урахуванням механізмів персистенції збудників інфекції та латентного хламідійного перебігу інфекції, науково обгрунтовано доцільність застосування двох, а краще трьох діагностичних методів, що дає змогу уникати діагностичних помилок. Визначено, що найбільш раціональними та вірогідними є комбінації діагностичних методів ПІФ і ПЛР або ІФА, ПІФ, ПЛР. З урахуванням результатів клінічних, серологічних, імунологічних і молекулярно-біологчних досліджень та на підставі їх аналізу одержано нові дані стосовно патогенетичних механізмів розвитку та перебігу УГХ, а також виникнення персистентних форм збудників інфекції. Виявлено основні механізми, які призводять до формування імунодефіцитних станів у разі маніфестних і персистуючих форм клінічного перебігу УГХ, а також взаємозв'язок між інтерфероновим статусом, системою імунітету організму хворих і характером клінічного перебігу хламідійної інфекції. Запропоновано комплексний підхід до лікування УГХ з урахуванням запобігання розвитку персистентних форм збудників інфекції. Науково обгрунтовано доцільність проведення індивідуальних імунограм та визначення чутливості організму хворих до імунотропних препаратів за умов розробки тактики комплексної патогенетичної терапії УГХ.

  Скачати повний текст

Комплексно обстежено жінок з хронічною рецидивуючою хламідійною інфекцією, установлено поліморфізм клінічної симптоматики та ускладнень заданого захворювання. Установлено порушення продукції найважливіших регуляторів антиген-специфічної імунної відповіді цитокінів IL-2, IL-3, IL24 та IL-6, пригнічення проліферації та зниження функціональної активності Т-хелперів I і II типів у разі хронічного сечостатевого хламідіозу. Показано, що внаслідок зниження рівня IL-2 у 1,52 рази пригнічується продукція цитокінів, проліферація та диференціювання Т-лімфоцитів, цитотоксичність Tcyt-лімфоцитів і диференціювання D-лімфоцитів, мікробоцидна і цитотоксична активність і продукція цитокінів моноцитами, а також порушується біосинтез IgM і IgG B-лімфоцитами. Уперше у комплексі показано підвищення рівнів: IL-6 у 3,35 разів, що свідчить про посилену проліферацію та диференціювання B-лімфоцитів, синтез і секрецію імуноглобулінів та проліферацію і диференціювання цитотоксичних T-лімфоцитів (CD-8); протизапального IL-4 у 1,55 разів, що дозволяє зробити висновок щодо загострення, хронізації гострого запального процесу та його прояву, за цього відзначено, що IL-4 посилює диференціювання TH-0-лімфоцитів у TH-2-клітини, гуморальну імунну відповідь опосередкованою участю TH-2-лімфоцитів, диференціювання цитотоксичних T-лімфоцитів, а також пригнічує звільнення цитокінів з активованих моноцитів і продукцію IL-2 TH-1-лімфоцитами. Зазначено щодо підвищення рівнів IL-3 у 1,33 разів, який може мати вплив на дозрівання T-лімфоцитів, проліферацію та фагоцитарну активність макрофагів. Розроблено оригінальний метод комплексного лікування хворих жінок з хронічною рецидивною сечостатевою хламідійною інфекцією з використанням доксицикліну у поєднанні з вобензимом, гепатопротектором - дарсілом і місцевою терапією за допомогою свічок і метронідазолом.

  Скачати повний текст

Розкрито проблеми підвищення ефективності лікування хворих хронічним сечостатевим хламідіозом (ХССХ) з урахуванням порушень метал-металоферментних систем і функціонального стану печінки. У хворих ХССХ встановлено розбалансованість мікроелементного гомеостазу (дефіцит цинку та заліза, збільшення вмісту міді у крові), порушення балансу оксидантно-антиоксидантної системи (посилення процесів перекисного окиснення ліпідів і зниження антиоксидантної системи захисту). Запропоновано метод комплексного лікування хворих ХССХ з використанням гепатопротекторної (глутаргін) і антиоксидантної терапії (кверцетин), який дозволяє скоротити терміни нормалізації клінічних ознак захворювання та санації організму від хламідій, а також нормалізації біохімічних показників організму.

  Скачати повний текст

Розглянуто питання підвищення ефективності лікування хворих на хронічний урогенітальний хламідіоз шляхом застосування у комплексній терапії вітчизняного рекомбінантного інтерферонового препарату "Лаферон" на підставі визначення його імуномодулювальних властивостей. Запропоновано розроблену схему терапії використовувати для лікування пацієнтів, хворих на хронічний урогенітальний хламідіоз, у випадку, коли традиційні схеми лікування були не ефективні.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Встановлено еколого-епідеміологічні особливості зоонозних та антропонозних хламідіозів у південному регіоні України. Вперше в даному регіоні виявлено широку циркуляцію хламідій C.psittaci, C.trachomatis, C.pneumoniae в популяціях птахів, тварин та людей. Встановлено високу залежність C.psittaci диких птахів та ссавців, визначено етіологічну роль C.psittaci, C.trachomatis, C.pneumoniae за широкого спектру патології у жінок, чоловіків та дітей. Удосконалено специфічну діагностику хламідіозів. Розрозроблено алгоритм діагностики хламідійної інфекції у хворих з різним перебігом інфекційного процесу. Наведено порівняльну характеристику біологічних властивостей регіональних штамів C.trachomatis і C.psittaci. Виявлено нові ензоотичні території з орнітозу, підтверджено високий епізоотичний потенціал природного осередку орнітозу в Чорноморському біосферному заповіднику. Встановлено антропургічний осередок зоонозних хламідіозів на території тваринницького комплексу. Виявлено високу інфікованість хламідіями осіб, що віднесені до "груп епідризику". Зареєстровано широке розповсюдження урогенітальних та екстрагенітальних форм хламідійної інфекції серед хворих з різною патологією, підтверджено можливість формування родинних осередків хламідіозів. Вперше встановлено in vitro антихламідійна активність мірамістину та показано високу ефективність етіопатогенетичного лікування хворих на різні форми хламідіозів у разі місцевого застосування препарату. Розроблено комплекс науково обгрунтованих рекомендацій з удосконалення системи профілактики зоонозних та антропонозних хламідіозів.

  Скачати повний текст

Досліджено питання вивчення імунопатогенезу: змін у клітинній та гуморальній ланках імунітету, неспецифічних факторів захисту, в тому числі інтерферонового статусу, у разі хронічних інфекційних запальних процесів чоловічих статевих органів за наявності хламідійно-бактеріальної, герпетично-бактеріальної та трихомонадно-бактеріальної інфекцій. Завдяки порівняльному статистичному аналізу імунопатологічних змін у випадку хронічного інфекційного простатиту, залежно від варіанта інфікування, одержано нові відомості щодо патогенезу імунних порушень за даної патології. Встановлено, що зміни певних параметрів імунного гомеостазу зумовлені впливом інфекційного фактора, інші показники функціонального стану імунної системи практично не залежать від варіанта інфікування і відображають лише вплив хронічного запального ураження передміхурової залози. Запропоновано нові схеми лікування хронічних простатитів за наявності хламідійно-бактеріальної, герпетично-бактеріальної та трихомонадно-бактеріальної інфекцій із застосуванням імунотропних препаратів у поєднанні з антибактеріальними та противірусними засобами, принципово нові методи місцевого лікування.

  Скачати повний текст

Проведено порівняльне вивчення поширеності хламідійної інфекції, з'ясовано спектр патології та клініко-епідіміологічні особливості хламідіозу серед різних вікових груп неповнолітніх. Показано залежність виявлення хламідійної інфекції від фаз менструального циклу: у разі циоскопії імовірність виявлення хламідій чітко зростає в лютеіновій фазі та в передменструальний період. Найбільшу величину титру хламідійних антитіл визначено у фолікулярній фазі, а найменшу - у периовулярний період; виявлення хламідійного антигену зростає в периовулярний період і зберігається протягом лютеінової фази. Одержані докази залежності виявлення хламідійної інфекції від фази менструального циклу дали змогу обгрунтувати новий підхід у діагностуванні хламідіозу в дівчат-підлітків та жінок дітородного віку, який передбачає під час проведення діагностичних досліджень враховувати фази фізіологічного менструального циклу, забір матеріалу для досліджень з осередків уражень, використовувати не окремі лабораторні тести, а їх комплекси. Оцінено ефективність та переносимість еритроміцину та макролідів нового покоління (азітроміцину, кларитроміцину, спіроміцину, джозаміцину) під час лікування різних форм хламідійної інфекції у вагітних, що годують грудьми, дітей та підлітків. Аргументовано їх правильне дозування, дотримання режиму прийому, що забезпечує стійкий терапевтичний ефект (95,2 %) макролідних антибіотиків за відсутності побічної дії в цього контингенту хворих. На підставі результатів дослідження обгрунтовано комплекс специфічних заходів щодо профілактики поширення хламідійної інфекції серед дітей і підлітків з урахуванням соціально-психологічних вікових особливостей; створення системи первинної медико-санітарної допомоги цьому контингентові хворих.

  Скачати повний текст

Вперше проведено комплексний аналіз імунного стану та функціональної активності клітин, що його формують, за хламідіозу, уреа- та мікоплазмозу. Встановлено, що імуноагресивні особливості збудників урогенітальних інфекцій (УІ) суттєво впливають на різні ланки природної резистентності макроорганізму. Доведено недостатність Т-клітинної ланки імунітету, обумовлену пригніченням кількості 3D+ і CD4+ целюлярних елементів і функціональної активності лімфоцитів, що залежить від спектра етіологічних факторів. Продемонстровано домінуючий серед представників мікоплазм імуноагресивний вплив Ureaplasma urealyticum. Вперше у хворих на УІ виявлено імунологічний дисбаланс: підвищену кількість клітин-попередників реалізації антитілоутворення, пригнічення вмісту імуноглобулінів і стану компенсаторних можливостей організму зв'язування антигенів. Доведено дестабілізувальний вплив на фагоцитарну реакцію урогенітальної мікст-інфікованості. Виявлено дискоординацію змін цитокінового профілю у хворих на УІ. Встановлено клініко-імунологічну ефективність сумісного застосування імунотропних засобів спорідненої та, частково, різновекторної дії - циклоферону та ехінацеї композитум.

  Скачати повний текст

На підставі визначення особливостей гормонального й імунного гомеостазу поглиблено існуючі уявлення щодо патогенезу розвитку порушень репродуктивної функції у жінок з урогенітальними інфекціями. Доведено, що наявність внутрішньоклітинних урогенітальних інфекцій супроводжується змінами клітинної та гуморальної відповіді, що проявляється реакціями системного та місцевого імунітету й обумовлює дисбаланс субпопуляцій T-лімфоцитів, B-лімфоцитів, зміну рівнів імуноглобулінів G, M, A та циркулюючих імунних комплексів, зміну рівня NK-клітин, вмісту лізоциму і sig A. Встановлено, що характерні зміни цитокінового балансу (підвищення рівня прозапальних цитокінів IL-1, TNFalpha, INFgamma і зниження синтезу IL-10) відображують співвідношення регуляторних Th -клітин з хелперною функцією. Визначено, що переважання Th хелперів 1 типу, особливо на фоні зниженної продукції IL-10 та NK-клітин внаслідок перенесеної урогенітальної інфекції, створює умови для запобігання настанню вагітності й її успішного завершення. Визначені імунні зсуви поглиблюють дисбаланс статевих стероїдних гормонів, що обумовлює порушення репродуктивної функції. Встановлено фактори ризику розвитку порушень репродуктивної функції на фоні урогенітальних інфекцій і визначено показники, що можуть бути критеріями оцінювання формування їх різних форм. Доведено ефективність етіотропної терапії урогенітальних інфекцій з включенням гормонотерапії й імуномодуляторів, що мають протизапальну дію, яка здійснюється за рахунок пригнічення надлишкового синтезу активованими макрофагами прозапальних цитокінів (IL-1, TNFalpha, INFgamma) і посилення синтезу IL-10, що сприяє відновленню рівноваги в імуногормональних взаємовідношеннях і нормалізації репродуктивної функції.

  Скачати повний текст

Досліджено актуальну проблему підвищення якості діагностики, профілактики та диспансеризації хворих на інфекції сечової системи (ІСС) на амбулаторно-поліклінічному етапі надання медичної допомоги. Проаналізовано показники поширеності та захворюваності серед населення України групи хвороб "інфекції нирок" та хронічного циститу, обсягу обстеження, лікування та диспансеризації даної категорії пацієнтів. На піставі результатів соціологічного опитування й експеритизи якості діагностики, лікування, диспансерного спостереження та профілактики ІСС визначено основні недоліки й шляхи удосконалення роботи амбулаторної ланки. Розроблено програму клініко-організаційних заходів щодо підвищення ефективності надання медичної допомоги пацієнтам з ІСС за амбулаторних умов у період реформування галузі на засадах загальної практики, доведено її дієздатність та ефективність.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Досліджено проблему підвищення ефективності діагностики, лікування та профілактики генітальної герпетичної інфекції з урахуванням особливостей патогенезу, хронічного рецидивного перебігу та чинників ризику розповсюдження захворювання. Установлено достатньо високий рівень і тенденцію щодо зростання захворюваності на рецидивний генітальний герпес (РГГ) серед меншканців Києва. Виявлено, що на РГГ хворіють переважно особи молодого репродуктивного віку. За цього чисельність жінок більша у порівнянні з чоловіками. Визначено, що на частоту та тяжкість загострень РГГ впливають мікстінфекційні ураження сечостатевого тракту, а також певні чинники ризику, зокрема, незастосування бар'єрних контрацептивів під час статевих контактів, переохолодження, нервово-психологічний стрес, вживання алкоголю. Запропоновано раціональну методологію загально клінічного, лабораторного та спеціального обстеження хворих на РГГ, а також контролю ефективності проведеного лікування. Розроблено патогенетично обгрунтовані методи комбінованої терапії РГГ на різних етапах перебігу захворювання. Установлено, що проведення короткочасного курсу противірусної системної терапії препаратом валацикловір з використанням імунопротектора - препарату кагоцел, сприяє суттєвому прискоренню негативації клінічних проявів рецидиву генітального герпесу. Виявлено, що застосування пролонгованого курсу відповідної етіотропної та імунокоригувальної терапії на етапі ремісії захворювання дозволяє зменшити кількість рецидивів і тяжкість їх проявів, а також знижує ризик інфікування статевих партнерів.

  Скачати повний текст

Удосконалено заходи комплексної терапії та попередження розвитку ускладнень і рецидивів сечостатевого трихомоніазу у жінок з урахуванням показників стану піхвового середовища та характеру клінічного перебігу захворювання. Доведено діагностично-прогностичну значимість комбінованого дослідження показників стану загального та місцевого імунітету репродуктивного тракту у хворих на сечостатевий трихомоніаз жінок для своєчасної індивідуалізованої корекції терапевтичних заходів. Розроблено новий патогенетично обгрунтований комплексний метод лікування сечостатевого трихомоніазу у жінок, спрямований на повну ерадикацію збудників запального процесу, нормалізацію загального та місцевого імунного статусу в організмі, відновлення фізіологічної піхвової мікрофлори та нормальне функціонування уражених органів і тканин.

  Скачати повний текст

Доведено етіологічне значення M. genitalium у розвитку запальних процесів урогенітального тракту чоловіків. Встановлено, що їх питома вага в загальній структурі мікоплазмових урогенітальних інфекцій становить 13,8 % як монозбудника та 39,7 % у поєднанні з іншими відомими видами урогенітальних мікоплазм (M. Hominis, Ur. urealyticum). Виявлено порушення деяких показників імунного статусу організму у хворих на мікоплазмову урогенітальну інфекцію. Відзначено, що центральні імунологічні порушення є несутттєвими та не залежать від виду урогенітальних мікоплазм або їх асоціацій. Виявлено, що основні механізми резистентності реалізуються на рівні місцевого імунітету слизової оболонки з провідним накопиченням сенсибілізованих Т-лімфоцитів ефекторів і збільшенням кількості клітин мононуклеарно-фагоцитарної системи. Доведено, що за даної патології порушується продукція основних цитокінів запальної реакції інтерферонів (ІФН) і фактора некрозу пухлин (ФНП), які є провідними чинниками інфекційних процесів з внутрішньоклітинною локалізацією збудника. На підставі вивчення тривалості та характеру клінічного перебігу запального процесу визначено ступінь виявлених порушень і розширено уявлення про патогенез урогенітального мікоплазмозу, зокрема розвиток вторинних імунодефіцитних станів. Науково обгрунтовано доцільність проведення етіотропної та комплексної імунокоригуючої терапії урогенітального мікоплазмозу шляхом комбінованого застосування препаратів вилочкової залози (Т-активіну, тималіну) та препаратів-індукторів ІФН, що попереджує розвиток персистуючих форм урогенітальних мікоплазм, а також хронізацію й ускладнення запального процесу. Досліджено ефективність використання методів реакції прямої імунофлюоресценції, культурального методу та полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) для діагностики урогенітального мікоплазмозу та контролю терапевтичного процесу. На підставі порівняльного аналізу сучасних способів діагностики досліджуваної патології встановлено, що метод ПЛР є найбільш чутливим і специфічним тестом детекції збудників, а для контролю терапевтичного процесу більш доцільно застосовувати культуральний метод. Удосконалено комплексну імунокорегуючу терапію мікоплазмової урогенітальної інфекції, використання якої дозволяє підвищити ефективність етіотропних препаратів, запобігати утворенню персистуючих форм збудників та упереджувати розвиток ускладнень і рецидивів інфекції.

  Скачати повний текст

Вперше в клінічній практиці використано методику визначення ступеня секреторства для дослідження місцевого імунітету. Встановлено зв'язок між типом перебігу інфекції сечостатевих шляхів у чоловіків (ІССШЧ) та їх здатності до хронізації, а також зі ступенем секреторства. Вперше проведено дослідження та з'ясовано природу протективного ефекту секреторства, що полягає в утворенні на поверхні клітин уроепітелію секреторів шару з аглютиногенів, які не дають збудникам ІССШЧ наблизитися до клітин уроепітелію та відтворити запальний процес. Вперше встановлено зв'язок між ступенем секреторства й імунологічною відповіддю пацієнта на інфекційного збудника.

  Скачати повний текст

Розкрито етіологічну значущість ентерококів у розвитку інфекцій сечовивідних шляхів (СВШ) у різних контингентів дорослих хворих і ентерококів у новонароджених з перинатальною патологією. Доведено, що штами ентерококів, виділених у разі позалікарняних інфекцій СВШ і урогенітальної патології, відрізняються від штамів, ізольованих за умов нозокоміальних інфекцій, за видовим складом, кількісним вмістом у біологічному матеріалі, частотою виділення в асоціаціях, рівнями чутливості до антибіотиків на наявністю факторів патогенності. Показано відмінності рівнів і профілів антибіотикорезистентності штамів ентерококів залежно від їх виду та походження. Вперше в Україні з сечі хворих хірургічного профілю з нозокоміальною інфекцією СВШ виділено два ванкоміцинрезистентних штама E. faecium з типом резистентності VanA, що визначено з застосуванням молекулярно-генетичних методів. Уперше встановлено значну частку ентерококів, стійких до високих концентрацій аміноглікозидних препаратів серед штамів госпітального походження. На підставі результатів проведеного комплексного дослідження біологічних характеристик штамів ентерококів різного походження не визначено специфічних ознак уро- або ентеропатогенності. Встановлено достеменну різницю за певними показниками між штамами позалікарняного та нозокоміального походження. Відзначено, що використання результатів проведеного дослідження дозволило вдосконалити мікробіологічну діагностику та лікування опортуністичних інфекцій ентерококової етіології.

  Скачати повний текст