Вопросы патогенеза радиационноиндуцированных лейкемий и дисгемопоэтических синдромов. 5: 3, 1999

Наведено клінічні та експериментальні матеріали про роль іонізуючого опромінення у формуванні онкогематологічних захворювань. У разі радіоіндукованої лейкемії або мієлодиспластичного синдрому виявлено структурні перебудови у хромосомах. Точкові мутації супресорного онкогена p53 було виявлено у 25 % хворих на лейкемії учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з дозовими навантаженнями понад 0,5 Гр. Перебіг захворювань у цих випадках був особливо злоякісним. У хворих на лейкемії, зумовлені нерадіаційними чинниками, виявлено слабку або помірну експресію білка BCL-2 та відсутність у більшості випадків експресії p53. За умов дії іонізуючого випромінювання на доклінічних стадіях формування лейкемічного процесу та за його прогресування змінюється кристалічна граткаа гідроксиапатиту, синтезується новий тип колагену, який відрізняється від нормального за первинною структурою, поверхневим зарядом і довжиною молекули, утворюються композити колагену з неколагеновими білками та поліамінами, посилюється остеопороз, знижується активність лужної фосфатази, наростає дефіцит вітамину D₃ і деяких амінокислот, відбуваються перманентні порушення рівноваги у системі окисного гомеостазу й обміну нуклеїнових кислот. Проведені дослідження обгрунтовують необхідність змін стратегії та тактики сучасного лікування гемобластозів, які полягають у переході від чисто ерадикаційних заходів до мір, спрямованих на відновлення "біохімічної" рівноваги між кістковою та кровотворною тканинами, нормалізацію основного складу фосфатів гідроксиапатиту і колагену кістки, оксидазного гомеостазу, обмі

ну нуклеїнових кислот і амінокислот, що створять передумови для відновлення нормальної диференціації стовбурових кровотворних клітин.

Вторичная радиорезистентность опухолевых клеток и пути ее преодоления. 5: 3, 1999

У підсумку 12-річних досліджень, виконаних на клітинних культурах, експлантатах пухлинного матеріалу в дифузійних камерах, на 4 штамах трансплантованих пухлин, на індукованих 7,12-диметил-1,2-бенз(а)антраценом пухлинах у щурів та на цитологічному матеріалі 99 хворих на рак молочної залози одержано радіорезистентні (РР) штами - варіанти карциноми Герена, лімфосаркоми Пліса та клітин L₉₂₉ в культурі. Встановлено, що вторинна PP пухлинних клітин є наслідком: селективного відбору найбільш PP частини клітинної популяції, формування нових ознак, генетичних і епігенетичних, у ході адаптивних реакцій. З 16 цитологічних ознак PP найбільш типовими є 5, які піддаються кількісному аналізу та придатні для побудови алгоритму оцінки ступеня PP пухлин. Біохімічні ознаки PP-пухлин - експресія стресових білків, збільшення вмісту небілкових тіолових груп і потужності антиоксидантної системи. Застосування гіпертермії в комбінації з променевою терапією є найбільш ефективним мінімального (2 - 5 хв) інтервалу між впливами. Попередня дія помірної (40 °C) гіпертермії сенсибілізує пухлину до дії радіації. Доведено високу ефективність як хімічних радіосенсибілізаторів комплексу мікроелементів і таксолу в малих дозах.

Витамин D₃ и сахарный диабет (обзор литературы). 5: 1, 1999

Описано вплив вітаміну D₃ на структурно-функціональну активність beta-клітин підшлункової залози та обмін речовин у разі цукрового діабету, а також розкрито деякі механізми порушення обміну вітаміну D₃ і перспективи його клінічного застосування за даної патології.

ВИЧ-опосредованная нейродегенерация (обзор литературы). 5: 2, 1999

Наведено відомості про порушення діяльності центральної нервової системи, зумовлені проникненням вірусу імунодефіциту людини I типу (ВІЛ-1) через гемато-енцефалічний бар'єр у мозок. Це відбувається шляхом проникнення ВІЛ-1 інфікованих моноцитів через ендотелій кровоносних капілярів у речовину мозку. ВІЛ-1-індукована патологія ЦНС проявляється загибеллю частини нейронів кори головного мозку і сітківки ока, астроцитозом, порушеннями мієлінізації нервових волокон (проте ВІЛ-1 не інфікує нервові клітини). Основна роль у розвитку патології ЦНС належить секреції нейротоксинів і біологічно активних речовин інфікованими макрофагами і реактивними астроцитами. Деякі білки ВІЛ-1, зокрема глікопротеїн gp120, також можуть пошкоджувати нейрони надмірною стимуляцією NMDA-рецепторів і викликати ексайтотоксичні порушення, а також впливати на астроцити, зменшувати продукцію факторів росту і пригнічувати транспорт глутамату з міжклітинного простору.

Експресія десмосомальних білків в епітеліальних клітинах доброякісних та злоякісних пухлин щитовидної залози людини. 5: 2, 1999

На кріостатних зрізах 17 папілярних карцином, 15 фолікулярних аденом і вузлових зобів, 4 кіст, 4 дифузних зобів і нормальних ділянок 6 щитовидних залоз досліджено локалізацію протеїнів десмосом (ПД) за допомогою антитіл клону ZK-31. У нормальному фолікулярному епітелії ПД виявлялися виключно на боковій поверхні клітин у вигляді дрібних гранул, локализованих в апікальній зоні. У разі папілярного раку в епітелії виявлено збільшення кількості гранул ПД і ненормальний розподіл десмосомальних білків у вигляді дифузного матеріалу в базальній частині цитоплазми клітин. У разі дифузно-склерозуючого варіанта папілярного раку ПД часто були дифузно розташовані по всій цитоплазмі і не утворювали гранул на поверхні клітин. У фолікулярному епітелії доброякісних новоутворень порушення розподілу ПД зустрічалися рідко. Висунуто припущення, що виявлені порушення внутрішньоклітинного розподілу десмосомальних білків у карциномах щитовидної залози можуть сприяти їх метастазуванню.

Ингибитор апоптоза - растворимый Fas-антиген в сыворотке крови больных хроническим гастритом и раком желудка. 5: 2, 1999

У 50 хворих на хронічний гастрит, 49 - на рак шлунка і 30 практично здорових осіб імуноферментним методом у сироватці крові визначено розчинний Fas-антиген. Одержані дані засвідчують підвищення його концентрації в сироватці крові хворих на хронічний гастрит і на рак шлунка.

Диагностика и лечение рака щитовидной железы. 5: 3, 1999

На підставі обстеження 355 дітей і підлітків, прооперованих з приводу раку щитовидної залози (РЩЗ) - у 224 (63,1 %) з них у післяопераційному періоді ліквідовано залишкову тканину, регіонарні та віддалені метастази РЩЗ - проведено порівняльну оцінку методів діагностики цього захворювання. Доведено, що тонкоголкова аспіраційна пункційна біопсія новоутворень ЩЗ з наступним цитологічним, цитохімічним та імуноцитохімічним аналізом пунктату є методом вибору для визначення їх характеру. Обгрунтовано необхідність розробки нових методів вивчення пункційного матеріалу з метою пошуку маркерів малігнізації клітин ЩЗ. Обговорено інформативність рівня тироглобуліну у крові для діагностики рецидивів та метастазів РЩЗ. Розкрито значення тиреоїдектомії, радіойодтерапії та супресії L-тироксином як найбільш дійових методів лікування диференційованих форм РЩЗ, які забезпечують тривалу виживаність хворих.

Дозозалежні зміни вмісту складових ліпідів в органах при дії зовнішнього та внутрішнього іонізуючого опромінення. 5: 2, 1999

Встановлено дозозалежні зміни вмісту складових ліпідів, фосфоліпідів у печінці і головному мозку та рівня ліпопротеїнів у плазмі крові у щурів лінії Вістар за умови тривалого (до 12 міс) щоденного надходження до організму різних концентрацій радіонуклідів ¹³⁷Cs, ⁹⁰Sr+⁹⁰Y та їх сукупності порівняно з одноразовим тотальним опроміненням тварин gamma-квантами ¹³⁷Cs у широкому діапазоні доз. За показниками радіогенних змін ефективність радіонуклідів ⁹⁰Sr на одиницю поглинутої дози є істотно вищою порівняно з радіонуклідами ¹³⁷Cs.

Створення та перші кроки Української Академії наук (до 80-річчя НАНУ). 5: 1, 1999

Проаналізовано процес утворення Академії наук в Україні, історичні передумови її становлення та особливості діяльності на ранньому етапі її історії. Показано роль у цьому процесі М. С. Грушевського, М. П. Василенка, В. І. Вернадського та інших діячів науки і культури України. Підкреслено, що вже в перші роки діяльності Академії багато уваги приділялося медико-біологічним проблемам, створювалися спеціалізовані інститути медико-біологічного профілю. Вказана тенденція збереглася і надалі, про що свідчить, зокрема, факт обрання на пост Президента академії в період з 1928 по 1962 рр. таких видатних представників медико-біологічної думки, як Д. К. Заболотний, О. О. Богомолець і О. В. Палладін.

Фармакокорекція диференціювання та апоптозу клітин при злоякісному процесі. 5: 3, 1999

Викладено сучасні уявлення про молекулярні механізми контролю клітинного циклу і смерті клітин. Обгрунтовано застосування ретиноїдів, цисплатину, моноклональних антитіл, індукторів вільно-радикального окиснення та апоптозу для лікування онкологічних захворювань.

Спонтанная и алиментарная гиперхолестеринемия: особенности патогенеза. 5: 4, 1999

Визначено особливості патогенезу гіперхолестеринемії (ГХЕ) за різних її пускових механізмів. Встановлено, що у разі надмірного надходження в організм холестерину ГХЕ має первинний характер, тоді як атерогенність плазми виникає вторинно, має відстрочену природу і лише частково залежить від перекисного окиснення, в основі якого лежить активація моноцитів і яке активується у більш віддалені строки. У разі спонтанного розвитку атеросклерозу у хворих ІХС атерогенний потенціал крові зростає первинно щодо розвитку ГХЕ. Значно більша роль належить вільнорадикальному окисненню з виснаженням антиоксидантного потенціалу плазми та зростанням у ній концентрації кінцевих продуктів перекисного окиснення ліпідів. Більша вираженість оксидативного стресу у хворих на ІХС у порівнянні з експериментальною моделлю ГХЕ зумовлена значною участю в цьому процесі моноцитів, більшим зростанням у них рівня МДА, підвищенням їх реактивності та фагоцитарної здатності відносно ступеня зростання атерогенності плазми.

Старение и рак: экспозиционно-регуляторные связи. 5: 3, 1999

Частота багатьох форм раку різко зростає у похилому і старечому віці. Між тим, у клітині відбуваються протилежні зміни зумовлені старінням і раком. Під час старіння згасає мітотична активність, зростає диференціація клітин, теломери стають коротшими, росте апоптоз, знижується інтенсивність біосинтезу білка, а у випадку раку ці зміни мають протилежну спрямованість. У злоякісному переродженні клітин у старості певне значення має більш тривала експозиція до дії канцерогенів на різних етапах цього багатостадійного процесу. Виникненню переродження сприяють зміни регуляції метаболізму клітин на різних рівнях організму. Послаблення нервового контролю у процесі старіння, розрегулювання функцій гіпоталамуса, розвиток стрес-вік-синдрому і пов'язана з ним гормональна перебудова, імунодепресія, послаблення імунного контролю, виникнення нових антигенів - усе це сприяє ініціації, промоції, прогресії раку в похилому віці. Основне значення мають генно-регуляторні зрушення, що лежать в основі старіння та призводять до розвитку вікової патології. Вони сприяють активації реалізації дії онкогенів і онковірусів. Зміни центронів, генів, що кодують головні регуляторні білки, їх мутації - важливий механізм зв'язку старіння і раку. Переродження клітини зумовлено послабленням мембранного контролю біосинтезу білка, феноменом генетичного метастазування, що сприяє переносу генетичного матеріалу у разі апоптозу з одної клітини до іншої. Різні регуляторні механізми старіння неоднаково впливають на різні стадії розвитку раку. Втрата клітинами здатності до нормального старіння сприяє їх злоякісній трансформації.

Біологічна роль фосфоліпази А₂ (огляд літератури). 5: 4, 1999

Розкрито властивості ферменту фосфоліпази A₂, необхідного для забезпечення функціональних здатностей органів і систем організму. Доведено патогенетичну роль фосфоліпази A₂, як одного з ключових медіаторів патологічного процесу, що безпосередньо призводить до деструктивних змін тканин, зокрема мембран клітин, і опосередковано впливає на його перебіг через вивільнення в навколишнє середовище біологічно активних речовин. Описано механізми регуляції активності ферменту і шляхи її фармакологічної корекції.

Вивчення in vitro та in vivo протипухлинної дії клітин головного мозку тварин різного віку. 5: 2, 1999

Вивчено роль факторів "місцевої" імунної системи головного мозку для обмеження пухлинного росту. Антипроліферативну активність окремих популяцій клітин головного мозку мишей оцінювали in vitro (цитотоксичність стосовно клітин лінії K-562 та еритроцитів курей, синтез цитотоксичного фактора) та in vivo (субкапсулярний тест). Встановлено, що за сумісної трансплантації тканини карциноми та клітин головного мозку новонароджених мишей під капсулу нирки миші має місце гальмування росту карциноми на 38,5 %, найбільш чітко виражене у разі використання фракції, збагаченої нейронами. У тестах in vitro ця ж фракція клітин мала цитотоксичність за умов 18-годинної інкубації з еритроцитами курей. Під час культивування цих клітин протягом доби (37 °C) виявлено спонтанну виробку фактора з цитотоксичною активністю відносно клітин карциноми. У разі використання клітин головного мозку дорослих тварин антипроліферативної активності не виявлено.

Хирургическое лечение больных раком панкреатодуоденальной зоны. 5: 3, 1999

Проаналізовано результати радикального хірургічного лікування хворих на рак підшлункової залози (576) та періампулярної зони (470), прооперованих за період 1976 - 97 рр. Обговорено особливості виконання різних видів резекцій - панкреатодуоденальної, субтотальної панкреатодуоденальної, дистальної та локальної панкреатодуоденальної, розширеної та комбінованої. Післяопераційна летальність знизилася з 15,8 % (1976 р.) до 4,0 % (1997 р.). Виживаність після операцій з приводу раку голівки підшлункової залози понад 1 рік складала 63 %, 3 років - 17 %, 5 років - 3,6 %; у разі раку періампулярної зони - 74 %, 42 % і 32 %, відповідно.

Бластен - новий вітчизняний імуномодулятор біологічного походження. 5: 1, 1999

Узагальнено результати доклінічного вивчення оригінального лікувального препарату Бластен, одержаного з клітинних стінок Lactobacillus Delbrukii. Показано, що бластен є ефективним імуномодулятором. Спектр імуномодулюючих ефектів препарату включає вплив на реакції специфічного імунітету та неспецифічної резистентності організму. Показано дозозалежність впливу бластену на окремі ланки імунної системи, а також відмінності динаміки імуномодуляції за умов використання високих (мг/кг) і низьких (мкг/кг) доз.

К проблеме носительства тяжелых металлов. 5: 1, 1999

У дослідах на щурах, яким протягом 2,5 міс 5 разів на тиждень внутрішньочеревно вводили розчин оцетовокислого свинцю у дозі 1/150 ЛД₅₀, встановлено, що накопичення металу в їх органах і тканинах може сягати безпечного та тимчасово стабільного рівня. Це розглянуто як наслідок вторинної адаптації до "носійства металу". Висловлюється припущення, що у разі посилення інтенсивності токсичного впливу ацетату свинцю вторинна адаптація може бути порушена. Зроблено висновок, що носійство металів як ксенобіотиків можна розглядати як один з проявів адаптивного генезу.

Современные проблемы профилактики асбестозависимых заболеваний. 5: 2, 1999

Наведено дані літератури і результати власних досліджень зв'язку виникнення азбестозалежних професійних захворювань від концентрації азбесту в повітрі виробничих приміщень та стажу роботи на азбестовому виробництві. На прикладі азбестоцементного виробництва показано, у разі перевищення ГДК азбесту (2 мг/м³) в повітрі у 5 - 9 разів через 7 - 29 років роботи виникають професійні захворювання бронхо-легеневої системи. У 11 з 303 обстежених робітників виявлено хронічний обструктивний бронхіт, у 13 - типовий азбестоз I та II стадії. Азбестоз було діагностовано у випадках, коли стаж становив 12 років і більше. У патогенезі захворювання велику роль відіграє викликана азбестозом активація системи комплементу з наступним лізисом клітин, які оточують волокна азбесту. Проблема подальшого використання хризотилового азбесту повинна вирішуватись шляхом здійснення більш суворого контролю за його концентрацією в повітрі виробничих приміщень.

Специфические мутации гена p53 в уротелии мочевого пузыря у лиц, проживающих в загрязненных ¹³⁷Cs регионах Украины. 5: 3, 1999

Обстежено хворих, госпіталізованих до Інституту урології та нефрології АМН України протягом 1993 - 97 рр. з приводу доброякісної гіперплазії передміхурової залози без клінічних симптомів циститу, які мешкають у радіоактивно забруднених регіонах України (I група), Києві (II група) і в "чистих" регіонах України (контрольна група). У біоптатах слизової оболонки сечового міхура, взятих під час операції, досліджено проліферативні та генетичні зміни уротелію. У I і II групах у 94 % і 93 % випадків, відповідно, виявлено численні зони дисплазії уротелію і раку in situ. У цих же групах відзначено вірогідне підвищення, в порівнянні з контрольною групою, експресії в ядрах уротелію протеїнів p53, mdm2, PCNA, cyclinD1 і p21. Мутаційний аналіз гена p53 у ДНК, екстраговану з уротелію хворих I і II груп, виявив у 53 % випадків одну або більше крапкових мутацій гена p53. Одержані дані свідчать про геномну нестабільність і ранню злоякісну трансформацію клітин уротелію, що призводять до розвитку переважно інвазивних форм раку сечового міхура в осіб, які мешкають у забруднених ¹³⁷Cs регіонах України.

Сифилис в сочетании с хламидиозом и микоплазмозом: иммуноморфологические особенности смешанной инфекции. 5: 2, 1999

Біоптати шкіри 14 хворих на сифіліс (7 - як моноінфекція; 7 - в поєднанні з хламідіозом і мікоплазмозом) вивчено гістохімічними, морфометричними та імуноморфологічними методами. Показано, що змішаній інфекції притаманна менша сила імунної відповіді, яка виявлялась зниженням загальної кількості імунокомпентних клітин, що входять до складу дермального інфільтрату. Недостатність гуморальної ланки імунної відповіді виявлялась зменшенням питомої частки плазматичних клітин, їх функціональною неповноцінністю, недостатність клітинної ланки - зниженням фагоцитарної активності макрофагів та порушенням їх взаємодії з регуляторними T-лімфоцитами. Отримані дані дозволяють пояснити високу частоту прихованих форм сифілісу у разі поєднання з хламідіозом та мікоплазмозом, а також тривалий період після лікування змішаної венеричної інфекції до отримання негативних серологічних реакцій.