Трансценденція свободи в ціннісному універсумі особистості

Зазначено, що сучасна цивілізація несе загрозу втрати людиною свого життя, своєї свободи та культури. Підкреслено важливість для сьогодення "феноменологічного" розуміння дійсності, осмислення самої "проблеми" людини. Наголошено на тому, що володіння людиною свободою волі, свободою вибору самої себе - це те, що потрібно їй як особистості. Доведено, що свобода - це найважливіша умова, що забезпечує не тільки гідне життя людини, але і динаміку її культури, свідомих цілей і прагнень. Показано, що свобода, як "вища цінність" має багато вимірів, але вона завжди пов'язана із культурою як системою цінностей, яка є сферою свободи та відповідальності. Зазначено, що коли свобода покладається людиною як мета, то вона стає цінністю, що вибирається індивідом при всій своїй зовнішній даності. Наголошено на тому що важливим аспектом проблеми свободи є духовна свобода, яка може бути обмежена зовнішньою необхідністю, але вона ніколи не зникає, оскільки є невід'ємною від особистості. Підкреслено, що як вища цінність, свобода набула особливої гостроти сьогодні, в епоху дефіциту духовності, тому цілепокладання свободи є найважливішою умовою, що забезпечить динаміку культури нації та конкретної особистості. Свободу визначено як основну константу загальнолюдської культури і мети духовного самовизначення.

Теоретические предпосылки актуализации личностного проекта как сюжета возможной истории

Рассмотрена проблема психологических закономерностей процесса самопроектирования личности. Обосновано, что жизненный путь человека, артикулируемый как проект и, одновременно, как процесс воплощения этого проекта, может рассматриваться как особый вид текста. Показано, что, в отличие от традиционного проектирования, процесс самопроектирования не может предполагать наличие наперед заданного жестко зафиксированного результата-исхода, и тексты, порождаемые личностью при нарративном проектировании, в определенном смысле, являются произведениями "нон-финито", "возможными сюжетами". Подчеркнуто, что в процессе самопроектирования задача сводится не к утилизации, а потенциированию, умножению смысловых возможностей личности, а бытие индивида в значительной степени определяется им же проектируемой реальностью. Показано, что столкновение проекта с "неподатливостью жизненного материала", в котором он должен быть воплощен, создает различные сюжетные ходы и перипетии, придавая сюжетному развитию напряженность и драматизм. Проанализировано значение базовых сюжетов при решении "задач на Я потенциальное", когда личность выводит себя за пределы наличного смыслового поля, порождая возможность своей внутренней трансформации.

Управління для сталого розвитку: соціально-філософський ракурс

Актуалізовано роль управління в процесі впровадження концепції сталого розвитку в усіх галузях життєдіяльності суспільства. Доведено, що суспільні кризи, тобто диспропорції (дисбаланси, дисгармонії) системи сталого розвитку, - це проблеми виключно управління. Обгрунтовано необхідність звернення до філософського інструментарію для вирішення проблем, пов'язаних із управлінням за умов сталого розвитку. Це визначається, зокрема, універсальним характером філософії та спрямуванням на розвиток повноцінної особистості і розвиток суспільних відносин, на підставі відтворення її основних законів і принципів діалектики. На прикладі сучасних геополітичних та економічних криз обгрунтовано необхідність розробки та впровадження цілеспрямованої, продуманої управлінської політики, відсутність якої на даний час призводить до формування "суб'єкт-об'єктних" відносин, де суб'єктом можуть виступати "загарбники" наднаціонального рівня. Розглядаючи управління як процес реалізації владних відносин, зазначено щодо особливостей примусу, спонукання та переконання як найбільш розповсюджених у світі методах, на яких базується управління. Зроблено висновок, що оптимальним методом управління, який можна використовувати для впровадження концепції сталого розвитку, є переконання. Обгрунтовано роль освіти як одного із чинників становлення "суб'єкт-суб'єктних" відносин, а також як концентрованої форми духовності, соціалізації та джерела формування суб'єктності як основи ефективного управління.

Хронотопні виміри в соціально-філософській парадигмі

Показано, що екстраполяція природничої термінології на явища біосоціального порядку, застосування досягнень точних наук під час аналізу людських спільнот підтверджують тезу про "міждисциплінарний" характер сучасного наукового знання, про перманентне розширення його обріїв. Доведено, що час і простір органічно поєднані між собою, оскільки є двома аспектами однієї і тієї ж матриці, завдяки якій свідомість організує утворення уявлень про оточувальний світ. Синтез часу і простору знайшов вияв в понятті "хронотоп", запропонованому вченим М. Бахтіним, яке широко використовується нині в науці. Зазначено, що у понятті "хронотоп" виражений внутрішній зв'язок сприйняття простору і часу, це поняття є невід'ємною основою адекватного реаліям буття бачення світу. В соціальній філософії традиційно поняття хронотопу є одним з фундаментальних, адже осягнути філософський сенс історичних феноменів можливо лише через часово-просторові виміри, через темпоральний і географічний, або, як нині зазвичай формулюють, ландшафтний аналіз. Показано, що зв'язок ландшафту і культури, стереотипу поведінки певних людських спільнот за географічних умов знаходить відображення в "просторовій поведінці", формує специфічне світосприйняття. Зазначено, що цей методологічний засіб сприяє виділенню окремих типів культур, наприклад, "сільської", "напівміської", "міської" тощо. Продемонстровано, що ситуація в соціально-філософських студіях, яка склалася протягом останнього часу, внесла певні корективи до традиційного категоріального апарату, усталеного як в межах філософської інтерпретації історії, так і в філософському "лексиконі" взагалі, а також до змісту і методик темпорального аналізу, і напряму пов'язаного з фундаментальною проблемою фазисності історичного руху та його хронотопних вимірів.

Філософська рефлексія феномену соціального проектування

Сучасний темпоритм суспільних процесів, що визначають розвиток людської цивілізації, вирізняють динамічні зміни, які призвели до сутнісних трансформацій образів культури, образу життя людей. Здійснено філософську рефлексію феномену соціальне проектування, а саме проектування експлікується як здатність людини до випереджального відображення дійсності, спроможність до креативного цілепокладання, творчого конструювання ідеальних моделей майбутнього. Досліджено шлях становлення феномену соціального проектування у проблемному полі філософських рецепцій. Соціальний проект розглянуто як метод організації простору культури, а соціальне проектування, як специфічний вид творчої діяльності особистості, здатної швидко створювати соціальні інновації, які повинні бути короткостроковими, обмеженими у масштабі, часі та ресурсах, відповідати інтересам ініціатора. В результаті здійснення компаративного аналізу зарубіжних і вітчизняних концептів соціального проектування, розкрито специфіку даного феномену як універсальної технології соціальних перетворень.

Творчий потенціал як чинник розвитку соціальної активності підлітків

Проведено порівняльний аналіз досліджень і публікацій із проблем розвитку соціальної активності підлітків. Розглянуто вплив творчого потенціалу на формування соціальної активності учнів підліткового віку. Простежено сучасні тенденції дослідження проблеми розвитку соціальної активності підлітків засобами розвитку індивідуального творчого потенціалу. Визначено психологічні умови формування, ознаки, показники, істотні властивості та рівні соціальної активності учнів підліткового віку. Чітко визначено критерії прояву соціальної активності її спрямованість, характер, інтенсивність. Соціально-комунікативна активність підлітків розглянута трьома великими блоками: стійкі внутрішньо-особистісні переконання, які формуються у процесі розвитку і виховання, активної взаємодії особистості з навколишнім світом і характеризують її як суспільну істоту, забезпечуючи її самоцінність як індивідуальності; сам процес діяльності та умови і фактори ситуації, в якій діє індивід. Творчий потенціал розглянуто, як цілісну якість людини, соціальної за своєю сутністю, що виникає в процесі соціалізації та проявляється у творчій активності людини. Проаналізовано загальні характеристики прояву творчого потенціалу у формуванні соціальної активності підлітків.

Основні підходи до сутності механізмів психологічного захисту

Наведено порівняльний аналіз поглядів психоаналітиків і сучасних дослідників на проблему психологічного захисту, проаналізовано сучасний стан вивчення даного питання. Розглянуто приналежність захисних механізмів до довільної поведінки людини. Висвітлено проблемність використання даного феномену, як ригідного, автоматичного та неусвідомлюваного процесу відображення і регуляції. Акцентовано увагу на порушенні вищих психічних процесів особистості, що відбувається внаслідок зловживання захисними механізмами. Навколишня нестабільність сьогодення має руйнівний вплив на емоційний стан людини, яка долаючи різнопланові стресори, дедалі більш частіше змушена звертатись до використання захисних механізмів свідомості, що, своєю чергою, може призводити до різних видів патологічної залежності, насильницьких дій, суїцидів та ін., тобто до руйнування особистості. Зроблено акцент на необхідності усвідомлення психологічного захисту задля можливості формування копінг-стратегій, які надають змогу виважено та осмислено реалізувати адаптацію суб'єкта до важкої ситуації, що є необхідною умовою для продуктивного вирішення конфлікту та подолання внутрішнього напруження та дискомфорту.

Маніпулятивний контекст буття когнітивного простору інформаційного суспільства

Окреслено основні зміни, які були викликані новим статусом і роллю інформації у соціумі: взаємозалежність функціонування інформації та соціуму; розширення інформаційного простору індивіду та зміна сприйняття ним соціальної дійсності; зміна практик управління під впливом збільшення значення інформації. Виявлено загальні риси особливостей маніпуляцій в інформаційному суспільстві: основна мета маніпуляцій - впливати на інформацію; гнучкість; конвергенція технологій; домінування аудіовізуальності. Розглянуто основі технології маніпулювання у медіапросторі інформаційного суспільства - фільтрацію та селекцію. Фільтрація виконує функцію сторожа, посередника, суть якої полягає у постійній зміні форми повідомлення, що перетворює медіасередовище у середовище інтерпретацій. Розкрито суть селективної медіафільтрації як маніпулятивного механізму репрезентації реальності за допомогою медіа. Вона може відбуватись як на рівні самих медіа, так і більш глобально - на рівні соціуму під впливом соціальних інститутів. На медіа-рівні в основі селекції знаходиться необхідність у формуванні "порядку денного", відбір до якого здійснюється на основі параметрів послідовності, обсягу тощо. Формули, за якими вибудована медіа-селекція, поступово вбудовуються у когнітивну систему індивіда, що надає можливість маніпулювання картиною світу індивіда. Формування культури участі відкриває нові можливості не лише для здійснення маніпуляцій, але і для впливу на статус-кво, надає можливість більш активно проявляти індивіду свої наміри як у віртуальному просторі, так і поза ним; організовувати цензуру у медіа просторі стало принципово важче. Влада як один із головних суб'єктів маніпулювання все більше переймається необхідністю функціонування у діалогічному просторі. Влада експертів піддається сумніву та критичному осмисленню. Особистість "вилучена" з дисциплінарного простору та озброєна медіа інструментами отримує нові можливості здійснення вибору, завдяки бурхливому розвитку медіасередовища відбувається утвердження все більшого культурного різноманіття - все це робить тотальне маніпулювання все менш можливим. У той же час відсутність можливості тотального маніпулювання не виключає необхідність інформаційної безпеки особистості, яка розглянута у формі інформаційної культури особистості.

Світоглядні особливості індивідуальних стилів научіння

Запропоновано загальний огляд теорій научіння та продемонстровано широке різноманіття підходів до пояснення механізмів научіння та факторів, що впливають на його ефективність. Зроблено висновок, що на практиці педагоги при спробі визначення індивідуального стилю научіння своїх учнів стикаються зі складнощами, викликаними таким великим концептуальним різноманіттям. Надано визначення понять "стиль научіння" та "тип научіння"; висунуто тезу про те, що з точки зору системного підходу доречно вести мову про систему научіння як аспект світогляду особистості. Розглянуто загальні теоретичні та практичні засади вивчення світогляду як психологічного конструкту, який є найфундаментальнішою характеристикою свідомості людини та виступає визначальним чинником індивідуальної системи научіння. Описано основні положення світоглядної теорії емергентних циклічних рівнів існування (ТЕЦРІ) К. Грейвза. На основі ТЕЦРІ запропоновано світоглядний підхід до систематизації видів научіння та їх практичного застосування. Надано опис типових стилів научіння, притаманних найбільш поширеним станам психологічного існування, у яких можуть перебувати студенти у сучасній системі освіти.

Соціокультурні чинники варіативності корпоративної культури державного управління

Досліджено актуальні аспекти становлення та розвитку корпоративної культури державного управління в Україні крізь призму диференціації культурного простору. Акцент ставиться на тому, що чинниками диференціації соціокультурної системи державного управління є контркультура та субкультури, які у комплексі відтворюють варіативність управлінської парадигми. Такими соціокультурними сегментами в системі корпоративної культури державного управління є контркультура олігархічного типу, ціннісним ядром якої є споживацька модель поведінки та культ грошей, та альтернативний олігархії варіант - адміністративна субкультура державних службовців як різновид сучасних професійних субкультур, що нині формується за складних умов антропологічної кризи. Феномен варіативності постає об'єктом міждисциплінарних досліджень, але у сучасній науковій дискусії лінгвістичні науки займають пріоритетне місце, визначаючи комунікативний простір як діалектне розмаїття лінгвістичних практик. Дослідження системи корпоративної культури державного управління у розрізі її варіативності є актуальним запитом сьогодення, оскільки ефективність функціонування державних інституцій залежить від соціокультурного контексту їх розвитку. Наголошено на необхідності творення релевантної моделі адміністративної субкультури, якою за сучасних умов інформаційного суспільства є модель публічної служби як складовою концепції публічного адміністрування. "Публічний інтерес" до професійної діяльності державних службовців є новим вектором формування інноваційної моделі корпоративної культури державного управління з урахуванням чинників її соціокультурної варіативності.

Синергетичний вектор дослідження безпеки в сучасному суспільстві

Суспільні трансформації, пов'язані з активним розвитком інформаційно-комунікаційних технологій і глобалізаційними процесами, вимагають переосмислення уявлень про фактори безпеки та небезпеки в сучасному інформаційному суспільстві. Соціально-філософський аналіз динаміки суспільного розвитку створює можливість теоретичного обгрунтування та практичного втілення заходів, які сприятимуть мінімізації деструктивних впливів, що гальмують прогресивний розвиток суспільства. На базі дослідження праць мислителів сучасності сформовано перелік можливих атракторів розвитку інформаційного суспільства. Виявлено наявність суперечливих поглядів щодо його основних характеристик і параметрів безпеки. Ряд вчених вважають, що суспільство, побудоване на нових технологіях, забезпечить умови для прогресивного розвитку соціуму, надасть можливість громадянам вдосконалюватися та саморозвиватися великою мірою за рахунок доступності інформації та наявності більшої кількості вільного часу. Підтримання соціальної системи у стані гомеостазу, забезпечення нормального ритму суспільного життя потребує систематичного збору інформації про індивідів та їх діяльність. Звідси постає небезпека створення поліцейських держав і суспільств тотального контролю. Також існує небезпека розвитку суспільства розваг і суспільства споживання, елімінації духовних цінностей як таких, що не мають ринкової вартості, відходу від реального спілкування та віртуалізації соціального життя. З іншої сторони сучасні медіа можуть полегшити налагодження та здійснення комунікації, ускладненої часовими та просторовими обмеженнями. Широкий спектр можливих варіантів розвитку соціуму вносить додаткові елементи нерівно-важності в стан цієї надзвичайно складної та динамічної системи. Визначено, що соціально-філософський аналіз проблеми безпеки в сучасному суспільстві створює підгрунтя для вибору найбільш оптимального атрактору його розвитку.

The concept of the victim in the culture of late Modernity and its reflection in crime fiction = Концепт жертви в культурі пізнього модерну та його рефлексія в детективі

Концепт жертви є одним із базових філософських феноменів у просторі іудейсько-християнського світу. В культурі пізнього Модерну концепт жертви стає невід'ємною частиною більш глобального поняття гри між архетипами мисливця та жертви, що функціонує як культурний, психологічний і філософський регулятор суспільного життя. Зазначено, що певні типи людей є більш схильними до віктимізації внаслідок дії своїх персональних якостей, а також зовнішнього впливу суспільства. Концепт, що розглядається, багатогранно відображено та проаналізовано в детективних текстах, оскільки він пов'язаний з метою цього художнього жанру, тобто відновленням порядку та справедливості, виявленням та покаранням винного. Концепт жертви слугує тригером для подальшого розгортання сюжету та процесу моральної і правової оцінки в уявленому, але реалістичному світі детективного тексту. Вказується, що скоєння злочину є результатом активної культурної, психологічної та емоційної взаємодії між злочинцем і його жертвою, де остання може сама спровокувати першого зробити екзистенціальний вибір, пов'язаний з агресією і порушенням закону. Крім того, концепт жертви відноситься не тільки до персонажів тексту детективного жанру, але й виходить за його межі та охоплює адресатів, які часто-густо виявляються жертвами культури суспільства споживання, яка вміло маніпулює свідомістю індивідів і груп, формуючи їх потреби та трансформуючи їх основні життєві цінності.

Разработка программных приложений в терминах таксономии Блума

Проанализованы компетентности, соответствующие требованиям базового корпуса знаний международного стандарта в области программной инженерии SWEBOK и отраслевого стандарта МОН Украины ГСВОУ по направлению подготовки 6.050103 "Программная инженерия" области знаний 0501 "Информатика и вычислительная техника". Выделены учебные дисциплины из перечня обязательных и вариативных дисциплин этого стандарта, непосредственно связанные с процессом разработки программных приложений и формирующие у студентов соответствующие компетентности. Проведена классификация этих учебных дисциплин по отношению к стадиям разработки программных продуктов - планирование проекта, анализ требований, проектирование, реализация, качество продукта, сопровождение. Для каждого этапа проектирования обозначены действия, необходимые для достижения целей заданного уровня и сгруппированные по уровням обновленной двумерной таксономии Блума. Отмечено, что классификация учебных дисциплин подготовки по программной инженерии и разворачивание уровней образовательных целей таксономии Блума по стадиям разработки программного обеспечения позволяют придерживаться целостности подхода в методике обучения студентов, а также адекватного подбора соответствующих средств обучения и программного инструментария.

Психологічні особливості самопроектування студентської молоді на прикладі "міфосюжету переходу"

Мета дослідження - залучення ресурсів психологічної герменевтики, зокрема, можливостей наративного підходу для розв'язання проблеми пошуку продуктивних стратегій взаємодії з клієнтами, що переживають лімінальную фазу. Проаналізовано "сюжет переходу" як втілення особистісного проекту студентської молоді в міфологічному дискурсі. Запропоновано авторське розуміння "періодів переходу" життєвого шляху людину, що артикулюються як суб'єктивно диференційовані "зазори у триваючому досвіді" (В. П. Зінченко, 1982), які сполучено з рефлексією значеннєвої завершеності певних життєвих фрагментів, які вимагають подолання "Себе наявного" і проектування "Себе іншого". Показано, що "сюжети переходу" як міфологічні форми втілення особистісного проекту актуалізуються як періоди "піків напруги" особистісної активності щодо присвоєння нових смислів, творення оновлених ідентичностей і відіграють важливу роль у процесі проектування самоздійснень особистості. Розроблено й опробовано методику побудови особистісного проекту як сюжету можливої історії, що базується на переосмисленні життєвого досвіду з метою усвідомлення особистісного потенціалу розвитку, моделювання досвіду подолання лімінальності різних "періодів переходу" та фіксації його в художньому "квазібіографічному" тексті. У результаті аналізу емпіричних даних, отриманих у ході застосування запропонованої методики, підтверджено її ефективність у контексті навчання наративним практикам самопроектування в юнацькому віці, що, своєю чергою, сприятиме формуванню життєтворчих ресурсів на етапі дорослості.

"Сродня" праця як онтологічна передумова щастя

Дегуманізація продуктивної діяльності є причиною руйнування цілісності буття особистості. Вихід із цієї проблемної ситуації пов'язаний з формуванням культури "сродної" праці та відповідних їй світоглядних орієнтирів як необхідних передумов справжнього щастя соціальних суб'єктів різних рівнів. Діяльнісний підхід надає можливість аналізу детермінуючого впливу "сродної" праці на процес досягнення щастя. Поняття "щастя" тлумачиться як динамічний стан буття, субстанцією якого є свідомо-творча діяльність суб'єкта, в процесі якої реалізуються соціально-значущі потреби, інтереси, цілі, цінності, досягається гармонія із внутрішнім та зовнішнім світами. Діяльнісний підхід надав змогу поєднати пізнавальний, мотиваційний, ціннісний аспекти дослідження "сродної" праці. Змістом діяльності є сукупність відносин людей до природи і один до одного. Діяльності притаманне суб'єкт - об'єкт - суб'єктне відношення, провідною її формою виступає праця. В процесі праці формується людина як родова істота. В "сродній" праці розширюється поле суб'єкт - об'єкт - суб'єктного взаємозв'язку, що сприяє досягненню щастя. За Г. Сковородою проблема "сродної" виникає за обставин, відколи людина відкриває суб'єкта в об'єкті, і може бути шляхом до нещастя. "Сродня" праця є формою відтворення суб'єкт - об'єкт - суб'єктного взаємозв'язку, тобто єдності особистих і суспільних інтересів. "Сродня" праця є головною онтологічною передумовою цілісності буття особистості, власне, щастя як суб'єктивної форми усвідомлення цієї цілісності. Перспективою подальших дослідницьких пошуків є вияв критеріїв "сродності" задля пом'якшення соціальних наслідків "несродності".

До критики вчення Г. В. Ф. Гегеля про категорії

Критично розглянуто панлогічне вчення Г. В. Ф. Гегеля про категорії, тенденційний вплив якого є однією з причин того, що у науковій і навчальній літературі часто і дотепер категорії хибно витлумачуються лише як найбільш загальні поняття. Гегелівська теорія форм інтелектуальної діяльності осмислюється у порівнянні з гносеологічною логікою І. Канта, який першим в історії світової філософії довів, що категорії є перш за все знаряддями пізнання, а гносеологія і логіка є науками про взаємодоповнення та взаємоперетворення категоріально-поняттєвих структур.

Діалог як форма розвитку мислення

Дослідження історії діалогу в розвитку філософського мислення, мови, літератури, у взаємодії культури різних соціальних епох, надає нове розуміння його ролі в розвитку інтелекту і навчанні. В філогенезі розвитку думки кожної історичної епохи діалог розкривається як соціокультурна взаємодія або інтеракція, що змінює її суб'єктів. Суперечливий зв'язок античного діалогу з середньовічним диспутом і діалогізмом відродження в їх протистоянні і спадкоємності розкриває розвиток розумової діяльності в філогенезі. Таке дослідження є основою розуміння онтогенезу інтелектуальних здібностей особистості. Діалог як вид дії містить в собі багатство різноманітних компонентів, які привносяться учасниками, забезпечує їх інтеграцію. Невід'ємний компонент діалогу - формування відповіді під впливом звернення, в якому на першій план виходить конструювання, побудова, вироблення змісту діалогу його учасниками. В діалоговій взаємодії присутні 3 аспекти: інтерактивний, комунікативний, перцептивний. Слово слугує лише посередником у діалогічному середовищі конкретних умов, обставин, соціальних відносин, почуттів, думок, світоглядів мовців. Діалогові відношення не зводяться ані до логічних, ані до лінгвістичних, ані до психологічних чи будь-яких інших зв'язків, бо в них вступають суб'єкти, автори, творці - представники певних суспільних відносин. Навчальний діалог - це не просто обмін репліками між його учасниками, а їх соціальна взаємодія, спілкування, що активізує розумову, емоційну, чуттєву діяльність. Перехід від усного до письмового, від зовнішнього до внутрішнього діалогу та навпаки в навчальному діалозі забезпечує розвиток мислення співрозмовників в процесі вирішення педагогічних завдань.

Поняття постнекласичних практик у сучасному філософському дискурсі

Цивізаційна ситуація XXI ст. істотно пов'язана з можливостями, що розгортаються на базі сучасних технологій. Постають нові типи практик, які визначають як "постнекласичні практики". Останніми роками такі практики є предметом дослідження в галузі філософії науки. Мета роботи - висвітити феномен таких практик у контексті проблемних позицій щодо визначення їх рис та особливостей. Мова йде про виникнення нових практичних вимірів у відношенні суб'єкта та об'єкта, людини та природи, які реалізують пізнавальне та практичне ставлення до складних систем, оскільки попередні види практик, що базувалися на класичній раціональності, виявили свою обмеженість. Зазначено, що вивчення постнекласичних практик здійснюється на основі міждисциплінарних та трансдисциплінарних процесів, оскільки досліджуються складні системи, що саморозвиваються та самоорганізуються (живе, людина). Отже, їх вже не може вивчати одна наука або їх сукупність - потрібні міжнаукові та транснаукові методології. На підставі проаналізованих точок зору зроблено висновок про визначення поняття постнекласичних практик як багатовимірного як за змістом, так і за значимістю у наукових дослідженнях і бутті людини. Поява постнекласичних практик розглядається як наслідок обмеженості класичних практик у ставленні до складних об'єктів, якими є живі системи, суспільство, людина, свідомість тощо. Специфіка постнекласичних практик виявляється у введенні та врахуванні особистості дослідника, а не просто суб'єкта дії, у здатності таких практик передбачати власні зміни залежно від змін зовнішнього світу.

Застосування освітньо-інформаційного середовища у навчальному процесі вищого навчального закладу

Розглянуто застосування освітньо-інформаційного середовища (ОІС) у навчальному процесі, а саме глобалізацію освітніх мереж для підвищення інтелектуального потенціалу освітніх закладів України. Застосування ОІС з позицій поетапної інтеграції забезпечує природне формування і розвиток освітньо-інформаційного простору за участі викладачів. Використання ОІС створює умови для цілісного творчого навчального процесу. У поєднанні з засобами навчання це надає ресурси студентам для втілення цільової настанови освітнього процесу. Показано взаємозв'язки між основними елементами навчального процесу концептуальної каскадно-циклічної структурної схеми. Визначено протиріччя між вимогами, які суспільство ставить до майбутніх фахівців і можливостями реалізації цих вимог у вищих навчальних закладах.

Дослідження впливу ІКТ на самоорганізацію і саморозвиток особистості

Інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) настільки глибоко ввійшли майже в усі сфери буття особистості, що спричиняють значний вплив на її розвиток. Надано теоретичний аналіз проблеми впливу ІКТ на користувачів і можливостей вивчення переваг і недоліків впливу ІКТ на самоорганізацію та саморозвиток особистості. Обгрунтовано актуальність дослідження проблем переведення у знання інформації, що розповсюджується через ІКТ, розробки комп'ютерних навчальних програм, а також збереження психічного та фізичного здоров'я користувачів ІКТ. Наведено текст розробленого опитувальника "Застосування інформаційно-комунікаційних технологій у навчальному процесі для самоорганізації та саморозвитку особистості".