Вплив концепції незначущості приватних інтересів людини і громадянина на систему державного управління / Є. О. Жукова

Мета дослідження - визначення особливостей впливу радянської концепції незначущості приватних інтересів людини і громадянина порівняно з інтересами держави на систему державного управління. Методика. Методологічну основу дослідження склали загальнонаукові та спеціальні методи наукових досліджень, які базувалися на системному підході до вивчення явищ та процесів. Використовувалися історико-правовий та порівняльно-правовий методи, а також метод документального аналізу. Результати. Обгрунтовано, що системі управління часів входження Українських земель до складу СРСР було притаманне: нехтування принципом гуманізму, знецінення визначених у Конституціях СРСР і УРСР прав і свобод людини і громадянина; двоєдиний характер державного управління, в якому поєднувалися реальні владні повноваження єдиної у державі правлячої партії, і похідні від перших повноваження органів влади і місцевого самоврядування, які носили вторинний характер і не могли суперечити волі і рішенням комуністичної партії; заорганізованість та формальний характер багатьох управлінських процесів, що пояснювалося плановою економікою та відсутністю приватної власності на засоби виробництва і неможливістю внаслідок цього задіяти саморегулівні механізми ринкової економіки; відсутність ефективного зворотного зв'язку між вирішенням важливих питань державної політики і їх схваленням або несхваленням громадянами. Наукова новизна. Визначено особливості радянської концепції державного управління в аспекті її впливу на рівень захисту прав і свобод людини та громадянина, рівень соціальної активності та відповідальності суспільства. Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані у подальших адміністративно-правових дослідженнях проблематики публічного управління, під час підготовки лекцій та навчальних занять з адміністративного права.

Статус дітей сиріт в Україні в умовах війни / О. І. Андрухів

Мета дослідження - вивчення історичного досвіду запобігання безпритульності і бездоглядності дітей-сиріт, а також характеристика правових норм, що гарантують захист дітей-сиріт в умовах війни. Методика. Методика включає комплексний аналіз та узагальнення теоретичного та джерельного матеріалу і подальшого формулювання відповідних висновків та рекомендацій. Під час дослідження використовувались принципи об'єктивності та системності, а також загальнонаукові, спеціально-юридичні та спеціально-історичні методи наукового пізнання: аналізу, синтезу, компаративний, функціонально-юридичний, системно-історичний. Результати. Проблему дітей-сиріт варто розглядати крізь призму аналізу історичного досвіду виникнення такого явища та боротьби з ним; причин виникнення безпритульності та бездоглядності дітей-сиріт; процедуру взяття під опіку, усиновлення й виховання дітей-сиріт; інформаційну політику держави у сфері захисту дітей-сиріт. Дотримання прав дитини є основоположним завданням держави та громадянського суспільства. Особливо актуалізується ця проблема в умовах війни, коли дитина завжди є найменш захищеною. Статистичні відомості про кількість дітей, що осиротіли внаслідок війни (починаючи з 2014 року), кількість дітей, що насильно вивезені на територію Росії, внутрішнє переміщення дітей-сиріт з територій де ведуться бойові дії, свідчить про гостроту проблеми і необхідність консолідації суспільства для вирішення цієї проблеми. Наукова новизна. Проаналізовано історичні аспекти запобігання дитячої безпритульності, визначено причини виникнення такого явища; вказано на зміни, що відбулися в національному законодавстві стосовно процедури взяття під опіку, усиновлення й виховання дітей-сиріт. Практична значимість. Результати дослідження може бути використано у подальших історико-правових дослідженнях, підготовці спецкурсів.

Теоретичні підходи до вивчення історії українського парламентаризму / І. З. Криховецький

Мета дослідження - визначення теоретичних підходів та характеристика ключових понять в контексті вивчення історії українського парламентаризму, на прикладі представницьких органів влади створених в імперії Габсбургів другої половини ХIХ - початку ХХ ст. Методика. Методологічну основу дослідження склав комплекс загальнонаукових, спеціально наукових й історичних методів, а також принципи історизму та об'єктивності. Результати. Розкрито ключові теоретичні і категоріально-понятійні підходи до вивчення історії українського парламентаризму. Визначено етимологію поняття парламентаризм, а також історичну традицію становлення парламентських інституцій на теренах України в ХIХ - на початку ХХ ст. Ми схильні вважати, що витоки класичного парламентаризму на українських землях слід шукати в другій половині ХIХ ст., коли в Галичині та Буковині, під впливом конституційних перетворень було започатковано крайові сейми, що стали вищими представницькими органами влади в краї. Закономірно, що це не була українська форма парламентаризму, однак практичний досвід отриманий українцями в стінах Галицького і Буковинського сеймів, а також імперського парламенту, був надзвичайно вагомим. Наукова новизна. Встановлено, що теоретичною основою дослідження діяльності Галицького сейму є поняття парламентаризм, нормотворча діяльність, алегат та ін. Усі вони, по-перше, вказують, що крайовий сейм був класичним прикладом представницького органу влади із вираженими законодавчими функціями. По-друге, доводять, що саме Галицький і Буковинський сейми були першими класичними парламентськими інституціями до роботи яких залучалися українські посли. Окрім того, існування сеймів мало вагомий вплив і на тогочасне суспільство, адже існуюча виборча система передбачала залучення широких прошарків суспільства до політичних процесів. Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані у подальших історико-правових дослідженнях, підготовці спецкурсів.

Theoretical foundations of Russian imperialism as a danger to the constitutional order of Ukraine and world order = Теоретичні основи російського імперіалізму як небезпеки конституційному ладу України та світовому правопорядку / R. Lutskyi, O. Push

Проаналізовано причини, передумови, геополітичні та геоісторичні цілі агресії Росії проти України. З'ясовано реакцію Заходу на російську геостратегію реваншу. Доведено, що гібридна війна породила глибоку кризу світової системи безпеки, яка ведеться з лютого 2014 року, коли почалася російсько-українська війна. Російська Федерація, порушивши норми та принципи міжнародного права, двосторонні та масштабні угоди, анексувала Автономну Республіку Крим та Севастополь. Методологія. Методологічну основу статті складають сукупність світоглядно-філософських, наукових засад і підходів та спеціально-наукових методів пізнання міжнародно-правових явищ і геополітичних процесів, що відбуваються у світі. Самостійне використання цих методів забезпечувало можливість вирішення поставлених завдань серед яких головним являється доведення загрози Росії міжнародному правопорядку. На основі чого було зроблено фундаментальний висновок про те, що путінська Росія повинна розпастися як імперія для того, щоб був відновлений світовий закон і порядок. Результати. Росія без оголошення війни напала на Україну і знову поставила під сумнів міжнародний порядок в Європі, починаючи з 24 лютого 2022 року, коли лідер російської держави оголосив про початок "спеціальної військової операції" щодо України. Єї метою він назвав "демілітаризацію" країни. Збройні сили Російської Федерації почали обстрілювати міста України та її військову і цивільну інфраструктуру по всій території нашої держави. Передувало цьому божевіллю 21 лютого 2022 року, коли президент Росії Володимир Путін визнав незалежність Донецької та Луганської народних республік. Проте російсько-українське протиставлення має глибоке історичне коріння. Поглинення України та її людських ресурсів - одним з ключових завдань розвитку проєкту російського імперіалізму. Сучасний процес формування та розвитку путінської Росії завжди супроводжувався війни з Україною. Росія мала на меті знищити нашу молоду державу. Історія взаємовідносин українського та російського народів - це літопис воєн, визвольних змагань українців та послідовної політики русифікації та асиміляції нашого народу.

Правові засади попередження медіанасильства щодо дітей / Н. В. Лесько

Мета роботи - аналіз правових засад попередження медіанасильства щодо дітей. Методика. Методика включає комплексний аналіз та узагальнення наявного науково-теоретичного матеріалу та формулювання відповідних висновків. Під час дослідження використовувались методи наукового пізнання: порівняльно-правовий, логіко-семантичний, функціональний, системно-структурний, логіко-нормативний. Результати. В процесі дослідження визнано, що доцільно передбачити в Законі України "Про охорону дитинства" заборону розголошувати чи публікувати у засобах масової інформації конфіденційну інформацію про дітей, що потрапили у складну життєву ситуацію, якщо поширення такої інформації може завдати шкоду дитині, незалежно від згоди батьків чи інших законних представників дитини. Медіанасильство - форма психологічного насильства, що включає пропагування через засоби масової комунікації насильницьких дій, якщо це викликає у постраждалої особи емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдає шкоду психічному здоров'ю. Ліквідувати насильство в ЗМІ практично неможливо, оскільки вони формують свій порядок денний, виходячи із зацікавленості глядача. і, на жаль, насильство є таким, що привертає увагу широких прошарків населення. Відтак навчальні заклади мають сприяти тому, щоб у дітей сформувались уявлення, що порядок денний, методи діяльності, які нав'язуються ЗМІ, мають цінність виключно у символічному, а не в практичному світі. Наукова новизна. В процесі дослідження встановлено, що важливим заходом запобігання та протидії насильству в засобах масової комунікації може стати введення в програми навчальних дисциплін для спеціальності 061 "Журналістика" спеціального курсу "Насильство і медіапростір". Практична значимість. Прикладне значення дослідження визначається тим, що наукові результати створюють основу для вдосконалення законодавства в сфері попередження медіанасильства щодо дітей.

Поняття функції постанов Суду Ради Європи / В. А. Завгородній

Мета роботи - з'ясування характерних ознак, що притаманні функціям постанов Суду Ради Європи та формулювання на цій основі дефініції однойменного поняття. Методологія. Теоретичний інструментарій дослідження склали: універсальні гносеологічні принципи пізнання, комплексний, діалектичний, аксіологічний підходи, загальнонаукові та спеціально-наукові методи пізнання. Зокрема, під час дослідження використовувались наступні методи наукового пошуку: аналіз, синтез, індукції, дедукції, структурний, системний, техніко-догматичний. Результати. У підсумку дослідження встановлено, що функції постанов Суду Ради Європи - це основні напрями впливу результатів волевиявлення ЄСПЛ на свідомість і поведінку право-дієздатних суб'єктів з метою гарантування конвенційних прав і основоположних свобод людини, що перебуває під юрисдикцією держави-учасниці Конвенції. Наукова новизна. Обгрунтована дефініція та визначені характерні ознаки функцій постанов Суду Ради Європи, як правових актів, що ухвалюються по суті справи та мають дуальну юридичну природу. Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані для подальших наукових розвідок у цій царині, а також у правозастосовній діяльності суб'єктів, уповноважених на імплементацію постанов Європейського суду з прав людини в національний правопорядок України.

Трансформація правового змісту концепту соборність в українській політико-правовій думці ХIХ - початку ХХ ст. / В. В. Жупник

Мета роботи - розкриття особливостей формування та трансформації концепції "соборності" в українській державно-правовій думці ХIХ - ХХ ст. Часові рамки обумовлюються насамперед активізацією українського національного руху, його політизацією, формуванням концепції національної державності та її реалізації впродовж 1917 - 1921 рр. Методика. Методологічну основу дослідження склав комплекс загальнонаукових, спеціальнонаукових і філософських методів. Ключовим став аналітичний метод та компаративіський підхід, які дозволили розкрити особливості становлення й еволюції концепту "соборності" в конкретному історичному періоді. Результати. Встановлено, що концепт "соборності" в українській політико-правовій думці впродовж ХIХ - початку ХХ ст. пройшов кілька етапів, кожен з яких характеризувався відповідним змістом поняття "соборність", способом її досягнення, а також ступенем суспільної підтримки. Зокрема виокремлено чотири етапи: 1830 - 1840-ві рр. - "організаційний"; 1860 - 1880-ті рр. - "проміжний"; 1890-ті рр. - перше десятиліття ХХ ст. ("політичний"); з 1907 до 1919 р. Наукова новизна. Аргументовано тезу про традиційність для української політико-правової думки ідеї національно-територіальної єдності українських земель, що і відображалося в понятті "соборність". Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані у подальших історико-правових дослідженнях, підготовці спецкурсів, зокрема при вивченні історії держави і права України, історії вчень про державу і право.

Історико-правовий аспект становлення зовнішньої функції України: від додержавних утворень до козацтва / О. В. Горбаченко

Висвітлено часи від додержавних утворень, що мали місце ще до утворення відомої Київської Русі до часів козацтва та прослідкувати їх способи ведення переговорів, закріплення домовленостей договорами чи ж шлюбами, які напрямки зачіпали. Спробуємо висвітлити різні періоди існування Київської Русі за різних князів, їх діяльність та її вплив на зовнішні відносини. Висвітлимо часи її нащадка - Галицько-Волинське князівство, що роками підтримувала традиції свого предка, часи Козацтва, постать Б. Хмельницького, пошук соратників та збереження від розтягання світом колись соборних земель. Методика. Методика передбачає аналіз наявних науково-теоретичних матеріалів та формування рекомендацій, що відповідають вимогам часу. Методи. В ході проведення даного наукового дослідження були використані такі методи наукового пізнання, як історичний, порівняльний, аналізу та синтезу, функціональний. Результати. Відмічаємо, що питання історико-правового аспекту становлення зовнішніх функцій держави до яких сьогодні відносять: захист суверенітету; інтеграція в міжнародне співтовариство самодостатніх демократичних держав; зовнішньоекономічна діяльність; дипломатична співпраця з іншими державами; міжнародне співробітництво з питань охорони навколишнього середовища; боротьба з міжнародним тероризмом, "відмиванням" коштів, отриманих злочинним шляхом, наркобізнесом, торгівлею людьми і нелегальною міграцією має давні традиції й виступає дзеркальним відображенням того ж довгого та складного шляху, як і історія становлення самої держави, проте завжди є актуальним та вкрай важливим на етапі проведення правового аналізу в загальній системі юридичних наук та насамперед в науці теорії та історії держави і права. Встановлено, що вимоги до учасників міжнародних відносин було сформовано ледь не разом з формуванням тодішніх державних утворень, які практично не є зміненими й сьогодні, доречніше вказати, що вони є еволюційними. Не менш важливим є факти духовності, вольовничості та мудрості державного керманича, від якого залежить і міжнародно-правова діяльність і становище. Наукова новизна. Сучасний світ переживає наразі нелегкі часи в умовах глобальних зрушень та перетворень, що тягне за собою ряд наслідків до яких чимало держав, як і саме міжнародне право не є пристосованим. В українській науковій літературі практично в комплексі не досліджується проблематика оновлення міжнародно-правового функціонування, що є вкрай актуальним питанням як в цілому, так і для України зокрема, котра стала на шлях кардинального оновлення свого міжнародно-функціонального гардеробу. Саме тому для вироблення як найактуальніших рекомендацій по оновленню ситуації сьогоднішнього дня ми проводимо дослідження від початку створення державності. Практична значимість. Результати даного дослідження можуть бути підгрунтям для подальшого дослідження даного історично-правового напрямку та в ході проведення лекційних та семінарських занять з дисципліни "Теорія та історія держави і права".

Запровадження органів земського самоврядування в українських губерніях Російської імперії у другій половині XIX ст. та їх правове становище / Є. О. Бутирін

Мета роботи - проаналізувати запровадження земств в українських губерніях Російської імперії, виявити порядок їх формування, з'ясувати джерела фінансування та визначити їх функції. Методика. Методика включає комплексний аналіз та узагальнення наявного науково-теоретичного, історико-правового матеріалу та формулювання відповідних висновків та рекомендацій. Під час дослідження використовувались наступні методи наукового пізнання: термінологічний, теоретичного дослідження, системно-структурний, логіко-нормативний. Результати. У процесі дослідження визнано, що Положення 1864 р. не реформувало старий земський адміністративний механізм, а створило якісно нову систему місцевої влади, у якій було реалізовано відмову держави від управління "несуттєвими" для нього господарськими справами повіту та губернії, спираючись на такі базові принципи, як: виборність, строковість, всестановість земського представництва, майновий ценз, самостійність виключно в межах господарської діяльності. Наукова новизна. У процесі дослідження встановлено, що саме завдяки земствам, з їх виборністю, розпочався процес формування земських партій - тимчасових об'єднань, які гуртували навколо певного ватажка землевласників, фабрикантів, промисловців. За своєю політичною орієнтацією ці угруповання мали або консервативно-поміщицький, або ліберально-буржуазний характер, і в залежності від цього визначався й характер губернських та повітових земств. Практична значимість. Результати дослідження може бути використано у правотворчій діяльності під час подальшої реформи органів місцевого самоврядування та місцевих органів державної влади.

Теоретична складність і практична значимість проявів взаємовпливу релігії та права / М. С. Кельман, Т. М. Сивуля

Мета роботи - довести неможливості зникнення феномену релігійності у суспільстві та очевидним фактам впливу релігії на процеси становлення й розвитку права. Методика. Методика включає комплексний аналіз багатьох історичних джерел та формування висновків, що саме релігія є насправді духовною колискою права. Методологічну основу дослідження становить система концептуальних підходів, загальнонаукових і спеціально-юридичних методів, а також способів наукового пізнання: антропологічний, ідеалістичний, потребовий дослідницький, системний, комунікативний підходи, та такі методи як: історико-правовий, порівняльно-правовий тощо. Результати. В процесі дослідження обггунтовано, що для ініціювання правового спілкування необхідні три речі: знання права (інтелектуальний елемент), діяльність (вольовий елемент), і - поза сумнівом - свідомість (духовний елемент). Зрештою тільки духовне ідентифікує два перші. Тільки духовна складова наповнює "юридичним світлом", змістом, метою, духом закону, правовим зв'язком, гарантує їх від перетворення у кращому випадку на формальну схему, у гіршому - на кримінально правовий хаос, а саме право - не право. Наукова новизна. Встановлено, що співвідношення релігії та права без урахування глибинних духовних засад життя суспільства, що знаходяться "по той бік" уявлень, ні про яку свободу особистості, права людини, відповідальність та особисту вину (а отже, і правову традицію в цілому) йтися не може. Проте в науці продовжує відчуватися негативне ставлення до релігії як засобу регулювання суспільних відносин, що зрештою і спонукало нас вдатися до спроби розглянути зазначену проблему. Практичне значення. Розгляд цих проблем становить і суто практичний інтерес, оскільки в умовах методологічної плюралізації сучасної юриспруденції, подолання ідеологічного монізму та залучення досвіду зарубіжних правознавців постає завдання переглянути основні питання місця права в системі соціального регулювання. Слід також зазначити, що попри певний "ренесанс" релігійної тематики, який спостерігається у сучасній юридичній літературі, в наукових працях майже відсутні спроби теоретично розробити співвідношення релігії і права.

Принцип історизму в праві та правових дослідженнях / Л. М. Ілин, О. М. Каленюк, М. Й. Гаврецька

Мета роботи - висвітлення основних підходів до розуміння змісту поняття історизм чи принцип історизму, а також визначення його ролі в праві загалом та історико-правових дослідженнях зокрема. Методика. Методологічну основу дослідження склав комплекс загальнонаукових, спеціально наукових й історичних методів, а також принципи історизму та об'єктивності. Результати. Встановлено, що основоположником класичного поняття історизм був німецький вчений XVIII ст. Ф. Шлегель, який пропонував відмовитися від усталеного на той час підходу, що усі історичні процеси в конкретній царині науки відбувалися послідовно і типово, натомість вказував, що все залежить від "особистості" що впливає на процес чи його здійснює, або від суспільних чи інших обставин в яких цей процес розвивається. Відомими українськими вченими, які розвивали теоретичний зміст принципу історизму були М. Ковалевський та С. Дністрянський. Запропоновано розглядати принцип історизму у вузькому та широкому розумінні. У вузькому розумінні, принцип історизму - це процес розуміння і трактування правових норм під впливом історичних, соціальних чи політичних факторів. У широкому розумінні - форма правового дослідження, яка розглядає процес прийняття правових рішень як продукт політичних, соціальних й історичних умов. Наукова новизна. Встановлено, що формування принципу історизму відбулося у середині ХIХ ст. і пов'язане з розвитком історичної школи права. Ключовими у процесі розуміння і застосування принципу історизму визначається об'єктивна апеляція до закономірних соціальних, політичних, економічних і навіть культурних процесів, які в конкретну історичну епоху впливали на право. Роль науковця в цьому процесі не повинна зводитися виключно до викладу матеріалу на підставі хронологічного підходу, так само, як і не варто асоціювати принцип історизму з принципом історицизму. Встановлено, що в сучасній українській правничій науці спостерігається відхід від радянських ідеологем, які асоціювали принцип історизму з принципом партійності й надавали йому виняткових діалектичних рис. Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані у подальших історико-правових дослідженнях та теоретико-правових дослідженнях.

Проблеми ефективності правового регулювання в контексті юридичного закріплення та реалізації регулятивної функції права в Україні / Р. В. Зварич

Мета роботи - комплексний теоретико-правовий аналіз основних проблемних аспектів правового регулювання суспільних відносин, які стосуються юридичного закріплення та реалізації регулятивної функції права в правовій системі України. Методика. При проведенні дослідження використано наступні теоретичні методи наукового пізнання: метод наукового аналізу; системно-структурний; історико-правовий; аксіологічний; порівняльно-правовий; формально-юридичний та метод узагальнення. Результати. Висвітлено основні проблеми та шляхи їх подолання, які визначають стан ефективності правового регулювання суспільних відносин шляхом юридичного закріплення та реалізації регулятивної функції права в Україні. В процесі дослідження доведено, що сучасні реалії потребують не тільки активізації правової діяльності у різних напрямках, але й наукового та практичного виявлення оптимального стану правового регулювання визначення меж можливості застосування тих чи інших форм правового регулювання, наукового пошуку оптимального співвідношення цих форм, насамперед особливостей функціонування права у сучасних умовах, а особливо - його провідної функції - регулятивної. Важливою проблемою, яку необхідно нагально вирішувати є забезпечення успішної взаємодії державного регулювання та суспільного саморегулювання, що здійснюватиметься завдяки співпраці державних органів та інститутів громадянського суспільства. Це можливо втілити шляхом створення та реалізації принципів соціальної держави, які передбачають розширення соціальної бази правотворчості та посилення довіри народу до владних структур. За посередництвом регулятивної функції права повинна забезпечуватись соціально-позитивна самореалізація особистості її здібностей, умінь та навиків. Наукова новизна. За результатами дослідження встановлено, що праворегулюючі суспільні відносини, а отже - й реалізуючи свою регулятивну функцію, тим самим визначає і те, яким чином діє держава, як організовується і функціонує система державної влади, як взаємодіють різні органи державної влади, якою є їх компетенція і якими є їх повноваження. На практиці це означає, що саме в процесі правового регулювання діяльності держави визначаються її основні функції. Практична значимість. Результати дослідження можуть бути корисні для подальших загальнотеоретичних і прикладних досліджень сучасних проблем ефективності правового регулювання в контексті юридичного закріплення та реалізації регулятивної функції права в Україні.

Муніципальна реформа у контексті державотворення в Україні: конституційно-правовий аспект / І. Й. Магновський

Мета роботи - висвітлення у конституційно-правовому аспекті практики запровадження муніципальної реформи як невід'ємної складової державотворення в Україні, з'ясування особливостей пришвидшення процесів успішного її проведення, що є об'єктивною потребою на шляху демократизації суспільних процесів у державі. Методика. Методика включає комплексний аналіз та узагальнення наявного науково-теоретичного матеріалу та формулювання відповідних висновків та рекомендацій. Під час дослідження використовувались наступні методи наукового пізнання: термінологічний, логіко-семантичний, функціональний, системно-структурний, логіко-нормативний. Результати. У процесі дослідження визнано, що складовою рушійної сили демократичного, правового процесу в Україні є проведення муніципальної реформи, як фактора забезпечення децентралізації публічної влади, де стрижневим компонентом перетворень виступає місцеве самоврядування, котре постає основою потенційного стимулювання соціально-економічного та культурного розвитку територіальних громад, зміцнення їх спроможностей та самодостатності, які є однією із базових складових громадянського суспільства. Наукова новизна. У процесі дослідження встановлено, що муніципальна реформа, як різновид правової реформи, є загалом невід'ємної частиною національного державотворення у становленні й розвитку демократії, так і безпосередньо спрямована на утвердження базових засад організації й функціонування місцевого самоврядування, що є основою забезпечення соціально-економічного та культурного розвитку територіальних громад на місцях. Практична значимість. Результати дослідження може бути використано у правотворчій та правозастосовній діяльності у процесі вдосконалення конституційного й муніципального законодавства України, під час подальшого визначення особливостей та перспектив проведення муніципальної реформи.

Чи передбачена можливість у перебігу досудового розслідування оскаржувати ухвалу слідчого судді про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яка постановлена у порядку частини 6 статті 193 КПК України? / І. В. Басиста

Робота є спробою авторки, виходячи із системного аналізу положень пункту 8 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 177, 178, 193, 194, 196, 309, 310, 392 КПК України презентувати науковій спільноті наявні підходи та об'єктивні проблеми щодо можливості (не можливості) оскарження ухвали слідчого судді про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яка постановлена у порядку частини 6 статті 193 КПК України. Методика. Аналіз та синтез наукових досягнень низки дослідників, наявної судової практики, дослідження стану нормативно-правового забезпечення, формування власних умовиводів. Системно-структурний, аналізу та синтезу, функціональний та інші методи використані у процесі проведення даного наукового пошуку. Результати. Наведено аргументи, які дають підстави для формулювання наступних висновків: нормами КПК України не передбачена можливість у перебігу досудового розслідування оскаржувати ухвалу слідчого судді про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яка постановлена у порядку частини 6 статті 193 КПК України. Під час досудового розслідування, на підставі пункту 2 частини 1 статті 309 КПК України, може бути оскаржена в апеляційному порядку лише ухвала слідчого судді про застосування (котре має місце після затримання особи і не пізніш, як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження) обраного, у порядку частині 6 статті 193 КПК України, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Наукова новизна. Верховним Судом вже було сформовано висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, котрий міститься в постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 13 грудня 2018 року (справа №483/1186/16-к), а колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду повважала за необхідне відступити від зазначеного висновку. Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду мала б вирішити означену проблематику, і з цією метою учасникам Науково-консультативної ради при Верховному Суді було направлено відповідне звернення від 10.01.2022 у справі №991/3440/20, яке отримане і мною та щодо якого підготовлено науковий висновок [1]. Тож спробую поділитися власними роздумами щодо означеної проблематики із колегами та сподіваюся на її об'єктивне вирішення. Практична значимість. Результати дослідження може бути використано у правозастосовній діяльності, під час розслідування кримінальних правопорушень.

Медіація, як альтернатива прийняття безконфліктних рішень. Закон України про медіацію / Л. В. Шевчук

Висвітлено принципові переваги такого методу альтернативного врегулювання спорів, конфліктних ситуацій, як медіація, здійснено свого роду певний аналіз світогляду науковців, та бачення фахівцями розвитку та можливості практичного застосування його у правовій площині сьогодення нашої держави, ймовірність змістовного перегляду пересічного українця на вже встановлені та застосовані ним же правила рішень форс-мажорних обставин з більш болючих до лояльно згладжувальних відносин. Методика. Проведено аналіз та узагальнення науково-теоретичного матеріалу. В процесі дослідження дотримувалось наступних методів наукового пізнання: системно-структурний, порівняльний. Результати. В процесі зробленого дослідження, розглянуто істотні відмінності і в свою чергу практичні переваги альтернативних методів врегулювання спорів, на відміну від судового системного розгляду, що дійсно проглядається у мобільності процесу, мінімізації затрат, як часу так фінансових, та збереженні подальших відносин між сторонами, що звичайно є немаловажним фактором сприятливої атмосфери ведення господарства в цілому. Наукова новизна. В світі західного суспільства вже давно пропагуються так звані альтернативні методи врегулювання спорів, або іншими словами досудового врегулювання. Не можливо сказати, що вони є для нашої держави дійсно невідомими. Скоріше можна відмітити, не наскільки практично застосовані, так, як наше суспільство, ще певною мірою є заангажоване на суто судовому процесі, із стійкою категоричністю, небажанням хоча б одного з учасників конфлікту (як правило, боржника у зобов'язанні) виконати свої обов'язки. Результати дослідження, висновки, можуть бути застосовані чи взяті до уваги в правозастосовній практиці у сфері як судового, так і досудового розгляду.

Зловживання інтересом у сімейному праві / С. М. Ходак

Мета дослідження - вирішення наукового завдання, яке полягає в доктринальній розробці регулювання інтересів в сімейному праві, визначити критерії побудови ієрархії інтересів в сім'ї і сімейному праві, дослідити співвідношення приватних і публічних інтересів в сімейних правовідносинах та розглянули питання проблематики зловживання сімейними інтересами. Методологія. З-поміж філософських, загальнонаукових і спеціально-наукових методів використовувався такі як: логіко-семантичний метод для поглибленого з'ясування критеріїв поділу інтересів в сімейному праві, формально-логічний і системно-структурний методи застосовані при викладенні суджень, аналізі змісту чинних правових актів сімейного законодавства, на основі яких здійснюється правове регулювання конструкції інтересу в сімейному праві. Наукова новизна полягає в тому, що у статті удосконалено концепцію незалежності інтересу від суб'єктивного сімейного права та критерії їх розмежування, в основі яких лежить підхід, що інтерес виступає передумовою виникнення суб'єктивного сімейного права, в інтересі відсутнє право вимагати відповідної поведінки від інших осіб, з інтересу не виникає конкретних юридичних обов'язків. Констатовано положення про те, що баланс інтересів кожного окремого члена сім'ї формується з дотриманням принципу рівності, що притаманний сімейному праву з урахуванням пріоритетності інтересів окремих членів сім'ї (дітей, вагітних, непрацездатних тощо). Дістало подальший розвиток положення щодо ієрархії інтересів в сім'ї та їх динамічний характер. Звернуто увагу на увагу на дослідження категорії "зловживання правом", а також визначається вплив на неї інтересу. Результати. Досліджено зв'язок публічних інтересів із приватними та визначено можливість зловживання інтересами державою по відношенню до інтересів інших суб'єктів сімейних правовідносин. При зіткненні цих інтересів пріоритет інтересів суспільства може мати місце лише за умови забезпечення інтересів індивіда, що досягається законодавчим встановленням максимальних гарантій для громадян, які виключають можливість зловживання їхніми правами. Практична значимість. Результати дослідження можна використати у правотворчій діяльності для удосконалення законодавства у сфері правової регламентації категорії інтересу; у навчальному процесі - при розробці навчальних посібників, методичних матеріалів із навчальної дисципліни "Сімейне право України".

Rehabilitation institution in the legislation of the Republic of Moldova / V. Ursu

The purpose of the article is to analyze the norms of the Criminal Procedure Code of the Republic of Moldova, which regulate the establishment and operation of rehabilitation institutions for persons who are suspected, accused or convicted of criminal offenses. Method. The research methodology is based on the principles of systematicity and objectivity. The content of the studied problem led to the use of a range of general scientific, philosophical and special legal methods. Results. The definition of rehabilitation is given. The ways of its application in accordance with the norms of the current legislation are established. the criminal procedure law does not contain exact provisions that would regulate a concrete procedure for the rehabilitation separate persons. It is established that by its legal nature rehabilitation is a form of state responsibility to the citizen. This interpretation is based on the idea of the content of legal-criminal relations between the state and the person, according to which the person (as the subject of this report) is not only obliged to comply with criminal prohibitions, but also has the right to ask the state to respect its repressive power. It is argued that the state not only has the right to punish a person for violating legal / criminal prohibitions, but is also obliged to respect the limits of its repressive power. Scientific novelty. It is established that given the need to ensure and protect the rights and freedoms of the individual is a top priority in the development of the rule of law, it is important to address issues related to rehabilitation of persons in contact with the law, namely: define rehabilitation bodies of the Register of Judicial and Criminal Information of the Republic of Moldova (there are cases when the information in the register is not true and citizens are forced to personally collect information in courts, prosecutors, etc.), on the grounds that rehabilitation / disappearance of criminal history cancels all incapacities and decadence of rights related to criminal history, and is a state duty to citizens. Practical significance. The results of the study can be used in further research and improvement of criminal procedure legislation.

Кримінальні правопорушення, пов'язані з продукцією порнографічного характеру в кримінальному законодавстві зарубіжних країн / С. П. Репецький

Мета роботи - дослідження кримінальних правопорушень, пов'язаних з продукцією порнографічного характеру в кримінальному законодавстві зарубіжних країн, а також окреслення меж використання його позитивних надбань. Методика. Методика включає комплексний аналіз та узагальнення наявного науково-теоретичного, законодавчого матеріалу та формулювання відповідних висновків. Під час дослідження використовувались наступні методи наукового пізнання: порівняльно-правовий, логіко-граматичний, системно-структурний, моделювання. Результати. В процесі дослідження визнано, що в кримінальному законодавстві зарубіжних країн відсутній єдиний підхід до означення кримінальних правопорушень, пов'язаних з предметами та творами порнографічного характеру. У більшості європейських країн притягнення до відповідальності передбачена не лише в кримінальному кодексі, а й в спеціальних законах, присвячених протидії цим явищам. При цьому, підвищена увага приділяється кримінальним правопорушенням, в яких передбачена відповідальність за діяння, пов'язані з продукцією порнографічного характеру із залученням неповнолітніх. Також примітною є криміналізація діянь за дитячу порнографію, а також видовищних заходів сексуального характеру за участю неповнолітньої особи. Наукова новизна. В процесі дослідження визначено низку прогресивних положень в кримінальному законодавстві зарубіжних країн щодо діянь, пов'язаних з продукцією порнографічного характеру, які в подальшому можна врахувати для законодавчих ініціатив щодо кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення проти моральності. Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані у правотворчій діяльності при подальшому вдосконаленні національного кримінального законодавства щодо кримінальних правопорушень проти моральності, а також у навчальному процесі під час викладання і вивчення навчальних дисциплін "Особлива частина кримінального права України" та "Кримінологія".

Кримінально-правова новела про виправдовування збройної агресії російської федерації проти України (ст. 436-2 КК України): правозастосовні та правотворчі проблеми / Р. О. Мовчан

Мета роботи - критичне осмислення кримінально-правової новели, передбаченої ст. 436-2 КК України, за результатами якого мають бути: по-перше, запропоновані рекомендації щодо вирішення тих дискусійних питань, наявність яких спроможна викликати найбільші складнощі у процесі правозастосування; по-друге, виявлені притаманні аналізованій нормі вади та висловлені пропозиції щодо їхнього усунення. Для досягнення задекларованої мети була обрана методика, інструментарій якої надав можливість об'єктивно дослідити розглядуване рішення законодавця. Під час висвітлення відповідної проблематики використано філософські, загальнонаукові та конкретно-наукові методи. Зокрема, метод системно-структурного аналізу використаний як при дослідженні зв'язків аналізованої кримінально-правової заборони із правовою системою України загалом, так і з іншими нормами та інститутами Загальної та Особливої частини КК України. Формально-логічним (догматичним) методом автор послугувався під час тлумачення відповідних норм КК України. Сформульовані рекомендації, спрямовані на вдосконалення кримінального законодавства та оптимізацію правозастосовної практики. Наукова новизна полягає в тому, що проведене дослідження дозволило сформулювати конкретні рекомендації щодо вирішення колізії між ч. 1 ст. 111-1 та ст. 436-2 КК України, а також вперше озвучити пропозиції щодо удосконалення структури ст. 436-2 КК України. Практична значимість. Висновки та пропозиції, які сформульовані у статті, можуть бути використані у нормотворчій діяльності для вдосконалення кримінального законодавства України щодо протидії досліджуваним злочинам, а так само в науково-дослідній діяльності та навчальному процесі - як підгрунтя для подальших наукових досліджень проблем кримінальної відповідальності за вчинення розглядуваних кримінальних правопорушень.

Поняття "майно" у практиці Європейського суду з прав людини / Л. М. Андрусів

Мета роботи - розкриття поняття "майно" та визначення його характерних особливостей у практиці Європейського суду з прав людини. Методика. Методика включає комплексний аналіз та узагальнення прецедентної практики Європейського суду з прав людини, наукових позицій й формулювання відповідних особливостей. Під час дослідження використовувались наступні методи наукового пізнання: діалектичний, герменевтичний, метод аналізу й синтезу, прогностичний, системний та формально-юридичний. Результати. У процесі дослідження констатовано, що трактування поняття майна у Цивільному кодексі України та практиці Європейського суду з прав людини є відмінними. Розглянуто справи проти України, у яких було констатовано порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та виокремлено безпосередньо факти, що становили порушення. Наголошено на тому, що, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заборгованість за судовим рішенням становить майно для цілей статті 1 Першого протоколу. Виділено автономність понять "власність", "майно" та використовуваний значно ширший підхід до поняття "майно" порівняно з національним законодавством України, оскільки Європейський суд не обмежується правом власності на матеріальні речі та не пов'язаний формальними класифікаціями відповідно до національних законодавств. Практична значимість. Результати дослідження може бути використано для вдосконалення правового регулювання та нормативно-правового закріплення поняття "майно", а також при судовому розгляді.