Показано, що зовнішнє використання коротких одноланцюгових фрагментів ДНК вірусу обумовлює достовірне підвищення смертності гусениць непарного шовкопряда. Знайдено генетичну відмінність особин непарного шовкопряда, що пов'язана з інтенсивністю розвитку вірусної інфекції. Зазначено, що генетичні маркери стійкості та чутливості особин непарного шовкопряда до вірусного та бактеріального препаратів, що були знайдені за допомогою RAPD-PCR-аналізу й алозимного аналізу, створюють можливість планувати лісозахисні заходи диференційовано залежно від того, які генотипи переважають у популяції - чутливі до вірусного чи чутливі до бактерійного препарату.

Вивчено здатність препарату з антивірусною дією індукувати утворення інтерферону та можливість безпосередньо пригнічувати репродукцію вірусу. Предметом дослідження були молекулярні комплекси одноланцюгової РНК з тилороном. Показано інтерферогенну дію молекулярних комплексів (МК) гомополінуклеотидів poly (C), poly (U), дріжджової РНК з тилороном за умов in vivo та in vitro. Детально вивчено кількісні та часові параметри цього процесу. Показано, що індукований як in vivo, так і in vitro інтерферон належить до I типу (ІФН-alpha / beta). Визначено параметри токсичності препаратів молекулярних комплексів дріжджова РНК - тилорон гідрохлорид. Вказані препарати повністю нетоксичні в діапазоні доз від 2,5 до 250 мкг/мл. Розроблено способи збільшення продукції інтерферону шляхом праймінгу. Встановлено, що протягом 3-х років препарат не змінює здатності до індукції інтерферону in vitro. Молекулярні комплекси мають чітку антивірусну дію: пригнічують репродукцію вірусів в культурі клітин у ході профілактичного та терапевтичного використання. ХТІ досліджених препаратів складає 10. Антивірусна дія вивчених препаратів зумовлена, в основному, дією власне МК і тільки незначною мірою індукованим ним інтерфероном. Визначене дозволяє розглядати молекулярний комплекс дріжджова РНК - тилорон як перспективний противірусний препарат.

Обгрунтовано антифітовірусну дію синтетичних металовмісних і неметаловмісних порфіринів-тритозилатів, тетратозилатів і порфіринів-хлоридів. Виявлено найбільш активні препарати, що виявляють антивірусну активність щодо вірусу мозаїки турнепсу (ВТМ). Встановлено, що за дії на віріони, порфірини зумовлюють агрегацію віріонів між собою та не впливають на електрофоретичну рухливість білка оболонки вірусу. Створено векторну конструкцію для генетичної трансформації рослин. Одержано трансгенні рослини тютюну з високим рівнем стійкості до потівірусу, трансформовані векторною конструкцією, що містить консервативну ділянку гена реплікази ВТМ.

Розглянуто питання становлення вірусології як науки, методи виявлення, виділення та культивування вірусів. Визначено хімічний склад, морфологічну будову та природу геномів різних вірусів, описано механізми їх взаємодії з клітинами бактеріофагів, фітопатогенних і вірусів людини та тварин. Висвітлено участь вірусів у виникненні злоякісного росту (раку), природу віроїдів і пріонів, противірусного імунітету, методи профілактики та хіміотерапії вірусних інфекцій.

Рассмотрены вопросы становления вирусологии как науки, методы проявления, выделения и культивирования вирусов. Определены химический состав, морфологическая структура и природа геномов разных вирусов, описаны механизмы их взаимодействия с клетками бактериофагов, фитопатогенных и вирусов человека и животных. Освещены участие вирусов в возникновении злокачественного роста (рака), природа вироидов и прионов, противовирусного иммунитета, методы профилактики и химиотерапии вирусных инфекций.

Розроблено новий підхід до визначення вірусів безпосередньо в клітинних гомогенатах за допомогою специфічних антитіл методом поверхневого плазмонного резонансу (ППР). Запропоновано нову модифікацію поверхні сенсора для визначення вірусів шляхом формування на його поверхні мономолекулярного шару з ефективним негативним зарядом, що запобігає денатурації білків і забезпечує їх орієнтовану іммобілізацію. Розроблено та випробувано на прикладі вірусу тютюнової мозаїки (ВТМ) загальний підхід до виявлення та кількісного визначення вірусів методом ППР за допомогою специфічних антитіл, іммобілізованих на модифікованій KNCS і білком A. St. aureus поверхні сенсора. На прикладі культури зеленої водорості Bracteacoccus minor, інфікованої ВТМ на стадії зооспор, показано, що така модифікація поверхні сенсора дозволяє адекватно визначати вірус у клітинних гомогенатах, що підтверджено методами ІФА і світлової мікроскопії. На прикладі моделі структурного білка Х-вірусу картоплі і гексону аденовірусу типу 2 встановлено можливість використання такого підходу для визначення вірусних білків. Запропоновано нову оригінальну процедуру кількісного визначення вірусу шляхом іммобілізації комплексу специфічні IgG-вірус на модифіковану тіоціанатом і білком A поверхню сенсора. На прикладі Nicotiana tabacum за допомогою даного підходу досліджено розвиток вірусної інфекції у рослинах. Одержано узгодження між даними ППР та ІФА.

  Скачати повний текст

Індекс рубрикатора НБУВ: Е60*74*728 + Е303.3*72

Рубрики:

Загальна зоологія

Взаємодія вірус-клітина

Шифр НБУВ: РА328801 Пошук видання у каталогах НБУВ 

За результатами проведених експериментальних досліджень показано, що у разі стафілококової інфекції у мишей та шлунково-кишкових захворювань телят недостатність імунної відповіді на збудник обумовлена пригніченням ефекторних функцій фагоцитів та їх здатності до продукції ключових медіаторів імунної та запальної реакції організму - ІФН та фактора некрозу пухлин (ФНП). Основою протективної дії ІФН та його індукторів за вказаних захворювань є їх здатність підсилювати неспецифічну резистентність організму, зокрема, підвищувати функціональну активність фагоцитів та природних клітин-кілерів, а також здійснювати регулюючий вплив на продукцію цитокінів - ІФН та ФНП. Досліджено у порівняльному аспекті динаміку інтерфероногенної активності індукторів ІФН I типу (Саврац, Рагосин, Кагоцел), нового препарату МК (молекулярного комплексу дріжджової РНК і тилорону) та нового індуктора ІФН II типу (Лектин кормових бобів) in vitro та in vivo. Встановлено, що пробіотичні препарати Біфідим та Бактерін-SL мають лікувально-профілактичні властивості та здатні стимулювати продукцію ІФН в організмі тварин у разі шлунково-кишкових захворювань телят.

  Скачати повний текст

Індекс рубрикатора НБУВ: Е30*725.311.3 + Е60*741.3

Рубрики:

Загальна вірусологія

Загальна зоологія

Шифр НБУВ: РА320064 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Вперше показано, що с-модуль помірного бактеріофага ZF40 фітопатогенної бактерії Erwinia carotovora складається з 4-х цистронів. Для дослідження лізогенного розвитку фага ZF40 розроблено індикаторну систему, яка включає фагочутливі штами RC5297 і 62A-d1, похідні від E. carotovora subsp. caratovora 62A. Встановлено, що лізогени, які несуть профаг ZF40, і лізогени по його clear-мутантам характеризуються суперімунітетом, який проявляється у набутті стійкості не лише до гомоімунних фагів, але й до інфікування вірулентними мутантами. З'ясовано, що вірулентні мутанти помірного фага ZR40 можна виявити за умови використання особливих лізогенних варіантів. Встановлено, що помірний бактеріофаг ZF40 може утворювати два типи лізогенів, які розрізняються за рівнем спонтанної та лізогенної індукції. Показано, що доступність джерела вуглецю суттєво впливає на показники виходу фага. З'ясовано, що присутність профага ZF40 призводить до дестабілізації дефектної лізогенії у клітинах E. carotovora. Вперше описано лізогенну конверсію патогенності у пектолітичних ервіній, зумовлену помірним бактеріофагом ZF40. Показано, що наявність профага ZF40 призводить до відновлення патогенних властивостей лізогенних клітин слабовірулентного штама-дисоціанта E. carotovora 62A-d1.

  Скачати повний текст

Індекс рубрикатора НБУВ: Е30*443 + Е422.151.15*44

Рубрики:

Загальна вірусологія

Шифр НБУВ: РА349145 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Вперше показано, що ціанобактерії роду Plectonema містять ендонуклеази рестрикції II типу, зокрема, P. boryanum, з клітин якої виділена й очищена рестриктаза Pbo I. Вперше детально досліджено каталітичні властивості даного ферменту. Показано, що на ранньому етапі репродукції бактеріофага LPP-3 відбувається індукція щонайменше двох ферментів нуклеїнового обміну: сайтспецифічної нікази й екзонуклеази. Для системи ціанофаг-ціанобактерія подібний вірусіндукований комплекс описаний вперше. Субстратна специфічність виявлених ферментів свідчить про схожість процесів деградації клітинної ДНК під час продуктивної інфекції, викликаної ціанофагом LPP-3 та деякими коліфагами T-серії. Властивості виявлених ферментів вказують на те, що сайтспецифічна вірусіндукована ніказа є унікальним ферментом, який вперше описано як в цілому для прокаріотичних систем вірус-клітина, так і для ціанобактерій, зокрема. Вперше запропоновано метод розділення клітинних мембран ціанобактерій шляхом ультацентрифугування в градієнті густини сахарози, що виступає як підготовчий етап до хроматографічної очистки мембранасоційованих ферментів.

Вивчено дефектні фагові віріони та досліджено зміни виходу компонентів віріонів дефектних фагів за популяційної дисоціації та набутті лізогенного стану. Вперше розроблено метод ідентифікації, розділення й аналізу вірусоподібних часток в гелях агарози для ізоелектрофокусування білків. Бактеріальні лізати референсного штаму E. carotovora subsp. carotovora 153, одержані мітоміцшюм C, характеризувалися наявністю трьох типів часток вірусної природи. Вперше описані коліспецифічні бактеріоцини, які характеризуються неспецифічною ендонуклеазною активністю. Показано, що встановлення лізогенного стану за участю життєздатного помірного фага ZF40 і популяційна дисоціація у E. carotovora веде до збільшення частоти індукції дефектних фагів. Активність систем секреції II і III типів корелює зі збільшенням активності бактеріоцинів за популяційної дисоціації від S до R-тилу. Виявлено, що хроматографічний профіль дефектних фагових часток E. carotovora є унікальною та консервативною характеристикою кожного штаму. З їх допомогою можна швидко встановлювати стан як справжньої лізогенії, так і псевдолізогенного стану бактерій родини Enterobacteriaceae.

Проаналізовано особливості інтерфероногенної, антивірусної та цитокініндукуючої активності похідних дифенілу, аналогів аміксину - 4,4’- \i біс \i0 -[2-(діетиламіно)етокси] дифеніл дигідрохлориду (сполука 1) та 2- метоксикарбоніл-4-4’-\i біс \i0 -[2-(діетиламіно)етокси] дифеніл дигідрохлориду (сполука 2), а також питання взаємозв'язку цих активностей із впливом сполук на стан мембран чутливих клітин. Доведено, що сполука 1 за інтерфероніндукуючими властивостями за умов \i in vitro \i0 не поступається аміксину та є менш токсичною і має ширший діапазон інтерфероногенних концентрацій. Встановлено, що сполука 1, як і аміксин, забезпечує 100 % захист від цитопатичного ефекту вірусу везикулярного стоматиту у разі застосування профілактичної та лікувальної схем внесення речовин, тоді як сполука 2 затримує розвиток цитопатичного ефекту вірусу тільки на 50 %. Показано ефективність сполук 1 та 2 проти вірусу простого герпесу I типу у разі застосування обох схем внесення сполук. Зазначено, що ці сполуки значно збільшують величину електрофоретичної рухомості Т-лімфоцитів та впливають на поверхневий заряд клітин. Також доведено вплив похідних дифенілу на активацію плазматичної мембрани клітин шляхом їх здатності збільшувати мембранний потенціал на ранніх етапах експозиції зі сполуками. Доведено стимулювальний вплив сполуки 1 на мітохондріальну активність ізольованих гепатоцитів щура на ранніх стадіях їх взаємодії з клітинами, що свідчить про активацію мітохондріальноопосередкованого антивірусного шляху, кінцевою ланкою якого є виявлена продукція інтерферону I типу.

Досліджено взаємодію вірусів, збудників інфекційних хвороб тварин, а також чутливих до них клітин і тварин. Розглянуто дані, одержані на ранніх етапах взаємодії у системі вірус - клітина, у разі адаптації вірусів до культур клітин, впливу вірусів на генетичний апарат клітин, зміни умов існування вірусів та біологічних властивостей вірусів, впливу вірусів на чутливий організм тварин та формування імунної відповіді. Розкрито питання підготовки вірусумісного матеріалу під час виготовлення відповідних вакцин. Зауважено, що у дослідженнях використано штами РНК-вмісних вірусів тварин, збудників поширених інфекційних хвороб, що спричиняють ротавірусну хворобу свиней, лейкоз великої рогатої худоби, класичну чуму свиней, трансмісивний гастроентерит свиней, а також патологію відтворення у свиней, яка пов'язана із синдромом SMEDI ентеровірусної етіології. Зазначено, що одержані результати сприяють глибшому розумінню перебігу інфекційних процесів, що допоможе в розробці та контролюванні якості специфічних профілактичних імунобіологічних препаратів.

Вперше встановлено, що три білки апарату ендоцитозу: інтерсектин 1 (ITSN1) та амфіфізин 1 (АМРН1) і амфіфізин 2 (АМРН2), утворюють комплекси з латентною фазою 2A (LMP2A). Детально досліджено інтерфейси взаємодії зазначених білків. ITSN1 зв'язується з пролін-збагаченим мотивом С-кінцевого домену LMP2A та опосередковано з ІТАМ-мотивом N-кінцевої частини. Показано, що адаптерний білок SHB взаємодіє одночасно з фосфотирозиновими сайтами LMP2A та БНЗ-доменами ITSN1, таким чином опосередковуючи зв'язування ITSN1 з N-кінцевою частиною LMP2A. Вперше показано, що адаптерні білки ITSN1 та SHB піддаються фосфорилюванню тирозинкіназою Syk в клітинах, що експресують LMP2A. Фосфорилювання SHB також залежить від активності кінази Lyn. Вперше було показано, що взаємодія АМРН1 з пролін-збагаченими мотивами LMP2A є необхідною для секреції вірусного білка на екзосомах. Доведено, що деформуючий мембрану білок SGIP1 утворює комплекси з ITSN1 та АМРН1.

Синтезовано ряд сполук, які відрізняються від прототипа (аміксин) заміною бокових ланцюгів і зміною планарності. За умов in vitro , на культурі клітин L ₉₂₉ встановлено, що досліджені сполуки мають інтерфероногенні властивості в дозах, не вищих за ті, за яких є ефективним аміксин (4 - 31 мкг/мл). Показано здатність до противірусної активності даних речовин, яка зумовлена їх інтерферон-індукуючою дією, за умов in vitro. Встановлено, що дані сполуки в системі in vivo збільшують резерв інтерферонової відповіді клітин інтенсивніше, ніж офіцинальний препарат - аміксин. Виявлено здатність нових індукторів інтерферону збільшувати показники цитокінового статусу тварин, інфікованих вірусом простого герпесу. Досліджено поліциклічні сполуки мають ряд переваг у порівнянні з офіцинальним препаратом аміксином, який розглядає їх як перспективні індуктори інтерферон та антивірусні препарати.

Вперше доведено позитивну залежність між підвищеною концентрацією цинку у тканинах рослин і високим вмістом вірусу тютюнової мозаїки (ВТМ) у системно інфікованих рослинах тютюну. Встановлено, що за наявності додаткового стресового фактора абіотичної природи змінюється перебіг інфекції, викликаної ВТМ і ХВК. Встановлено, що системне поширення ВТМ у рослинах тютюну пригнічується додаванням у грунт цинку, але не свинцю. Визначено, що тривале пасажування ВТМ на рослинах Nicotiana tabacum cv. Samsun за хронічного впливу цинку у токсичній концентрації не індукує кількісних та якісних змін у інфекційних властивостях вірусу. Вперше виявлено кристалічні включення ВТМ у пероксисомах інфікованих клітин тютюну.

Зазначено, що іридовірус комара Mosquito iridescent virus (MIV) - це ікосаедричний ліпідовмісний вірус, що вражає комарів родів Aedes, Culex, Culizeta. Крім комарів та інших комах іридовіруси можуть спричиняти масову загибель риби та наносити великі збитки промисловому рибництву. Віріон MIV складається з ядра, що містить у собі двонитчату вірусну ДНК, ікосаедричної білкової оболонки (капсиду) та зовнішньої ліпідної оболонки. Мета роботи - визначення внеску складових іридовірусу комара (ліпідів, капсидних білків і вірусної ДНК) у формування спектральних властивостей цілих віріонів. В УФ і видимій областях спектра виміряно спектри поглинання, флюоресценції, фосфоресценції та збудження флюоресценції віріонів MIV, їх капсидних білків, ліпідів і вірусної ДНК у різних буферних розчинах. Показано, що поглинання віріонів в УФ області зумовлене поглинанням усіх їх складових (капсидних білків, ліпідів і вірусної ДНК). Флюоресценція віріонів за кімнатної температури зумовлена, головним чином, флюоресценцією капсидних білків. Спектри, виміряні за низької температури, надають змогу ідентифікувати тип нуклеїнової кислоти всередині віріонів (ДНК чи РНК) завдяки суттєвій відмінності спектрів фосфоресценції ДНК і РНК.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е30*72

Рубрики:

Загальна вірусологія

Шифр НБУВ: Ж26988 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Повний текст  Наукова періодика України 

На двох модельних системах L929/ВВС і RF/ВПГ-1 за умов in vitro вивчено противірусну активність нових структурних аналогів тилорону дигідрохлориду: 4,4'-біс-[2-(діетиламіно)етокси]дифеніл дигідрохлориду та 2-метоксикарбоніл-4-4'-біс-[2-(діетиламіно)етокси]дифеніл дигідрохлориду. Використано дві схеми внесення дослідних сполук: профілактичну та лікувальну. Застосування профілактичної схеми внесення дослідних сполук підтверджує існування кореляції між продукцією інтерферону під дією сполук та їх противірусною активністю. Показано, що дифеніли здатні пригнічувати розвиток вірусного цитопатичного ефекту, спричиненого ДНК- і РНК-вмісними вірусами. Похідні дифенілу є значно менш токсичними, ніж тилорон, і їх можна розглядати як сполуки, перспективні для подальших досліджень під час створення нових противірусних препаратів.

Досліджено початкові стадії індукції інтерферонів (ІФН) I типу під дією вірусних і полінуклеотидних індукторів. Встановлено здатність іммобілізованих дволанцюгових РНК (длРНК) викликати продукцію ІФН I типу. З'ясовано, що за часовими характеристиками індукція ІФН I типу за допомогою іммобілізованих длРНК виявилася подібною до незв'язних індукторів - вірусу везикулярного стоматиту (ВВС) і длРНК. Показано зміни мікрозв'язків вільних і анулярних ліпідів мембран тимоцитів і спленоцитів щурів під час вірусної та полірибонуклеотидної індукції, яка була вивчена за допомогою флуоресцентного зонду - пірену. Відзначено зміни активності маркерних ферментів мембран клітин під дією полірибонуклеотидів і ВВС. Вперше проведено пряме спостереження за зовнішньою поверхнею клітин під час їх взаємодії з полірибонуклеотидним індуктором за допомогою атомно-силової мікроскопії. З'ясовано, що найбільш виражені структурно-функціональні зміни мембран клітин за умов дії длРНК відбуваються на 10 - 30-й хв. після початку контакту клітин з індукторами ІФН. На підставі аналізу відомих і одержаних даних доведено вирішальне значення первинного впливу вірусних і полінуклеотидних індукторів на мембрани клітин для початку синтезу ІФН I типу.

Представлены сведения о вирусах водоемов аллохтонного и автохтонного происхождения. Рассмотрен вопрос о заражении водоемов вирусами сельскохозяйственных животных и растений. Освещены последствия вирусной контаминации водоемов. Проанализирована роль вирусов в патологии водных макроорганизмов и в сохранении видового разнообразия водных микробиоассоциаций. Представлены методы изучения численности вирусов в водных экосистемах и изоляции вирусов. Раскрыты влияния различных факторов (in vivo и in vitro на численность и выживание представителей виропланктона, гелиогеофизических факторов на характеристики бактерио- и виропланктона. Изложены морфологические и биохимические характеристики альговирусов Черного моря.

Последовательно и подробно изложены сведения о паразитоценозах (сообществах паразитов), составными частями которых являются вирусы, приведена их классификация. Представлены методики изучения гетерогенности этих образований. Показано, что популяции отдельных вирусов содержат несколько различных компонентов, как входящих, так и не входящих в структуру вириона. Объединение в сообщества увеличивает степень гетерогенности вирусов. Вызываемые такими сообществами смешанные инфекции имеют свои особенности, закономерности которых пытаются выяснить авторы. Описываются меры борьбы с ними.