Зазначено, що латентний мембранний білок 2A (LMP2A) вірусу Епштейна - Барр є важливим регулятором латентної фази вірусної інфекції. Мета роботи - ідентифікувати білки, які взаємодіють з пролін-збагаченими мотивами LMP2A. Аналіз in silico за допомогою програмного забезпечення Scansite дозволив передбачити можливість взаємодії амфіфізину 1 (Amphl) і LMP2A. Використано загально прийняті техніки молекулярного клонування, сайт-спрямований мутагенез і тест на взаємодію in vitro для подальшого дослідження структурних основ взаємодії комплексу LMP2A/Amphl. Фракцію екзосом одержано за допомогою послідовних центрифугувань. Показано, що ізоформа LMP2A, але не LMP2A <$E DELTA>NT взаємодіє з доменом SH3 амфіфізину 1. Виявлена взаємодія опосередковується трьома різними пролін-збагаченими мотивами, розташованими в N-кінцевій ділянці LMP2A. Всі три мотиви є взаємозамінними, оскільки присутність хоча б одного з них є достатньою для реалізації зв'язування LМP2A з Amph1. Продемонстровано взаємодію Amph1 і високоспорідненого з ним Amph2 з LMP2A за допомогою ко-імунопреципітації ендогенних комплексів. Мутант LMP2A за проліновими мотивами не взаємодіяв з Amph1, що спричиняло зникнення його з фракції екзосом. Зроблено висновки, що латентний мембранний білок 2A вірусу Епштейна - Барр утворює комплекси з ендоцитозними адаптерними білками Amph1 і Amph2. Ідентифіковані нові партнери LMP2A можуть впливати на його внутрішньоклітинний трафік і секрецію.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е30*725.111.3

Рубрики:

Загальна вірусологія

Шифр НБУВ: Ж14252 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Повний текст  Наукова періодика України 

Розподіл семи груп ендогенних ретровірусів (ALV-родинні, HERV-I-родинні, EAV-HP, EAV-0, E-33, E-51, ART-CH) у геномі курки досліджено у зв'язку з композиційним складом (варіюванням GC-вмісту) геному хазяїна. GC-багаті ретровіруси (ALV-родинні, ART-CH і EAV-0) локалізовані, головним чином, у GC-найбагатших родинах ізохор H2, H3 і H4, GC-бідні HERV-I-родинні провіруси, E-51 та E-33 локалізовані в GC-бідних родинах ізохор L1, L2, а також у H1 (ізопікнічність). GC-багатий ретровірус EAV-HP, окрім очікуваної наявності в GC-багатих ізохорах, присутній також у GC-бідних компартментах. Дослідження експресії за допомогою RT-PCR, а також аналіз баз даних EST свідчать, що експресія ендогенних ретровірусів курки може бути тканиноспецифічною. Це, в свою чергу, може впливати на картину провірусної локалізації внаслідок реінтеграції. Причиною ізопікнічної локалізації ендогенних ретровірусів є композиційна відповідність між інтегрованою послідовністю та хромосомною ділянкою хазяїна, що забезпечує стабільність інтеграції.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е30*440.225 + Р514.16

Рубрики:

Загальна вірусологія

Вірусні гепатити. Епідемічний гепатит (Хвороба Боткіна)

Шифр НБУВ: Ж21341/а Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - вивчити динаміку морфологічних і фізіологічних змін трансформованих клітин, резистентних до пікорнавірусної інфекції. Дослідження виконано за умов in vitro із застосуванням цитохімічного і цитофотометричного аналізу. Використано пікорнавіруси різних родів. Встановлено, що стійкі до інфікування пікорнавірусами клітини різних чутливих ліній набувають аналогічних змін у фенотипі. У резистентних клітинах усіх культур як у ядрі, так і цитоплазмі виявлено зниження вмісту ДНК і РНК. Усі ці дані корелюють з підвищенням еуплоїдної (та біляеуплоїдної) популяції за формування резистентності. Усі резистентні до пікорнавірусів клітини були меншими за розмірами у порівнянні з початковим трансформованим фенотипом та демонстрували зниження проліферативної активності. Зменшення активності ядерець супроводжується вірогідним падінням усіх ядерцевих показників. Висновки: пікорнавіруси проявляють подвійну дію на чутливі клітини, яка виражається у селективній цитотоксичності і модифікуючому впливі. В цьому разі механізми їх дії є специфічними для кожного окремого пікорнавірусу. Так, резистентні стосовно одного пікорнавірусу клітини виявляються нестійкими до інфекції, спричиненої іншими пікорнавірусами.

Зазначено, що іридовірус комара Mosquito iridescent virus (MIV) - це ікосаедричний ліпідовмісний вірус, що вражає комарів родів Aedes, Culex, Culizeta. Крім комарів та інших комах іридовіруси можуть спричиняти масову загибель риби та наносити великі збитки промисловому рибництву. Віріон MIV складається з ядра, що містить у собі двонитчату вірусну ДНК, ікосаедричної білкової оболонки (капсиду) та зовнішньої ліпідної оболонки. Мета роботи - визначення внеску складових іридовірусу комара (ліпідів, капсидних білків і вірусної ДНК) у формування спектральних властивостей цілих віріонів. В УФ і видимій областях спектра виміряно спектри поглинання, флюоресценції, фосфоресценції та збудження флюоресценції віріонів MIV, їх капсидних білків, ліпідів і вірусної ДНК у різних буферних розчинах. Показано, що поглинання віріонів в УФ області зумовлене поглинанням усіх їх складових (капсидних білків, ліпідів і вірусної ДНК). Флюоресценція віріонів за кімнатної температури зумовлена, головним чином, флюоресценцією капсидних білків. Спектри, виміряні за низької температури, надають змогу ідентифікувати тип нуклеїнової кислоти всередині віріонів (ДНК чи РНК) завдяки суттєвій відмінності спектрів фосфоресценції ДНК і РНК.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е30*72

Рубрики:

Загальна вірусологія

Шифр НБУВ: Ж26988 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Повний текст  Наукова періодика України 

Індекс рубрикатора НБУВ: Е30*725.112.22

Рубрики:

Загальна вірусологія

Шифр НБУВ: Ж14252 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Вперше встановлено, що три білки апарату ендоцитозу: інтерсектин 1 (ITSN1) та амфіфізин 1 (АМРН1) і амфіфізин 2 (АМРН2), утворюють комплекси з латентною фазою 2A (LMP2A). Детально досліджено інтерфейси взаємодії зазначених білків. ITSN1 зв'язується з пролін-збагаченим мотивом С-кінцевого домену LMP2A та опосередковано з ІТАМ-мотивом N-кінцевої частини. Показано, що адаптерний білок SHB взаємодіє одночасно з фосфотирозиновими сайтами LMP2A та БНЗ-доменами ITSN1, таким чином опосередковуючи зв'язування ITSN1 з N-кінцевою частиною LMP2A. Вперше показано, що адаптерні білки ITSN1 та SHB піддаються фосфорилюванню тирозинкіназою Syk в клітинах, що експресують LMP2A. Фосфорилювання SHB також залежить від активності кінази Lyn. Вперше було показано, що взаємодія АМРН1 з пролін-збагаченими мотивами LMP2A є необхідною для секреції вірусного білка на екзосомах. Доведено, що деформуючий мембрану білок SGIP1 утворює комплекси з ITSN1 та АМРН1.

Наведено сучасні погляди щодо агентів, здатних індукувати інтерферони різних типів за умов in vivo та in vitro. Особливу увагу приділено взаємозв'язку між структурою та інтерфероногенною активністю низькомолекулярних індукторів інтерферонів. Наведено відомості відносно спектра різноманітних видів біологічної активності, притаманних таким сполукам. Розглянуто різні аспекти застосування індукторів інтерферонів як противірусних препаратів.

Приведены современные воззрения на агенты, способные индуцировать интерфероны различных типов в условиях in vivo та in vitro. Внимание уделено, прежде всего, связи структуры с интерферониндуцирующей активностью низкомолекулярных индукторов интерферона. Приведены данные о спектре активности, присущем этим соединениям. Рассмотрены различные аспекты применения индукторов интерферона как противовирусных препаратов.

Modern opinions on different types of interferon inducers in vivo and in vitro conditions have been given. A special attention is paid to the structure - interferon inducing activity relationships among the low-molecular inductors. The information about the spectrum of the biological activity for these compounds has been presented. Different aspects of application of interferon inductors as antiviral drugs have been described.

Проанализированы известные на сегодня данные о системе <$E 2 prime , 5 prime >- олигоаденилата, его роль в трансдукции сигнала интерферона и участие в клеточных регуляторных процессах. Известно, что с этой системой, характеризующейся широким спектром биологических функций, связаны такие важные процессы в организме, как антивирусная защита, регуляция роста и дифференциации клеток, контроль клеточной пролифирации, апоптоз, имунная активация и др. Наиболее детально рассмотрена биологическая роль интерферона - многофункционального цитокина, а также структура компонентов мессенджерного каскада, с участием которого осуществляется передача сигнала интерферона: <$E 2 prime , 5 prime>-олигоаденилата, ферментов <$E {2 prime , 5 prime }>- олигоаденилат-синтетазы и РНК-азы L. Интерферониндуцируемая система <$E 2 prime , 5 prime >- олигоаденилата рассмотрена как компонент единой регуляторной системы, координирующей клеточный метаболизм.

Вивчено здатність препарату з антивірусною дією індукувати утворення інтерферону та можливість безпосередньо пригнічувати репродукцію вірусу. Предметом дослідження були молекулярні комплекси одноланцюгової РНК з тилороном. Показано інтерферогенну дію молекулярних комплексів (МК) гомополінуклеотидів poly (C), poly (U), дріжджової РНК з тилороном за умов in vivo та in vitro. Детально вивчено кількісні та часові параметри цього процесу. Показано, що індукований як in vivo, так і in vitro інтерферон належить до I типу (ІФН-alpha / beta). Визначено параметри токсичності препаратів молекулярних комплексів дріжджова РНК - тилорон гідрохлорид. Вказані препарати повністю нетоксичні в діапазоні доз від 2,5 до 250 мкг/мл. Розроблено способи збільшення продукції інтерферону шляхом праймінгу. Встановлено, що протягом 3-х років препарат не змінює здатності до індукції інтерферону in vitro. Молекулярні комплекси мають чітку антивірусну дію: пригнічують репродукцію вірусів в культурі клітин у ході профілактичного та терапевтичного використання. ХТІ досліджених препаратів складає 10. Антивірусна дія вивчених препаратів зумовлена, в основному, дією власне МК і тільки незначною мірою індукованим ним інтерфероном. Визначене дозволяє розглядати молекулярний комплекс дріжджова РНК - тилорон як перспективний противірусний препарат.

Проаналізовано особливості інтерфероногенної, антивірусної та цитокініндукуючої активності похідних дифенілу, аналогів аміксину - 4,4’- \i біс \i0 -[2-(діетиламіно)етокси] дифеніл дигідрохлориду (сполука 1) та 2- метоксикарбоніл-4-4’-\i біс \i0 -[2-(діетиламіно)етокси] дифеніл дигідрохлориду (сполука 2), а також питання взаємозв'язку цих активностей із впливом сполук на стан мембран чутливих клітин. Доведено, що сполука 1 за інтерфероніндукуючими властивостями за умов \i in vitro \i0 не поступається аміксину та є менш токсичною і має ширший діапазон інтерфероногенних концентрацій. Встановлено, що сполука 1, як і аміксин, забезпечує 100 % захист від цитопатичного ефекту вірусу везикулярного стоматиту у разі застосування профілактичної та лікувальної схем внесення речовин, тоді як сполука 2 затримує розвиток цитопатичного ефекту вірусу тільки на 50 %. Показано ефективність сполук 1 та 2 проти вірусу простого герпесу I типу у разі застосування обох схем внесення сполук. Зазначено, що ці сполуки значно збільшують величину електрофоретичної рухомості Т-лімфоцитів та впливають на поверхневий заряд клітин. Також доведено вплив похідних дифенілу на активацію плазматичної мембрани клітин шляхом їх здатності збільшувати мембранний потенціал на ранніх етапах експозиції зі сполуками. Доведено стимулювальний вплив сполуки 1 на мітохондріальну активність ізольованих гепатоцитів щура на ранніх стадіях їх взаємодії з клітинами, що свідчить про активацію мітохондріальноопосередкованого антивірусного шляху, кінцевою ланкою якого є виявлена продукція інтерферону I типу.

Проаналізовано білки неочищених суспензій вірусу діареї великої рогатої худоби штам "Орегон C24-V", що заморожували з наступним збереженням за температури -18, -30 <$E symbol Р>C від 20-ти діб до 10-ти років. Виявлено зниження інфекційної активності та деградацію білків вірусовмісних суспензій, що зберігалися тривалий час за умов помірно низької температури.

За результатами проведених експериментальних досліджень показано, що у разі стафілококової інфекції у мишей та шлунково-кишкових захворювань телят недостатність імунної відповіді на збудник обумовлена пригніченням ефекторних функцій фагоцитів та їх здатності до продукції ключових медіаторів імунної та запальної реакції організму - ІФН та фактора некрозу пухлин (ФНП). Основою протективної дії ІФН та його індукторів за вказаних захворювань є їх здатність підсилювати неспецифічну резистентність організму, зокрема, підвищувати функціональну активність фагоцитів та природних клітин-кілерів, а також здійснювати регулюючий вплив на продукцію цитокінів - ІФН та ФНП. Досліджено у порівняльному аспекті динаміку інтерфероногенної активності індукторів ІФН I типу (Саврац, Рагосин, Кагоцел), нового препарату МК (молекулярного комплексу дріжджової РНК і тилорону) та нового індуктора ІФН II типу (Лектин кормових бобів) in vitro та in vivo. Встановлено, що пробіотичні препарати Біфідим та Бактерін-SL мають лікувально-профілактичні властивості та здатні стимулювати продукцію ІФН в організмі тварин у разі шлунково-кишкових захворювань телят.

  Скачати повний текст

Індекс рубрикатора НБУВ: Е30*725.311.3 + Е60*741.3

Рубрики:

Загальна вірусологія

Загальна зоологія

Шифр НБУВ: РА320064 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Ефективність і механізм антифітовірусної дії дріжджових мананів різної будови залежить від їх концентрації та виду експериментальної системи. У помірній концентрації манани, очевидно, не впливають безпосередньо на проникнення у клітину і репродукцію вірусу тютюнової мозаїки (ВТМ), але активують захисні механізми у надчутливих рослинах. Однак підвищені концентрації їх можуть пригнічувати нагромадження ВТМ у тканинах сприйнятливих рослин і мезофільних протопластах, виділених із чутливих та надчутливих рослин тютюну. Показано інгібіторну дію мананів щодо трансляції клітинної та вірусної РНК in vitro.

Исследовано антивирусное действие золей наночастиц диоксида церия (CeO2) в культуре клеток млекопитающих. Впервые показано их ингибирующее влияние на развитие цитопатического действия тест-вируса везикулярного стоматита при условии 24-часового предварительного контакта с клетками L929 и ЕРТ. Установлено, что эффективность защитного действия зависит от исходного прекурсора и способа получения водных золей наночастиц CeO2.

Одержані гібридоми - продуценти моноклональних антитіл (МКАТ), що здатні диференціювати в реакції вірусної нейтралізації (РВН) варіанти <$E roman A sub {бент sup +}> і <$E roman A sub {бент sup -}>-вакцинного штаму поліовірусу III типу. За допомогою одержаної панелі МКАТ виявлено зміни в епітопному складі капсидних білків варіантів (дисоціантів) поліовірусів, які виникають під час репродукції в культурі клітин. Це свідчить про істотні антигенні відмінності поверхневих білків віріонів, що з'являються в процесі дисоціації.

На двох модельних системах L929/ВВС і RF/ВПГ-1 за умов in vitro вивчено противірусну активність нових структурних аналогів тилорону дигідрохлориду: 4,4'-біс-[2-(діетиламіно)етокси]дифеніл дигідрохлориду та 2-метоксикарбоніл-4-4'-біс-[2-(діетиламіно)етокси]дифеніл дигідрохлориду. Використано дві схеми внесення дослідних сполук: профілактичну та лікувальну. Застосування профілактичної схеми внесення дослідних сполук підтверджує існування кореляції між продукцією інтерферону під дією сполук та їх противірусною активністю. Показано, що дифеніли здатні пригнічувати розвиток вірусного цитопатичного ефекту, спричиненого ДНК- і РНК-вмісними вірусами. Похідні дифенілу є значно менш токсичними, ніж тилорон, і їх можна розглядати як сполуки, перспективні для подальших досліджень під час створення нових противірусних препаратів.

Представлен краткий обзор данных литературы по целевому конструированию и исследованию свойств и эффективности применения в модельных системах in vivo рекомбинантных бакуловирусов (РБВ). Проанализированы результаты экспериментов с использованием диких и РБВ в таких приоритетных областях биомедицины, как регенерация тканей, генотерапия рака, разработка вакцин против инфекционных заболеваний и злокачественных новообразований.