Розглянуто основні принципи й ознаки, які слід використовувати під час класифікації молікутів, з урахуванням найновіших досягнень у вивченні біології цих мікроорганізмів. В основу сучасної класифікації молікутів покладено дослідження як класичних ознак (морфологія й ультраструктура клітини, морфологія колоній, потреби у компонентах живлення, біохімічні та серологічні властивості), так і молекулярно-біологічних властивостей (склад клітинних білків, властивості нуклеїнових кислот, особливо рибосомальних оперонів і рибосомальних РНК), а також умов проживання, екологічних ніш тощо.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е422.22*72

Рубрики:

Мікоплазми

Шифр НБУВ: Ж22205 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Вивчено вуглеводний склад поверхні клітин невеликої групи молікутів, що по-різному взаємодіють з організмом хазяїна (Mycoplasma fermentans PG18 - вважається коменсалом сечостатевої системи людини, а іноді проявляє себе як кофактор СНІДу; Acholeplasma laidlawii PG8 - сапрофіт, але може бути причетним до різних типологій в організмі людини; A. laidlawii var. granulum 118 - збудник жовтяниці зернових культур - блідо-зеленої карликовості). Склад глікокаліксу всіх трьох представників молікутів характеризувався досить широким спектром моносахаридів. За допомогою біохімічних методів встановлено присутність галактозаміну, глюкозаміну, мінорної кількості рамнози, рибози, арабінози, ксилози, манози, а також значної кількості фукози, галактози, глюкози. Досліджено якісний і кількісний моносахаридний склад глікокаліксу молікутів, що існують у різних екологічних нішах, та обговорено роль тих чи інших цукрів у виконанні ними певних важливих функцій.

Від початку досліджень у галузі молікутології і протягом усього існування в Інституті мікробіології і вірусології ім. Д. К. Заболотного НАН України спеціалізованого відділу мікоплазмології одержано багато оригінальних результатів, пріоритетних у цій науці. Створено колекцію штамів різних представників класу Mollicutes. На розробленому штучному середовищі вперше культивовано фітопатогенні штами молікутів, досліджено їх природу і визначено специфічні чинники патогенності. Вивчено фундаментальні основи реалізації патогенних потенцій молікутами - збудниками "жовтяниць" рослин. Уперше у молікутів виділено низку ферментів нуклеїнового обміну і протеїнази, визначено їх роль як чинників агресії стосовно організму-хазяїна, досліджено цитохімічну локалізацію ферментів. Вивчено склад вуглеводної частини глікокаліксу молікутів і споріднених з ними мікроорганізмів, розроблено модель їх взаємодії з клітинами уражуваних організмів. Досліджено властивості ДНК геному молікутів, уточнено систематичне положення цих мікроорганізмів і філогенетичні зв'язки з представниками споріднених таксонів. Створено штучну модельну систему для вивчення взаємодії фітопатогенних молікутів із клітинами рослин, за допомогою якої триває дослідження особливостей сигнальних і метаболічних зв'язків молікутів й клітин макроорганізму-хазяїна. У ході досліджень встановлено зміни складу жирних кислот загальних ліпідів, лектинової і ферментної активностей та кількості певних білків рослин під впливом молікутної інфекції.

Вивчено ефективність накопичення бактерійної маси Mycoplasma gallisepticum та Mycoplasma synoviae на рідких і щільних поживних середовищах з додаванням сироваток крові сільськогосподарських тварин. Встановлено, що використання середовищ з додаванням сироваток крові вівці та великої рогатої худоби (ВРХ) є недоцільним для культивування й ізоляції мікоплазм. Оптимальні культуральні властивості мають середовища на основі триптичного гідролізату серця ВРХ та риби з додаванням сироваток крові коня та бройлерів. Тому вони можуть бути рекомендовані для проведення діагностичних і виробничих процесів із метою накопичення бактерійної маси мікоплазм.

Дисертація присвячена синтезу модифікованих олігодезоксирибонуклеотидів (кон'югація з репортерними сполуками, модифікація міжнуклеотидних зв'язків, гетероциклічних основ, введення в олігомер неприродних аналогів нуклеозидів) та дослідженню їх властивостей. Розроблені методи синтезу піразинонових і тимінових аналогів ацикловіру, їх азидо- та глікозильованих похідних. Одержано ефективний Н-фосфонатний реагент для прямого 5'-флуоресцентного мічення олігонуклеотидів в процесі їх синтезу. Створений зручний метод модифікації олігонуклеотидів нуклеозидним похідним імідазофеназину, приєднаним до 3'-кінця олігомеру. Показано, що приєднаний таким способом нейтральний феназин істотно підвищує стабільність комплексів з НК. Синтезовано тіофосфатні аналоги олігодезоксирибонуклеотидів, комплементарні до сигнатурних ділянок 16S pPHK молікутів, які ефективно інгібують процес трансляції в клітинах цих мікроорганізмів.

Исследована динамика лектиновой активности каллусов сахарной свеклы, инокулированных молликутом Acholeplasma laidlawii var. granulum шт. 118. Активность кислоторастворимых лектинов клеточных культур сахарной свеклы увеличивалась в 4,5 раза в первые часы после инфицирования ахолеплазмой. На ранних этапах воздействия молликута выявлены также качественные изменения в спектрах белков кислоторастворимых лектинов сахарной свеклы.

Внесення аглютиніну зародку пшениці до середовища культивування збудника блідо-зеленої карликовості пшениці Acholeplasma laidlawii var. granulum шт. 118 спричиняє плейотропну відповідь ахолеплазми: відбувається активація ростових процесів, збільшення загальної кількості білка у порівнянні з контролем, зменшення гемаглютинуючої активності, що призводить до зменшення адгезивних властивостей патогену.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е422.222*443.12

Рубрики:

Acholeplasmataceae

Шифр НБУВ: Ж22205 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Повний текст  Наукова періодика України 

Наведено дані про таксономічний статус збудника блідо-зеленої карликовості зернових (ЗБЗКЗ). Цей збудник раніше визначено як фітопатогенний варіант молікута Acholeplasma laidlawii і названо A. laidlawii var. granulum. ЗБЗКЗ, окрім фітопатогенності, має такі фундаментальні відмінності від A. laidlawii: дуже великий геном розміром від 2200 тисяч пар нуклеотидів (т.п.н.) до 2310 т.п.н., що практично дорівнює сумі геномів A. laidlawii (1600 т.п.н.) і фітоплазм (710 т.п.н.); дві форми ДНК-залежної РНК-полімерази (у A. laidlawii функціонує одна форма); здатність утворювати позаклітинну фруктозобісфосфатазу подібно до його гіпотетичного філогенетичного попередника бактерії Bacillus subtilis; наявність багатьох ферментативних активностей, відсутніх у ахолеплазм; своєрідна реакція на наявність у живильних середовищах стеринів не характерна для всіх відомих ахолеплазм; надзвичайно багатий за кількістю та якістю склад антигенів, здатних реагувати майже гомологічно з антитілами до представників роду Acholeplasma і окремих видів роду Mycoplasma; велика подібність (понад 88 %) сиквенсів 16S рРНК ЗБЗКЗ і представників роду Phytoplasma та інші властивості, які описано. Зроблено висновок, що на підставі своїх властивостей ЗБЗКЗ не можна віднести до жодного з існуючих родів класу Mollicutes, бо за всіма ознаками цей молікут представляє перехідну форму мікроорганізму, є невідомим до теперішнього часу ланцюгом між цими родами молікутів і спороносними бактеріями. ЗБЗКЗ є вірогідним представником попередника

молікутів із геномом до 1600 т.п.н. і, в першу чергу, родів Acholeplasma і Phytoplasma, які з'явилися внаслідок еволюційного розщеплення його геному. На підставі цього рекомендовано для ЗБЗКЗ у класі Mollicutes, порядку III Acholeplasmatales, родині I Acholeplasmataceae заснувати новий рід II Pluraplasma gen. nov. та його перший вид Pluraplasma granulum sp. nov., типовим представником якого є штам 118.

Наведено дані про інтенсивність дихання нативних і деліофілізованих клітин тест-штамів мікоплазм при окисненні ендогенних субстратів і екзогенної глюкози. Дихальна активність мікоплазм M. оrale найвища, за біологічним потенціалом вони перспективні для біологічної промисловості. Ліофілізація стимулює дихання в клітинах мікоплазм M. аrginini, M. gallisepticum і A. laidlawii: дихальна активність у них відповідно в 3,2, 2,1 і 2,4 рази вища, ніж у нативних мікоплазм. Додавання до інкубаційного середовища 1 % глюкози не впливала на інтенсивність дихання цих видів мікоплазм. Дихальна активність мікоплазм характеризує фізіологічний стан та ступінь стабільності біологічного потенціалу клітин мікоплазм як за умов біопромислового культивування, так і в дослідницьких експериментах.