Індекс рубрикатора НБУВ: Е60*74*727

Рубрики:

Загальна зоологія

Шифр НБУВ: Ж26810 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Путем иммобилизации протеина А на поверхности магнитных наночастиц <$E roman {Fe sub 3 O} sub 4>, покрытых оболочкой гидроксида олова (IV), получен магнитный наносорбент, селективно взаимодействующий с иммуноглобулинами. Показана возможность селективного извлечения иммуноглобулинов из биологических сред с применением полученного сорбента.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е60*74*727

Рубрики:

Загальна зоологія

Шифр НБУВ: Ж14252 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета досліджень - вивчення внутрішньоклітинної локалізації TDRD7, що може бути пов'язано з різними функціями даного білка в клітинах. Застосовано метод імуноцитохімії для детекції субклітинної локалізації TDRD7, вестерн-блот аналіз клітинних фракцій НЕК293 з використанням анти-TDRD7 моноклональних антитіл та біоінформатичний пошук можливих ізоформ TDRD7 у базах даних Uniprot, Ensemble, UCSC. Специфічні TDRD7-вмісні структури виявлено в цитоплазмі, а також у ядрах клітин НЕК293. Імуноблот-аналізом субклітинних фракцій (цитоплазма, мітохондрії, ядро) детектовано три імунореактивні смуги з молекулярними масами 130, 110 і 60 кДа (TDRD7<$E beta>, TDRD7<$E gamma> i TDRD7<$E delta>), які до сьогодні не були охарактеризовані. За допомогою біоінформатичного аналізу первинної структури TDRD7 визначено два альтернативних транскрипти TDRD7-гена, продукти трансляції яких відповідають двом гіпотетичним ізоформам, ідентифікованим в імуноблоті (TDRD7<$E beta> (130 кДа) та TDRD7<$E delta> (60 кДа)). Висновки: одержані дані вказують на можливість існування потенційних ізоформ TDRD7: TDRD7<$E beta>, TDRD7 і TDRD7<$E delta> у клітинах НЕК293 на білковому рівні. З'ясування особливостей експресії та ролі нових форм TDRD7 у клітинах потребує подальших досліджень.

Описан метод получения рекомбинантного шаперона GroEL (прокариотного гомолога эукариотного шаперона Hsp60), включающий экспрессию белка в клетках Escherichia coli с последующей очисткой белка градиентным высаливанием из лизата клеток-продуцентов, гель-фильтрацией на сефакриле-S300 и ионообменной хроматографией на MonoQ HR 5/5. Данный метод позволяет эффективно наработать белок GroEL 95 %-й степени очистки в препаративних количествах. Рекомбинантный белок затем использован для получения поликлональных анти-GroEL антител и синтеза аффинной колонки. Показан иммунологический перекрест аффинно очищенных поликлональных анти-GroEL антител с представителями семейства Hsp60 в лизатах органов и клеток различных видов млекопитающих - от мыши до человека, что позволяет использовать данные антитела при изучении изменения уровней экспрессии и клеточной локализации Hsp60 в случае аутоиммунных и раковых патологий человека.

Отмечено, что современный уровень развития молекулярной биологии в сочетании с достижениями физики и химии определили новое направление в диагностике заболеваний - использование разработанных с помощью химических и оптических методов иммуносенсорных тест-систем (ИСТС). В частности, обращают на себя внимание биосенсоры на основании эффекта поверхностного плазмонного резонанса, которые принадлежат к классу оптических. Представлены данные по экспрессному выявлению антител к вирусу Эпштейна - Барр в сыворотках крови больных с использованием оптоэлектронного прибора "Плазмон 6". Разработаны экспериментальные серии иммунодатчиков для экспрессной диагностики и отработаны базовые показатели их диагностического качества. Созданы отрицательная и положительная панели сывороток, которые использованы для определения диагностической специфичности и чувствительности разработанной ИСТС. Диагностическая специфичность разработанной тест-системы составила 100 %, диагностическая чувствительность - 95 %, воспроизводимость результатов - 99 %. Исследованы условия и возможные сроки хранения иммунодатчиков. Определен срок их хранения, который составляет 6 мес, что свидетельствует о стабильности разработанных иммуносенсоров. Проведенные лабораторно-экспериментальные испытания образцов ИСТС показали, что она является достаточно эффективной и специфической для выявления антител к вирусу Эпштейна - Барр и ее можно использовать для диагностики заболеваний, обусловленных этим вирусом.

Адгезивні молекули родини імуноглобулінів (родини Ig) являють собою численну групу білків, які забезпечують клітинну взаємодію у період морфо- та синаптогенезу нервової тканини. До цього часу накопичено значний досвід у вивченні структури та функцій нейроспецифічних адгезивних молекул. В огляді наведено основні принципи, використані для класифікації білків згаданої родини, обговорено застосування молекулярно-генетичного підходу для дослідження адгезивних білків, показано спільність доменної організації у білків адгезії родини Ig, виділених з нервової тканини тваринних організмів, які еволюційно глибоко різняться . Розглядається, яким чином структурні особливості адгезивних білків родини, що вивчається, можуть сприяти виконанню їхніх специфічних функцій у нервовій тканині.

У сироватці крові молодих (3 міс) і старих (22 міс) щурів-самців лінії Вістар визначено співвідношення білкових фракцій, концентрацію імуноглобулінів А, М, О, концентрацію та молекулярну масу циркулюючих імунних комплексів, вміст пептидів середньої молекулярної маси. Показано, що молоді тварини виявляють більш виражену відповідь неспецифічних реакцій гуморального імунітету в порівнянні з старими тваринами на фізіологічні та нефізіологічні впливи. Виявлено кількісний і якісний поліморфізм білкових фракцій і зміну гуморальних факторів у тварин обох вікових груп після впливу нефізіологічних факторів.

Наведено нові дані щодо певних біологічних властивостей поліреактивних імуноглобулінів (ПРІГ). Розглянуто їх можливість зв'язувати перший фактор системи комплементу. Показано, що трансформація сироваткових імуноглобулінів у ПРІГ не призводить до вірогідної зміни спорідненості цих імуноглобулінів до комплементу. Це свідчить про те, що конформація тієї частини Fc області ПРІГ, яка відповідає за взаємодію з першим компонентом комплементу, мало відрізняється від конформації інтактних імуноглобулінів. Внутрішньовенна ін'єкція ПРІГ мишам у суміші з еритроцитами барана або з інактивованими клітинами стафілокока не впливає на рівень імунної відповіді до цих антигенів. Водночас ін'єкція ПРІГ разом з очищеним дериватом туберкуліну призводить до десятиразового підсилення антитілоутворення до такого антигену. Ці дані свідчать про імуномодулювальні властивості ПРІГ до низькоімуногенних антигенів.

Досліджено вплив структури деяких гідрофобних сполук на взаємодію нативних і хаотропно модифікованих імуноглобулінів великої рогатої худоби з нативним і денатурованим неспецифічним білком, іммобілізованим на поверхні. Показано залежність характеру зв'язування від кількості та взаємного розташування гідрофобних груп ефекторної сполуки. У випадку однієї гідрофобної групи спостережено помірне пригнічення зв'язування або видимий ефект відсутній. Вплив сполуки із двома бензольними кільцями, роз'єднаними у просторі та з'єднаними гнучким містком, якісно відрізняється від раніше описаного ефекту для сполуки із двома конденсованими ядрами: залежно від структурно-функціонального стану імуноглобуліну й іммобілізованого білка спостережено більш-менш виражену стимуляцію зв'язування. Ще більший стимулювальний ефект, що досягає в окремих випадках 3 - 4-разового збільшення зв'язування, спостережено у випадку використання сполуки із трьома роз'єднаними у просторі гідрофобними ядрами. Показано концентраційну залежність визначених лігандіндукованих ефектів. Припущено, що стимулюючий вплив лігандів - ефекторів із роз'єднаними у просторі гідрофобними групами зумовлено двома протилежними процесами: лігандіндукованим структуруванням імуноглобулінів з утворенням високозв'язувального мультидоменного центру та конкуренцією за такий центр між солюбілізованим поліядерним ефектором і статистично сформованими на поверхні іммобілізованого білка гідрофобними групами.

Показано, що 20 - 50 %-й етанол або 40 - 70 %-й диметилсульфоксид здатні ефективно трансформувати специфічні моноклональні антитіла в неспецифічні поліреактивні імуноглобуліни (ПРІГ). Внутрішньочеревинна ін'єкція 1 мл 20 %-го етанолу або внутрішньовенна ін'єкція 0,4 мл суміші <$E roman FeSO sub 4> - EDTA індукує підвищення активності сироваткових ПРІГ. Показано, що внутрішньом'язова ін'єкція 0,1 мл 40 %-го етанолу, 0,1 мл суміші <$E roman FeSO sub 4>-EDTA або ішемія/реперфузія скелетних м'язів задньої кінцівки мишей C57Bl призводить до зв'язування стінками кровоносних судин імуноглобулінів, що циркулюють у крові. Якщо перед ін'єкцією розчину етанолу ввести внутрішньовенно моноспецифічні моноклональні антитіла, то вони внаслідок цього можуть втрачати специфічність і трансформуватись у ПРІГ, які також зв'язуються зі стінками кровоносних судин. Одержані дані свідчать про можливість трансформування специфічних антитіл у ПРІГ in vivo.

В огляді висвітлено сучасні підходи щодо розв'язання деяких проблем вивчення ліганд-рецепторної взаємодії, які на перший погляд є або дуже важкими для їх визначення, або які раніше здавалися такими, що загалом не мають розв'язання. Так, показано, що не тільки графік Скетчарда, а й графік Клотца можливо використати для вирішення проблеми визначення афінності та валентності двох типів рецепторів за їх взаємодії з лігандом. Запропоновано новий підхід, а також відповідну систему координат, яка дозволяє оцінювати параметри ліганд-рецепторної взаємодії методом, який є принципово відмінним від підходу Клотца та Скетчарда. Продемонстровано, що рівняння Фріге з співавт. (1985) для визначення афінності антитіл за допомогою ELISA можливо одержати не тільки без використання рівнянь Клотца та Скетчарда, а й набагато простішим методом, а саме за допомогою рівняння, що описує закон діючих мас. При цьому показано, що таким шляхом легко вивести також нові рівняння, які є ефективнішими, ніж рівняння Фріге. Остаточно розв'язано проблему визначення афінності одного типу двовалентних антитіл за допомогою ELISA, а також показано як можна оцінити не тільки афінність, а й співвідношення концентрацій двох типів двовалентних антитіл, які знаходяться в суміші. Запропоновано новий підхід, який дозволяє визначити афінність рецепторів до ліганду без попереднього розділення суміші ліганду з рецептором, а також концентрацію ліганду в суміші з рецептором і показати яка частина рецепторів вільна, а яка зв'язана з лігандом. Це дає можливість визначення параметрів ліганд-рецепторної

взаємодії навіть у тому випадку, коли даний рецептор знаходиться в суміші з лігандом, а нестабільність рецептора не дозволяє виділити його з цієї суміші в інтактному стані. Показано, що відомий вже понад сто років феномен "прозони", який дуже часто спостерігається в разі титрування сироваткових антитіл з використанням методу аглютинації, може мати математичне пояснення. Запропоновано аналітичне розв'язання проблеми визначення константи швидкості та кількості кінцевого продукту необоротної й оборотної реакцій першого порядку, якщо відома кінетика утворення кінцевого продукту реакції, незважаючи на те, що даний процес описується системою ірраціональних рівнянь. Розглянуто методи асимптотичного розв'язання трансцендентних ірраціональних рівнянь, що описують динаміку реакцій, механізми яких підпорядковані так званій гетерогенній, послідовній або конкурентній моделям. Ці методи дозволяють знайти константи швидкості реакції та кількість кінцевого продукту, якщо відома кінетика перетворення початкового або кінцевого продукту реакції.

Препараты, пригодные для внутривенного введения иммуноглобулинов (IVIG), полученные из плазмы доноров, в настоящее время стали одним из основных продуктов на мировом рынке благодаря их успешному применению для профилактики и лечения многих инфекционных, аутоиммунных и воспалительных заболеваний. Рассмотрены классические промышленные процессы производства IVIG, а также новые хроматографические, мембранные и смешанные способы в контексте стоимости и выхода целевого продукта, который должен быть получен высокого качества, а также вирус- и прионбезопасным.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е60*74*727

Рубрики:

Загальна зоологія

Шифр НБУВ: Ж21341/а Пошук видання у каталогах НБУВ 

Предложен новый способ оценки авидности двухвалентных антител при их взаимодействии с двухвалентным антигеном. Теория основана на взаимосвязи между константами аффинности для би- и мономолекулярной реакции для одних и тех же реагентов в зависимости от того, связаны они или не связаны гибким линкером. Использование предложенной теории позволяет рассчитать авидность взаимодействия двухвалентных антител, если известна аффинность антител и их молекулярная структура. Полученные теоретические результаты полностью совпадают с экспериментальными оценками авидности, известными из литературы.

Установлено, что нативные и хаотропно модифицированные иммуноглобулины существенно отличаются по авидности и характеру конкурентного ингибирования связывания с протеиновыми (овальбумин), гликолипидными (липополисахариды) антигенами и нативной двунитевой ДНК. По-видимому, это связано со структурно-функциональными различиями их антигенсвязывающих центров.