При изучении чувствительности 763-х клинических изолятов различных таксономических групп к батумину - новому антибиотику, выделенному из бактерии рода Pseudomonas, показана высокая чувствительность по отношению к нему всех представителей рода Staphylococcus, независимо от их чувствительности или устойчивости к другим антибиотикам. Высокая селективность батумина в отношении представителей рода Staphylococcus была использована для создания нового диагностического препарата "Диастаф" - бумажных дисков, на которые нанесено 5 мкг батумина. Результаты испытаний препарата "Диастаф" свидетельствуют о высокой специфичности этого способа идентификации стафилококков различных видов в моно- и смешанных культурах, возможность их использования параллельно или вместо среды Хью - Лейфсона и целесообразность использования дисков с батумином для предварительной индикации стафилококков при исследовании материалов с высокой вероятностью присутствия в бактериальных ассоциациях стафилококков.

Puerparae and newborns infants display an ever-increasing colonization with not only opportunistic enterobacteria but also coagulase-negative staphylococci that have a multiple resistance to antibiotics. In the study, the identification has been carried out of staphylococci, with their antibioticoresistance defined.

Установлено, что иммуноактивная субстанция золотистого стафилококка - клеточно-связанный белок A (КСБА) деполяризует мембрану гладкомышечных клеток taenia coli, угнетает тормозное действие на них аденозинтрифосфата (АТФ) или уридинтрифосфата (УТФ) и нитропруссида натрия. В самом начале аппликации КСБА гиперполяризация гладкомышечных клеток, вызванная АТФ или УТФ, увеличивается. Бактериальная субстанция усиливает, а со временем - угнетает никотиновое расслабление активированных гистамином гладких мышц. Начальный ответ угнетается блокатором NO-синтаз <$E roman N sup omega>-нитро-L-аргинином. КСБА угнетает тормозное действие АТФ (или нитропруссида натрия) на гистаминовое сокращение гладких мышц, но усиливает их холинэргическое возбуждение.

Установлено наличие резистентности к тейкопланилу и линезолиду у граммположительных патогенных микроорганизмов, обнаруженных в отделениях интенсивной терапии, а также влияние этой резистентности на клинические исходы. Изоляты граммположительных микроорганизмов отбирались в двух отделениях интенсивной терапии в течение 1 года. Все пациенты еженедельно обследовались на предмет выявления метициллинрезистентных штаммов Staphylococcus aureus (MRSA). Чувствительность к тейкопланину и линезолиду определялась с помощью Е-теста. Сведения о длительности пребывания каждого больного в стационаре и в отделении интенсивной терапии, а также все применявшиеся в лечении антибиотики тщательно регистрировались. Сделаны выводы: резистентность к тейкопланину остается относительно низкой, при этом соотношение между чувствительностью микроорганизмов и клиническими исходами заболевания у тяжело больных пациентов до конца не определено. Резистентность граммположительных микроорганизмов к линезолиду отсутствовала, но для сохранения его активности он должен применяться как антибиотик резерва.

Дисертацію присвячено питанням оцінки біологічних та імуносупресивних властивостей стафілококів та оптимізації лікування піодермій. Подано видову структуру збудників згідно сучасної класифікації. Доведено, що у 89,3 % випадків збудниками піодермій є стафілококи, у 10,7 % - стрептококи, протеї, ентеробактери та псевдомонади. У 49,8 % випадків стафілококи мали ендогенне походження, у 50,2 % - екзогенне. Розглянуто антилізоцимну, антикомплементарну і дерматонекротичну активність стафілококів та їх чутливість до ряду антибіотиків. Встановлено, що розвиток піодермій відбувається на фоні імунодефіцитного стану хворих і супроводжується активацією пероксидації ліпідів та метаболізму ейкозаноїдів. Запропоновано додаткове використання амізону у терапії піодермій, що сприяє позитивному, лікувальному, імунокоригуючому, антиоксидантному і протизапальному ефектам.

Дисертація присвячена вивченню реакцій енергетичного та конструктивного обмінів у чутливого та резистентних до ряду антибіотиків штамів стафілокока. Результати досліджень показали, що стійкі до антибіотиків штами стафілокока характеризуються інтенсифікацією реакцій гліколітичного розщеплення вуглеводів. Основна частина глюкози перетворюється в молочну кислоту, в незначних кількостях накопичується ацетат та СО₂. Ефект Пастера досягнув 25,2 - 28,0 %. Показано, що стійкі варіанти стафілокока характеризуються більшими на 15 - 69 % активностями гексокінази та лактатдегідрогенази. Активність ферментів пентозофосфатного циклу - дегідрогеназ глюкозо-6-фосфату та 6-фосфоглюконату, а також транскетолази знижена у резистентних варіантів на (10 - 38 % та 14 - 48 % відповідно). Показано, що глюкозу активніше окислюють резистентні варіанти, а ацетат та піруват - чутливий штам. Активність ключового ферменту ЦТК-цитратсинтази у стійких штамів знижена на фоні інтенсифікації фумаратгідратази. Встановлено, що активність біосинтетичних ферментів-трансаміназ аланіну та аспартату, а також активність ацетил-КоА-карбоксилази вища у резистентних варіантів в середньому на 20 - 89 %. При аналізі включення мічених попередників білка та нуклеїнових кислот в клітині стафілококів показано більш інтенсивне включення резистентними варіантами в порівнянні із вихідним чутливим штамом.

Дисертацію присвячено внутрішньогоспітальним інфекціям, які є актуальною проблемою сучасної медицини. Основним методом боротьби з внутрішньогоспітальними інфекціями є етіотропна терапія, яка здійснюється, головним чином, за допомогою антибіотиків. Однак, широке використання антибіотиків призвело до формування полірезистентних штамів стафілококів, що суттєво знизило ефективність лікування. Розглянуто видовий склад стафілококових внутрішньолікарняних інфекцій. Досліджено чутливість стафілококів - збудників внутрішньолікарняних інфекцій - до батуміну. Виявлено вплив стафілококів та їх екзотоксинів на основі імунорегуляторних субпопуляцій Т-лімфоцитів. Визначено вплив стафілококів на поглинальну та перетравлюючу спроможність нейтрофілів і моноцитів. Розкрито терапевтичну ефективність комбінації мазі "Батумін" із дімексидом. Вивчено родову ідентифікацію стафілококів із використанням напівдисків експрес-діагностикума "Діастаф". Розроблено показання з метою раціонального використання антибіотика батуміну у хворих на стафілококові внутрішньолікарняні інфекції, якими є: полірезистентність стафілококів до антибіотиків та чутливість до батуміну. Запропоновано лікування післяопераційних гнійно-запальних ускладнень стафілококової етіології з використанням комбінації мазі "Батумін" і дімексиду.

Здійснено епідеміологічний аналіз поширення метицилінрезистентних стафілококів у Прикарпатському регіоні у 1990 - 2006 рр. Наведено мікробіологічну характеристику виділених штамів і визначено їх профілі та детермінанти антибіотикорезистентності. Визначено нові ефективні засоби для боротьби з сучасними поліантибіотикорезистентними стафілококами, якими є похідні тіазолідину, тіазолу, фурану, хіноліну й акридину та біологічно активні речовини природного походження. Запропоновано стратегію пошуку протимікробних сполук серед 4-азолідонів і споріднених гетероциклічних систем, яка передбачає застосування комбінаторного підходу до синтезу, систематизацію даних на базі комп'ютерного програмного забезпечення, поєднаного застосування традиційного та віртуального скринінгу та дизайну, а також проведення QSAR-аналізу. Ідентифіковано нові класи сполук зі значною протимікробною активністю відносно метицилінрезистентних стафілококів - 5[2-(арилметилокси)-5-нітрофеніл]метилінден-2-тіоксотіазолідин-4-они та 2,4,5-тризаміщені 4-спіранові похідні тіазолідин-2-ону з піразолобензоксазиновим фрагментом, активність яких взаємопов'язана з блокуванням ферментів біосинтезу пептидоглікану MurC і MurB. Експериментально обгрунтовано концепцію комбінованої хіміотерапії інфекцій, спричинених поліантибіотикорезистентними штамами стафілококів, з використанням модифікаторів антибіотикорезистентності бактерій синтетичного та природного походження, здатних відновлювати чутливість метицилінрезистентних стафілококів до <$Ebeta>-лактамних антибіотиків, нейтралізувати рефлюксні механізми їх асоційованої резистентності до фторхінолонів (NorA),

Проведено дослідження тейхоєвої кислоти клітинної стінки Staphylococcus aureus штаму Wood 46 та її імунобіологічної активності. Вперше виявлено здатність тейхоєвої кислоти викликати явище "метаболічного вибуху" в перитонеальних макрофагах мишей. Встановлено, що тейхоєва кислота за низьких і середніх концентрацій стимулює, а за високих - інгібує цитолітичну активність природних кілерних клітин мишей. Проведено порівняльний аналіз модулювального впливу тейхоєвої кислоти та стандартного стимулятора лімфоїдних ліній - форбол міристат ацетату (ФМА) на вказані клітини. За сумісної дії даних речовин встановлено їх дозозалежний інгібуючий вплив. Досліджено динаміку гуморальної імунної відповіді на тейхоєву кислоту стафілокока у мишей різних генетичних ліній. У мишей лінії BALB/C виявлено низький рівень відповіді, а лінії C57BL - високий. Встановлено наявність взаємозв'язку між імунною і ендокринною системами, визначено роль щитовидної залози у розвитку імунної реакції піддослідних мишей на введення тейхоєвої кислоти.

  Скачати повний текст

Індекс рубрикатора НБУВ: Е422.241.3*72 + Р514.79-4 + Р264.921.1-7

Рубрики:

Staphylococcus

Інші зоонози та інфекції зовнішніх покривів

Стафілококи

Шифр НБУВ: РА329721 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено токсичний потенціал стафілококового токсину в розчиненнях (-8)lg, (-4)lg і (-2)lg на підставі вивчення впливу токсину на фагоцитоз, секрецію, метаболічний статус і апоптоз моноцитів і нейтрофілів периферійної крові людини in vitro. Показано дозозалежну дію стафілококового токсину на фагоцитарну активність, секрецію медіаторів, активність перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ), ферментативну систему антиокиснювального захисту (АОЗ), систему циклічних нуклеотидів і морфологічний статус нейтрофілів і моноцитів. Досліджено ефективність інактивації стафілококового токсину у розчиненні (-2)lg розчинами 5 % оцтової кислоти, 3 % перекису водню та їх сумішшю. Встановлено, що найбільш повна інактивація стафілококового токсину, яка супроводжується абсолютною втратою його негативного впливу на моноцити та нейтрофіли, спостерігається за обробки токсину сумішшю 5 % оцтової кислоти та 3 % перекису водню, чого не відбувається за їх окремого застосування.

Использование метода фаготипирования стафилококков в повседневной работе бактериологических лабораторий позволило бы эффективно предупреждать внутрибольничное инфицирование пациентов и своевременно проводить противоэпидемические и дезинфекционные мероприятия.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р264.921.1 + Р733.514.79

Рубрики:

Стафілококи

Шифр НБУВ: Ж16694 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено вирішення завдання сучасної медицини та патологічної фізіології, яке складається у розробці способу корекції функціональних, метаболічних і цитологічних порушень у моноцитах та нейтрофілах периферійної крові людини, викликаних дією стафілококового токсину in vitro. Вперше проведено комплексне дослідження дозозалежного впливу стафілококового токсину на фагоцитарну, секреторну, метаболічну активність та цитологічний стан моноцитів і нейтрофілів периферійної крові людини in vitro. Встановлено, що комбінація левамізолу та селен активу має найбільший імуностимулюючий, антиокислювальний, антиапоптозний та антинекротичний ефект відносно моноцитів і нейтрофілів.

Визначено видовий склад оксацилінрезистентних штамів, їх поширеність та механізми стійкості до оксациліну. Визначені антибіотики найбільш активні in vitro відносно актуальних штамів стафілококів. Визначено на фенотиповому рівні, що госпітальні штами S. aureus та штами S. aureus , виділені від назальних носіїв, мали різне походження. Доведено перевагу використання методу-аналізу профілів антибіотикорезистентності за виявлення спільності походження штамів стафілококів над методом фаготипування. Проведено дослідження біологічних властивостей атипових форм стафілококів. Виявлено відмінності у внутрішній організації клітин атипових форм стафілококів у порівнянні з метаболічно типовим стафілококом. Показано можливість зміни фенотипових ознак атипових форм стафілококів після реверсії у метаболічно типовий стан.

Визначено на клінічних штамах золотистого стафілокока антимікробну активність антисептичних препаратів септефрил, ефізол, аджисепт за несприятливих умов культивування (5 та 10 % білків сироватки крові). Установлено, що антимікробна активність антисептичних препаратів за наявності білків сироватки крові зменшувалася, проте залишалася на високому рівні щодо клінічних штамі мікроорганізмів.

Наведено результати вивчення чутливості клінічних штамів S. aureus, виділених від пацієнтів із гнійно-запальними захворюваннями, до антибактеріальних препаратів, які широко застосовують у клінічній практиці. Одержані результати демонструють високий рівень резистентності клінічних штамів S. aureus до препаратів пеніцилінового ряду. Високоактивними щодо S. aureus серед <$E beta>-лактамів виявилися амінопеніциліни, захищені клавулановою кислотою, та цефалоспорини III покоління. Виділені ізоляти S. aureus зберігають чутливість до аміноглікозидів, глікопептидів та фторхінолонів.

З метою визначення особливостей чутливості та резистентності до 18-ти антибіотиків проаналізовано антибіотікограми 57-ми штамів S. aureus, 14-ти - S. epidermidis та 5-ти штамів S. saprophyticus, виділених із гнійних ран. Визначено низьку чутливість штамів S. aureus і S. epidermidis до оксациліну, висока - до цефалотину, цефоперазону, цефотаксиму, а також до фторхінолонів (пефлоксацину, норфлоксацину, офлоксацину та льовофлоксацину). Чутливість до цефазоліну, цефтріаксону, лінкоміцину, еритроміцину, ципрофлоксацину у всіх видів стафілококів була однакова. У S. epidermidis чутливість до фторхінолонів виявилася нижчою, ніж у S. aureus і S. saprophyticus.

Поверхневі фібриногензв'язувальні білки забезпечують адгезію бактерій до тканин організму хазяїна і є важливими факторами ініціювання та розвитку стафілококових інфекцій. Крім пластівцевоутворюючого фактора, фібриногензв'язувальною активністю володіють фібронектинзв'язувальний білок, фібриногензв'язувальний білок та аналог білків МНС II класу. В огляді розглянуто структуру, особливості взаємодії з фібриногеном і біологічні властивості поверхневих фібриногензв'язувальних білків Staphylococcus aureus, які мають значення для розшифрування патогенезу стафілококової інфекції.

В експериментах in vitro досліджено формування резистентності грампозитивних і грамнегативних тест-культур до ацетатного комплексу Сu/Cd із етилендіаміном PO 244 із вираженою протимікробною дією. Показано повільне набуття стійкості штамами бактерій Staphylococcus aureus B-918 та Escherichia coli ATCC 25922 до даного комплексу.

За допомогою комп'ютерної програми WHONET 5.1 здiйснено аналiз розподiлу антибiотикочутливих i антибiотикорезистентних штамiв золотистих стафiлококiв i грибiв, видiлених вiд пацiєнтiв з проявами дисбактерiозу кишечнику. Встановлено високу резистентнiсть кишкових штамiв золотистих стафiлококiв до ампiцилiну та полiмiксину та достатньо високу чутливiсть їх до цефуроксиму, левомiцетину, фурагiну, гентамiцину та ципрофлоксацину. Гриби, видiленi вiд пацiєнтiв з дисбактерiозом кишечнику, характеризуються високим рiвнем резистентностi до протигрибкових засобiв.