Наведено результати дослідження частоти, спектру, діагностичного та прогностичного значення різних типів первинної цитогенетичної зміни та додаткових хромосомних аномалій за хронічної мієлоїдної лейкемії. Виявлено існування різних шляхів утворення химерного гена BCR/ABL - типової транслокації, комплексних транслокацій та субмікроскопічних інсерцій. Встановлено ідентичність похідної хромосоми 22 та гена BCR/ABL, утворених шляхом простої чи комплексної транслокації, та можливість утворення гена BCR/ABL без зміни морфології хромосом 9 i 22 внаслідок інсерцій. Розроблено алгоритм діагностики Ph-негативної BCR/ABL-позитивної хронічної мієлоїдної лейкемії. Встановлено частоту та спектр субмікроскопічних делецій в гені ABL/BCR у похідній хромосоми 9. Показано, що клональна еволюція у Ph-позитивних клітинах переважно проявляється у вигляді комплексних каріотипів. Виявлено, що додаткові аномалії найчастіше наведені дуплікацією Ph-хромосоми та трисомією хромосоми 8. Встановлено однакову частоту ранньої повної цитогенетичної відповіді на іматиніб у хворих з різними шляхами утворення гена BCR/ABL. Доведено, що характер первинної аномалії не змінюється в процесі лікування. Показано, що виявлення додаткових аномалій каріотипу у Ph-позитивних клітинах в процесі терапії є об'єктивним критерієм прогресії хвороби. Досліджено частоту та спектр вторинних змін у Ph-негативних клітинах на фоні цитогенетичної відповіді за лікування іматинібом.

Висвітлено результати дослідження каріотипу клітин кісткового мозку та лімфоцитів периферичної крові пацієнтів з мієлодиспластичним синдромом (МДС), рефрактерними цитопеніями (РЦ), лейкоцитозом, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Вивчено частоту та спектр порушень каріотипу кісткового мозку і лімфоцитів периферичної крові в обстежених груп пацієнтів. На підставі дослідження каріотипу кісткового мозку виділено три групи ризику лейкемічної трансформації МДС: високого, низького та проміжного. Відзначено, що ризик трансформації МДС, зумовлений гострим лейкозом (ГЛ), вище у пацієнтів, які мають порушення каріотипу. Частина аберацій у пацієнтів із РЦ ідентична з абераціями, описаними у разі МДС та ГЛ, а частота трансформації лейкоцитозів у хронічні мієлопроліферативні захворювання вища у пацієнтів з аномальним каріотипом.

Виявлено, що поліхіміотерапія (ПХТ) переважно впливає на клітинний імунітет зі зниженням загальної кількості Т-лімфоцитів, субпопуляцій Т-хелперів, Т-супресорів, збереженням зниженого співвідношення Т-хелперів/Т-супресорів, що супроводжується виникненням інфекційних ускладнень у 22 % хворих на хронічну мієлоїдну лейкемію. Встановлено, що у разі імунокорекції тимогеном на тлі ПХТ досягається нормалізація кількісних (загальної кількості Т-лімфоцитів, субпопуляцій Т-хелперів, Т-супресорів) та якісних показників Т-клітинного імунітету (збільшується співвідношення Т-хелперів/Т-супресорів), а також паралельно зменшується кількість інфекційних ускладнень втричі. Визначено, що тимоген суттєво зменшує популяцію лімфоцитів з експресією антигену CD95. Доведено, що застосування лаферону після ПХТ викликає збільшення рівня Т-хелперів за умов збільшення загальної кількості Т-лімфоцитів (CD3), імунорегуляторного індексу, а також призводить до змешення в 1,5 рази інфекційних ускладнень. У деяких хворих виявлено феномен аутоеритрофагоцитозу, який є проявом ураження гуморальної ланки імунітету з підвищенням рівня ЦІК та IgA. Виявлено, що десятиденний курс з застосуванням лаферону та тимогену для лікування хворих нормалізує показники клітинного імунітету, зменшує ризик виникнення інфекційних ускладнень, покращує якість їх життя.

З'ясовано закономірності лейкемогенезу. Отримано аргументи щодо визначальної ролі генетичного пошкодження гемопоетичних клітин, яке зумовлює рівень лейкемічної трансформації, проліферативний потенціал генетично змінених клонів і здатність їх до диференціювання у хворих на злоякісні мієлопроліферативні захворювання. Встановлено, що окремим підтипам мієлодиспластичного синдрому (МДС), підваріантам гострої мієлоїдної лейкемії (ГМЛ) та різним фазам хронічної мієлоїдної лейкемії (ХМЛ) властива структурована картина кісткового мозку, за якої його каріотипова характеристика дає можливість ідентифікувати лейкемічні клони, а імунофенотип гемопоетичних клітин відображає ступінь їх експансії в гемопоетичній системі. Запропоновано систему для прогнозування перебігу МДС. На підставі досліджень імунофенотипової та каріотипової характеристик бластних клітин виявлено нові відмінності двох патогенетичних типів ГМЛ - do novo та post МДС. Розроблено підходи до патогенетичної класифікації ГМЛ і виділено додаткові прогностичні критерії для оцінки перебігу хронічної мієлоїдної лейкемії. Описано особливості лейкемічних клонів у термінальній фазі хронічної мієлоїдної лейкемії.

Результати комплексного дослідження клінічного перебігу та лабораторних показників периферичної крові та кісткового мозку хворих на гострі лейкози, які зазнали дії іонізуючого випромінювання внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, порівняно з перебігом гострих лейкозів у жителів Київщини до та після аварії. Охарактеризовано варіанти захворювання у хворих усіх груп, виділених за ФАБ-класифікацією. Обгрунтовано особливості клінічного перебігу гострих мієлобластних лейкозів і морфологічні та функціональні ознаки елементів гемопоезу в осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Показано значення активності цитохімічних реакцій в областних клітинах периферичної крові та кісткового мозку, наявності мієлофібріозу для прогнозування перебігу гострого лейкозу. Запропоновано критерії для виділення груп підвищеного ризику щодо онкогематологічних захворювань серед опромінених осіб.

Цель работы: Определить, как уровень сывороточной тимидинкиназы (ТК) коррелирует с периодом течения острой миелобластной лейкемии (ОМЛ) и возможно ли прогнозирование развития рецидива на основании значений ТК в сыворотке крови в период ремиссии. Материалы и методы: Обследовано 48 пациентов с ОМЛ в период ремиссии и в рецидиве. ТК в сыворотке крови определена методом радиоиммунного анализа в Киевском городском центре радионуклидной диагностики, который расположен на базе кафедры радиологии НМУ им. А. А. Богомольца. Выводы: ТК является чувствительным индикатором ОМЛ, предсказывает развитие рецидива и позволяет более объективно оценить результаты лечения ОМЛ.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р411.022.2-3

Рубрики:

Мієлоїдні лейкози

Шифр НБУВ: Ж21341/а Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р411.022.2-3

Рубрики:

Мієлоїдні лейкози

Шифр НБУВ: Ж14160 Пошук видання у каталогах НБУВ 

У ході обстеження хворих на гостру мієлоїдну лейкемію (ГМЛ) виявлено анемію середнього ступеня тяжкості та порушення кисневотранспортної функції крові, які формували гіпоксичний синдром. Після курсу хіміотерапії прояви гіпоксичного синдрому прогресували. Основні клініко-фізіологічні характеристики гіпоксичного синдрому за ГМЛ відповідали гіпоксії змішаного типу: артеріальна та венозна гіпоксемія (зменшення <$E C sub roman {aO sub 2}> у 1,81, <$E C sub roman {vO sub 2}> - у 2,76 разу у порівнянні з контролем), гіпоциркуляція (зменшення CI в 1,31 разу), зменшення постачання кисню тканинам і споживання кисню (<$E V sub roman {aO sub 2}> - у 2,33; <$E V sub roman {vO sub 2}> - у 3,34; <$E V sub roman O sub 2> - у 1,16; SCR - у 1,93 разу). За даними оцінки гіпоксії патогенетично обгрунтовано корекцію анемії у разі ГМЛ за допомогою еритропоетину.

Солитарная плазмоцитома - опухоль, состоящая из плазматических клеток, - является локальным заболеванием костной ткани и этим отличается от множественной миеломы (системного неопластического процесса из плазматических клеток). Иногда солитарная плазмоцитома предшествует развитию множественной миеломы. Клинические проявления солитарной плазмоцитомы относятся к одиночной локализации на поврежденной кости, в то время как лабораторные показатели могут быть сходными с таковыми при множественной миеломе (наличие M-градиента, дисфункции почек, изменений содержания кальция в крови, повышенный уровень (<$E beta>-2-микроглобулина). Однако, развитие солитарной плазмоцитомы может не сопровождаться изменениями лабораторных показателей и одновременным возникновением таких клинических осложнений, как почечная недостаточность, иммунологические нарушения с тенденцией к развитию инфекционных заболеваний и/или аутоиммунных заболеваний, неврологические и гематологические расстройства, амилоидоз, POEMS). Этим объясняется тот факт, что прогноз при солитарной плазмоцитоме благоприятней, чем таковой при множественной миеломе.

Приведены результаты анализа клинических и лабораторных данных, полученных при обследовании 152-х больных острой миелоидной лейкемией (ОМЛ), из числа которых 82 пациента подверглись воздействию ионизирующей радиации вследствие аварии на Чернобыльской АЭС (ЧАЭС) с радиационно ассоциированными ОМЛ, а 70 заболели ОМЛ спонтанно. Установлено, что ОМЛ у жителей загрязненных радионуклидами территорий и ликвидаторов последствий аварии на ЧАЭС характеризуются факторами неблагоприятного прогноза течения заболевания: развитием из миелодиспластического синдрома, наличием инфекционного процесса при манифестации заболевания, уровнем ЛДГ выше 500-т ед/л и невозможностью проведения интенсивной химиотерапии.

В литературе описаны единичные случаи одновременного развития солидной опухоли и хронического миелолейкоза (ХМЛ) у больных, не получавших ранее специфической противоопухолевой терапии. Представлены результаты наблюдения больной, у которой к моменту обнаружения опухоли яичника показатели периферической крови были в пределах нормы, и какие-либо клинические признаки, указывающие на ХМЛ, отсутствовали. Через 6 мес при повторном осмотре был диагностирован ХМЛ. С помощью полимеразной цепной реакции с использованием обратной транскрипции в мононуклеарах периферической крови больной был выявлен транскрипт химерного гена BCR/ABL, типа b3a2, а также транскрипт гена PRAME. Течение ХМЛ было агрессивным. При гистологическом исследовании удаленной опухоли диагностирована серозная цистаденокарцинома яичника. Проанализированы возможные механизмы лейкозогенеза у данной пациентки. Представлен обзор литературы о развитии вторичных ХМЛ у больных с солидными новообразованиями.

Представлена недавно предложенная экспертами ВОЗ классификация опухолевых заболеваний кроветворной и лимфоидной ткани. Согласно этой классификации, отдельные заболевания, варианты и подварианты миелодиспластических синдромов и острых миелоидных лейкозов выделяются на основе комбинации цитоморфологических, иммунофенотипических, молекулярно-генетических и клинических признаков. Основными критериями для их выделения являются количество бластов и маркерные признаки, позволяющие определить линейную принадлежность и уровень дифференцировки злокачественно трансформированных клеток.

Наведено аналіз даних літератури стосовно найважливіших сучасних факторів прогнозу у разі гострої мієлобластної лейкемії (ГМЛ). Встановлено, що найбільш вживаними ознаками, які дозволяють приблизно оцінити прогноз перебігу захворювання у кожного окремого хворого, є цитоморфологічні варіанти ГМЛ. Наведено найпоширеніші цитогенетичні порушення, що відзначають за різних морфологічних варіантів ГМЛ, та їх прогностичне значення у перебігу хвороби, а також особливості генної структури, що є дуже важливими для визначення прогнозу та призначення патогенетично обгрунтованого лікування. Проаналізовано значення імунофенотипування лейкемічних клітин. Виділено групи чинників, які відіграють вагому роль у формуванні медикаментозної резистентності до цитостатичних препаратів. Доведено залежність результатів лікування гострих лейкемій від експресії пухлинними клітинами транспортних протеїнів (таких як Р-глікопротеїн), а також змін метаболізму лікарського засобу, внутрішньоклітинних мішеней для його дії, механізмів клітинної репарації.

Запропоновано новий підхід до класифікації гострих мієлоїдних лейкемій на базі імунофенотипічного та цитогенетичного методів дослідження бластних клітин і шляху розвитку лейкемії (de novo та post мієлодиспластичного синдрому).